Викладач Єрофєєва В.В. Предмет Онкологія Дата: 17.09.21. Тема лекційного заняття№2: «Загальні принципи діагностики та лікування пухлин.» Група 4 А л/с

 

Викладач  Єрофєєва В.В.

Предмет Онкологія

Дата: 17.09.21.

Тема лекційного заняття№2: «Загальні принципи діагностики та лікування пухлин.»                

Група 4 А л/с

Лекція

Тема 3. Загальні принципи діагностики та лікування пухлин

 

Завдання:

1. Прочитати теоретичний матеріал викладений у наданій лекції.

2. Скласти опорний конспект.

 

 

 

 

План

1.Загальні принципи діагностики пухлин (пребластоматозний передрак, доклінічний передрак, перші клінічні прояви). Первинна діагностика (анамнез, об’єктивне обстеження). Поглиблена діагностика (лабораторні дослідження, рентгенологічні обстеження, УЗД, ендоскопія, біопсія, цитологічні та гістологічні дослідження тощо).

2.Ступінь ризику виникнення злоякісних пухлин. Виявлення, лікування та диспансеризація хворих з високим ступенем ризику виникнення онкологічних захворювань.

3.Поняття про медичну етику та деонтологію.

4.Профілактика злоякісних пухлин (індустріальний шлях, гігієнічний шлях, клінічний шлях профілактики). Роль фельдшера.(см. попередню лекцію)

5.Загальні методи лікування: хірургічний, променевий, медикаментозний, комбінований.

6.Хірургічне лікування — операції радикальні та паліативні, загальні принципи підготовки до операції, особливості післяопераційного догляду.

7.Променева терапія — зовнішнє, внутрішньопорожнинне, внутрішньотканинне та внутрішньопухлинне опромінення. Променеві реакції: місцеві та загальні, запобігання їм та лікування.

8.Медикаментозна терапія — хіміотерапія, гормонотерапія, імунотерапія та симптоматичне лікування. Хіміотерапія — особливості введення хіміопрепаратів, побічна дія та допомога при ній. Гормонотерапія — поєднання з іншими методами. Побічна дія гормонотерапії та допомога при ній. Імунотерапія — поєднання з іншими методами. Симптоматичне лікування.

 

 

         Принципи діагностики пухлин

 

 

 В основу ранньої діагностики раку має бути закладений принцип онкологічної настороженості, а в основу останнього - детальне обстеження кожногохворого,

І. Онкологічна настороженність, передбачає:

1. Уважне обстеження кожного хворого, який звернувся до лікаря для виявлення можливого злоякісного захворювання.

2. Виявлення передпухлинних захворювань, їх лікування, диспансеризація хворих.

3. Знання симптомів злоякісних пухлин на ранніх стадіях.

4. Дотримання вимог організації онкологічної допомоги.

5. Відкидання всякого необгрунтованого оптимізму і в складних випадках діагностики пам'ятати про можливість нетипового перебі­гу злоякісного процесу.

II. Систематичне обстеження хворого, що надає можливість отримати всі дані про захворювання. Систематичність та послідовність повинні дотримуватись при зборі анамнезу та об'єктивному обстеженні.

III. Глибоке вивчення симптомів захворювання, що забезпечує правильну діагностику при достатній обізнаності про перебіг хвороби.

Коли просто формально перерахувати симптоми, мало ймовірно можна запідозріти рак, так як на ранніх стадіях картина може бути дуже розмита. Детальне вивчення окремих симптомів в динаміці завжди інформативне.

IV. Активний збір анамнезу. Особливо це важливо для внутрішніх локалізацій раку, де об'єктивний огляд на ранніх стадіях відіграє меншу роль.

