ОНКОЛОГІЯ лкція№1
ОНКОЛОГІЯ лкція№1
Тема:Поняття про пухлини та пухлинний процес
Пухлини
людини відомі ще з давнього часу. Опис окремих форм пухлин можна знайти в
роботах Гіппократа. Новоутворювання кісток були виявлені у деяких мумій
стародавнього Єгипту. Але незважаючи на вік цієї патології, в сучасних
уявленнях про етіологію і патогенез пухлин багато невідомого.
Пухлинний процес – це типовий патологічний процес, що
характеризується нерегульованим необмеженим розростанням тканини, не пов’язаним
із загальною структурою враженого органу та його функціями (БУДЬ-ЯКИЙ ОРГАН).
Для пухлин характерний атипізм –
відміна пухлин від нормальних тканин. Вона полягає у відносній автономності
росту, особливостях розмноження, диференціювання, метаболізму, структури,
функції та антигенного набору пухлинних клітин.
Відносна автономність
пухлини. Пухлинні
клітини здатні виробляти власні фактори росту шляхом автокринної секреції. Це
α- і β-трансформуючі фактори, епідермальний фактор росту, інсуліноподібні
фактори росту І і ІІ. Ці фактори забезпечують утилізацію енергетичних і
пластичних субстратів із оточуючого середовища і включають механізми ділення
пухлинної клітини. Ростові фактори, які продукує пухлина, стимулюють подальший
ріст маси пухлини і знижують потребу новоутворення в екзогенних факторах росту.
Вважають, що саме автокринна секреція факторів росту лежить в основі відносної
автономності пухлини, її незалежності від регуляторних зовнішніх факторів.
Біохімічний атипізм. Біохімічно пухлинна клітина
відрізняється від нормальної характером і активністю ферментних систем. Останні
в різних пухлинах і на різних етапах її розвитку відрізняються в тій чи іншій
мірі від ферментних систем відповідних нормальних клітин перш за все інтенсивністю своєї дії, що дозволило
зробити висновок про спотворення
активності ферментативних функцій пухлинної клітини.
В основі біохімічних особливостей
пухлинної тканини лежать зміни генетичної
регуляції клітини. Внаслідок репресії одних генів припиняється синтез
пов’язаних з ними ферментів, структурних білків та ін. Депресія інших спричинює
появу в клітині нових типів білків, ізоферментів. Репресується, частіше за все,
вироблення ферментів і білків, які дають змогу клітині виконувати
спеціалізовану функцію, й активуються
шляхом депресії ті ферменти, які забезпечують нерегульований поділ клітин.
Важливим біохімічним атипізмом пухлинної клітини є активація
синтезу нуклеїнових кислот
(змінюється набір трьох видів ДНК-полімераз: зменшується кількість
ДНК-полімерази-3 та збільшується кількість ДНК-полімерази-2). У пухлинних
клітинах якісно і кількісно змінюється синтез і метаболізм білків, катаболізм
білку знижується настільки, що навіть у голодуючому організмі білок пухлини не
бере участі в процесі загального проміжного обміну. Більше того, методом
ізотопних індикаторів було встановлено, що
коли тканини голодуючого «господаря» втрачають амінокислоти, пухлина
«привласнює» їх собі, за що отримала назву «пастка азоту». Через втрату
ферментів може втрачатися здатність до синтезу незамінних амінокислот
(L-аспарагін та ін.).
Пухлинна клітина характеризується
особливими фізико-хімічними властивостями (фізико-хімічний атипізм): більшою,
ніж у нормі, водянистістю цитоплазми, більшим вмістом білку, холестерину,
недоокиснених продуктів обміну. Пухлинні
клітини можуть продукувати гіалуронову кислоту, з чим, можливо, пов’язана інвазивність пухлин.
Енергетичний атипізм пухлини виражається в посиленні гліколізу
та пригніченні тканинного дихання. Основою енергетики пухлини є гліколіз. Він протікає не тільки при
відсутності постачання клітині кисню, а й при його наявності, що створює певну
незалежність пухлини від постачання кисню і дозволяє пояснити можливість
існування пухлини при незначній, порівняно з масою тканини, кількості судин,
тобто при мінімальному кровопостачанні. Ця особливість енергетики пухлинної
клітини створює надлишок енергії, яка
використовується для росту і синтезу структурних білків, що відбувається
при зниженні специфічної функції клітини. Проте у зв’язку з різким посиленням
анаеробного перетворення вуглеводів у пухлинній тканині може накопичуватися
значна кількість молочної кислоти, що призводить до локального ацидозу.
