Тема практичного заняття: «Лікування гнійних ран». Дата: 14.05.22

 

Викладач  Єрофєєва В.В.

Предмет: Хірургія       

Група 3А л/с

Тема практичного заняття: «Лікування гнійних ран».

 Дата: 14.05.2

      Навчальна практика

            Тема: Відкриті механічні ушкодження (рани)

Мета:Оволодіння алгоритмами перевязки гнійної рани,виготовлення дренажів, допомоги лікарю при проведені дренування гнійних ран.,складання необхідних інструментів для первинного та вторинного хірургічного оброблення ран.

 

Практичні навички:

¾    перев’язка гнійної рани;

¾    проведення туалету гнійної рани;

¾    проведення вторинного хірургічного оброблення поверхнево розміщених ран м’яких тканин;

¾     підготовка набору інструментів для вторинного хірургічного оброблення рани;

¾    проведення екстренної активно-пасивної профілактики правця;

¾    участь у лікуванні гнійних ран залежно від фази ранового процесу;

¾    виготовлення дренажів.

 

Лікування гнійних ран. Місцеве лікування гнійних ран у фазі запалення включає:

боротьбу з рановою інфекцією;

адекватне дренування ексудату;

очищення рани від некротичних тканин;

зменшення запальної реакції.

За наявності гнійного вогнища і за відсутності адекватного відтоку з рани, а також у разі утворення великої зони некрозу і гнійних запливів показана вторинна хірургічна обробка рани. Вона складається з розтину гнійного вогнища і гнійного запли­ву, вирізування нежиттєздатних тканин та адекватного дрену­вання рани. Після вторинної хірургічної обробки або простого розкриття рани під час кожної перев'язки необхідно оглядати рану і оцінювати її стан. Краї рани обробляють етиловим спир­том, 5 % спиртовим розчином йоду, 1 % розчином йодонату тощо. Порожнину рани очищають марлевою кулькою або серветкою від гною і секвестрованих ділянок некрозу, вирізують некротичні тканини. Потім проводять промивання рани антисептиками, її дренування та рихле тампонування. У цій фазі загоєння для пе­рев'язки застосовують 3 % розчин борної кислоти, 10 % розчин натрію хлориду, 1 % розчин діоксину чи 0,08 % розчин хлоргек- сидину. На 2-гу —3-тю добу можна застосувати водорозчинні ма­зії 5 % діоксидинову мазь, сульфамеколь, левосин, левомеколь, леворсин тощо. За допомогою протеолітичних ферментів прово­дять "хімічну" некректомію. Для цього використовують трип­син, хімотрипсин і хімопсин, які засипають у рану в сухому ви­гляді або вводять разом з розчинами антисептиків. Для активно­го видалення гнійного ексудату безпосередньо в рану вкладають сорбенти (поліфепам). Застосовують фізіотерапевтичні методи лікування: ультразвукову кавітацію ран, вакуумну обробку гній­ної порожнини, лазеротерапію.

У фазі регенерації розпочинають наступний етап лікування, основними задачами якого є ліквідація інфекції і стимуляція ре- паративних процесів. Накладають пов'язки з мазями, емульсія­ми і лініментами (актовегін, солкосерил, 5 % і 10 % метилураци- лова мазь, синтоміцинова емульсія, гентаміцинова мазь тощо). Доцільно застосовувати багатокомпонентні мазі: "Левометоксид", "Оксизон", "Оксициклозоль", бальзамічний лінімент за Виш- невським. У фазі утворення і реорганізації рубця необхідно на­кладати пов'язки з індиферентними і стимулювальними мазями для захисту рани від травматизації і прискорення її епітелізації.

При великих ранових дефектах і опіках з успіхом застосовуєть­ся лікування в керованому абактеріальному середовищі. Існують ізолятори загального і місцевого типів. Лікування в абактеріаль­ному середовищі проводять без накладання пов'язки, що сприяє

висушуванню рани і несприятливо діє на мікроорганізми. В ізо­ляторі підтримуються такі параметри: температура — 26 — 32 °С тиск — 5—15 мм рт. ст., відносна вологість — 50 — 65 %.

Ранова інфекція потребує загального лікування: анти­бактеріальної терапії, дезінтоксикації, імунокоригувальної, про­тизапальної та симптоматичної терапії.

Певні особливості має лікування вогнепальних ран. Під час первинної хірургічної обробки рани необхідно вирізати ушкод­жені тканини якомога ширше, захоплюючи зону молекулярного струсу. Слід видалити всі сторонні тіла, кулі, осколки (за ви­ключенням куль і осколків, які лежать безпосередньо біля жит­тєво важливих органів).

