Викладач Єрофєєва Предмет Ріст і розвиток людини Група 4А с/с Дата 26.09.22 Тема 4. Формування і розвиток кістяка у віковому аспекті. Склад кісткової тканини в людей різних вікових груп. Проблеми остеопорозу

 

Викладач Єрофєєва

Предмет Ріст і розвиток людини

Група 4А с/с  Дата 26.09.22

Тема 4. Формування і розвиток кістяка у віковому аспекті. Склад кісткової тканини в людей різних вікових груп. Проблеми остеопорозу

 

Практичні навички:

¾     оцінювати проблеми пацієнта з ураженням опорно-рухового апарату.

 

• Питання для самоконтролю

• Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату.

• Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату в дітей.

• Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату.

• Проблеми пацієнта, які можуть виявитися під час обстеження опорно-рухового апарату..

Опорно-руховий апарат складається з кісток, м'язів, зв'язок, хрящів, сугло­бів. Скелет людини представлений черепом, кістками тулуба та кінцівок . Остеогенез у людини не має аналогів серед інших представників тваринного світу. Тільки у людини кістка має пластинчасто-трабекулярну будову з каналами остеона.

Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату 

Під час внутрішньоутробного розвитку скелет формується пізніше від інших органів і систем організму. Скелет формується в різних ділянках тіла ембріона зі скупчень мезенхіми. Клітини мезенхіми на 5—8-му тижні внутрішньоутробного розвитку утворюють мембрану. Кісткова тканина з цієї мембрани утворюється двома шляхами. Перший шлях (дермальний) характерний для кісток основи черепа, лицевих кісток, діафізів ключиць. Другий шлях (хондральний) відрізняється від першого тим, що спочатку зі скупчень мезенхіми виникає хрящ, а потім кістка. Другим шляхом розви­ваються майже всі кістки тулуба, кінцівок. Під час розвитку кісток на ос­нові хряща спочатку з мезенхіми виникає хрящова модель. Поступово хрящ руйнується і замінюється на кісткову тканину. На ранніх етапах роз­витку ембріона скелет хрящовий і становить 45 % від маси тіла. Кінцева структура кісток формується після народження.

Формування суглобів у плода починається рано. Рухомість плода сприяє моделюванню поверхні суглобів. До моменту на­родження суглобові капсули і зв'язки анатомічно сформовані.

У ембріона скелетні м'язи розвиваються раніше, ніж скелет. Скорочення м'язів на ранніх стадіях розвитку плода необхідні для правильного розвитку суглобів і регуляції росту кінцівок. М'язові волокна у плода утворюються насамперед в язиці, губах, діафрагмі, міжребрових м'язах і м'язах спини. М'язи кінцівок розвиваються пізніше.

Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату 

У момент народження дитини діафізи трубчастих кісток складаються з кісткової тканини, а більшість епіфізів кісток — із хрящової тканини. Після народження з'являються точки скостеніння, послідовність їх появи має певну закономірність. Сукупність точок скостеніння характеризує рівень біологічного розвитку дитини і називається скелетним віком.

         Ріст трубчастих кісток у довжину відбувається за рахунок хрящової зони росту, яка розташована між епіфізом та метафізом (тілом кістки). Од­ночасно відбувається збільшення кістки впоперек за рахунок окістя, а са­ме — клітин остеобластів. У перші місяці та роки життя одночасно з інтенсивним ростом скелета відбувається перебудова структури кісткової тканини. Інтенсивний остеогенез і перемоделювання пов'язані зі змен­шенням щільності кісткової тканини в ранньому віці та збільшенням кількості органічних речовин, що посилює схильність кісток до дефор­мації. Головний мінеральний компонент кістки — гідроксіапатит. Вміст кальцію в скелеті дитини збільшується до 18 років.

У процесі остеогенезу виділяють три стадії. У І стадії утворюється білкова основа кістки. У II стадії відбувається мінералізація остеоїдів. У III стадії кістка поновлюється, перебудовується. У віці двох років у дітей закінчується організація кровопостачання скелета. Після цього знижується швидкість росту кісток і зменшується кровопостачання. Ці пов'язані між собою процеси знову посилюються в період статевого дозрівання.