Антигенний атипізм. За антигенним складом пухлинна тканина
відрізняється від нормальної, з якої вона походить. Так, у пухлинах можуть виявлятися антитіла, властиві ембріональним
тканинам (пухлинно-ембріональні антитіла). Наприклад, за наявністю
фетального білку α-фетопротеїну можливо діагностувати пухлину печінки –
гепатому до появи її клінічних ознак. Слід відзначити, що поява в організмі
пухлинних клітин не обов’язково призводить до розвитку пухлинного процесу.
Клони пухлинних клітин потрапляють під контроль імунологічно компетентної тканини,
і внаслідок імунологічних реакцій клон з антигенними особливостями усувається. Таким чином, пухлинна тканина росте в
результаті уникання пухлинних клітин від імунологічного контролю.
Механізмами уникання імунологічного контролю є маскування
антигенів, антигенне спрощення, синтез ембріональних антигенів й імунодепресія
раковими токсинами.
Морфологічний атипізм пухлини може проявлятися порушенням органотипічного, гістотипічного і
цитотипічного диференціювання.
Для доброякісних пухлин більш
характерні дві перші ознаки, бо при них на перший план виступає порушення тканинних взаємовідносин,
властиве даному органу, в той час як основою
злоякісних пухлин в першу чергу є порушення цитотипічного диференціювання,
що відзначає прояв пухлинного росту на
рівні клітини. На світлооптичному рівні морфологічні ознаки атипії клітин
пухлини проявляються в їх поліморфізмі або, навпаки, в мономорфізмі (останнє
особливо характерне для найбільш злоякісних пухлин).
Функціональна анаплазія проявляється втратою функцій, які клітини
здатні були виконувати до диференціювання (у гепатомі, наприклад, припиняється
синтез жовчних пігментів).
Таким чином, у пухлині можливо
простежити дві протилежні тенденції – до атипії і до диференціювання. Диференціювання пухлинних клітин завжди
неповне, атипічне й афункціональне, але продукти диференціювання дозволяють
встановити тканинну приналежність пухлини, а часто й її гістогенез. Диференціювання
супроводжується зміною функції клітин і виявляється в формі продукції
специфічних структурних білків (міозину, колагену), секретів (слиз), гормонів
(паратгормон, гастрин, глюкагон), зміною активності ферментів (наприклад,
фосфорилази-кисла і основна фосфотаза).
Особливості доброякісних і
злоякісних пухлин.
В залежності від ступеня
тканинного атипізму, розрізняють пухлини доброякісні та злоякісні.
Термін «доброякісні пухлини» дещо
умовний, тому що ці пухлини по суті, є осередковою гіперплазією тканини.
Говорячи про доброякісні пухлини, мають на увазі, що вони не викликають значних
розладів функцій організму і його загибелі своїм існуванням, але, якщо пухлина
розташована в життєво важливому органі і здавлює його, вона може викликати
загибель як цього органу, так і організму в цілому. Інакше кажучи, вона буде
доброякісною за своїми особливостями (не буде клітинного атипізму і порушення
обміну речовин), але злоякісною за своєю локалізацією (наприклад, доброякісні
пухлини головного та спинного мозку).
Доброякісні пухлини ростуть, здавлюючи та розсуваючи тканини (експансивний ріст), мають
капсулу, не дають метастазів, не викликають кахексії, мають тільки тканинний
атипізм (структура тканини порушена, клітини нормальні).
Злоякісні пухлини проростають в оточуючі тканини, руйнуючи їх (інфільтративний ріст) ,
призводять до стану виснаження – кахексії. Оскільки кахексію викликає
пухлина епітеліальної тканини, тобто рак, її звичайно називають раковою
кахексією. Механізми розвитку кахексії пов’язують в основному з глибокими
змінами метаболізму пухлинної тканини, які впливають на обмін речовин організму
в цілому. Для злоякісних пухлин характерний і тканинний, і клітинний атипізм
(різко порушена тканинна структура і завжди є незрілі клітини),не мають
капсули.
