Єрофєєва В.В. Предмет Хірургія Дата: 27.09.21. Тема лекційного заняття№4: «Хронічні захворювання органів черевної порожнини» Група 4 Б л/с

 

Викладач  Єрофєєва В.В.

Предмет Хірургія

Дата: 27.09.21.

Тема лекційного заняття№4: «Хронічні захворювання органів черевної порожнини»

 

Група 4 Б л/с

                                                        

Завдання:

1. Прочитати теоретичний матеріал викладений у наданій лекції.

2. Скласти опорний конспект.

 

Хронічні захворювання органів черевної порожнини

 

Лекція

План

1.Безпосереднє обстеження хворих з хірургічними захворюваннями живота.          2.Аномалії розвитку черевної стінки, пупка та внутрішніх органів.

3. Основні спеціальні та інструментальні дослі­дження: езофагогастроскопія, УЗД, рентгеноскопія, лапароскопія.

4.Черевна грижа. Класифікація, клінічні ознаки, принципи лікування.

5.ірургічні захворювання шлунка, дванадцятипалої кишки, прямої кишки, жовчного міхура, підшлункової залози. Клінічні ознаки цих захворювань і принципи лікування.

6.Тактика фельдшера в разі звертання таких хворих до нього, диспансерний нагляд за ними.

 

Хронічні захворювання органів черевної порожнини

Обстеження хворого з хронічними захворюваннями органів черевної порож­нини починають з опитування. Основними клінічними проявами цих захворю­вань є:

— біль у животі (необхідно з’ясувати характер болю, його локалізацію, іррадіа­цію, тривалість);

— диспептичні розлади (підрозділяють на шлункові — відчуття повного шлунка, відрижка, печія, регургітація, слинотеча, нудота, блювання; та кишкові — від­чуття переповнення в животі, закрепи, проноси; комбіновані диспептичні роз­лади).

Оглядаючи живіт, звертають увагу на: форму живота і симетричність; наявність перистальтики; участь обох половин живота в диханні;

розширення вен передньої черевної стінки при портальній гіпертензії («голова медузи»);

наявність післяопераційних рубців;

середню лінію живота, ділянку пупка, пахові ділянки для виявлення грижо­вих випинань.

Пальпуючи живіт, можна виявити певні патологічні зміни органів черевної порожнині. Спочатку проводять поверхневу, а потім глибоку пальпацію. Хворий повинен лежати на спині, поклавши руки вздовж тулуба. Живіт оголяють від ме­чоподібного відростка до лобкового симфізу.

Поверхнева пальпація дає змогу виявити напруження черевної стінки: асцит, грижу і пухлину в черевній стінці або черевній порожнині. Починають пальпацію з лівої пахової ділянки, рухаючись проти годинникової стрілки, до правої пахової ділянки; щоб попередити рефлекторне напруження черевної стінки, під час паль­пації слід розмовляти з хворим, відволікаючи його, або попросити зігнути ноги в колінах.

. Структурна схема теми «Хронічні захворювання органів черевної порожнини»

У нормі передня черевна стінка при пальпації м'яка і безболісна. При пато­логічних змінах спостерігається резистентність (ригідність) черевної стінки або м’язів живота.

Глибока пальпація розроблена і введена в клінічну практику В.П.

Образцовим і М.Д. Стражеском. Глибоку пальпацію живота здійснюють у горизонтально­му положенні і лише в тих випадках, коли стінка живота м'яка. Пальпацію ре­комендується проводити під час видиху, коли м'язи черевної стінки розслаблені. З кожним видихом пальці занурюються разом з черевною стінкою все глибше і ковзають по нерухомому органу (або орган ковзає під нерухомими пальцями) під час дихання.

Під час перкусії визначається нормальний тимпанічний звук. Він може бути високим (при непрохідності кишок). У разі виявлення печінкової тупості слід виз­начити її межі. Притуплення перкуторного звуку свідчить про наявність рідини в черевній порожнині. Перкусія дає змогу визначити розміри селезінки, виявити болючі ділянки.