Особливістю дитячого віку є відносно більша товщина і функціональ­на активність окістя. Кістки дітей мають рівну поверхню, кісткові гребені, горбистості утворюються з розвитком м'язів. У дітей віком понад 12 років кістки за зовнішністю та гістологічною будовою такі самі, як у дорослих.

         Череп у новонародженого має велику кількість кісток. У доношених дітей відкрите велике тім'ячко (його розміри — від 3x3 до 1,5x2 см), заднє тім'ячко відкрите у 25 % дітей. У недоношених дітей відкриті й бічні тім'ячка. Мале тім'ячко закривається до 3 міс, а велике — до 9— 10 міс.

         Хребет новонародженого не має вигинів і вгинів. Шийний лордоз формується до 2 міс. Грудний кіфоз встановлюється у віці 6—7 міс, попе­рековий лордоз з'являється у віці 9—12 міс, а закінчує формуватись у шкільному віці. Після 12 міс формується крижово-куприковий кіфоз. Не­достатній розвиток м'язів, нефізіологічні пози призводять до змін форми хребта. Грудна клітка новонародженого широка і коротка з горизонталь­ним розташуванням ребер. Поперековий розмір її більший, ніж повз­довжній, на 25 %. Поступово грудна клітка росте в довжину, при цьому пе­редні кінці ребер опускаються. Після трьох років стає ефективним ребро­ве дихання, яке до цього часу було діафрагмовим.У дітей раннього віку основне положення грудної клітки — це поло­ження максимального вдиху. Після 12 років грудна клітка переходить у по­ложення максимального видиху.

         Кістки таза відносно малі. Форма таза у новонароджених нагадує лійку. Ріст кісток таза відбувається інтенсивно до 6 років, потім настає період стабілізації розмірів таза (6—12 років). У період статевого дозрі­вання найінтенсивнішийріст кісток таза спостерігається у дівчаток.

         Після народження дитини м'язова маса нарощується не за рахунок збільшення кількості м'язових волокон, а за рахунок їх стовщення. Під час збільшення діаметра м'язового волокна кількість ядер на одиницю площі зменшується. У момент народження посмугованість скелетних м'язів не виражена. Рецепторний апарат м'язів у новонародженого сформований. У здорових дітей у перші 2—3 міс життя спостерігається підвищений тонус (гіпертонус), що пов'язано з особливістю ЦНС. У недоношених гіперто-нус відсутній або слабкий. Поряд із формуванням м'язових волокон фор­мується сполучнотканинний каркас м'язів, його будова закінчується у віці 10 років. Масивне кровопостачання та інтенсивний обмін речовин у м'язах сприяють швидкому вимиванню молочної кислоти, тому діти ма­ють високу фізіологічну активність, втомлюються менше, ніж дорослі. Жодна система організму не зазнає таких кількісних змін, як скелетні м'язи. У новонароджених м'язова маса становить 23 %, у 17-річних — 44 % маси тіла. Розвиток м'язів у дітей відбувається нерівномірно. Спочат­ку розвиваються великі м'язи плеча, передпліччя, пізніше — м'язи кисті. Діти до 6 років погано виконують роботу, яка потребує координованих рухів пальців рук. Координація точності рухів спостерігається після 10 років. Потрібно враховувати особливості кістково-м'язового апарату під час вирішення питання щодо занять спортом та участі дитини у зма­ганнях . 

Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату 

Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з ос-теопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя. Віковий остео-пороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшен­ням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідно­шення органічного і мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у спині, попереку, суглобах кінцівок характерні для людей похилого віку. Втрата кісткової речовини призводить до зменшення пружності. Шийка стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см²), яке в три рази мен­ше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці. У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому ви­никають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чо­ловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв'язків хімічних елементів і струк­тури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до за­гибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини.

Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20— 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розріджен­ня відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям по­хилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).