Крім того, важливою особливістю злоякісних пухлин є їх здатність до
метастазування,рецидиву.
Метастазування – це процес відриву від пухлини
окремих клітин (перенесення їх в інші з подальшим розвитком на місці
прикріплення аналогічного новоутворення.
Розрізняють три шляхи
метастазування пухлинних клітин:
·
гематогенний – по кровоносних судинах;
·
лімфогенний – по лімфатичних судинах;
·
тканинний – безпосередньо від однієї прилеглої
тканини до іншої або по міжтканинних просторах.
Механізм утворення метастазів
достатньо ще не вивчений. Не визначені причини вибіркової локалізації
метастазів при пухлинах різної локалізації структури. Наприклад, для раку
легень характерні метастази у головний мозок, кістки, надниркові залози; для
раку нирки – у кістки, проростання вдовж ниркових вен і нижньої порожнистої
вени з утворенням всередині цих судин масивних пухлинних конгломератів.
Загальні особливості злоякісних та доброякісних
пухлин
.
• Пухлина • (новоутворення, тумор, неоплазма, бластома) – це типовий
патологічний процес у вигляді розростання тканини, в якій відбулася зміна
генетичного апарату,
Характеризується: • безмежністю •
нерегульованістю росту • атиповістю структурних елементів.
• Етіологія пухлин Встановлено, що пухлини можуть викликатися
агентами (канцерогенами) • фізичними, • хімічними • біологічними • ПАТОГЕНЕЗ
ПУХЛИН • В патогенезі пухлин важливу роль надають пошкодженню ДНК клітини в
ДІЛЯНЦІ ДЕ РОЗТАШОВАНІ ГЕНИ, ЯКІ
КОНТРОЛЮЮТЬ РІСТ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЮ КЛІТИН. Ці гени називають клітинними онкогенами
або протоонкогенами. Головним механізмом перетворення протоонкогена в в
активний раковий онкоген є ТОЧКОВІ МУТАЦІЇ. При пошкодженнях функція клітинних
онкогенів як стимуляторів росту зберігається але контролюючий вплив з боку
клітин зникає.
• Стадії
канцерогенезу
ТРАНСФОРМАЦІЯ(ІНІЦІАЦІЯ)- в цій стадії
ВІДБУВАЄТЬСЯ АКТИВАЦІЯ ПРОТООНКОГЕНА І ПЕРЕХІД В ОНКОГЕН. Клітина отримує
нову властивість: ПОТЕНЦІЙНУ ЗДАТНІСТЬ ДО БЕЗМЕЖНОГО ПОДІЛУ (ІММОРТАЛІЗАЦІЯ).
Клітинні онкогени представлені в ДНК однією копією. Кількість копій може
збільшуватись внаслідок аномальної реплікації ДНК- АМПЛІФІКАЦІЇ. Збільшення
кількості копій клітинних онкогенів приводить до посиленого поділу клітин.
ПРОМОЦІЯ- відбувається ЕКСПРЕСІЯ
клітинних онкогенів під впливом ПРОМОТОРІВ( факторів, які активують передракові
клітини).
ПРОГРЕСІЯ-остання фаза розвитку для якої характерні
СТІЙКІ,НЕОБРОТНІ ЯКІСНІ ЗМІНИ пухлини в БІК МАЛІГНІЗАЦІЇ (озлокачествления).
• Будова пухлин
Зовнішній їх вигляд може нагадувати • «гриб» • «кольорову
капусту» • вузол • припухлість • кісту • виразку
КОЛІР ПУХЛИН:
БІЛИЙ,СІРИЙ, РОЖЕВИЙ, коричневий,червоний, чорний
. •
Будова пухлин
•
Пухлини, які за будовою нагадують орган, тобто мають паренхіму і повною мірою виражену строму називаються органоїдними
. • У
недиференційованих пухлинах переважає паренхіма, а строма розвинута слабо, їх
називають гістіоїдними.
• Пухлини,які відповідають будові органу, в
якому локалізуються називаються гомологічними.
• Пухлини, які відрізняються від будови органу називаються гетерологічними. • Пухлини, які розвиваються із клітин органу
називаються гомотопічними. •
Пухлини,які виникають із клітин ембріонального зміщення(гетеротопій)
називаються гетеротопічними.