V. Скарги і анамнез мають характерні риси в задавнених випадках, але що стосується ранньої діагностики слід звертати увагу на слідуючі особливості:

1. Найбільш загальним і постійним проявом раку є синдром малих ознак за О.І.Савицьким. Слабкість, швидка стомлюваність, втрата працездатності,втрата ваги протягом нетривалого часу.Розвиток психічної депресії, апатія. Анорексія, відраза, частіше до м'ясної їжі. Втрата відчуття задоволення від прийнятої їжі.
2. Анамнез може вказувати на можливість злоякісного процесу при наявності шкідливих виробничих факторів.

3. Злоякісні пухлини не виникають в здоровому організмі. Тому потрібний аналіз перенесених захворювань, особливо передракових.

4. Спосіб життя та спадковість також необхідно враховувати під час збору анамнезу.

5. Домішок крові в людських виділеннях - не рідко ознака злоякісної пухлини.

6. Біль рідко виникаї на ранніх стадіях. Частіше він незначної інтенсивності і його розцінюють, як "неприємні відчуття".

7. Безперервне зростання симптомів характерне для онкологічних хворих, але зменшення і навіть тимчасове зникнення не виключають наявності раку.

Перше місце у ранній діагностиці злоякісних новоутворень посідає клінічне обстеження хворого. Для правильного встановлення діагнозу загальний огляд хворого має велике значення. Перш за все він дає можливість оцінити загальний стан хворого. Можна виявити деформацію грудної клітини, що частіше супроводжує рак легенів, одутловатість обличчя та шиї з розширенням шдшкіряних вен груді, що вказує на здавлення судин середостіння при пухлинах цієї локалізації та лімфогранулематозі, вен стінки живота ("голова медузи") при стисканні ворітної вени пухлиною голівки підшлункової залози.

Подальше обстеження хворого полягає в пальпаторному та фізікальному обстеженні, що має основне значення для встановлення діагнозу переважаючої більшості локалізацій раку.

Пальпація місцевого вогнища повинна завжди поєднуватися з пальпацією регіонарних та віддалених лімфовузлів в залежності від локалізації первинної пухлини. Так, при наявності раку губ, язика та порожнини рота повинні бути оглянуті лімфовузли підщелепної області і т.д. Пальпація первинної пухлини для діагностування раку молочної залози, раку щитовидної залози має провідне значення.

Лабораторні та біохімічні дослідження крові хоча й не відображають специфічних змін, проте мають дуже велике значення для встановлення діагнозу. Лабораторні дослідження крові включають в себе визначення рівню гемоглобіну, кількості та якості еритроцитів і лейкоцитів, вивчення лейкоцитарної формули, кількості тромбоцитів та швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Методи ранньої діагностики раку по крові - осадкова реакція на рак (ОРР), онкотест (1,2) дозволяють насторожити фахівця на онкопатологію, та відсутність специфічності аналізів є суттєвим недоліком. Питання специфічності діагностики вирішують онкомаркери - тести, що базуються на застосуванні моноклональних антитіл

^ МОРФОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

. Морфологічне підтвердження діагнозу отримують за допомогою біопсії. Біопсія - прижиттєве отримання матеріалу для гістологічного чи цитологічного дослідження.

Цитологічний метод діагностики пухлин базується на мікроскопічному вивченні клітин та їх комплексів, що отримують при дослідженні вмісту різних порожнин та виділень (харкотиння, сеча) шляхом зскребків та відбитків з виразок (виразки шкіри, язика і т.д.), а також пункцій пухлин (молочної залози, м"яких тканин, лімфовузлів та пухлин кісток).
Гістологічне дослідження необхідне не тільки для встановлення діагнозу, а також і в цілком зрозумілих для клініциста випадках для уточнення форми пухлини, визначення її генезу, прогностичних факторів (рецептори гормонів, маркери проліферації, ступінь злоякісності). Існує декілька видів біопсій:

1. ексцизійна,

2. інцізійна,

3. трепанобіопсія,

4. пункційна (аспіраційна),

5. метод зскребка

6. відбитку,

7. ексфоліативна.

8. кюретаж,

9. щипцева

Ексцизійна біопсія - висічення усієї невеликої пухлини чи лімфатичного вузла.