У 95—98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Ви­никають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утво­рюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одно­го боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушен­ня статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання.

Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У роз­витку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник. Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пла­стинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з по­рушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст у суглобах, біль після навантаження. Згодом це призводить до зменшення рухомості, кульга­вості, вкорочення кінцівки. Характерні також звуження щілини суглоба, змі­на контурів кістки, відкладання вапна в м'яких тканинах.

 

Проблеми пацієнта, які можуть виявитися під час обстеження опорно-рухового                                                             апарату

 Проблеми пацієнта

Оцінку опорно-рухового апарату потрібно проводити комплексно з ураху­ванням віку пацієнта та статі. Обстеження складається з анамнезу, паль­пації, лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Анамнез

У хворого потрібно з'ясувати:

• чи турбує його біль у кістках, суглобах, їх асиметричність;

• чи є припухлість суглобів та обмеження їх рухомості, симетричність ураження;

• чи добре переносить пацієнт фізичне навантаження;

• наявність деформації кісток, час появи симптомів і тривалість;

• чи є м'язова атрофія, болісність м'язів;

• наявність гіпертонусу, гіпотонусу;

• наявність місцевих судом, гіперкінезів, м'язового тремтіння, па­ралічів, парезів, міотонії, міастенії;

• загальний стан здоров'я пацієнта, перенесені хвороби перед появою симптомів ураження опорно-рухового апарату;

• наявність спадкових захворювань кісток, суглобів, генетичної пато­логії м'язової системи;

• зміна ходи, порушення рівноваги. 

Огляд

Огляд пацієнта проводять у горизонтальному положенні в ліжку, а також під час рухів, ходьби. Оглядають послідовно зверху вниз: голову, грудну клітку, хребет, кінцівки.

Череп у здорового пацієнта симетричний, округлої форми. Може визна­чатися деформація кісток черепа, асиметрія, наявність на голові пухлин, уш­коджень м'яких тканин. У дітей особливу увагу звертають на розміри вели­кого і малого тім'ячка, відкриті бічні тім'ячка, розходження швів, наявність лобних, тім'яних, потиличного горбів, сплощення та облисіння потилиці. З боку лицевого черепа можна визначити природжені дефекти верхньої гу­би та твердого піднебіння, викривлення носової перегородки, асиметрію складок шкіри обличчя, стан верхньої і нижньої щелепи, особливості при­кусу (ортогнатичний, прямий, прогнатичний), розвиток і стан зубів.

Під час огляду грудної клітки визначають її форму (циліндрична, боч­коподібна, конічна), її симетричність, деформації (клиноподібна грудна клітка з випинанням груднини, лійкоподібна із западанням груднини), на­явність так званої гарисонової борозни — западання по лінії прикріплен­ня діафрагми. Обов'язково оцінюють епігастральний кут для визначення конституційного типу. Відзначають участь грудної клітки в акті дихання, відставання в акті дихання однієї половини від іншої.

Оглядаючи хребет, звертають увагу на симетричність лопаток, гребнів клубових кісток, симетричність і об'єм м'язів спини, наявність фізіоло­гічних вигинів хребта, їх вираженість, патологічні вигини (сколіоз), горб, пухлинні утворення на хребті. Оцінюють також ходу, повороти тулуба, си­метричність рухів рук, таза, ніг, згинання суглобів.

Під час огляду кінцівок визначають їх симетричність, наявність ви­кривлень, однакову кількість і однакову глибину сідничних складок (у по­ложенні лежачи на животі). 

Пальпація

Пальпацію проводять зверху донизу в такій послідовності, як і огляд.

Пальпація голови дозволяє визначити щільність кісток черепа. У дітей діагностують прогинання кісток — краніотабес. Вимірюють розміри вели­кого тім'ячка, визначають податливість його країв. Під час пальпації мож­на визначити ущільнення кісток, консистенцію пухлин, кефалогематоми.

Під час пальпації грудної клітки перевіряють ребра, іноді визначають "реброві чотки" — стовщення ребра в місці переходу кісткової частини ре­бра у хрящову.

