Викладач ЄрофєєваВ.В. Навчальна дисципліна: «Особливості розвитку і функціонування органів і систем у віковому аспекті». Тема лекційного заняття № 1 «Вступ.Особливості розвитку і фізіологія нервової системи, її вікові особливості.» Група 2Б л/с. Дата:30.01.23.

 

Викладач ЄрофєєваВ.В.

Навчальна дисципліна: «Особливості розвитку і функціонування органів і систем у віковому аспекті».

Тема лекційного заняття № 1 «Вступ.Особливості розвитку і фізіологія нервової системи, її вікові особливості.»

Група 2Б л/с.

Дата:30.01.23.

Лекційне заняття №1

Тема: Вступ.Особливості розвитку і фізіологія нервової системи, її вікові особливості

Лекція

 ВІКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ. В науці існувало бага спроб дати періодизацію онтогенеза або індвідуального розвитку. Само поняття “онтогенез” було введено в біологію Геккелем при формуванні ним біогенетичного закону. З поняття онтогенеза Геккель зв’язував тільки внутрішньоутробний розвиток. Подальше з поняття онтогенеза стали зв’язувати всю сукупність послідовних змін організма від стадії запліднення яйцеклітини до старіння і смерті. Розробка науково бгрунтованої періодизації онтогенеза виключна складна. При цьому треба враховувати не тільки біологічні, але і соціальні фактори, зв’язані , наприклад, з навчанням дітей. В 1965р. детальна схема періодизації онтогенеза людини була запропонована В.В.Бунаком. По цій схемі веь період онтогенеза поділяється на 3 стадії: прогресивну, стабільну, регресивну. Для них характерні наступні показники: · для прогресивної - (0 - 20-25 років) - поздовжній ріст тіла, зупинення якого означає кінець стадії; · для стабільної стадії - (15-45 років) - жбільшення жирового шару, зростання ваги, стабільний рівень функціональних показників; · для регресивної стадії - (від 45 років до смерті) - падіння ваги тіла, зниження функціональних показників, змінення покривів, постави, швидкості рухів. Східна схема вікової періодизації була прийнята на VІІ Всес. конференції по проблемах вікової морфології, фізолгії і біохімії, яка відбулася в 1965 р. ця схема знайшла широке застосування. Новонароджені - 1-10 днів. Грудний вік - 10 днів - 1 рік. Раннє дитинство - 1-3 роки. Перше дитинство - 4-7 років. Друге дитинство - 8-12 років ( хлопчики); 8-11 років (дівчата. Підлітковий вік - 13-16 років (хлопчики); 12-15 років (дівчата). Юнацький вік - 17-21 рік (юнаки); 16-20 років (дівчата). Зрілий вік 1 період - 22-35 років (чоловіки); 21-35 років (жінки). Зрілий вік ІІ період - 36-60 років (чоловіки); 36-55 років (жінки). Похилий вік - 61- 74 років (чоловіки); 56-74 років (жінки. Старечий вік - 75-90 років Довгожителі - 90 років і більше. 3. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОСТУ І РОЗВИТКУ ОРГАНІЗМУ В теперішній час велике значення і увага приділяється підготовці юних спортсменів, яка неможлива без знання закономірностей росту і формування молодого організму, удосконалення рухових і вегетативних функцій, енергетичного обміну і працездатності. До основних закономірностей росту і розвитку організма відносяться: Ендогенність - ріст і розвиток організму не обумовлені зовнішніми діями, а відбуваються по внутрішнім законам. Необоротність - людина не може вернутись до тих особливостей будови, які були в неї в дитинстві. Циклічність - існують періоди активізації і гальмування росту: перше відмічається в період до народження і в перші місяці життя, далі інтенсифікація росту проходить в 6-7 років (півростковий стрибок) і в 11-14 років (ростковий стрибок, або пубертатний). Пубертас - змужнілість. Враховуючи циклічність ростових процесів, німецькі вчені виказали судження про пріоди витягування (активізації роста) і округлення (затримка роста із збільшенням маси). Поступовість - людина в своєму розвитку проходить ряд етапів, які звершуються послідовно один за другим. Пропустити якийсь етап, “перескочити” через нього при нормальному розвитку організм не може. Так, раніш ніж прорізуються постійні зуби, у людини повинні появитись, а через деякий час випасти молочні зуби. Перш ніж припинеться ріст скелету, кістки повинні досягнути певних розмірів і т.д. Синхронність - процеси росту і старіння звершуються відносно одночасно в різних органах і системах тіла. Правило синхронності порушується при скороченні росту і старіння. Тому прискорений розвиток і старіння нерідко дисгармонічні. одні органи і системи випереджають в темпах інші.