 

Інцизійна біопсія - висічення одного або декілька шматків пухлини. Виконують при пухлинах великих розмірів і як правило в разі сарком м'яких тканин.

Трепанобіопсія - метод отримання стовпчика тканини за допомогою голки - для трепанобіопсії з мандреном.

Пункційна біопсія проводиться у випадках глибокого залягання пухлини, частіше за все вона проводиться у випадках раку молочної залози, при пухлинах м"яких тканин, кісток, печінки, при лейкозах та лімфосаркомах і т.д. Для пункційної біопсії краще користуватися спеціальними голками діаметром 1-2 мм.

Біопсія шляхом зскребка виконується при новоутвореннях шкіри, губи, м"яких тканин, молочної залози та інших. Для отримання достатньої кількості тканин скальпелем виконують скребок і матеріал розмазують на предметному склі, а шматочки тканин направляються в лабораторію для гістологічного дослідження.

Відбиток отримують з пухлин розташованих поверхнево що супроводжуються розпадом, або поверхня, яких має ерозії.. Отримують шляхом безпосереднього дотику пухлини та предметного скла

Ексфоліативна біопсія виконується при підозрі на рак. Після ексфоліації (відокремлення епітелію порожнистих органів за допомогою спеціальних механічних пристроїв або розчинів) рідке середовище - слина, харкотіння, сеча, змиви, сік шлунку надають спеціальній обробці, після чого матеріал наносять на предметне скло. Для цього роблять фіброгастроскопію і під візуальним контролем спеціальними щіточками виконують соскоб тканини яка наноситься на предметне скло.

Кюретаж - отримання матеріалу шляхом вишкрібання (матки чи гайморової порожнини).

Щипцева біопсія - отримання матеріалу (шматочка тканини) за допомогою спеціальних пристроїв - щипців, наприклад під час ендоскопічних досліджень.

Рентгенодіагностика

Довгий час цей метод був основним при дослідженні онкопатології. Широкого застосування набули томофлюорографія.комп'ютерна томографія та парамагнітнорезонансна томографія. Останні мають єдиний недолік -висока дороговизна дослідження, при високій точності діагностики.

За останній час все більше входить в практичну діяльність лікаря-онколога контрастне дослідження кровоносних судин та лімфатичної системи ангіографія, лімфографія.

. Ультразвукові методи дослідження.

Ці методи показані для оцінки первинної пухлини, а також метастазів в лімфовузлах. Ехографія печінки дозволяє визначити наявність метастазів, а також первинний рак печінки. Широко використовують ехографію щитовидної залози, молочної залози, пухлин м'яких тканин.

Ендоскопія

Ендоскопічні дослідження переслідують мету безпосереднього огляду внутрішніх органів оком, базуються на застосуванні волоконної оптики. Вони є надзвичайно цінними для діагностики пухлин багатьох локалізацій та дозволяють виявити найнезначніші зміни на поверхні слизової оболонки органу і, крім того, виконувати біопсію.
^ Радіоізотопна діагностика

. Метод базується на унікальних елективних особливостях радіоактивних ізотопів і можливості регістрації їх випромінювання. Радіоактивні ізотопи приймаючи участь в метаболізмі організму, дозволяють вивчати особливості його перебігу, не спотворюючи фізіології досліджуваного процесу.

Ізотопи можуть вводитися перорально чи внутрішньовенне:

радіоактивний фосфор (Р32) - з метою діагностики пухлин кісток, хлорид міді (Сu⁶⁴) вводиться пеорально з метою діагностики захворювань нирок, радіоактивний йод (І¹²³) вводиться перорально чи внутрішньовенне для діагностики захворювань щитовидної залози, а І¹²⁵ -для діагностики захворювань нирок і тд.