Особливістю дробових поранень і поранень унаслідок засто­сування спеціальних видів зброї (пластикових мін) є наявність великої кількості сторонніх тіл. У таких випадках первинну хі­рургічну обробку ран не проводять, а сторонні тіла видаляють лише за наявності інфекційних ускладнень.

+Під час первинної хірургічної обробки вогнепальних ран пер­винні шви не накладають. Накладають первинні відстрочені або вторинні шви. Важливе значення має адекватне дренування. Не­обхідно створити оптимальні умови для оксигенації тканин на­вколо рани, зменшити до мінімуму зону некрозу.

При травматичній ампутації кінцівки виконують реампутацію в межах здорових тканин

Алгоритм № 3.

 Проведення  вторинної хірургічної  обробки рани (ВХОР) Необхідне оснащення:

Скальпель, пінцет, голкотримач, розчин антисептика (перекис водню), місцевий антисептик (0,25-0,5% розчин новокаїну або 0,5% розчин лідокаїну), 960 етиловий спирт, шприц з голкою, стерильний перев’язувальний матеріал, стерильні дренажі трубки або  гумові випускники. Мета операції:  ліквідація і попередження раневої інфекції та гострого нагноєння в рані; операція виконується в перші дні після поранення.

Вторинна ХО - оперативне втручання, яке полягає у розсіченні рани з одночасним розкриттям кишень і затоків із висіченням усіх некротичних, нежиттєздатних і просякнутих гноєм та кров’ю тканиняк основного субстрату для розвитку раневої інфекції. Проводиться в такій ж послідовності, як і первинна хірургічна обробка.

 

Алгоритм № 7. Проведення туалету гнійної рани

Матеріальне забезпечення: 1) стерильний столик, на якому розміщують: 3 пінцети, ножиці, зонд, марлеві кульки (6-7 шт.), марлеві серветки (4-5 шт.), турунда; 2) нестерильний столик для перев'язок, де знаходяться: корнцанг у потрійному розчині, йодонат (або очищений бензин), 3 % розчин перекису водню, 0,5 % розчин хлоргексидину, клеол (липкий пластир, бинт), нестерильний лоток, гумові рукавички. Послідовність дій:

1.      Одягають маску, миють руки, одягають гумові рукавички.

2.      Дотримуючись правил асептики, відкривають стерильний столик. Робочим корнцангом беруть на ліву долоню лоток, у який набирають необхідний матеріал.

3.      Лоток розміщують на столику, накривають стерильний стіл.

4.      Корнцангом беруть з лотка перший пінцет і знімають ним стару пов'язку, пінцет кидають у нестерильний лоток.

5.      Беруть другий пінцет, подають корнцангом на пінцет кульку, змочують її ефіром і обробляють шкіру навколо рани, знімаючи залишки старої пов'язки. Таким же чином можна обробити шкіру навколо рани спиртом і просушити кулькою. Пінцет кидають у нестерильний лоток.

6.      Корнцангом беруть із лотка третій пінцет і ним виконують наступні етапи:

а)  беруть марлеву кульку, змочують розчином перекису водню і обробляють рану;

б)  беруть суху кульку і просушують рану;

в)  беруть кульку, змочують її розчином йодонату, обробляють шкіру навколо рани.

г)  беруть турунду, обробляють її гіпертонічним розчином, беруть зонд і з його допомогою вводять турунду в рану.

7.      Беруть пінцетом 3-4 марлеві серветки, кладуть їх поверх дренажа (допомагаючи робочим інструментом).

8.      При необхідності накладають пов’язки з розчинами антисептиків чи мазями.

a)                При наявності гнійно-некротичних процесів роблять дренування рани, накладення пов'язок з 10% розчином хлориду натрію, дебризану, поліэтиленоксиду, вугільних сорбентів; для поліпшення очищення рани застосовують пов'язки з некролітичними мазями на водорозчинній основі (левомеколь, левосин, диоксиколь і ін.). 

b)                В міру очищення рани і розвитку грануляцій широко використовують розчини этакридину лактату, фурациліну, хлоргексидину, эктерициду, а також альгипор і комбутек.

c)                Для стимуляції росту грануляцій застосовують індиферентні мазі на жировій основі (тетрациклінову, гентаміцинову й ін.). 

d)               У фазі рубцювання лікування спрямоване на стимуляцію епітелізації і запобігання від травматизації при перев'язках. Показано застосування каротоліну, пантенолу, синтоміцинової емульсії, солкосерилу, обліпихової олії й ін.