За допомогою аускультації визначають перистальтику кишок, шуми в них, пульсацію черевного відділу аорти.

Захворювання органів черевної порожнини діагностують за допомогою таких методів дослідження:

1. Ендоскопічні:

• езофагоскопія;

• дуоденоскопія;

• гастроскопія;

• ректором аноскопія.

2. Рентгенологічні:

• рентгеноскопія;

• рентгенографія.

3. Лапароскопія — огляд черевної порожнини та її органів через отвір у передній черевній стінці.

4. Комп’ютерна томографія.

5. Ультразвукові методи діагностики.

Аномалії розвитку черевної стінки, пупка і органів черевної порожнини вияв­ляються, як правило, у дітей.

ВРОДЖЕНА ГРИЖА

ПУПКОВОГО КАНАТИКА (омфалоцеле)

Це аномалія розвитку черевної стінки в ділянці пупка. Через її дефект виходять внутрішні органи, прикриті прозорою оболонкою.

Хірургічне втручання виконують одразу після народження дитини.

Грижа, яка виходить через пупкове кільце між дефектом у прямих м’язах при нормально розвиненій черевній стінці, називається пупковою грижею. Пупкова вроджена грижа прикрита шкірою, яка захищає черевну порожнину від інфекції.

У разі неефективного консервативного лікування проводять хірургічну опера­цію.

ПІЛОРОСПАЗМ

Захворювання новонароджених і дітей перших місяців життя.

Внимание!

Если вам нужна помощь в написании работы, то рекомендуем обратиться к профессионалам. Более 70 000 авторов готовы помочь вам прямо сейчас. Бесплатные корректировки и доработки.Узнать стоимость своей работы

У дітей спостері­гаються блювання (блювотних мас мало) і закрепи. Маса тіла не змінюється або зменшується. Діагноз встановлюють після рентгенологічного дослідження шлунка з контрастною речовиною.

Лікування консервативне:

0, 001 % розчин сульфату атропіну;

аміназин;

піпольфен.

ВРОДЖЕНЕ ЗВУЖЕННЯ ВОРОТАРЯ

Іменується в медицині пілоростенозом. На 2—3-й тиждень після народження у дітей з’являється блювання «фонтаном» (через 10—15 хв після їжі). Кількість блювотних мас перевищує кількість молока, отриманого дитиною при годуванні. Розвиваються зневоднення, закрепи, олігурія. Під час огляду живота зберігаєть­ся перистальтика шлунка у вигляді пісочного годинника. Унаслідок зневоднен­ня організму і загущення крові підвищується вміст гемоглобіну і зменшується ШОЕ.

Діагноз підтверджують результати рентгенологічного дослідження. Лікування оперативне — лапаротомія і розріз м’язового шару воротаря до сли­зової оболонки.

ХВОРОБА ГІРШПРУНГА

Вроджене збільшення і розширення всієї товстої кишки або її частини через від­сутність інтрамуральних гангліїв у стінці кишки. Захворювання супроводжується закрепами і застоєм вмісту кишки, що призводить до її перегину і розвитку кишко­вої непрохідності. Лікується оперативним шляхом.

У разі порушення розвитку ембріона в перші 2 міс виникають вади ануса і прямої кишки, зокрема атрезії ануса і прямої кишки.

Діагноз встановлюють під час огляду новонародженого.

Лікування хірургічне (екстрена операція).

ГРИЖА

Під грижею розуміють випинання органів, вкритих парієтальною очеревиною, че­рез вроджені або набуті дефекти черевної стінки.

Класифікація

1. Зовнішні грижі (утворюються в анатомічно слабких місцях черевної стінки):

• пахова;

• стегнова;

• пупкова;

• білої лінії живота;

• бічна;

• мечоподібного відростка;

• поперекова;

• сіднична;

• замикальна;

• промежини.

2. Внутрішні грижі (утворюються в ділянці вроджених зморщок очеревини після операції, травм, запалень):

діафрагма льна; міжкишкова.