Пробна лапаротомія та торакотомія є заключними етапами діагностики хворих. Вони повинні застосовуватись завжди, якщо всі методи дослідження не дали можливості виключити наявності раку. Крім того, діагностична операція у випадку необхідності перетворюється в лікувальну шляхом видалення пухлини, накладення стоми чи обхідного анастомозу
^ Онкологічна деонтологія.

Деонтологія (наука про належне) розглядається в медицині як вчення про професійну поведінку медичного робітника.

. Встановлено, що психологічна реакція на госпіталізацію в онкологічну установу виявляється почуттям страху і депресії майже у 50% хворих. При всій своїй витримці онкологічний хворий стурбований; зворушення його зв’язане з думками про майбутнє, про родину, про роботу. Тому весь колектив медичних робітників зобов’язаний створювати хворому умови, що б зводили до мінімуму нанесену йому психічну травму. Лікар-онколог, середній і молодший медичний персонал повинні направити всі свої зусилля на те, щоб вселити хворому оптимізм, певність в можливості його видужання. Підхід до хворого в поліклініці повинен бути строго індивідуальним, бо хворий, що спрямований в онкологічну установу, дуже обережний і з заворушенням очікує “вироку” лікаря, тобто підтвердження або відхилення діагнозу. При спілкуванні з хворим його слід спочатку уважно вислухати, а після цього вже задавати необхідні питання. Грубим порушенням правил деонтології є неувага до скарг хворого, поспішність, недовіра, що висловлюється до хворого і невиконання призначень лікаря даному хворому.

Лікар,фельдшер,медична сестра зобов’язані, згідно існуючому законодавству, строго зберігати лікарську таємницю, якщо вона не представляє загрози суспільству. Одним з важливих принципів онкологічної деонтології є охорона психіки хворих, тому хворому злоякісним новоутворенням краще всього сказати про наявність у нього якогось хронічного захворювання, що повинно бути проведене оперативне або променеве “протизапальне” лікування.

Не можна повідомляти хворому про передбачуваний або встановлений діагноз небезпечного для життя онкологічного захворювання, завдяки цьому віднімаючи у нього останню надію на вилікування. Людина, що страждає важким захворюванням, звичайно сама прагне захистити себе від цієї жорстокості. Навіть всупереч очевидним фактам він продовжує вірити в порятунок. Він шукає при цьому не правду, а надію В такому стані виникають серйозні зміни особистості хворого, починають діяти особливі механізми психологічного захисту. Необхідність приховування діагнозу не є обманом. Це елемент терапії, позиції хворого в боротьбі з недугою, і, крім того, це акт, що зміцнює гуманність. Інформація про діагноз і прогноз захворювання повинна бути дана хворому в зрозумілій для нього і не викликаючої особливої тривоги формі. Якщо вилікування хворого можливе тільки шляхом операції, то треба наполягати на ній, роз’яснюючи хворому можливість несприятливого результату в випадку відмови від оперативного втручання.

Тільки в тому випадку, коли хворий категорично відмовляється від лікування, необхідно повідомити його про характер захворювання в доступній і м’якій формі, а також про можливі фатальні наслідки хвороби. Крім того кожна людина має право знати свій діагноз. Тому на вимогу, для консультацій в інших провідних спеціалізованих установах і навіть за кордоном, хворим дають повністю інформацію про дані обстеження та виписку про лікування і патогістологічне заключення препаратів. В окремих випадках видають для консультації в інших лабораторіях препатати видаленої пухлини.

Основні відомості про операцію і метод знеболення, про їх відчуття, які будуть, заздалегідь повідомляються хворому в доступній і розумній формі. Підтримка близьких людей (родичів і друзів) особливо важлива для пацієнта, якому буде виконана операція.

Якщо хірургічне втручання закінчилося тільки ревізією через неможливість видалення пухлини, то всі учасники операції повинні домовитися про те, що і в якій формі в подальшому сказати хворому, створити “деонтологічну легенду”. Про інкурабельний стан онкологічного хворого можна виявити тільки дуже близьким йому людям. Такий хворий, де б він не знаходився (вдома або в стаціонарі) повинен бути забезпечений знеболюючими і симптоматичними засобами.