9.    Закріплення пов'язки. Перев'язувальний матеріал прикріплюють бинтом, липким пластиром, клеолом (колодієм), аналогічно, як при туалеті чистої рани.

 

Алгоритм № 8. Проведення ПХО укушених ран

Необхідне оснащення: Скальпель, пінцет, голкотримач, розчин антисептика (перекис водню), місцевий антисептик (0,25-0,5% розчин новокаїну або 0,5% розчин лідокаїну), 96% етиловий спирт, шприц з голкою, стерильний перев’язувальний матеріал. 

Етапи операції:   1. Виконується ПХО рани без зашивання останньої. 

2.  Для промивання рани використовують мильні розчини. 

3.  Необхідна консультація рабдобіолога з метою екстреного щеплення проти сказу.

 

Алгоритм № 9. Дренування гнійних ран

Необхідне оснащення: Пінцет, розчин антисептика (перекис водню), 96% етиловий спирт, стерильний перев’язувальний матеріал, стерильні дренажні трубки або  гумові випускники. Показання: необхідність видалення із порожнини гнійної рани мікробів, виділень і продуктів тканинного розпаду.

Механизм дії дренажів:

1.      Відтік виділень під силою тяжіння. При пасивному дренуванні відтік вмісту із рани відбувається під дією сили тяжіння, що можливо тільки при певному положенні дренажа і ділянки тіла, яку дренують. Це так званий постуральний дренаж.

2.      Капілярні всмоктуючі властивості власне дренажу. При використанні марлевих тампонів і турунд відходження вмісту відбувається внаслідок капілярно-всмоктувальних властивостей дренажа.

3.      Активне дренування рани за допомогою привалого промивання або аспірації. При активному дренуванні його поєднують з промиванням порожнини рани антибактеріальними розчинами. Види дренування:

А) Відкрите (порожнина рани сполучається  із зовнішнім середовищем).

Б) Закрите (порожнина рани сполучається  із зовнішнім середовищем за допомогою

дренажів). 

Види дренажів:  а – активний;  б – пасивний;  в – протічно-промивний;  г - дренування раневих кишень по Суботіну – Редону з активною аспірацією раневого ексудату. 

Способи дренування.  

1.      Дренажі виготовляють із гумових смужок і порожнистих трубок. Трубчасті дренажі мають діаметр від 2-3 до 10-20 мм і отвори на бокових стінках. Краще використовувати трубки, виготовлені із силіконової гуми, хлорвінілу, поліетилену. 

2.      Поліхлорвінілові дренажі виготовляють із трубок одноразових систем для внутрішньовенних інфузій, з одного кінця яких вирізають ряд отворів з різних сторін на відстані 6-8 мм один від одного.

3.      Трубчасті дренажі діаметром 0,5-2 мм, виготовлені з поліетилену, хлорвінілу і призначені для введення в порожнину лікарських засобів і зрошення рани, називаються мікроіригаторами.

Правила дренування:

1.      У післяопераційному періоді при залишенні в рані дренажів, тампонів, гумових випускників пов'язка може промокнути. Медична медсестра повинна заспокоїти хворого і пояснити йому, що дренування зроблене для нормального загоєння ран.

2.      Щоб постіль не забруднилася виділеннями з рани, на матрац кладуть клейонку, на простирадло — підстилку.

3.      При рясному промоканні пов'язки, коли по коротких дренажах і тампонам відтік йде на пов'язку, її необхідно регулярно міняти. Стару пов'язку медсестра акуратно знімає стерильними інструментами, осушує рану і шкіру навколо неї, обробляє шкіру антисептиками і, змінивши інструменти, накладає суху пов'язку.

4.      Довгу дренажну трубку або приєднують до системи, що відсмоктує, або занурюють у посудину з розчином фурациліну (150 мол 1:5000) , яку фіксують до ліжка.

5.      Щоб дренаж не випав з рани,  його фіксують до шкіри швами і смужками липкого пластиру.

6.      Кількість виділень, що поступили в посудину за  добу  чи за годину спостереження (годинник) медсестра відзначає в температурному листі.

7.      Зміна, підтягування, укорочення дренажів і тампонів проводиться лікарем під час чергової перев'язки.

8.      Дренажі, що випали, і тампони не можна намагатися вставити назад; про випадання дренажів доповідають лікуючому чи черговому лікарю.

9.      При догляді за дренажами з активною аспірацією стежать, щоб система залишалася герметичної (негативний тиск 10—40 мм рт. ст.).

10.  Спостереження за швидкістю надходження відокремлюваного, його кількістю і якістю дозволяє судити про протікання післяопераційного періоду, діагностувати ускладнення (кровотеча, перфорація порожнистого органа й ін.).