Складові частини грижі:

грижові ворота — місце у м’язово-апоневротичному шарі черевної стінки, че­рез яке внутрішні органи виходять з черевної порожнини; розміри залежать від величини дефекту;

грижовий мішок — утворюється парієтальною очеревиною, що вийшла через грижові ворота;

грижовий вміст — внутрішні органи, які виходять у грижовий мішок з черев­ної порожнини.

Клінічна картина

Розвивається поступово. При тяжкому фізичному навантаженні, бігу, стриб­ках хворий відчуває колкий біль у місці формування грижі.

Біль спочатку слабкий і мало турбує, але поступово наростає і починає заважа­ти при русі. Через деякий час з’являється випинання, яке зникає у стані спокою. Випинання поступово збільшується до округлої або овальної форми і з’являється при найменшому фізичному навантаженні.

Якщо випинання самостійно зникає у стані спокою, у горизонтальному поло­женні або при легкому натисканні на нього руками, то така грижа називається вправимою.

Лікування

Найбільш ефективним є оперативний метод — грижосічення.

Консервативному лікуванню підлягають діти до 4 років, якщо у ниу грижі вправимі і неущемлені. Застосовують масаж м’язів живота, ЛФК, ігри без фізич­них навантажень.

ХРОНІЧНИЙ КАЛЬКУЛЬОЗНИЙ ХОЛЕЦИСТИТ

Це хронічне поліетіологічне запальне захворювання жовчного міхура, яке супро­воджується утворенням у ньому каменів.

Етіологія

1. Порушення обміну холестерину:

• цукровий діабет;

• ожиріння;

• подагра;

• атеросклероз.

2. Вроджена гемолітична анемія.

3. Нераціональне харчування.

4. Гіповітаміноз А.

Розвитку захворювання сприяють такі чинники: вагітність;

нерегулярне харчування; малорухливий спосіб життя; надлишкова маса тіла;

в анамнезі черевний тиф або сальмонельоз; в анамнезі малярія; в анамнезі вірусний гепатит.

Класифікація жовчних каменів

1. Галогенні (однорідні):

• холестеринові;

• пігментні (білірубінові);

• вапняні.

2. Змішані — ядро з органічної речовини, довкола якого нашаровані три основні елементи: холестерин, жовчний пігмент, солі кальцію.

3. Складні — ядро містить холестерин, а оболонка має змішаний склад (кальцій, білірубін, холестерин).

Клінічна картина

1. Різкий переймистий біль у правому підребер’ї, який іррадіює в праву лопатку, плече, шию, супроводжується блюванням, гіркотою, сухістю в роті, свербінням шкіри, підвищенням температури тіла.

2. Можлива жовтяниця.

3. Після купірування болю промацуються збільшений жовчний міхур і край пе­чінки.

Діагностується захворювання лабораторними (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімія крові) та інструментальними (холецистографія, УЗД) методами.

ХРОНІЧНИЙ НЕКАЛЬКУЛЬОЗНИЙ ХОЛЕЦИСТИТ

Хронічне поліетіологічне запальне захворювання жовчного міхура, що поєднуєть­ся з моторно-тонічними порушеннями жовчовидільної системи.

Етіологія

Причинами захворювання є:

- бактеріальна інфекція;

- паразитарна інвазія (лямбліоз, аскаридоз);

- травми ділянки жовчного міхура, печінки;

- захворювання печінки.

Сприяють захворюванню такі чинники: застій жовчі;

порушення режиму харчування;

рефлекторний вплив з боку органів черевної порожнини при розвитку в них запального процесу; перенесений гострий холецистит; дисбактеріоз кишок.

Клінічна картина

Така сама, як і при калькульозному, крім того, субіктеричність склер, а також позитивні симптоми:

- Мерфі — хворий раптово перериває вдих при дотику пальців до жовчного мі­хура;

- Кера — біль у проекції жовчного міхура з’являється при пальпації під час вди­ху;

- Ортнера — біль при постукуванні по правій ребровій дузі;

- Мюссі — біль між ніжками правого груднинно-ключично-соскоподібного м’яза.