Під час пальпації хребта виявляють його деформацію, наявність гор­ба. Пальпацію хребта проводять у віці після 3 років.

Під час пальпації кінцівок виявляють різні деформації. Стовщення в ділянках епіфізів променевих та великогомілкових кісток називають брас­летами.

Пальпацію суглобів проводять послідовно, починають із суглобів рук, ніг, потім пальпують щелепно-скроневі суглоби і суглоби хребта. Спочатку пальпують суглоби в горизонтальному положенні пацієнта, ко­ли м'язи розслаблені, потім функцію суглобів перевіряють під час руху. Розрізняють дефігурацію і деформацію суглобів. Дефігурація — стійка зміна суглоба, пов'язана з проліферативним або деструктивним процеса­ми, розвитком підвивиху, контрактури, анкілозу. Рухомість суглоба виз­начають гоніометром під час пасивного згинання, розгинання, ротації в суглобах.

Додаткові методи обстеження

Найпоширеніший метод — рентгенографія, яка дозволяє визначити аномалії розвитку кісток, запальні, пухлинні, дегенеративні процеси, зменшення щільності кісток (остеоїд). Рентгенологічно можна прово­дити диференціальну діагностику між туберкульозним та ревматоїдним артритом.

Допоміжне значення мають такі методи, як ультразвукове обстеження, сканування та магнітно-резонансна томографія. Для уточнення причин ар­триту обстежують синовіальну рідину і виконують біопсію синовіальної оболонки суглоба. Пухлини кісток також діагностують завдяки біопсії.

Для діагностики захворювань кісток проводять лабораторне дослідження.

Для визначення сили м'язів необхідна активна участь пацієнта, який на прохання медпрацівника здійснює опір при розгинанні кінцівок. Більш точно м'язову силу визначають за допомогою динамометра.

Можна використати такі методи, як електроміографія — метод біоелек­тричної активності м'язів; хронаксиметрія — метод визначення мінімально­го проміжку часу від нанесення електроподразнення до скорочення м'яза, а також біохімічні дослідження осіб із природженими захворюваннями м'язо­вої системи.

На основі оцінки стану пацієнта формулюють й узгоджують з родича­ми пацієнта проблеми, для вирішення яких складають план сестринського догляду. 

                                 Проблема Біль у кістках та суглобах

Причина Захворювання запальної, пухлинної, дистрофічної при­роди.

Мета Ліквідувати больовий синдром. Поліпшити рухомість пацієнта, його самопочуття.

Дії медичної сестри

· Зібрати анамнез, встановити причину виникнення болю в кістках.

· Провести обстеження пацієнта, з'ясувати його само­почуття, ступінь порушення рухової активності.

· Організувати для пацієнта консультацію спеціалістів: ревматолога, гематолога, фтизіатра, хірурга, трав­матолога — залежно від природи захворювання.

· Виписати направлення в лабораторію для проведення загального аналізу крові та сечі.

· Виконувати призначення лікаря. 

                                 Проблема Деформація кісток або суглобів

Причина Природжені аномалії скелета. Дисплазїі кісткової та хрящової тканини. Дистрофічні та

запальні процеси кісткової тканини. Атеросклеротичні процеси в сугло­бах. Порушення процесів

обміну, особливо фосфорно-кальцієвого, що вказує на рахіт або рахітоподібні захво­рювання.

Ураження центральної нервової системи.

Мета Припинити розвиток основного захворювання, яке при­звело до деформації кісток.

Дії медичної сестри

· Зібрати анамнез, встановити причину деформації кісток.

· Провести обстеження пацієнта.

· Організувати консультацію пацієнта у спеціалістів вузького профілю залежно від природи захворювання.

· Якщо пацієнт у важкому стані, вирішити питання про госпіталізацію.

Виконувати призначення лікаря. 

                                 Проблема Зміна м'язового тонусу (гіпертонус або                                           гіпотонус) з порушенням рухової активності

Причина Ураження центральної нервової системи; непроінфек-ції— енцефаліт, менінгіт; травма черепа.

