Викладач Єрофєєва В.В. Предмет: Онкологія Група 4Бл/с Тема лекційного заняття «Пухлини голови. Пухлини губи,слизової порожнини рота,гортані,придаткових пазух носа.щитоподібної залози» Дата: 22.09.21
Викладач Єрофєєва В.В.
Предмет: Онкологія
Група 4Бл/с
Тема лекційного
заняття «Пухлини голови. Пухлини губи,слизової
порожнини рота,гортані,придаткових пазух носа.щитоподібної залози»
Дата: 22.09.21
Лекція Пухлини голови. Пухлини губи,
слизової порожнини рота,гортані,придаткових пазух носа.щитоподібної залози
план.
1.Рак нижньої губи: ендофітний та екзофітний рак. Фактори
ризику для його розвитку, клінічні прояви, діагностика. Роль фельдшера
в первинній діагностиці раку нижньої губи.
2.Рак
слизової оболонки ротової порожнини. Клінічні прояви, принципи лікування.
3.Рак
язика. Клінічні прояви, діагностика, принципи лікування.
4.Роль
фельдшера у діагностиці пухлин зовнішньої локалізації.
5. Рак гортані.
6. Рак щитоподібної залози
Після вивчення теми знати
1. Захворюваність на рак губи на Україні
2. Етіологію пухлин губи, язика і слизової оболонки
рота
3. Облігатні і факультативні передраки губи, язика і
слизової оболонки рота
4. Клініку раку губи, язика і слизової оболонки рота
5.
Методи діагностики раку губи, язика і слизової оболонки рота
6. Методи
лікування раку губи, язика і слизової оболонки рота
7. Особливості здійснення мед сестринського
процесу при пухлинах даної локалізації.
Після
вивчення теми вміти:
• провести
профілактичний огляд з метою виявлення приховано протікаючого злоякісного
новоутворення;
• виконати
пальпацію периферичних лімфатичних вузлів;
• провести фізикальне обстеження порожнини
рота з метою виявлення пухлинної патології;
• підготовити до
обстеження хворого при підозрі на рак щелепно-лицьової ділянки;
• оформити облікову
документацію на онкологічних хворих;
• здійснювати догляд за онкологічним хворим.
Завдання:
1.Уважно прочитати
наданий теоретичний матеріал.
скласти опорний конспект.
2.Надати відповіді
на питання.Вирішити тестові завдання для підготовки до практичного заняття з
теми.
.
РАК ГУБИ
Передракові стани:
гіперкератоз, еритро- і лейкоплакія, хейліт, папілома і кератоакантома.Локалізація:
95% раку виявляють на слизовій червоної кайми(облямівки)
нижньої губи. Симптоми: струп, рана, пухир, виразка, вузол, бородавка.
підборідні та підщелепні лімфовузли. Лікування. Екзофітні форми раку губи
Клінічні форми: папілярна (екзофітний, на широкій основі папіломоподібний
вузол); бородавчата ( множинні зливні екзофітні нарости з гіперкератичними
нашаруваннями); виразкова (плоска виразка покрита струпом);
виразково-інфільтративна ( виразка з вивернутими краями, глибоким дном та інфільтрацією
губи, що перевищує розміри виразки; комісуральна (рак у ділянці кута рота).
Регіонарні метестази: на момент діагностики раку нижньої губи у 5-10% пацієнтів
виявляються метастази в регіональні лімфатичні вузли і вони переважно лікуються
хірургічними методами (резекція губи, лазерна або кріодеструкція). При
лікуванні ендофітних форм доцільніше застосовувати променеві методи.
Рак губи(докладніше).