ВИРАЗКОВА ХВОРОБА

Хронічне рецидивне захворювання, при якому в результаті порушення нервових і гормональних механізмів і розладів шлункового травлення утворюється пептична виразка шлунка або дванадцятипалої кишки.

Класифікація

1. За локалізацією:

• шлунок;

• дванадцятипала кишка;

• обидва органи одночасно.

2. За фазою:

• загострення;

• неповна ремісія (загострення, інтенсивність якого знижується);

• ремісія.

3. За морфологією — субстрат хвороби:

• виразка гостра;

• виразка активна;

• виразка, що рубцюється (червоного або білого рубця);

• виразка хронічна;

• постійна виразкова деформація, рубець;

• гастрит;

• дуоденіт;

• дуоденогастральний рефлюкс;

• гастроезофагальний рефлюкс, езофагіт.

4. За перебігом:

• латентна;

• легкого ступеня тяжкості (1 раз на рік), клінічні симптоми незначні;

• середнього ступеня тяжкості (сезонний характер, 2—3 рази на рік);

• тяжка (3—4 рази на рік, виражена клінічна картина, ускладнення).

5. За ускладненнями:

• кровотечі;

• перфорація;

• пенетрація;

• стеноз воротаря;

• малігнізація;

• реактивний гепатит.

Етіологія

1. Місцеві чинники:

• висока протеолітична активність шлункового соку;

• стійкість слизового бар’єра внутрішньої стінки до перетравлювальної дії шлун­кового соку;

• високий рівень регенерації епітелію слизової оболонки.

2. Загальні порушення — розлади нейрогуморальной регуляції функцій шлунка.

3. Сприятливі чинники:

• нервово-психологічні перевантаження;

• порушення режиму харчування;

• неправильне харчування;

• зловживання алкоголем, куріння;

• розлади діяльності гіпофізарно-наднирковозалозної системи і функцій стате­вих залоз.

4. Спадковість і особливості конституції.

5. Порушення фізіологічної рівноваги між «агресивними» і «захисними» чинниками. Агресивні — НС1, пепсин шлункового соку — зумовлюють попадання в шлу­нок дуоденальної жовчі.

Захисні — шлунковий слиз, клітинна регенерація, нормальний місцевий кровотік, захисна дія тканинних інтестинальніх гормонів (секретин, епігастрин, луж­на реакція слини і панкреатичного соку).

Клінічна картина

1. Біль — ріжучий, пронизливий, переймистий, тупий і слабкий. Його ступінь зумовлений глибиною виразкового кратера, ступенем порушення рухової фун­кції шлунка, його воротаря і дванадцятипалої кишки, індивідуальною чут­ливістю хворого. Локалізація в епігастрії (надчерев’ї), іррадіація вгору і вліво у ліву половину грудної клітки.

При пілородуоденальних формах — іррадіація в спину, праве підребер’я, пра­ву лопатку.

При локалізації у верхніх відділах — іррадіація під мечоподібний відросток, за груднину, у ділянку серця.

Хворі приймають вимушене положення.

Види болю залежно від харчування:

• ранній, одразу після їжі — характерний для виразок шлунка;

• пізній — характерний для виразки дванадцятипалої кишки;

• нічний;

• голодний.

2. Диспептичні симптоми: нудота, блювання, печія, відрижка.

Печія — відчуття печіння в нижній третині груднини. Протягом доби виникає ритмічно внаслідок закидання шлункового вмісту в стравохід, що спричинює за­пальні зміни, рефлюкс-езофагіт.

Блювання — виникає на висоті болю. Приносить полегшення. Блювотні маси містять кислий шлунковий вміст, слиз, домішку жовчі. Блювання передує підви­щенню салівації або супроводжується нею.

Відрижка — кислим, їжею, повітрям. Тухлий запах при стенозі воротаря.

3. Закрепи.

Виникають через спазм товстої кишки нейрорефлекторного генезу (спастична дискінезія). їх появі сприяє щадна, бідна клітковиною дієта. Апетит при цьому зберігається.