Значення і розвиток нервової системи. Загальна схема будови нервової системи

Розвиток людини – це в першу чергу результат розвитку її нервової системи. Щоб зрозуміти процеси росту та розвитку  необхідно знати будову та функції нервової системи, особливості її розвитку.

Значення нервової системи :

- регулює та координує діяльність всіх органів і систем, забезпечуючи функціонування організму як єдиного цілого;

- здійснює зв’язок між організмом і навколишнім середовищем, забезпечуючи найбільш ефективне пристосування його до змін навколишнього середовища;

- є матеріальною основою психічної діяльності людини.

Нервова система виконує функції сприймання подразнень навколишнього і внутрішнього середовища, їх аналізу та організації відповідних пристосувальних реакцій на ці подразники. Відповідна реакція здійснюється у формі рефлекторних змін діяльності окремих структур організму (фізіологічних функцій) і змін поведінки всього організму. Поведінка є вищою формою пристосування організму до навколишнього середовища.

Структурно нервову систему поділяють на центральну і периферичну.

Центральну нервову систему(ЦНС) утворюють головний мозок і спинний. Вона складається з білої і сірої речовини. Сіра речовина утворена скупченням тіл нейронів, а біла - їх відростками.

Периферична нервова системаутворена:

- нервами, які відходять від головного та спинного мозку (12 пар черепно-мозкові нерви та 31 пара спинномозкові);

- нервовими вузлами - скупченнями нервових клітин поза спинним і головним мозком.

Функціонально нервову систему поділяють на :

- соматичну(анімальну) - забезпечує чутливість тіла, іннервує скелетні м’язи, аналізатори;

- вегетативну(автономну) - регулює діяльність внутрішніх органів і вегетативних функцій організму (обмін речовин, дихання, виділення та ін.), іннервує внутрішні органи, залози, кровоносні судини. Її поділяють на дві частини, які діють протилежно: симпатичну і парасимпатичну.

Як у центральній, так і в периферичних відділах НС містяться елементи соматичної і вегетативної її частин, завдяки чому досягається єдність усієї НС.

Розвиток нервової системи дитини - це постійний процес, який розпочинається ще в зародковому періоді і триває протягом усього дитинства і юнацтва.Нервова система починає формуватися на третьому тижні ембріонального розвитку з дорсальної частини зовнішнього зародкового листка (ектодерми). Проходить стадії: нервової пластинки; жолобка з піднятими краями; замкнутої нервової трубки, по краям якої формується гліальні пластинки; з нижнього відділу нервової трубки утворюється спинний мозок, а з передньої - головний.