Всі довідки, що видаються хворим на руки, необхідно належним чином відредактувати, медичні документи краще пересилати в лікувальну установу, куди направлений хворий.


^ Загальні  методи лікування злоякісних новоутворень

Лікування онкологічних хворих з кожним роком вдосконалюється, пропонуються все нові методи, нові технології та лікарські препарати. В даний час біль широко стали використовуватись комбіновані та комплексні методи лікування. Комплексним лікуванням вважають застосування в динаміці трьох і більше основних методів терапії - хірургії, хіміотерапії та опромінення, гормонотерапії чи імунотерапії. Використання тільки оперативного лікування з променевою терапією або хіміотерапії з опроміненням, тобто двох методів, називають комбінованим лікуванням.

 

Хірургічне лікування

Основні задачі оперативного лікування:

1. Повне видалення пухлини.

2. Ліквідація ускладнень пухлини, які можуть привести до передчасної смерті хворого, при відсутності змоги ліквідації пухлинного процесу ( гастростомія, обхідний анастомоз, трахеостомія та інш.).

3. Вплив на ендокринні органи, для стримування бластомогенного процесу.

4. Заміщення дефектів тканин, після видалення пухлини.

5. Максимальне видалення пухлини, при неможливості повного її видалення, для зменшення пухлинної 4маси в організмі.

Основним принципом сучасних оперативних втручань є принципи абластики і антибластики, спрямовані на запобігання розсіювання та імплантації пухлинних клітин в рані. Абластичне виконання операцій вимагає застосування електроножа, завдяки якому виконується коагуляція кровоносних і лімфатичних судин, що запобігає попаданню пухлинних клітин в рану. Пухлина повинна видалятися чи в межах здорових тканин єдиним блоком з регіонарним лімфатичним апаратом (наприклад при раку шлунку, прямої кишки), чи разом з органом, в якому вона залягає, з одночасним видаленням всього регіонарного лімфоапарату, також єдиним блоком, як, наприклад, при раку молочної залози, сліпої кишки та ін. Таке видалення пухлини називається зональним. Отже, зональне видалення пухлини передбачає видалення органу чи його частини єдиним блоком з регіонарним лімфатичним апаратом. Для визначення межі зони необхідно орієнтуватися по анатомічним особливостям органу, по анатомічній будові фасцій і м'язів, що утворюють певні футляри в яких заключені лімфатичні судини. Таким чином, основними принципами онкологічних операцій є принципи зональності і футлярності.

 Розрізняють радикальні операції, паліативні і симптоматичні. При радикальних операціях видаляють пухлину в межах здорових тканин в блоці з регіонарними лімфовузлами. Паліативні операції передбачають нерадикальне видалення пухлинного процесу, коли залишають частки пухлини такі, що важко видалити, метастази в лімфовузлах або при наявності віддалених метастазів. Застосуваня паліативних операцій вмправдано тільки тоді, коли травматизм операції не перевищує ризик загибелі хворого від ускладнень пухлини що розпадається. Симптоматичні операції, по своїй суті теж паліативні, використовують для усунення ускладнень викликаних пухлиною і не передбачають втручання на ній. Таким чином розрізняють слідуючі види оперативних втручань:

1. Основні (радикальні) - направлені на повне видалення пухлинного процесу:

а) місцеві операції передбачають видалення пухлини в межах здорових тканин;

б) місцево-регіонарні операції передбачають видалення частини або всього органа, ураженого пухлиною, разом із регіонарними лімфатичними вузлами.

в) регіонарні операції передбачають видалення в фасціальних футлярах лімфатичних вузлів зон регіонарного метастазування;

г) комбіновані операції включають одночасне видалення органа первинне ураженого пухлиною і органа, який вона проросла.