4. Загальні симптоми.

Астенія, підвищений тонус парасимпатичної нервової системи: ціаноз кистей і вологість долонь, підвищення потовиділення, червоний дермографізм. Язик об­кладений білим нальотом.

5. Симптом Менделя та інші симптоми.

Біль при перкусії в епігастрії (під шлунком). Больові місця на рівні тіл і ос­тистих відростків грудних і поперекових хребців (симптом Боаса, Опенховського, Певзнера).

6. Показники шлункової секреції.

Для пілородуоденальних виразок характерні високі показники секреції, збіль­шене виділення шлункового соку, підвищена кислотність його.

При виразці тіла і кардіального відділу показники шлункової секреції зни­жені або в нормі.

Необхідне систематичне (у період загострення кожні 2—4 дні) дослідження калу на приховану кров.

Перебіг тривалий, з періодами загострень і ремісій.

Ускладнення

1. Кровотечі виникають через порушення цілості стінки судин на дні виразки. Клінічно спестерігаються ознаки судинної недостатності (блідість шкіри, за­паморочення, непритомність, падіння AT, тахікардія, анемія, колапс), блювання яскраво-червоною кров’ю або кавовою гущею, мелена, зниження гемоглобіну.

2. Перфорація.

Види:

— у вільну черевну порожнину;

— у заочеревинну клітковину і товщу малого сальника.

Основні симптоми перфорації:

— різкий кинджальний біль в епігастральній ділянці;

— дошкоподібне напруження м’язів передньої черевної стінки.

Крім того, спостерігаються пальпаторна і перкуторна болючість живота, пози­тивний симптом Щоткіна—Блюмберга, метеоризм, затримка випорожнення; об­личчя загострене, язик сухий. Відсутність печінкової тупості.

3. Пенетрація.

У малий сальник, підшлункову, печінково-дванадцятипалу зв’язку, печінку, товсту кишку.

Спостерігаються постійний біль оперізувального характеру, жовтяниця, підви­щення активності діастази в крові.

4. Деформація і стеноз.

Виникає при локалізації у воротарі або цибулині.

Стадії стенозу:

- компенсована — з’являється відчуття переповненості, важкості і розпирання в епігастральній ділянці, відрижка, блювання;

- субкомпенсована — ознаки компенсованого стенозу, біль, відрижка повітрям, кислим, щодня сильне блювання, схуднення;

- декомпенсована — шлунок не звільняється від їжі, біль постійний, виснажен­ня, зневоднення, судоми, азотемія, загущення крові, олігурія, плескіт у шлун­ку натще.

Лікування

Комплексна, суворо індивідуальна терапія.

1. У стаціонарі. Перші 2—3 тижні постільний, потім напівпостільний режим.

2. Дієтотерапія. Дрібне і часте (5—6-разове) приймання їжі.

Стіл № la — 3—5 днів, № 1б — тиждень, № 1 — до року.

3. Лікувальна терапія.

Хо ліно л ітики:

атропіну сульфат 0,1 % — 1 мл;

препарати беладони;

платифіліну гідротартрат 0,2 % — 1 мл;

спазмолітики;

метацин;

кватерон.

Г англіоблокатори: бензогексоній 2,5 % —1 мл; ганглерон 1,5 % — 2 мл;

Міотропні спазмолітики: папаверину гідрохлорид 2% — 2 мл; но-шпа 2 % — 2 мл; церукал.

Антациди:

розчинні нерозчинні

гідрокарбонат натрію; тріамінат магнію;

оксид магнію; фосфалюгель.

альмагель.

Терпкі засоби: нітрат вісмуту;

нітрат срібла 0,06 % — 15—30 мл; вікалін, вікор-антацид.

Седативні: бромід натрію; препарати валеріани.

Транквілізатори.

Засоби, що активують метаболічні (репаративні) процеси і прискорюють за­гоєння:

• вітаміни В_р В₆, А;

• олія обліпихова;

• ретаболіл 50 мг;

• солкосерил 40 мг;

• метилурацил 0,5—1,0 г;

• пентоксил;

метронідазол; біогенні стимулятори.