11.  При закупорці дренажу фібрином, слизом (пробка) чи при його перегині під керівництвом лікаря промивають закупорений дренаж антисептиками, антибіотиками, відсмоктують його вміст і відновлюють функцію.

12.  При догляді за проточно-промивними аспіраційними дренажами ретельно стежать за співвідношенням кількості введеної і виділеної  рідини: зменшення кількості рідини, що відтікає, у порівнянні з тим,  що уводиться вимагає припинення введення антисептичних засобів і з'ясування причини.

13.  Після чистих операцій тампони і дренажі, встановлені для видалення крові, що накоплюється, видаляють на 2-3-й день у чистій перев'язувальній.

14.  Дренажі і тампони, призначені для відведення экссудату, гною, жовчі видаляють поступово, у міру зменшення чи припинення виділень.

15.  Видалення дренажів проводиться під час перев'язки. Медсестра обробляє шкіру навколо дренажу розчином антисептика, знімає шов, яким пришитий дренаж, після чого його витягує лікуючий лікар. Отвір, що залишився після дренажу, перев'язувальна медсестра осушує, обробляє йодом і закриває стерильною пов'язкою.

Дренування - це спосіб виведення із рани її вмісту, що застосовується при перев'язці гнійних ран.

Повноцінне дренування забезпечує достатнє виведення гнійного ексудату з рани, сприяє максимальному відторгненню мертвих тканин і мікробів, у результаті чого створюються сприятли ві умови для процесу загоєння. У той же час дренування позбавляє мікрофлору живильного середовища і є одним із елементів фізичної антисептики.

Дренування може бути пасивним і активним.

Під час пасивного дренування відтік виділень з ранової порожнини по дренажній трубці здійснюється пасивно, якщо дренаж розміщується в найнижчій ділянці порожнини. При пасивному дренуванні відтік вмісту із рани відбувається під дією сили тяжіння, що можливо тільки при певному положенні дренажа і ділянки тіла, яку дренують. Це так званий постуральний дренаж.

  При використанні марлевих тампонів і турунд відходження вмісту відбувається внаслідок капілярно-всмоктувальних властивостей дренажа.

Під час активного дренування порожнин у дренажній системі створюється дозоване розрідження (проточно-аспіраційне дренування). При активному дренуванні його поєднують з промиванням порожнини рани антибактеріальними розчинами.

Дренажі бувають відкриті і закриті.

Закритий дренаж використовується для періодичного видалення виділень з рани або порожнини через герметично закриту дренажну трубку. Найчастіше закритим дренажем користуються при дренуванні плевральної порожнини для попередження потрапляння в неї повітря.

Відкритий дренаж застосовується для постійного видалення виділень з рани або порожнини через дренажну трубку, вільний кінець якої занурюють у посуд з антисептичним розчином або підключають до аспіраційної системи.

Дренування здійснюють за допомогою дренажів, виготовлених з перев'язувального матеріалу, гумових смужок, порожнистих трубок.

 Трубчасті дренажі мають різні розміри та форму. Дренажі можуть бути одинарними, подвійними, множинними і складними. Дренажі виготовляють із гумових смужок і порожнистих трубок. Трубчасті дренажі мають діаметр від 2-3 до 10-20 мм і отвори на бокових стінках. Краще використовувати трубки, виготовлені із силіконової гуми, хлорвінілу, поліетилену. Поліхлорвінілові дренажі виготовляють із трубок одноразових систем для внутрішньовенних інфузій, з одного кінця яких вирізають ряд отворів з різних сторін на відстані 6-8 мм один від одного. Трубчасті дренажі діаметром 0,5-2 мм, виготовлені з поліетилену, хлорвінілу і призначені для введення в порожнину лікарських засобів і зрошення рани, називаються мікроіригаторами.

Для дренування використовують і тампони. При цьому тампонаду рани або порожнини виконують нещільно і на термін не більше ніж на добу. Тампони виготовляють із лляної тканини, бавовни, дерева (марля, вата, лігнін), а спеціальні (біологічні)— з тканин тварин.

Для кращого дренування глибоких гнійних ран дренажі вводять у рану через основний чи додатковий розріз та контрапертури. Для дренування хворим надають положення, яке сприяє видаленню вмісту рани.

Сифонний дренаж застосовують, наприклад, при дренуванні жовчовивідних шляхів. При дренуванні плевральної порожнини застосовують сифонний дренаж за Бюлау. Після резекції легені та при лікуванні емпієми плеври застосовують відсмоктувальний дренаж за методом Суботіна—Пертеса, водоструминний чи електричний вакуумний пристрій, а також сифонну дренажну систему зі зворотним клапаном пелюсткового типу, який уміщують у прозорий пластмасовий циліндр зі щільно насадженими перехідниками на кінцях.