Епідеміологія. В структурі новоутворень
нижньої губи, слизової оболонки порожнини рота, язика, гортані та щитоподібної
залози чільне місце займають злоякісні пухлини. Доброякісні пухлини трапляються
рідко (в основному папіломи, кісти). Серед злоякісних пухлин зазначених
локалізацій провідне місце займають епітеліальні пухлини (рак). Більшість
із них (95 %) мають будову плоскоклітинного раку з ороговінням або без
ороговіння. 68 1). Передпухлинні захворювання та злоякісні пухлини губи і
слизової порожнини рота. Рак нижньої губи Рак нижньої губи - злоякісна пухлина,
що виникає з епітелію червоної облямівки нижньої губи. Йому, як правило,
передують передракові стани, серед яких заслуговують на увагу дифузний і
вогнищевий дискератози та папілома нижньої губи. В основі дискератозу лежать
дегенеративно-проліферативні зміни епітелію губи, які виникають внаслідок
тривалого впливу а т м о с ф е р н и х чинників (зміна вологості й температури
повітря, сонячна інсоляція), куріння, хронічна травматизація губ. Проявляється
дифузний дискератоз сухістю червоної облямівки нижньої губи, її потовщенням,
утратою блиску, шорсткістю, появою ерозій і тріщин. Вогнищевий дискератоз
клінічно проявляється у вигляді продуктивної і деструктивної форм. Продуктивна
форма характеризується надмірним ороговінням, коли в одних випадках формується
лейкоплакія (бляшка), в інших ділянка гіперкератозу з шилоподібними, роговими
виступами, які нагадують шкірний ріг. Деструктивна форма характеризується
появою на червоній облямівці губи ерозій, тріщин і виразок. Діагностика
дискератозу грунтується на даних біопсії. Лікування полягає у відмові від
куріння, захисті губи від зовнішніх подразників (змазування захисними кремами),
зміні умов праці. При вогнищевому дискератозі застосовують хірургічний метод - електровисічення,
кріодеструкція. Клініка. Рак нижньої губи клінічно проявляється у вигляді
круглого безболісного ущільнення (потовщення) з нечіткими контурами, яке
виступає над рівнем слизової оболонки. З часом в центрі пухлини з'являється
виразка з горбистим некротичним дном і гнійними виділеннями. Нерідко на тлі
продуктивного вогнищевого дискератозу виникають дрібні папілярні вирости, які
зливаються, перетворюючись на вкриту ерозіями пухлину, що нагадує цвітну
капусту. Такі пухлини належать до екзофітних форм раку . Деструктивні різновиди
дискератозу є основою розвитку ендофітних форм раку нижньої губи (виразкової й
виразково- 69 інфільтративної). На місці тріщини чи ерозії виникає глибока
неправильної форми виразка з нерівним дном і піднятим вивернутим краєм. В
пізніших стадіях спостерігаються некроз і розпад пухлини, виникає дефект губи.
Прогресуючи, пухлинний процес переходить на нижню щелепу. Паралельно з
розвитком первинного вогнища на губі виникають метастази в лімфатичних вузлах
(підборіддя, підщелепної ділянки, шиї). Класифікація раку нижньої губи за
стадіями Тіs- преінвазивний (внутрішньоепітеліальний рак) Т1 - пухлина до 2 см
у найбільшому вимірі Т2 - пухлина до 4 см у найбільшому вимірі Т3 - пухлина
понад 4 см у найбільшому вимірі Т4- пухлина, яка поширюється на сусідні
структури (кістку, шкіру шиїта ін.) Діагноз раку встановлюють за даними огляду,
пальпації, цитологічного і гістологічного дослідження пухлини і метастазів.
Лікування. Вибір методу лікування залежить від стадії і форми росту пухлини. У
початкових стадіях (Т2N0М0) проводять резекцію нижньої губи або близькофокусну
рентгенотерапію. У стадіях, що характеризуються поширенням процесу, методом
вибору є комбіноване лікування, яке здійснюють у два етапи: 1-й - променева
терапія первинного вогнища; через 2-3 тижні - 2-й етап видалення регіонарних
лімфатичних вузлів. Особливості догляду. Після резекції нижньої губи протягом
1-2 доби необхідно попереджувати потрапляння на рану їжі і слини. Хворого слід
навчити відсмоктувати слину, що накопичилась у присінку рота. Годування хворого
здійснюють через тонку трубку.