2. Паліативні операції, на відміну від основних, проводять при відсутності можливості ліквідувати весь злоякісний пухлинний процес.
3. При симптоматичних операціях відсутнє втручання на самій пухлині, а передбачено відновлення дихання, харчування, створення шляхів для відведення сечі, калу, жовчі.

4. Непрямодіючими операціями вважають втручання на ендокринних органах.

5. Пластичні операції.

6. Реабілітаційні операції.

Кріохірургія

Кріохірургія - використання холоду для видалення патологічного вогнища, є одним з найбільш старих методів лікувальної дії.

В данний час Кріохірургія з успіхом використовується при лікуванні пухлин шкіри, губи, рака порожнини рота та язика, гемангіом та цілої ланки інших новоутворень.

 

^ Променева терапія

В наш час променева терапія міцно війшла в онкологічну практику і займає одне з провідних місць в лікуванні онкологічних хворих. Вона може використовуватись як самостійний метод, що забезпечує стійке виздоровлення (наприклад, при раку губи, шкіри, шийці матки) та як допоміжний метод, в комбінації з хірургічним або хіміотерапевтичним методами лікування (при раку молочної залози, прямої кишки, або лімфогранулематозі, раку легенів та інших новоутвореннях).

Виявлено, що загибель клітин викликається шляхом пошкодження ядерних структур ДНК, дезоксирибо-нуклеопротеідів та ДНК-мембранного комплексу. Опромінення призводить до розриву ДНК, внаслідок чого порушується її структура.

Головною задачею променевого лікування є знищення пухлинного вогнища з відтворенням на його місці тканин що мають нормальні властивості обміну та росту. За допомогою рентгенотерапії досить часто вдається досягти повної регресії пухлини (при раку молочної залози, лімфогранулематозі, лімфосаркомі) або перевести хворого з неоперабельного стану в операбельний, тобто зменшити розміри пухлини, зробити її більш-менш рухомою, що дає змогу її видалення хірургічним шляхом.

Існує декілька методів променевої терапії. Вона може проводитись перед операцією з метою зменшення пухлини та її метастазів, під час операції з метою девіталізації пухлинних клітин (абластика) та в післяопераційному періоді з метою запобігання розвитку рецидивів пухлини.

Зовнішнє (чрезшкірне) опромінення виконується за допомогою рентгенотерапевтичного устаткування, телегамма апаратів, бетатрону, циклотрону або лінійного прискорювача, а також за допомогою радія та його ізотопів.

Необхідно відмітити, що всі радіоактивні ізотопи мають певну органну тропність і тому можуть вибірково накопичуватись в тих чи інших органах. Наприклад, радіоактивний йод 131 в найбільшій кількості накопичується в щитовидній залозі, технецій 99 - в нирках, ксенон 133 - в легенях і тд.

Загальна рекція організму на опромінення також залежить від дози опромінення і індивідуальної чутливості хворого. Вона проявляється в зниженні апетиту, швидкій втомлюваності, розладу сну. У деяких хворих виникає головокружіння, нудота, блювота. Всі ці явища інтоксикації швидко зникають після припинення опромінення при проведенні дезінтоксикаційної терапії. В цей же період виникають значні зміни із сторони білої крові:
з являється лейкопенія, частіше саме лімфопенія.

^ Хіміотерапевтичне лікування
Хіміотерапія. Це медикаментозне лікування злоякісних пухлин, спрямоване на знищення або уповільнення росту пухлинних клітин за допомогою спеціальних препаратів, цитостатиків. Лікування хіміотерапією відбувається систематично за певною схемою, яка підбирається індивідуально.. Існує кілька видів хіміотерапії, які відрізняються по меті призначення · неоад’ювантна хіміотерапія пухлин призначається до операції, з метою зменшення неоперабельний пухлини для проведення операції, а так само для виявлення чутливості ракових клітин до препаратів для подальшого призначення після операції. · ад’ювантна хіміотерапія призначається після хірургічного лікування для запобігання метастазування і зниження ризику рецидивів. з метою ліквідації мікрометастазів пухлин. · лікувальна призначається для зменшення метастатичних пухлин. · таргетна хіміотерапія або лікування таргетними (молекулярноспрямованими) препаратами. Зазвичай таргетна терапія краще переноситься хворими і не має більшості побічних ефектів, властивих класичній хіміотерапії. Залежно від типу і стадії онкологічного захворювання, хіміотерапію можна використовувати для: - повного знищення пухлини; - уповільнення процесу росту пухлини і знищення ракових клітин, здатних поширюватися в інші ділянки тіла; - зменшення розмірів пухлини і створення умов для її хірургічного видалення; - знищення пухлинних клітин, що могли залишитися в організмі після операції.