Стійке порушення обміну речовин, у тому числі рахіт. Природжені захворювання м'язової

системи, колагеноз.

Мета Ліквідувати або припинити розвиток основного захво­рювання, яке призвело до гіпотонусу чи гіпертонусу м'язів. Відновити рухову активність пацієнта.

Дії медичної сестри

· Зібрати анамнез, провести обстеження для встановлення причин зміни тонусу м'язів.

· У разі потреби організувати консультацію ревматоло­га, хірурга, невропатолога.

· Брати участь у реабілітаційній терапії, проведенні лікувальних ванн, ЛФК, масажу.

· Виконувати призначення лікаря.

 

Рух є важливим фактором нормального розвитку дитини. Вже в ембріональному періоді рухова активність в значній мірі випереджає темпи загального розвитку організму, ще більшого значення вона набуває в постнатальному розвитку. Рух дитини є не лише важливим фактором фізичного розвитку, але необхідний для розвитку власне людських функцій: мови і мислення. Тобто, рух є необхідним фактором нормального психічного розвитку дитини. Стан опорно-рухової системи оцінюється за встановленням кореляцій розмірів окремих частин тіла, поставою, формою ніг, склепінням стопи, ступенем гнучкості скелету у суглобах.

Постава – це звичне положення тіла людини під час ходіння, стояння, сидіння чи роботи. Для правильної, або фізіологічної, постави властиве нормальне положення хребта з його помірними природними вигинами, симетричним положенням плечей і лопаток, прямим триманням голови, прямими ногами без плоскостопості. При правильній поставі спостерігається оптимальне функціонування системи органів руху, правильне розміщення внутрішніх органів і положення центру тяжіння. Ознаки нормальної постави: пряме положення голови й однакові рівні плечей; симетричність лопаток; трикутників талії; нормальна фізіологічна кривизна хребта і середнє розташування лінії остистих відростків. При правильній поставі спостерігається оптимальне функціонування системи органів руху, правильне розміщення внутрішніх органів і положення центру тяжіння. Неправильна, або патологічна, постава школярів формується в результаті низки причин, до яких у першу чергу слід віднести високу питому вагу гіпокінезії та гіподинамії в житті дітей і підлітків, що призводить до м’язової гіпотрофії і послаблення суглобово-зв’язкового апарату. Вона залежить від форми хребта, рівномірного розвитку і тонусу м’язів тулуба. Розрізняють поставу нормальну, випрямлену, кіфотичну, лордотичну, сутулувату, сколіотичну . Для визначення постави проводять спостереження над положенням лопаток, рівнем плечей, положенням голови. При патологічних станах хребта можливі надмірні або недостатні вигини у передньо-задньому напрямку – сагітальній площині (кіфози, лордози), а також бокові викривлення у фронтальній площині – сколіози. Для визначення бокових викривлень хребта користуються сколіозиметром Біллі Кірхгофера Плоска спина характеризується зглаженістю усіх фізіологічних вигинів (випрямлена постава), округла спина (сутулувата) представляє форму грудного кіфозу. При округло вигнутій спині (кіфотична постава) одночасно збільшений грудний кіфоз і поперековий лордоз. При плосковигнутій (лордотична постава) – збільшений лише поперековий лордоз.

 Гнучкість характеризується рухливістю у суглобах і залежить від еластичності зв’язок та м’язів. Найкраща гнучкість у дітей: їх зв’язки можуть подовжуватися на 6–10%, тоді як у сорокарічних людей – лише на 4–5%, у шести- і семидесятирічних – на 1–3%. Але сила, витривалість, швидкість не обмежуються з віком так сильно, як гнучкість. Це пов’язано з певними віковими змінами у суглобах: розрощенням кісткової тканини, втратою еластичності хрящів, в’ялістю м’язів. Якісне вираження гнучкості – амплітуда руху.