Пухлини слизової оболонки порожнини
рота та язика Епідеміологія. Понад 50 % злоякісних
пухлин припадає на рак язика, 20 % становлять пухлини дна порожнини рота. Рідше
уражується слизова оболонка щік, твердого та м'якого піднебіння, альвеолярних
країв верхньої й нижньої щелеп, піднебінних дужок. До передракових станів
належать хвороба Боуена (облігатний передрак), лейкоплакія, лейкокератоз,
папіломатоз (факультативний передрак). Хвороба Боуена проявляється наявністю на
слизовій оболонці ротової порожнини блідо-рожевих або темно-червоних
"повзучих" 70 бляшок, чітко обмежених, овальної чи полігональної
форми, які виступають над поверхнею слизової оболонки . Поверхня гладка або шорстка,
можуть виникати бородавчасті розрощення, кірочки, виразки. З часом настає
переродження в рак. Лейкоплакія - це плоскі білясті ділянки слизової оболонки
різноманітної форми, з гладкою поверхнею і збереженим блиском слизової, м'якої
консистенції. Лейкокератоз - розростання плоского епітелію, поверхневі шари
якого мають тенденцію до ороговіння. Клінічно проявляється білястими плоскими
ущільненнями, що виступають над поверхнею слизової оболонки. Поверхня має
бородавчатий вигляд, можливі тріщини та ерозії. Папіломатоз – сосочкові
розростання сполучної тканини, вкриті багатошаровим плоским епітелієм. Епітелій
папілом схильний до ороговіння, супроводжується запальними процесами,
виразкуванням, некрозом. Особливу увагу слід звернути на хронічні виразки і
тріщини, які виникають внаслідок подразнення погано пристосованими протезами,
коронками, поранення слизової оболонки гострими пнями зубів, каріозними зубами.
Тривале куріння, дворічні опіки слизової алкоголем, кислотами, гарячею їжею
часто є передумовою виникнення передракових станів і раку слизової оболонки
порожнини рота і язика. Діагностика передракових станів ґрунтується на даних
клінічного та морфологічного досліджень. Лікування - хірургічний метод:
висічення, кріодеструкція, електрокоагуляція патологічного вогнища. До
лікувальнопрофілактичних заходів належать санація ротової порожнини, відмова
від шкідливих звичок.
РАК ЯЗИКА
Передракові стани: лейкоплакія, лейкокератоз,
папіломи, виразки і тріщини, ромбоподібний глосит. Локалізація:
на бокових поверхнях рак виявляється у більш як у 60% випадків, корінь язика
уражається у 20-27%, кінчик язика у 3%, дорсальна поверхня – у 7% випадків.
Симптоми: біль, виразка, припухлість язика, утруднення при ковтанні, дизартрія,
неприємний запах. Клінічні форми:
інфільтративний, вузловий та виразковоподібний.
Рак язика
(докладніше).
Епідеміологія. Рак
язика - злоякісна пухлина, яка посідає перше місце серед злоякісних пухлин
слизової оболонки порожнини рота. Виникає здебільшого на грунті лейкоплакії і
хронічних виразок. Хворіють переважно чоловіки віком 40-50 років. Найчастіше
ураження язика локалізується в середній третині його бокової поверхні і в
корені. Клініка. Ракові вогнища на язиці
болючі на дотик і різко відрізняються своєю щільністю від навколишніх здорових
тканин. Першою ознакою хвороби нерідко є поява щільного болючого інфільтрату,
на поверхні якого пізніше з'являється виразка з виступаючим валоподібним краєм
. Пухлина може розвиватися також у вигляді папілярних розростань або грибоподібного
виступу (екзофітні форми). Інфільтративні й виразкові форми швидко прогресують,
за декілька місяців можуть поширитися на половину язика і перейти за межі
перегородки на другу половину. Метастазує рак язика у лімфатичні вузли
підборіддя, підщелепної ділянки шиї. Діагностика грунтується на даних огляду,