• Морфогенез пухлини • Перепухлинні зміни •
Стадія утворення пухлини. • Стадія росту пухлини.
• Класифікація
передпухлинних станів (захворювання, при яких ризик розвитку
пухлини підвищений.
а) патологічна
регенерація (хр. травмування);
б) хронічне продуктивне запалення (хр.запальні процеси);
в) дисгормональні хвороби;
г) вади розвитку
тканин – тератоми, пігментні і родимі плями.
• Передпухлинні зміни (гістологічні “ненормальності”
тканин ) Фонові:дистрофія, атрофія, склероз. і:.
Безпосередньо
передпухлинні зміни(гіперплазія,
метаплазія та дисплазія)
• Розміри пухлини Розміри пухлин
залежать: • від їх походження, • місця розташування, • тривалості росту. В одних випадках
вони можуть досягати гігантських розмірів (фіброміоми), в інших їх можна
виявити лише за допомогою мікроскопа (мікрокарциноми). • Консистенція пухлин Консистенція пухлин визначається за • типом
вихідної тканини • співвідношенням між стромою та паренхімою. • Пухлини з
кісткової, хрящової і сполучної тканин мають щільну консистенцію. Злоякісні
пухлини з епітелію, у яких незначно розвинута строма, в’ялі
• ТКАНИННИЙ АТИПІЗМ. • На тканинному рівні
спостерігаються : • зміни розмірів і форми структур, • взаємовідношення
паренхими и строми; • різна товщина волокнистих структур; • хаотичність
росташування; Тканинний атипізм властивий для зрілих доброякісних пухлин.
• КЛІТИННИЙ АТИПІЗМ. Він характеризується:
поліморфізмом, збільшенням співвідношення між ядром та цитоплазмою в бік ядра,
багатоядерністю, гіперхроматозом ядер, внаслідок нагромадження в них
нуклеїнових кислот, збільшення кількості ядерець і міграція їх у цитоплазму,
патологічними мітозами. Клітинний атипізм властивий для злоякісних
пухлин. • Клітинний атипізм • Патологічні мітози • Вторинні зміни в
пухлині • ослизнення, • некроз, • виразки, • кровотеча, • гіаліноз, • ожиріння,
• кальцифікація.
•
Пухлини з місцевим деструюючим ростом займають проміжне положення між доброякісними
і злоякісними. Вони мають ознаки інфільтративного росту, але не метастазують.
Наприклад такими є кавернозна гемангіома, десмоїд.
• ФОРМИ РОСТУ ПУХЛИН Форми росту пухлин залежать від
ступеня їх диференціації
• Експансивний
ріст( ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ),
• Апозиційний ріст
(ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ),
• Інфільтративний ріст (ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ).
• ЕКСПАНСИВНИЙ РІСТ • Пухлина збільшується у
вигляді вузла, відсуваючи навколишні тканини, які атрофуються, а строма зазнає
колапсу, що зумовлює утворення псевдокапсули і чіткість меж пухлини.
• АПОЗИЦІЙНИЙ РІСТ • проміжний між
експансивним та інфільтративним. Пухлина росте із множинних точок росту –
вогнищевих проліфератів, які складають “пухлинне поле”. Пухлинна трансформація
(малігнізація) здійснюється з центра до периферії і завершується злиттям вогнищ
малігнізації у єдиний вузол.
ІНФІЛЬТРАТИВНИЙ РІСТ характеризується тим, що
пухлинні елементи поширюються у напрямках найменшого опору і вростають у
навколишні тканини, руйнуючи їх. Межі пухлини не чіткі, стерті.
За відношенням до порожнини органа ріст пухлин
ендофітний
ріст (
в стінку порожнистого органа)
екзофітний
ріст(
в просвіт порожнистого органу).
•
Основні диференціальні ознаки доброякісних і злоякісних пухлин.
Доброякісні • Тканинний атипізм •
Експансивний ріст • Ростуть повільно • Великих розмірів • Рідко виразкування •
Не дають метастазів • Не рецидивують • Мають переважно місцевий вплив на стан
хворого
Злоякісні Клітинний атипізм. Інфільтративний ріст. Ростуть швидко.