 Стопа – орган опори і руху. Залежно від вираженості підйомів стопи розрізняють стопу нормальну, плоску і з високим підйомом .  . Для проведення кількісної оцінки різних форм та ступенів плоскостопості існують точні сучасні методи діагностики, такі як телерентгенографія, фотоплантоподографія й інші, які дозволяють на основі даних виміру, стежити за динамічністю змін стану стопи, запобігати розвитку її подальшого сплощення та забезпечувати своєчасну профілактику й ефективне лікування виявлених порушень. Необхідно звертати увагу на «установку» п'яток по відношенню до гомілок (вид ззаду). У нормі осі гомілок і п’яток співпадають. Якщо створюється кут більше 5°, відкритий назовні – це так звана вальгусна або Х-подібна установка стоп. Як правило, вона спостерігається при поздовжній плоскостопості. Коли ж кут понад 5°, відкритий всередину – така деформація називається вагусна або О-подібна установка стоп. Форма склепінь стопи у великій мірі залежить від  стану зв’язок, м’язів та сухожиль нижньої кінцівки. У періоди пубертатних «стрибків росту» та у осіб похилого віку, коли спостерігається слабкість м’язово-зв’язкового апарату, висота склепінь стопи знижується, внаслідок чого розвивається так звана статична плоскостопість, переважно повздовжня При цьому п’ята та передній відділ стопи, як правило, відхилюються назовні, формуючи вальгусну установку стоп. У осіб з надмірною масою тіла, особливо у жінок (наприклад, під час вагітності чи в період менопаузи) досить часто розвивається поперечна плоскостопість. Плоскостопістю називається деформація, яка полягає в частковому або повному опущенні повздовжнього або поперечного (іноді обох) склепінь стопи. Вона викликає скарги на швидку втомлюваність і біль у ногах під час тривалої ходьби. У нормальної стопи з високим склепінням опорна поверхня займає не більше 1/3 поперечного розміру стопи. Якщо опорна поверхня становить 50- 60% поперечного розміру стопи – стопа сплощена. При плоскостопості стопа стикається з підлогою (землею) майже всіма своїми точками і слід позбавлений внутрішньої виїмки. Плоскостопість буває вродженою і набутою, остання трапляється значно частіше. Набута плоскостопість, своєю чергою, може бути статичною, паралітичною і травматичною. Найбільш часто зустрічається статична плоскостопість, розвиток якої можуть спричинити надлишкова маса тіла, носіння надмірних тягарів, носіння взуття без підборів та позбавленого еластичної підошви. Профілактика плоскостопості пов'язана із прищепленням навичок правильно ходити. Необхідно, щоб носки при ходьбі «дивилися» прямо вперед, навантаження припадало на п’ятку, перший і п’ятий пальці, а внутрішнє склепіння не опускалося. Плоскостопість може розвиватися також при тривалому сидінні і стоянні, перенесенні великих вантажів, при носінні вузького взуття зв'язки розтягуються, що приводить до сплощення стопи. Захворювання рахітом також може сприяти розвиткові плоскостопості.

                                   ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

1. Методика дослідження стану ОРА за зовнішнім оглядом (соматоскопія)

 Методичні вказівки. Описові ознаки, добуті при обстеженні, занести до протоколу.

 Ознаки фізичного розвитку за станом опорно-рухової системи Прізвище та ім’я_____________________ Вік______ Стать _________________

 1. Особливості постави Положення голови: (на одній вертикалі з тулубом, подана вперед, нахилена вправо або вліво)  Положення плечового пояса (на одному рівні, однаковість ширини правого і лівого плеча, розгорнуті або подані вперед Хребет: вираженість вигинів Величина плечового індексу (ПІ) Форма спини (плоска, кругла, кругло-увігнута, плоско-увігнута) Вертикальне викривлення хребта ; Лопатки (нормальні, крилоподібні) Форма грудної клітки (циліндрична, конічна, сплощена, запала, асиметрична, килеподібна, бочкоподібна) Форма живота (пряма, запала, відвисла, асиметрична) Форма ніг (нормальна, О-подібна, Х-подібна, напівзігнуті у колінах). Загальна характеристика постави (правильна, сутулувата, лордотична, кіфотична, сколіотична)

            1. Визначити й оцінити поставу у студентів під час проведення дослідження  статури у фронтальній і сагітальній площинах (самостійно). Провести соматоскопічне дослідження постави. Оцінити фізіологічність вигинів хребта під час огляду збоку.          Верхній фізіологічний вигин (шийний лордоз) – вигин вперед, утворений шийними хребцями та 1-2 грудними. Вершина шийного лордозу знаходиться на п’ятому шийному хребці.