пальпації язика, цитологічного й гістологічного дослідження біопсійного
матеріалу. Лікування. Найкращі результати дає комбінований метод. У І - 11
стадіях раку язика (Т,N0М0) проводять передопераційну променеву терапію, через
2-3 тижні - гемірезекцію язика, ще через 2-3 тижні - видалення регіонарних
лімфатичних вузлів. У III стадії (Т3 N0 М0) показані променева терапія і
видалення регіонарних лімфатичних вузлів. Інколи застосовують розширену резекцію
(висічення тканин дна порожнини рота, субтотальна резекція язика і резекція
нижньої щелепи). У випадках задавненої хвороби ( I V стадія) частіші проводять
паліативну дистанційну гамматерапію. Особливості догляду. Після р е з е к ц і ї
я з и к а д л я г о д у в а н н я хворого вводять постійний назогастральний
зонд. В обов'язок медичної сестри входить контроль за надійністю фіксації
зонда. Годування хворого проводять через лійку. Їжа повинна бути рідкою і
теплою. Туалет ротової порожнини здійснюють кілька разів на добу шпателем,
загорненим в декілька шарів марлі, змоченою розчином фурациліну. Увага! Не слід
докладати надмірних зусиль для зняття нашарувань фібрину в ділянці
післяопераційної рани. Це може викликати прорізування швів і кровотечу.
РАК ГОРТАНІ
Передракові стани: папілома і папіломатоз
гортані, поліпи, дискератоз (лейкоплакія, лейкокератоз), пахідермія, дисплазія
епітелію, фіброми, кіста (ларингоцели), хронічний ларингіт. Локалізація:
найчастіше уражається надзв’язковий (вестибулярний) відділ гортані – 60-80%, на
голосових зв’язках пухлини локалізуються в 30% випадків, рідко в підзв’язковому
відділі (менше 10%). Клініка: рак вестибулярного відділу на початку має
безсимптомний перебіг. Далі з’являється відчуття стороннього тіла, дискомфорт і
біль при ковтанні, неприємний запах, утруднене дихання, однак, це вже ознаки
прогресуючого (60% хворих звертаються до лікаря при Т3-Т4 стадії захворювання).
Постійна
охриплість голосу – основний симптом раку голосових зв’язок, що є ранньою
ознакою захворювання. Перехід охриплості в афонію свідчить про поширення
процесу на всю товщину голосових зв'язок. Тоді і з’являється утруднене дихання,
кашель під час приймання їжі. Для раку підзв’язкового відділу характерне
утруднене дихання навіть при невеликих за розмірами пухлинах. При інфільтрації
зв'язок з’являється охриплість. За характером росту розрізняють екзофітні
(папілярні) пухлини (більше 50% випадків), інфільтративно-виразкові (30%) та
змішані (20%). Прогресування хвороби в кожному з відділів гортані призводить до
розвитку стенозу гортані, який потребує невідкладної хірургічної допомоги –
накладання трахеостоми. Діагностика. Непряма і пряма ларингоскопія з біопсією
новоутворення. Комп’ютерна і МР-томографія детермінують поширення процесу на
сусідні структури, показують розміщення лімфовузлів реґіонарних колекторів.
Патаморфологія. Плоскоклітинна карцинома становить 98% усіх злоякісних
новоутворень гортані. У вестибулярному відділі частіше зустрічаються
низькодиференційовані карциноми з агресивним характером росту. Пухлини
голосових зв'язок переважно високодиференційовані. Метастазування. Рак гортані
метастазує в основному лімфогенно. Реґіонарні метастази спостерігаються у
40-60% випадків при локалізації раку у вестибулярному відділі, 5% - при
пухлинах голосових зв'язок, 15-45% - при пухлинах підзв’язкового відділу.
Рак гортані(докладніше).
Епідеміологія. Рак
гортані – злоякісна епітеліальна пухлина, яка частіше виникає у чоловіків віком
40-60 років . Захворюваність становить 4,4-4,6 на 100 тис.