 За термінами виникнення ускладнення: 1. безпосередні, що виникають у перші години після уведення препарату, 2. близькі які можуть бути наприкінці курсу хіміотерапії або через декілька днів після нього; 3. відтерміновані, що спостерігаються через 3-6 тиж після закінчення курсу хіміотерапії; 4. віддалені (через декілька років) - атрофія м'яких тканин, недорозвинення кістки, порушення репродуктивної функції, вторинні пухлини, склероз судин, лімфостаз тощо. Ускладнення пов'язані з токсичною дією цитостатиків; депресія кісткового мозку, кровотечі (шкіра, слизові, внутріорганні), підвищення температури тіла, алопеція, ураження шкіри, токсичні дерматити, флебіти, ураження слизових оболонок; діарея, гепатотоксичність, кардіотоксичність (міокардит), нейротоксичність (неврит, парез), (гепатит, цироз печінки), ураження легенів (пульмоніт, пневмонія), сечових органів (гломерулонефрит, нефропатія), коагулопатія, тератогенний, канцерогенність

Стійкий лікувальний результат за допомогою хіміопрепаратів можна отримати тільки при повному знищенні пухлинних клітин. Однак це завдання хіміотерапія в данний час може виконати досить рідко. Існує навіть афоризм, що за допомогою хіміотерапії не можна знищити останню злоякісну клітину. Мова лише йде про зниження кількості клітин пухлини та її метастазів, що дозволяє досягти певної, більш-менш тривалої ремісії. Тому найбільш розумно призначати її в комплексі з іншими методами лікування, зокрема з хірургічним лікуванням, при якому хірург, видаляючи основну пухлину, не завжди може поручитися за відсутність віддалених субклінічних метастазів. При цьому завданням хіміотерапії є знищення можливо існуючих метастазів і запобігання рецидивів пухлини.
. В основі ефективності хіміопрепаратів лежить їх здатність блокувати окремі етапи біохімічних механізмів росту та ділення пухлинної клітини і тому їх ще називають цитостатикам

^ Класифікація хіміопрепаратів

1.Алкиліруючі сполуки

-похідні ХЛОРЕТИЛАМИНІВ: допан, новембіхін, ембіхін, сарколізін, хлорбутін, циклофосфан, іфосфамід, мелфелан

-похідні АЛКАН та АРЕН - СУЛЬФОНОВИХ КИСЛОТ: мієлосан

-похідні ЕТИЛЕНІМІНІВ: фторбензотеф, бензотеф, тіотеф, діпін, іміфос, тіофосфамід, фопурін, фотрін

2.Антиметаболіти (структурні аналоги метаболітів):

-антагоністи ПУРИНА: меркаптопурин,тиогуанін

-антагоністи ФОЛІЄВОЇ КИСЛОТИ: метотрексат

- антагоністи ПИРІМІДІНА: :фторафур, фторурацил, цитозар, 5-азацидін.