Невеликих розмірів. Часто виразкування. Дають метастази. Часто рецидивують.Мають
значний вплив на весь організм
• Метастазування
• – це перенесення пухлинних клітин із
первинного вогнища у віддалені ділянки з наступним приживленням їх і утворенням
вторинних вогнищ. Існує декілька шляхів метастазування – • гематогенний, • лімфогенний, •
периневральний, • імплантаційний, • змішаний.
• Гематогенні метастази • При цьому існують два можливих напрямки:
перший – через систему порожнистої вени, коли пухлинні клітини з первинного
вогнища (матки, нирки, кісток скелета) метатазують у легені; • другий – через
систему портальної вени, коли пухлини шлунка, кишечника, підшлункової залози
метастазують у печінку. •
Поширення через вени – найбільш частий шлях метастазування. • Артеріальний шлях
метастазування стосується, перш за все, первинного вогнища, локалізованого у
легенях. При цьому виникають метастази в головний мозок, кістковий мозок,
печінку та інші органи. • Гематогенні метастази в
печінку та нирки • Метастази раку шлунку в яєчники(мет-з Крукенберга)
• Лімфогенне
метастазування • –перенесення пухлинних клітин у регіонарні, а пізніше – у
віддалені лімфатичні вузли. • Згодом пухлинні клітини через грудну лімфатичну
протоку проникають у кровоносну систему. • Лімфогенне метастазування в
перибронхіальні лімфовузли • Метастази раку в лімфатичний вузол
• Периневральні
метастази Їх можно розглядати як приклад безперервного поширення. Клітини
розповсюджуються через щілини периневрію.
• Імплантаційне
метастазування • називають поширення пухлин через серозні порожнини або
природні канали. Макроскопічно такі метастази мають вигляд білих бляшок або горбиків. При цьому виникає геморагічне запалення.
• До імплантаційних метастазів відносять також перещеплений метастаз (перенесення клітин пухлини з руками хірурга
та інструментами) і контактний
метастаз (перенесення з одного органа в інший, наприклад, із верхньої губи на
нижню).
• Інтраканалікулярне поширення Наприклад,
ракові клітини бронха, стравоходу, глотки імплантуються у слизовій дрібних
бронхів, шлунка, кишечника і викликають появу нових пухлин.
Головною ознакою, що дозволяє розділити
пухлини на групи, є будова і джерело. Як доброякісні, так і злоякісні неоплазії
бувають епітеліального походження, можуть складатися з сполучнотканинних
структур, м’язів, кісткової тканини і т. д.
Епітеліальні злоякісні пухлини об’єднані поняттям «рак», який буває залозистим
(аденокарцинома) і походить з МПЕ (плоскоклітинний рак). Кожна різновид має
кілька рівнів диференціювання клітин (високо-, помірно-, низкодифференцрованние
пухлини), що зумовлює агресивність і перебіг захворювання.Злоякісні пухлини зі сполучної тканини
називаються саркомами.
Доброякісні епітеліальні неоплазії включають папіломи, які беруть початок з плоского або
перехідного епітелію, і аденоми, що складаються з залозистої тканини.
Аденоми, аденокарциноми, папіломи не мають органних відмінностей і
побудовані стереотипно при різних локалізаціях. Існують форми пухлин, властиві
тільки конкретним органів або тканин, як, наприклад, фіброаденома грудної
залози або нирково-клітинний рак.
Набагато більшою розмаїтістю, на відміну від епітеліальних новоутворень,
відрізняються пухлини, що походять з так званої мезенхіми. В цю групу
включають:
·
Сполучнотканинні (фіброма, фібросаркома);
·
Жирові неоплазії (ліпома, ліпосаркома, пухлини з бурого жиру);
·
Пухлини з м’язів (рабдо — і лейоміоми, миосаркоми);
·
Кісткові новоутворення (остеоми, остеосаркома);
·
Судинні неоплазії (гемангіоми, лимфангиоми, судинні саркома).
Зовнішній вигляд пухлини
буває різним: у формі обмеженого вузла, цвітної капусти, гриба, у вигляді безструктурні
розростань, виразки і т. д. Поверхня буває гладкою, шорсткою, горбистою,
сосочкової. У злоякісних утвореннях нерідко виявляються вторинні зміни, що
відображають порушений обмін клітин з їх вростанням у навколишні структури:
крововиливи, некрози, нагноєння, освіта слизу, кіст.
Коментарі
Дописати коментар