населення До 72 передракових станів належать папіломи і папіломатоз, фіброми і
д ис ке ра т о зи. Залежно від локалізації, пухлини поділяють на вестибулярні,
пухлини голосових зв'язок і підскладкові. Клініка. За характером росту пухлини
розрізняють папілярну, вузлувату та інфільтративну форми. При ураженні
вестибулярного відділу гортані (надгортанник, псевдоголосова і
черпалонадгортанна складки) хворі скаржаться на відчуття стороннього тіла в
глотці, біль, який іррадіює у вухо. Ураження голосових складок супроводжується
захриплістю голосу і навіть афонією. При рості пухлини у підскладковому відділі
настає порушення дихання. У пізніх стадіях хвороби можуть бути кровотеча, інфекційні
ускладнення, порушення ковтання. Діагностика: фіброскопічна ларингоскопія;
комп'ютерна томографія гортані; морфологічне дослідження біоптату. Лікування.
Основними методами лікування раку гортані є променевий та хірургічний. Однак
частіше застосовується комбінований метод (променева терапія + операція).
Основним оперативним втручанням є ларингектомія з лімфаденектомією. Особливості
догляду. Спеціального догляду потребують хворі з трахеостомою . Вона може
накладатись як після планових операцій з видалення гортані, так і в
невідкладному порядку при пухлинному стенозі гортані. Внутрішню трубку кілька
разів на день виймають, очищають від слизу і харкотиння, промивають у
кип'яченій воді. Медична сестра повинна регулярно міняти і промивати внутрішньо
трахеостомічну трубку. При необхідності через трахеостомічну трубку здійснюють
активне відсмоктування слизу і харкотиння з трахеї. 3) Рак щитоподібної
залози.. Найчастіше хворіють особи віком 30-60 років, переважно жінки.
Етіологія. Етіологічну роль у виникненні раку щитоподібної залози відіграють
гормональні зрушення та іонізуюча радіація. У 10 % випадків рак виникає на фоні
вузловатого зобу. Клініка. Однією з перших ознак раку щитоподібної залози є
збільшення її розмірів і поява в ній щільного вузла. Існують 73 приховані
форми, коли першою ознакою хвороби є поява метастазів у реґіонарних лімфатичних
вузлах шиї, а пухлина в щитоподібній залозі клінічно не визначається. У
випадках задавненої хвороби пухлина проростає навколишні тканини й органи, що
зумовлює відповідну симптоматику: з являються кашель, захриплість голосу,
задишка, порушення акту ковтання. Розрізняють диференційовані форми (
фолікулярна й папілярна аденокарцинома), проміжні ( медулярний рак ) і
недиференційований рак щитоподібної залози. Віддалені метастази найчастіше з
являються в легенях і кістках. Діагностика раку щитоподібної залози грунтується
на даних огляду, пальпації, цитологічного дослідження, радіоізотопного
скенування, пневмотиреоїдографії. Лікування. Основним методом лікування раку щитоподібної
залози є хірургічний (геміструмектомія, струмектомія). При поширеному місцевому
процесі з наявністю регіонарних метастазів проводять перед- і післяопераційну
променеву терапію, лімфаде-нектомію. У пізніх стадіях хвороби застосовують
променеву терапію. Після хірургічного і комбінованого лікування призначають
гормони щитоподібної залози (тиреоїдин, трийодотиронін). Особливості догляду.
Одним із ускладнень, що виникає після струмектомії, є гіпопаратиреоз. Він
виникає гостро і супроводжується зниженням в крові рівня кальцію, підвищенням
вмісту фосфору. Якщо рівень кальцію в крові падає розвивається тетанія.
Тетанічні корчі охоплюють звичайно м'язи кінцівок (іноді тільки верхніх),
обличчя, рідше - тулуба. Вони можуть поширюватися на м'язи глотки, гортані і
діафрагми, викликаючи асфіксію. Нерідко тетанія нагадує напади епілепсії. Для
зняття тетанічного нападу внутрішньовенно вводять 5-10 мл 10 % розчину хлориду
кальцію. Для підтримання рівня кальцію одночасно з розчином хлористого кальцію
вводять паратиреоїдний гормон. При появі корчів чи порушенні дихання - негайно
повідомити лікаря, налагодити внутрішньовенну інфузію, ввести розчин хлористого
кальцію, приготувати все необхідне для інтубації трахеї.