У разі гіперсекреції застосовують блокатори Н₂-рецепторів, які знижують шлункову секрецію, спиняють кровотечу.

Широкого застосування набули також такі методи, як оксигенотерапія в баро­камері, діатермія, УВЧ, грязелікування, парафінові й озокеритні аплікації.

ХРОНІЧНИЙ ПАНКРЕАТИТ

Хронічне запально-дистрофічне захворювання залозистої тканини підшлункової залози з порушенням прохідності її протоків, яке при подальшому прогресуванні спричинює склероз паренхіми і порушення екзо- і ендокринної функції.

Класифікація

І. За етіологією.

1. Первинний:

• алкогольний;

• аліментарний;

• метаболічний;

• спадковий.

2. Вторинний:

• при патології жовчовивідних шляхів;

• при хронічних гепатитах і цирозах печінки;

• при виразковій хворобі;

• при хронічних гастритах, дуоденітах;

• при виразковому коліті.

II. За клінічними проявами (формами).

• рецидивний;

• больовий;

• псевдопухлинний;

• склерозивний;

• латентний.

III. За перебігом.

1. Залежно від ступеня тяжкості:

• легкий;

• середньої тяжкості;

• тяжкий.

2. Залежно від фази:

• загострення;

• згасле загострення;

• ремісія.

IV. За ускладненнями:

• кіста;

• кальцифікація залози;

• цукровий діабет;

• тромбоз селезінкової вени;

• стеноз протоки залози;

• рак.

Етіологія

1. Захворювання жовчовивідних шляхів (жовчнокам’яна хвороба, холецистит, аномалії розвитку) і печінки (гепатити, цироз).

2. Хронічна алкогольна інтоксикація.

3. Захворювання дванадцятипалої кишки (виразкова хвороба, дуоденіт хроніч­ний, порушення дуоденальної прохідності, дискінезія, дивертикул).

4. Захворювання шлунка (хронічний гастрит із секреторною недостатністю, ви­разка).

5. Захворювання великого дуоденального сосочка (папіліт, спазм сфінктера Одці, стриктура, обтурація каменем, пухлина, паразитарна інвазія).

6. Дефіцит білка в дієті.

7. Токсичні впливи.

8. Харчова алергія.

9. Вірусні інфекції (епідемічний паротит, вірус гепатиту В).

10. Порушення кровотоку в мезентеріальних артеріях.

11. Обмінні і гормональні порушення (гіперпаратироз).

12. Спадково зумовлені дефекти обміну речовин (амінокислотного обміну, гемохроматоз).

13. Вживання деяких лікарських засобів (тетрацикліни, цитостатики).

14. Гострий панкреатит в анамнезі.

15. Травми залози.

Патогенез

Етіологічні чинники спричинюють розвиток дистрофії, згодом— атрофію сли­зової оболонки дванадцятипалої кишки і зменшення її регенеративної здатності. У результаті порушується продукування секретину і холецистокінину (панкреозиміну). Через дефіцит секретину підвищується тиск у дванадцятипалій кишці, спазмується сфінктер Одці, підвищується тиск у панкреатичній протоці, зменшується об’єм соку.

Результатом є згущування соку, зменшення швидкості його відтоку; крім того, підвищується концентрація в ньому білка, що призводить до утворення білкових комплексів, які закупорюють різні відділи панкреатичних проток. При цьому під впливом невідповідного харчування секрет виходить у прилеглі тканини з утво­ренням набряку підшлункової залози. Це призводить або до активування фер­ментів панкреатичного соку, які спричинюють самопереварювання залози, або, у результаті стиснення при набряку тканини підшлункової залози, — до атрофії ацинарних залоз та заміни їх сполучною тканиною.

Клінічна картина

1. Біль в епігастрії справа (процес у головці залози), в епігастрії зліва (у тілі), у лівому підребер’ї (ураження хвоста). Іррадіація в спину, ділянку серця, ліву лопатку, ліве плече, ліву клубову ділянку. Інтенсивність і характер різні: стис­ний, ниючий, переймистий, оперізувальний.