            Грудний кіфоз утворений грудними хребцями, за виключенням 1–2 і 11–12 хребців, які є місцями переходу до шийного і поперекового лордозів. Дугоподібна вершина грудного кіфозу знаходиться на шостому-сьомому грудних хребцях.

            Нижній фізіологічний вигин вперед у поперековому відділі (лордоз), утворений 11–12 грудними хребцями і усіма поперековими. Дугоподібна вершина його знаходиться на рівні 3–4 поперекових хребців.

Ступінь кіфотичної постави та її виправлення під впливом занять фізичними вправами визначають за допомогою плечового індексу: ПІ = Ширина плечей (ШП) / Плечова дуга (ПД) х 100, де ПІ – плечовий індекс, %; ШП – ширина плечей, см; ПД – плечова дуга, см Ширина плечей (ШП) вимірюється сантиметровою стрічкою спереду між плечовими точками (місце пальпації акроміальних відростків над плечовим суглобом). Плечова дуга (ПД) вимірюється зі спини по лінії, що проходить по верхньому краю лопаток і дорівнює відстані між плечовими точками.

Оцінка плечового індексу: до 89,9 % - сутулість (кіфотична постава), від 90 до 100 % - правильна постава у сагітальній площині.

 Під час огляду спереду послідовно оцінити: 1) положення голови (нахили вправо, вліво, вперед, назад або пряме положення); 2) положення плечового пояса (плечі зведені вперед, опущені, розгорнуті, положення плечових ліній); 3) форму і положення грудної клітки (сплощена, впала, плоска, звужена, подовжена, симетрична і асиметрична); 4) форму і величину трикутників талії, рівня тазових кісток (симетричні, асиметричні); форму і положення живота (відвислий, опуклий, втягнений); 5) положення і форму ніг (О-подібна, Х-подібна, напівзігнуті у колінах).

 Для визначення форми ніг необхідно, щоб людина прийняла основну стійку: обстежуваний з’єднує п’ятки разом і стоїть прямо. Розрізняють нормальні, О- і Х-подібні ноги. Ноги мають нормальну форму, якщо при стійці «струнко» змикаються стегна, гомілки і п’яти. При О-подібній(варусна) формі ніг при зімкнутих п’ятках коліна не сходяться. Якщо форма Х-подібна(вальгусна), то коліна сходяться, а п’яти – ні. Ступінь відхилення форми ніг від нормальної вимірюється сантиметровою лінійкою: при О-подібній формі – між колінами з внутрішньої сторони біля суглобних щілин, а при Х-подібних – між внутрішніми кісточками. При нормальній формі ніг дотикаються колінні суглоби та внутрішні гомілки (вісь нижніх кінцівок у нормі). О-подібна форма ніг (варусна) – колінні суглоби не дотикаються одне з одним. Х-подібна форма ніг (вальгусна) – колінні суглоби заходять одне за одне, внутрішні гомілки знаходяться на певній відстані. Як варіант норми вказана форма часто зустрічається у дітей дошкільного віку. У подальшому розвитку ноги, як правило, набувають нормальної форми.

             Під час огляду ззаду послідовно оцінити: 1) положення голови (нахили в сторони, вперед, прямо); 2) особливості плечового пояса (плечі опущені, підняті, зведені вперед або розведені, рівень плечових ліній); 3) положення лопаток (відстають від спини – «крилоподібні», або прилягають до неї, симетричне або асиметричне розташування нижніх кутів лопаток); 4) форму і розмір трикутників талії (при сколіотичній поставі трикутники талії асиметричні: на стороні, куди звернена опуклість скривлення, трикутник талії менший, на ввігнутій стороні більший).