РАК ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ
Рак щитовидної залози (РЩЗ) становить 1% всіх
видів раку.Частота його вище в регіонах з ендемічним зобом і територіях,
прилеглих до ядерних полігонів та інших аналогічних об'єктів. РЩЗ
зустрічається в будь-якому віці з двома піками: один в 7-20 років і другий у
40-65 років. У 25% хворих появі раку передував вузловий зоб. Найімовірніше, рак
розвивається з тканини, що оточує вузловий зоб, а не всередині вузлів.
Патологічна анатомія РЩЗ може бути представлений або вузликом (нодулярне
розростання), що нагадує доброякісну пухлину, або щільним інфільтратом
(інфільтративний ріст). На розрізі поверхня пухлини білястого кольору, що має
вигляд масивного соска з ділянками кістозної дегенерації і кальцинатів. Поширення йде в місцеві і регіонарні
лімфатичні вузли, і тільки пізніше з'являються гематогенні метастази У 10%
хворих виявляють дуже агресивні, недиференційовані форми РЩЗ, представлені
дрібними круглими, веретеноподібними або гігантськими клітинами. Ростуть вони
швидко у вигляді щільних інфільтратів і рано дають віддалені метастази.
Метастази можуть бути у верхні і нижні, глибокі шийні і верхньосредостенні
лімфатичні вузли з одного або двох сторін. Уражені лімфатичні вузли можуть
досягати великих розмірів, навіть якщо первинна пухлина настільки мала, що її
не вдається виявити по клініці. РЩЗ метастазую в легені, кістки, головний мозок
і печінку.
Діагностика
Діагностика раку щитовидної залози не викликає
труднощів при наявності місцевих ознак злоякісного росту, або при появі
метастатичних вузлів на шиї. Кожен вузол в області щитовидної залози або на
бічній поверхні шиї повинен викликати підозру і спричинити за собою
застосування уточнюючих методів діагностики. Радіоізотопне та ультразвукове
дослідження дозволяють визначити непальпуючі вузли до 1 см в діаметрі, але не
дають даних про їх природу. Вони дозволяють виявити множинні ураження.
Комп'ютерна томографія володіє більшою роздільною здатністю, але має також
недоліки. Пункція пухлини з цитологічним дослідженням пунктату дає можливість
з'ясувати характер пухлини в 60-80% випадків. Більш точним методом
морфологічної діагностики є біопсія збільшеного лімфовузла на шиї. Цей метод
дозволяє не тільки визначити гістологічну будову пухлини, а й діагностувати рак
щитовидної залози при невизначуваному в ній пухлини (прихований рак).
Запропоновано ще й інші методи діагностики: пневмотіреографія, термографія,
ангіографія, але вони рідко застосовуються через малу інформативність або
складності. Диференціальна діагностика Диференціальну діагностику слід
проводити з доброякісними пухлинами, саркоми і запальними процесами -
тітеоідітамі. Особливі труднощі виникають при хронічних тиреоїдитах Ріделя і
Хашимото, що дають місцеві ознаки раку. Зоб Ріделя це - односторонній хронічний
запальний процес у вигляді щільного нерухомого вузла, зі швидко наступаючими
явищами перітіреоідіта, в який втягуються трахея, шийні м'язи. Метастази
відсутні. Пухлина важко удалима, часто оцінюється як неоперабельна.
Діагноз вирішується біопсією. Хронічний аутоімунний тиреоїдит Хашимото
зустрічається майже виключно у жінок, дає дифузне ураження щитовидної залози,
явища гіпотиреозу, лімфоцитоз. Вся щитовидна залоза здобуває щільноеластичну
консистенцію, нерухома, часто здавлює трахею. На її тлі часто виникає рак.