Для дренування грудної та черевної порожнин застосовують троакарні катетери, виготовлені з полівінілхлоридної пластмаси чи силіконових гум у комплекті з троакарстилетом для одноразового (в стерильній упаковці) чи багаторазового застосування. Ці катетери вводять одночасно з троакаром у порожнину тіла і приєднують до закритої дренажної системи після виймання троакару. Уведення гумових чи пластмасових дренажів у черевну порожнину часто поєднують із підведенням марлевих тампонів. 

Застосовують також сигарні дренажі, які складаються з марлевого тампона, уміщуваного в палець гумової рукавички зі зрізаним кінцем. Для поліпшення відходження вмісту в гумовій оболонці роблять кілька отворів. Сигарні дренажі, на відміну від марлевих тампонів, видаляються легко, без ушкодження тканин.

Іноді дренування застосовується для введення лікарських засобів, найчастіше антибіотиків. Для цього використовують мікроіригатори або тонкі трубки (катетери), які залишають у порожнині після екстреної операції. Трубка виводиться назовні через окремий отвір у передній черевній стінці або через операційну рану і служить провідником для введення в порожнину антибіотиків. Якщо вільний кінець її після операції зав'язують, то для введення розчину антибіотиків трубку (катетер) після обробки етиловим спиртом проколюють голкою шприца і вводять ліки. Якщо використовують мікроіригатори, лікарські засоби вводять за допомогою шприца, дотримуючись правил асептики і не порушуючи герметичності. Після введення препарату необхідно затиснути трубку на 1—2 год, щоб він не витік.

 Для полегшення подальшої заміни і стерилізації частин дренажної системи, яка розміщується поза межами рани, у дренажній системі роблять контрольні віконця з невеличких скляних чи пластмасових трубок — перехідників. Для профілактики проникнення інфекції в рану через дренаж необхідно систематично замінювати на стерильну периферійну частину дренажної системи, у тому числі градуйовану посудину для збирання гною. Дно посудини заливають розчином антисептика (фурацилін 1:5000, діоцид 1:100). За відсутності активної аспірації трубки нерідко заповнюються фібрином, змертвілими тканинами, згустками крові. Тому час від часу потрібно перевіряти прохідність дренажу. Цей контроль здійснюється шляхом стиснення трубки або введення невеликої кількості розчину антисептика. Шкіру навколо трубки щодня обробляють розчином антисептика. При перитоніті проводять перитонеальний діаліз — дренування підпечінкового і піддіафрагмового просторів, ділянки малого таза і промивання через дренажі черевної порожнини розчинами антисептиків.

Дренаж видаляють, як правило, на 8— 14-й день після операції.

Цей термін визначається клінічним перебігом ранового процесу і результатами бактеріологічного дослідження. Дренажі видаляє лікар.

Фельдшер повинен здійснювати контроль за ефективністю дренування і догляд за шкірою навколо дренажу, а також асистувати лікареві під час його видалення.

 

Алгоритм № 10. Видалення сторонніх тіл

В умовах фельдшерсько-акушерського пункту (ФАП), амбулаторії фельдшеру дозволяється видалення тільки поверхнево розташованих сторонніх тіл (рибна кіста, шматочок металу, дерева і т.д.). 

Оснащення: 2- чи 5-мл шприц, ін'єкційні голки, 0,5% розчин новокаїну, розчини антисептиків, скальпель, ножиці, кровоспинні затискачі, пінцети, гудзикуватий зонд, стерильна операційна білизна, серветки, кульки, турунди, гумові смужки і трубки, рукавички, спирт, йодонат. Послідовність дій:

1.      Обробляють руки одним з відомих способів.

2.      Обробляють операційне поле й обмежують його стерильною операційною білизною.

3.      Здійснюють місцеву анестезію 0,25—0,5% розчином новокаїну.

4.      Роблять невеликий розріз шкіри і підшкірної жирової клітковини.

5.      Виявляють стороннє тіло, захоплюють його затискачом (пінцетом) і видаляють.

6.      На шкіру накладають шви.

7.      Накладають асептичну пов'язку.

8.      Проводять профілактику правця.

 

Алгоритм № 11. Застосування сироватки протиправцевої кінської очищеної концентрованої рідкої

Сироватка протиправцева кінська очищена концентрована рідка (ППС) є білковою фракцією сироватки крові коней, гіперімунізованих правцевим анатоксином і містить і містить в собі специфічні імуноглобуліни. В 1 ампулі з препаратом для профілактики правця  міститься 3000 міжнародних одиниць (МО) анатоксину, для лікування правця – 10000, 20000 або 50000 МО.