Під час огляду спини увагу звертають на розташування остистих відростків, відхилення їх від середньої лінії, рівень цих відхилень, наявність реберного випинання, що свідчить про торсію хребта. Реберне випинання, навіть незначне, добре визначається під час повільного нахилу тулуба вниз. При початкових ступенях сколіозу, коли обстежуваний кладе руки на потилицю, відводить лікті і лопатки назад, випрямляється або витягає руки вгору і тягнеться вище, «дістаючи стелю», хребет може вирівнятися. Цю ж пробу можна провести у положенні лежачи на животі з витягнутими вперед руками. Випрямлення хребта в цих положеннях свідчить про наявність нефіксованого сколіозу, якщо ж хребет не випрямляється – фіксованого сколіозу.

            Тести на гнучкість шийного відділу хребта:

1. Нагнути голову вперед, підборіддям торкнутися грудей. 2. Нагнути голову назад. Погляд повинен бути спрямований точно вверх або трішки назад.

3. Нахилити голову у бік. Верхній край одного вуха повинен знаходитися на одній лінії із нижнім краєм другого вуха.

4. Повернути голову у бік. Погляд повинен бути спрямований точно у бік.

            Тест па гнучкість у плечовому поясі:

1. Підняти зігнуті у ліктях руки і схрести передпліччя над головою так, щоб пальці були спрямовані до лопаток. Кінчиками пальців ви повинні торкатися лопаток.

 2. Зігніть одну руку ліктем уверх, а другу – ліктем униз, передпліччя за головою і за спиною. Торкнутися пальцями однієї руки пальців другої руки.

            Тест на визначення рухливості променево-зап’ясткового суглобу, еластичності м’язів кисті та передпліччя:

 1. Витягнути руки вперед і опустити кисті вниз – долоні прямі. Тильна поверхня долоні перпендикулярна передпліччю.

 2. Стати обличчям до столу, поставивши на нього руки вперед пальцями, лікті і пальці розпрямити, передпліччя повинно бути перпендикулярно тильній стороні долоні.

3. Покладіть долоні на стіл пальцями вперед і просуньте їх якомога далі у бік мізинців, не відриваючи від столу і не згинаючи. Основа вказівного пальця повинна розміщатися на одній лінії з ліктьовим краєм передпліччя.

 Протокол. Оцінка гнучкості скелета Прізвище та ім’я_____________________ Вік______ Стать _________________ Гнучкість скелета Оцінка Ø Тести на гнучкість шийного відділу хребта Ø Тест па гнучкість у плечовому поясі Ø Тест на визначення рухливості променевозап’ясткового суглобу, еластичності м’язів кисті та передпліччя Висновки:___за 5 бальною системою ________________________________________________________

 САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА Встановити кореляцію розмірів окремих частин власного тіла, результати оформити у вигляді висновків:

 а) довжина долоні дорівнює довжині обличчя (від підборіддя до початку волосся);

б) довжина передпліччя дорівнює довжині стопи, а довжина стопи дорівнює довжині окружності кулака. При вимірюванні окружності кулака сантиметрова стрічка повинна проходити по п’ястково-фаланговим суглобам;

 в) відстань між кистями, що розведені у боки, дорівнює сумі довжини обох ніг (так міряють брюки у магазині).

Висновки:

 

Література:

         Основна:

1.Гаврилюк О.Ф. Ріст і розвиток людини.-К.:Медицина,2010.

2.Тарасюк В.С.Ріст і розвиток людини.-К.:Здоров’я,2002.с240-253

3.Тарасюк В.С.Ріст і розвиток людини.-К.:Медицина,2008.с255-269

                       

         Додаткова:

1.Анатомія та фізіологія з патологією /за ред.. ФедонюкаЯ.І., БіликаЛ.С.,МикулиН.Х.-Тернопіль:Укрмедкнига,2002-680с.