^ 3.Протипухлинні АНТИБІОТИКИ:

-антрацикліни: рубоміцин, доксорубіцин, епірубіцин, ідарубіцин

-синтетичний антрациклін: мітоксантрон

-похідні актиноміцина: дактиноміцин

-похідні ареулової кислоти: мітроміцин, олівоміцин, хромоміцин

-похідні флеоміцинів: блеоміцин, блеоміцетин

-мітозани: мітоміцин -С, порфіроміцин

-стрептонігріни: стрептонігрин, брунеоміцин

^ 4.Препарати рослинного походження:

-АЛКАЛОЇДИ: вінкристин, вінбластин, віндезин, колхамін,

-ЗПИДОДОФІЛОНОТОКСИНИ : теніпозид, етопозид

^ 5.Ферментні препарати: аспаргіназа

6.Синтетичніпрепарати:

- похідні нітрозосечовини: Нітрозосечовина, гідроксисечовина,cтрептозоцин, CCNU, BCNU, метил-CCNU.

- дигалогенпохідні поліспиртів: міелобромол, мітолактол

-похідні ПЛАТИНИ: цисплатин, карбоплатин

-похідні метилгідразину: дакарбізін, прокарбазін

-інші цитостатики: хлодітан, проспідін, спіробромін

^ 7. Гормони та інгібітори гормонів:

-естрогени (синестрол, хонван,хлортіанізен, поліестрадіол-фосфат)

-андрогени: метилтестостерон, пролотестон, омнадрен

-прогестини: депо-провера, медроксипрогестерону ацетат

-: тамоксифен, фарестон, тореміфен

-антиандрогени: ципротеронацетат, флютамід

-інгібітори секреції пролактина: достінекс, парлодел, бромкриптин

-Інгібітори атоматази: ориметен, аміноглютетимід

-антагоністи лютеїнізуючого гормону: бузерелін, лейпрорелін

-кортикостероїди

Ці гормональні препарати вибірково використовуються для лікування гормонзалежних пухлин, таких як пухлини молочної та передміхурової залоз, лейкози та лімфогранулематози та ін., здатних реагувати на гормони. Використання в онкологічній практиці різноманітних методів гормонотерапії базується на данних важливої ролі порушення ендокринної регуляції в генезі пухлинного процесса. Тому саме гормонотерапію можна віднести до методів патогенетичної терапії.

Головною задачею гормонотерапії є подавлення внутрішньої секреції тих ендокринних залоз, гормони яких стимулюють ріст та розмноження пухлинних клітин. В данному випадку мова йде про непрямий вплив на пухлинні клітини.

^  Імунотерапія. Принцип лікування грунтується на стимуляції протипухлинного імунітету, який існує, але часто пригнічений пухлиною та іншими факторами зовнішнього середовища. Розрізняють активну імунотерапію - застосування неспецифічних імуномодуляторів: вакцина БЦЖ,левамізол, інтерферони, інтерлейкіни; та специфічних пухлинних вакцин. А також пасивну імунотерапію - за допомогою моноклональних антитіл, лімфоцитів активованих лімфокінами, та речовин які гальмують дію факторів ангіогенезу пухлини та факторів росту. Розвиток пухлини і метастазів залежить від ступеня васкуляризації, яка стимулюється в присутності цитокіна-інтерлейкіна 8, який продукується раковими клітинами. Тому пригнічення ангіогенеза являється ще одним способом боротьби з даним захворюванням. Це може бути досягнуто при допомозі моноклональних антитіл до інтерлейкіну 8.

Саме перспективне направлення — лікування раку шляхом корекції генних мутацій (генотерапії). Для доставки в організм частіше за все використовують вірусні вектори. Зазвичай використовують ретровіруси перевагою яких є здатність інтегруватись в хромосоми клітин, які діляться

 

 

Література

Основна:

Дрижак В.І.,Домбрович М.І.Медсестринство в онкології.-         Тернопіль:Укрмедкнига,2001.с. 14-53.

 Ковальчук Л.М. Медсестринство в онкології. .-К.:ВСВ «Медицина»,2011.                                                                                                                 с.29-111

Севідов  В.В. Онкологія:підручник/В.В.Севідов,Н.М.Касевич.-К.:ВСВ «Медицина»,2011. с.8-12