 Препарат містить антитоксини, що нейтралізують правцевий токсин.

Призначення: лікувальна і екстрена специфічна профілактика правця. Спосіб застосування і дозування.

А) З лікувальною метою ППС вводять хворим в максимально ранні терміни від початку захворювання в дозі 100000-200000 МО. Сироватку вводять в/в або в спинномозковий канал Б) Екстренна профілактика правця. Екстрена профілактика правця передбачає ПХОР і створення при необхідності специфічного імунітету проти правця.

Екстрену специфічну профілактику правця проводять при:  

-   травмах з порушенням цілісності шкіри та слизових;   

-   відмороженнях та опіках ІІ, ІІІ, ІV ступенів;   

-   позалікарняних абортах;   

-   пологах поза медичними закладами;  

-   гангрені або некрозі тканин любого типу, абсцесах;  

-   укусах тварин;

-   прникаючих ушкодженнях ШКТ.

Для екстреної специфічної профілактики правця застосовують: АП-анатоксин;  Протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ);  При відсутності ППЛІ -  сироватку протиправцеву очищену концентровану рідку (ППС).

                        Завдання для перевірки засвоєння знань

                              Тестові питання для контролю.

1. Гіпертонічний розчин натрію хлориду використовують при:  

     A. Дренуванні гнійних  порожнин.  

B.                Первинній хірургічній обробці рани.  

C.                Накладні розсмоктуючого компресу.    

D.                Стерилізації ріжучих інструментів.  

E.                 В вигляді зігріваючих примочок.

2. Гнійна рана дренована тампоном з гіпертонічним розчином хлориду натрію Який вид антисептики використаний?

      A. Фізична.   

B.                Хімічна.   

C.                Біологічна   Механічна.   

D.                Змішана.

3. Кетгут застосовується для накладання швів:

       A. Зовнішних.  

B.                Внутрішніх.

C.                Очних.  

D.                Косметичних.  

E.                 Судинних. 

4. Яке лікування рани в фазі гідратації?  

A.                Промивання гіпертонічним розчином NaCl.  

B.                Пов'язка з маззю.  

C.                Пов'язка з маззю в якій є антибіотики.  

D.                Обробка йодом.  

E.                 Дренування.

5. Що відносять до механічного лікування гнійної рани?

      A. Некрєктомія.   

B.                Обробка рани йодонатом.  

C.                Дробне переливання крові.  

D.                Вітамінотерапія.  

E.                 Промивання антисептиками. 

6. Що відносять до фізичного способу лікування гнійної рани?

       A. Дренування рани.   

B.                Промивання рани.  

C.                Переливання крові.  

D.                Вітамінотерапія.  

E.                 Видалення омертвіння. 

 

                                            

                          Тестові питання для самоконтролю.

1.Для свіжої рани характерно все, крім:               A. Болю.

B.         Кровотечі.

C.         Посіпування м’язів.

D.        Зяяння.

2.Чи правильне твердження: після колотої рани можливий розвиток несправжньої аневризми, тому що при колотих ранах часто пошкоджуються артерії?

      A.    Так.

       B.     Ні.

3.Чи правильне твердження: при рубаних ранах кровотеча незначна, тому що стінки артерій еластичні і швидко спазмуються?

       A. Так.

B. Ні.

4.Інтенсивність болю в рані визначає все, крім:

A.        Кількість нервових елементів в зоні пошкодження.

B.         Нервово-психічного стану потерпілого.

C.         Швидкості поранення.

D.        Величини травмуючого агенту.

E.         Гостроти травмуючого агенту.

5.Вторинним називається інфікування рани, яке можливе при:

A.        Порушенні асептики в момент надання першої допомоги.

B.         Порушенні асептики в момент перев’язки.

C.         Порушення асептики під час операції.

D.        Під час отримання її.

6.Наскрізна рана з наявністю невеликого вхідного і великого вихідного отвору спостерігається при пораненнях:

              A. Фінкою.

B.         Штиком.

C.         Осколком.

D.        Кулею з близької відстані.

E.         Шпагою.

7.Чи є правильне твердження, що по причині пошкодження рани ділять на операційні, випадкові і отримані в бою?