Диференціальна діагностика можлива завдяки високому титру антитіл до
тиреоглобуліну і за допомогою пункційної біопсії. Лікування зобу Ріделя і
Хашимото хірургічне. Лікування РЩЗ повинно бути комплексним. Воно включає
радикальну операцію як основний метод лікування, променеву, гормональну терапію
і цитостатичні хіміопрепарати. Вузлові утворення щитовидної залози
неопластичного характеру, а так само гіперпластичні процеси при відсутності
явної позитивної динаміки від проведеної консервативної терапії повинні бути
оперовані. При цьому, враховуючи достатньо високий ризик виявлення на цьому тлі раку щитовидної залози,
слід виконувати екстракапсулярне хірургічне втручання в обсязі
гемітіреоідектоміі з резекцією перешийка. Частка залози, що залишилася в повній
мірі компенсує потребу організму тиреоїдними гормонами, а в разі виявлення
злоякісної пухлини в віддаленому макропрепараті даний обсяг хірургічного
втручання можна визнати радикальним. Всі оперативні втручання виконуються
екстракапсулярно. Незважаючи на високий відсоток метастатичного ураження
регіонарних лімфатичних вузлів превентивні операції на шиї не виконують і
питання про оперативне лікування вирішують при реалізованих метастазах.
Наявність метастазів раку щитовидної залози у регіонарних зонах при
диференційованих формах пухлини (папілярна і фолікулярна аденокарциноми) не
погіршує прогноз для хворого. Променева терапія диференційованих форм раку
щитоподібної залози не ефективна і не покращує віддалених результатів лікування
хворих, у зв'язку з чим її використання в лікуванні папілярної і фоллілікулярної
аденокарциноми недоцільно. Променева терапія показана хворим з
недиференційованим раком щитовидної залози і застосовується у комбінації з
хірургічним методом при лікуванні медуллярного раку щитовидної залози.
Встановлено гальмування росту пухлини щитовидної залози під впливом тиреоідина.
Це пояснюється пригніченням секреції ТТГ, а також можливим гальмуючим впливом
гормону на пухлину (до 2-3 г на добу). Гормонотерапію призначають з замісної
метою. Її доцільно застосовувати в лікуванні неоперабельних диференційованих
пухлин щитовидної залози або їх метастазів. .
ЛІКУВАННЯ РАКУ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ
Хірургічне та радіотерапевтичне лікування є
ефективними і доповнюють один одного. Також застосовується в якості ад'ювантної
терапії хіміотерапія та імунотерапія. Консультації різних фахівців (хірург
області голови і шиї, хірург-стоматолог, радіолог і лікар-онколог) дозволяють
сформувати програму лікування. Вибір лікування залежить від кількох факторів: •
величини і поширеності первинної пухлини; • форми росту пухлини (екзофітна або
інфільтративна); • наявності залучення до процесу кісток і м'язів; • можливості
виконання радикальної хірургічної операції; • фізичного стану пацієнта; •
можливості зберегти функцію (мова, ковтання); • соціального стану та професії пацієнта;
• досвіду і майстерності хірурга і радіотерапевта. Хірургічні
втручання нерідко великі і включають в себе видалення первинної пухлини, одно-
або двухсторонню диссекцію лімфатичних вузлів та реконструкцію. Передопераційна променева терапія Має на
меті запобігти маргінальним рецидивам, знизити біологічну активність
захворювання і можливість дисемінації або змінити неоперабельну пухлину в
операбельну. Таке комбіноване лікування (передопераційна радіотерапія + операція)
має і свої недоліки: • під час операції
важче визначити межі первинної пухлини; • підвищує частоту післяопераційних
ускладнень Післяопераційна променева
терапія Метою післяопераційної радіотерапії є знищення явних чи прихованих
залишкових пухлинних компонентів в зонах операційного поля і регіонарного
метастазування. Хіміотерапія Хіміотерапія має перевагу в наданні системного
впливу на ракові клітини, які вийшли за межі локально-регіонарної зони. Вона
дозволяє зменшити величину первинної пухлини для подальшого її хірургічного
видалення та радіотерапії. Однак ні загальна, ні регіонарна хіміотерапія не
показала необхідної ефективності в плані довгострокової виживаності. В даний
час хіміотерапія використовують переважно як ад'ювантна до хірургічного та /
або променеве лікування при поширених формах раку. Зазвичай застосовують
поєднання кількох препаратів.