2. Диспептичні симптоми: підвищене слиновиділення, відрижка, напади нудо­ти, блювання (не полегшує стану), метеоризм, дзюрчання в животі, нестійкі мазеподібні випорожнення, втрата апетиту.

3. Схуднення.

4. Приєднання цукрового діабету.

5. Симптом Мейо—Робсона у лівому реброво-хребтовому куті.

6. Симптом Кача — гіперстезія в ділянці VIII грудного сегмента, субфебрилітет, підвищення активності амілази в крові і сечі.

Лабораторні дані

1. Загальний аналіз крові: при загостренні— збільшення ШОЕ, лейкоцитоз, зрушення лейкоцитарної формули вліво.

2. Загальний аналіз сечі: білірубін, підвищення рівня альфа-амілази, при склерозивній формі — зниження рівня амілази.

3. Біохімічний аналіз крові: збільшення рівня альфа-амілази, альфа-ліпази, трипсину, альфа-глобулінів, сіалових кислот, глюкози.

Інструментальні дослідження

Рентгенологічне дослідження: вапнування залози, розгорнутість дуги при збільшенні головки; при дуоденографії можливий рефлюкс контрастної речовини в протоку залози.

Ехо-сканування: збільшення або зменшення розмірів залози, кальциноз, ка­мені в протоці, розширення протоки та її гілок, неоднорідність залози.

Радіоізотопне сканування: збільшення або зменшення розмірів залози, дифуз­не нерівномірне накопичення ізотопу.

Клінічні варіанти Рецидивний

Інтенсивний біль (стисний, пекучий, сверблячий) у верхній частині живота, неодноразове блювання. Поганий апетит, здуття живота, проноси, збільшення температури, озноб.

Болючість у зоні Шоффара, точці Дежардена, точці Мейо—Робсона. Схуднення до кахексії, атрофія підшкірної жирової клітковини на передній стінці живота в проекції залози (симптом Грота).

Лейкоцитоз, збільшення рівня діастази в крові і сечі.

Псєвдопухлинний (жовтяничний!

Процес у головці залози, жовтяниця, свербіння шкіри, біль в епігастрії справа, нудота, блювання, колір сечі темний, кал знебарвлений.

Больовий

Постійний біль у верхній половині живота, іррадіація в спину, зменшення апетиту, схуднення, нестійкий стул, метеоризм.

Латентний

Біль відсутній або слабкий, періодично погіршується апетит, нудота, проноси, порушення зовнішньосекреторної функції.

Склерозивний

Біль посилюється після іди, апетит поганий, нудота, проноси, схуднення, по­рушення зовнішньосекреторної і інкреторної функцій, розвиток цукрового діабе­ту, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіння шкіри, гіперглікемія, глюко­зурія.

Лікування

1. Дрібне харчування.

2. Антиферментні засоби внутрішньовенно: гордокс, контрикал.

3. Препарати метаболічної дії: пентоксил, метилурацил.

4. Ліпотропні засоби: ліпокаїн, метіонін.

5. При болю — паранефральна або паравертебральна блокада, ненаркотичні анальгетики: анальгін, амідопірин, баралгін.

6. При зовнішньосекреторній недостатності — замісна терапія. Ферментні пре­парати: панкреатин, дигестал, фестал, вітаміни В₂, В₆, В₁₂, А, Е, солкосерил, діуретики (зменшення набряку залози).

7. Санаторно-курортне лікування

 

 

Література:

·        Медсестринство в хірургії: посібник з практичних          навичок/О.Л.Ковальчук,Р.О.Сабадишин,О.В.Маркович-Тернопіль:          Укрмедкнига,2002.с.392-412

·        Хірургія: підручник/ О.М.Кіт,О.Л.Ковальчук,І.С.Вардинець,А.О.Боб.-         Тернопіль:ТДМУ,2014.с.435-489