       A. Так.

B. Ні

 8.В залежності від інфікування виділяють рани:

              A. Гнійні, асептичні, отруєні.

B.         Асептичні, скальповані, гнійні.

C.         Чисті, свіжоінфіковані, асептичні.

D.        Укушені, свіжоінфіковані, асептичні.

E.         Унійні, свіжоінфіковані, асептичні.

9.Чи є правильне твердження: рани називаються ускладненими, тому що в процесі загоєння вони можуть нагноюватися, супроводжуються вторинною кровотечею і т.д.?

       A. Так.

B. Ні.

 10.Проникаючою різаною раною живота називається рана з пошкодженням:

A. Шкіри.

B.                       М’язів.

C.                       Паріетальної очеревини.

D.                      Вісцеральної очеревини.

E.                       Внутрішніх органів.

 

 11.При вторинному загоєнні ран розрізняють всі основні етапи, крім:

       A. Розсмоктування .

B.         Первинного склеювання.

C.         Розвитку грануляції.

D.        Рубцювання і епітелізації.

12.Чим пояснюється наявність зони молекулярного струсу при вогнепальному пораненні: A. Тиском на тканини снаряду.

B.                       Пульсацією клітин в зоні рани.

C.                       Хвилеподібними рухами стінок каналу.

D.                      Зміною осмотичного тиску.

E.                       Масою снаряду.

 

13.Чим обумовлюється ступінь зяяння рани:

        A. Глибиною пошкодження.

B.         Пошкодженням нервових стовбурів.

C.         Пошкодженням фасцій.

D.        Пошкодженням м’язів і сухожиль.

E.         Направленням еластичних волокон шкіри.

14.Мікроби в рану при первинному інфікуванні попадають з: A. Пінцету при перев’язці, при хірургічній обробці.

B.                       Скальпеля.

C.                       Рук хірурга.

D.                      Шкіри пораненого.

E.                       Шовного матеріалу.

 

15.Яка рана загоюється швидше ніж інші:

        A. Різана.

B.         Рубана.

C.         Укушена.

D.        Забійна.

E.         Розчавлена.

16.При кульовому пораненні інфекція може попасти в рану звідусіль, крім:

A.                      Шкіри.

B.                       Одягу.

C.                       Кулі.

D.                      Пижа.

E.                       Взуття.

 

17.Через який час мікроби в рані звичайно починають проявляти свою активність:

A. 1-4год.

B.                       6-8год.

C.                       10-12год.

D.                      14-18год.

E.                       24год.

 

18.Розвитку інфекції в рані сприяють багато факторів, крім:

       A. Гематоми.

B.         Крововтрати.

C.         Шоку.

D.        Виснаження.

E.         Відсутності сторонніх тіл.

19.В розвинутих грануляціях розрізняють 6 шарів. Який із них четвертий? A. Лейкоцитарно-некротичний.

B.                       Вертикальних судин.

C.                       Дозріваючий.

D.                      Горизонтальних фібробластів.

E.                       Судинних петель.

 

20.В вогнепальній рані розрізняють всі зони пошкодження, крім:

       A. Зони раньового каналу.

B.         Зони молекулярного струму.

C.         Зони крововиливу.

D.        Зони первинного некрозу.

E.         Зони парабіозу.

21.Для скалкових ран характерно все, крім:

A.                      Складності анатомічних пошкоджень.

B.                       Наявності сторонніх тіл.

C.                       Високого ступеня інфікованості.

D.                      Обов’язкової наявності вхідного і вихідного отвору.

E.                       Нерівних пошкоджень шкіри.

 

22.Для місцевих ознак запалення характерно все, крім:

 A. Набряку.

B.     Ціанозу.

C.     Підвищення температури.

D.    Порушення функції.

E.     Болю.

 

23.В якій рані найбільш ймовірний розвиток інфекції:

 A. Різаній.

B.                       Кушеній.

C.                       Рубаній.

D.                      Розташованій на обличчі.

E.                       Скальпованій.

 

24.Рану забійну від рани рубаної відрізняє все, крім:

       A. Різної глибини пошкодження.

B.         Наявність крововиливу на краях рани.

C.         Наявність розчавлених тканин.

D.        Порушення цілісності нервових стовбурів.

E.         Менш вираженої кровотечі.

25.Для прискорення загоєння при лікуванні рани в фазі дегідратації необхідні:    A. Часті перев’язки.

B.         Застосування ферментів.

C.         Накладання мазьових пов’язок.

D.        Накладання пов’язок з гіпертонічним розчином.

E.         Лікувальна гімнастика.

26.Під первинною хірургічною обробкою рани необхідно розуміти: A. Висікання країв і дна рани.

B.         Розтин кишень і запливів.

C.         Видалення гнійного вмісту.

D.        Висікання країв, стінок і дна рани.

E.         Промивання рани антисептиком, гемостаз.

27.Дном рани є кістка. Як провести первинну хірургічну обробку рани? A. Висікти окістя.