Порожнина рота і губа Регіонарними лімфатичними вузлами є шийні та підщелепні лімфатичні
вузли.Бути уважними(онконастороженими) при будь –якому їх збільшенні!
Дати відповіді на питання:
1. Етіологію рака губи,
язика і слизових оболонок рота;
2. Факультативні і облігатні передраки губи, язика і
слизових оболонок рота;
3. Клінічні
прояви раку губи, язика і слизових оболонок рота;
4.
Шляхи метастазування раку губи, язика і слизових оболонок рота;
5. Методи
діагностики раку губи, язика і слизових оболонок рота
6. Методи лікування раку губи, язика і слизових
оболонок рота;
Запитання: 1:
"У хворого 70 років на кінчику язика мається папіломатозне
утворення розміром 0,3*1,5см. При біопсії встановлена зроговілість епітелію з
явищами плоскоклітинного раку.Який обсяг лікування потребує утворення?"
. РАК ГУБИ
1.
Назвіть факультативне продуктивне
передракове захворювання нижньої губи.
1)
дифузний гіперкератоз;
2)
еритроплакія;
3)
атрофічний хейліт;
4)
лейкоплакія;
5) папілома.
2.
Яка найчастіша
гістологічна форма раку нижньої губи?
1)
ороговіваючий плоскоклітинний;
2)
неороговіваючий плоскоклітинний;
3)
базальноклітинний;
4)
світлоклітинний;
5) аденокарцинома.
3.
Якому розміру пухлини відповідає Т1 раку нижньої губи?
1)
пухлина від
2)
пухлина до
3)
пухлина до
4)
пухлина в межах самої губи;
5)
пухлина до
4. Укажіть метод забору матеріалу для
цитологічного дослідження раку нижньої
губи.
1) скарифікація;
2) ексцизійна біопсія;
3) ексфоліативная біопсія;
4) відкрита біопсія;
5) інцизійна біопсія.
5.
Назвіть основний метод лікування Т1 плоскоклітинного раку нижньої
губи.
1) близькофокусна рентгентерапія;
2) хіміотерапія;
3) телегаматерапія;
4) гормонотерапія;
5) лазерна терапія.
1. Етіологічними моментами в розвитку раку
щитоподібної залози необхідно: а) іонізуюче випромінювання; б) наявність
неопластичних процесів у тканині щитоподібної залози; в) тривала стимуляція
організму підвищеним вмістом тиреотропного гормону; г) усі відповіді правильні.
2.Мінімальним об'ємом хірургічного втручання у
хворих на рак щитоподібної залози необхідно вважати: а) енуклеацію вузла; б)
гемітиреоїдектомію; 25 в) резекцію частки; г) гемітиреоїдектомію з резекцією
перешийка; д) субтотальну резекцію щитоподібної залози..
3.
Показаннями для хіміотерапії раку щитоподібної залози можуть бути: а)
швидкозростаюча рецидивна пухлина; б) неоперабельна недиференційована форма
раку; в) метастази у віддалені органи; г) усе перелічене; д) лише б) і в).
4.. Хіміотерапія найбільш ефективна у хворих
на: а) фолікулярний рак щитоподібної залози; б) папілярний рак щитоподібної
залози; в) низькодиференційований рак щитоподібної залози; г) ефективність не
залежить від морфологічної структури пухлини.
Література
Основна:
Дрижак В.І.,Домбрович М.І.Медсестринство в онкології.- Тернопіль:Укрмедкнига,2001.с. 71-80.
Севідов В.В.
Онкологія:підручник/В.В.Севідов,Н.М.Касевич.-К.:ВСВ «Медицина»,2011. с.126-157.
https://belhope.ru/napravleniyamediciny/onkologiya-diagnostika-i-lechenie-raka/rak-polosti-rta
Коментарі
Дописати коментар