B.         Вишкребти гострою ложечкою кістку.

C.         Зняти верхній шар окістя.

D.        Трепанувати кістку.

E.         Висікти тільки краї і стінки рани.

28.Є рана з обмеженою ділянкою некрозу краю шкіри. Що необхідно зробити? A. Призначити УВЧ на рану.

B.                       Накласти пов’язку з гіпертонічним розчином.

C.                       Накласти пов’язку з маззю Вишневського.

D.                      Дренувати рану.

E.                       Висікти змертвілу ділянку шкіри.

 

 29.Вкажіть основні показання до накладання первинно-відстроченого шва:

A. Шок.

B.                       Велика крововтрата.

C.                       Неможливість стягнути краї рани після хірургічної  обробки.

D.                      Можливість розвитку інфекції.

E.                       Поранення нерва.

30.Первинно-відстрочений шов накладають на рану в терміни:

       A. 3-4-й день.

B.         5-6-й день.

C.         8-15-й день.

D.        Зразу після первинної хірургічної обробки.

E.         20-30-й день.

31.В якому випадку можна накласти первинний шов на рану розміром 6*8см на долонній поверхні передпліччя:

A.        Якщо в рані нема стороннього тіла.

B.         Якщо в рані нема запалення.

C.         Якщо в рані нема некротичних тканин.

D.        При застосуванні антибіотиків.

E.         Первинний шов накладати не можна.

32.Для І фази протікання раньового процесу характерно все, крім: A. Розвитку ацидозу.

B.                       Збільшення кількості іонів водню.

C.                       Збільшення кількості іонів калію.

D.                      Підвищення проникності судин.

E.                       Розитку алкалозу.

 

 33.Мають місце різні види загоєння ран, крім:

A. Первинного.

B.                       Під струпом.

C.                       Повторного.

D.                      Вторинного.

E.                       Відстроченого.

 

34.Який засіб найбільш ефективний при наявності в рані синьогнійної палички:

A. Етазол.

B.                       Пеніцилін.

C.                       Саліцилова кислота.

D.                      Борна кислота.

E.                       Протеолітичний фермент.

 

35.Чим відрізняється пізня первинна хірургічна обробка від вторинної хірургічної обробки:

       A. Технікою операції.

B.         Терміном операції.

C.         Числом попередніх перев’язок.

D.        Відсутністю первинної хірургічної обробки.

E.         Застосуванням дренування чи відмовою від нього.

36.Який шов можна накласти на рану на восьмий день після первинної хірургічної обробки: A. Первинний.

B.                       Провізорний.

C.                       Первинно-відстрочений.

D.                      Ранній вторинний.

E.                       Пізній вторинний.

 

 37.Коли не можна проводити первинну хірургічну обробку рани:

A. При кровотечі.

B.                       При шоці.

C.                       В перші години після поранення.

D.                      При її забрудненні.

E.                       При СНІДі.

 

38.Термін накладання пізнього вторинного шва:

       A. Через 3-4 дні.

B.         Через 5-6 днів.

C.         Через 8-15 днів.

D.        Через 20-30 днів.

E.          Через 30-40 днів.

39.Які максимально допустимі терміни первинної хірургічної обробки рани від моменту поранення:

A.        До 12 год.

B.         До 24 год.

C.         До 48 год.

D.        До появи ознак розвитку інфекції.

E.         До 8 днів після поранення.

40.Чи правильно, що по характеру ушкодження розрізняють рани колоті, різані, укушені, рвані, забійні, отруєні, скальповані, вогнепальні, розчавлені?

        A. Так.

B. Ні.

 

 

Література

1.      Роздольський І.В. Посібник з хірургії.К.Здоров’я.2003 р. с. 177-186.

2.      Скрипниченко Д.Ф. Хірургія. – К.: Вища школа, 1992 р., с.180-190.

3.      Кіт О.М. Хірургія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002 р., с.223-234.

4.             Цытовская Л.В.Руководство к практическим занятиям по хирургии. – К.: Вища школа, 1988 р., с.138-143. .

5.      Шевчук М.Г. Хірургічні маніпуляції. – К.: Здоров’я 1991 р., с. 74-114.

6.      Цегельник В.Р. Основи хірургічної практики. – Чернівці, 2002 р., с.11-26.

7.      Ваврик Ж.М. Лекції з хірургії. – К.: Вища школа, 2000 рік, с.126-141.

8.      Жученко С.П. Загальна хірургія. – К.: Здоров’я, 1999 рік, с.251-2