У процесі розвитку з переднього відділу нервової трубки утворюються три первинні мозкові пухирі: передній, середній і задній - трипухирна стадія розвитку головного мозку. На 5 тижні ембріонального розвитку чітко видно, що передній і задній міхурі поділені поперечною перегородкою ще на дві частини - стадія п’ятипухирного розвитку. З 1 мозкового пухиря утворюється кінцевий мозок, з 2-го - проміжний, з 3-го - середній, з 4-го - задній (міст і мозочок), з 5-го - довгастий мозок. Всі відділи головного мозку чітко виражені вже на 6 місяці пренатального розвитку плоду. У головному мозку є чотири порожнини, які називаються шлуночками. Вони утворюються з мозкових пухирів. У ділянці півкуль великого мозку формуються два бічні шлуночки, у проміжному мозку - третій шлуночок, у середньому мозку проходить Сільвіїв водопровід, у задньому і довгастому міститься четвертий шлуночок. Із гліальних пластинок формуються спинномозкові та черепні нерви і нервові вузли.

Будова, функції та розвиток відділів центральної нервової системи

1. Нервові центри, їх властивості.

2. Гальмування: види і значення.

3. Координація функцій організму.

1.Нервові центри, їх властивості

Центральну частину рефлекторної дуги утворює нервовий центр.

Нервовий центр - це сукупність нервових клітин, розташованих в різних відділах ЦНС, необхідна для здійснення рефлексу і достатня для його регуляції.

Кожний рефлекс має свою локалізацію в ЦНС, тобто ділянку, яка необхідна для його здійснення. Наприклад, центр сечовипускання розташований в крижовому відділі спинного мозку, центр колінного рефлексу -в поперековому.. При руйнуванні відповідної ділянки рефлекс відсутній. Проте з’ясовано, що для регуляції рефлексу, його точності недостатньо первинного, або головного центра, а необхідна участь і вищих відділів ЦНС, включаючи кору великих півкуль. Наприклад, якщо у тварини видалити кору великих півкуль, то дихання зберігається, оскільки первинний дихальний центр розташований в довгастому мозку. Проте під час роботи не буде точної відповідності вентиляції легень потребам організму, оскільки для тонкої регуляції діяльності дихального центра необхідним є не лише довгастий мозок, але і кора великих півкуль.

Основні властивості нервових центрів:

- однобічне проведення збудження - обумовлене наявністю в нервових центрах синапсів;

- затримка проведення збудження - пов’язана з наявністю великої кількості синапсів;

- сумація збуджень - виникає або при нанесенні слабких подразнень, що повторюються, або при одночасному нанесенні кількох підпорогових подразнень. .Механізм цього явища пов’язаний з нагромадженням медіатора на постсинаптичній мембрані і підвищенням збудливості клітин нервового центру. Прикладом сумації збудження може бути рефлекс чхання;

- трансформація ритму збудження - здатність змінювати ритм імпульсів, що до них надходять. Нервові центри можуть на поодиноке подразнення відповісти серією імпульсів, а на подразнення невисокої частоти - більш частими імпульсами;

- рефлекторна післядія - рефлекторні акти закінчуються не одночасно з припиненням дії подразника, а через деякий час. Вона може бути короткочасною (1-3мс) і тривалою (кілька секунд);

- легка втомлюваність - при тривалому подразненні аферентних нервових волокон втома нервового центра проявляється поступовим зниженням, а потім і припиненням рефлекторного акту. Втома пов’язана з порушенням передачі збудження у синапсах. Зменшуються запаси медіатора у нервових закінченнях та чутливість до медіатора рецепторів постсинаптичної мембрани. Втома у нервових центрах дитини розвивається швидше, працездатність нервової системи менша. ніж у дорослих;

- пластичність - функціональна мінливість і пристосованість нервових центрів. При пошкодженні або виключенні окремих частин мозку виконання їхніх функцій забезпечують інші центри.

- дуже високий обмін речовин, тобто висока потреба в кисні і поживних речовинах, а також вибіркова чутливість до деяких фармакологічних речовин. Наприклад, при зупинці серця і дихання більш як на 5-6хв. гинуть клітини кори великих півкуль. Нікотин блокує проведення нервових імпульсів у збуджувальних синапсах, що призводить до зниження збудливості, зменшення рухової активності.

Вікові особливості властивостей нервових центрів. У перші дні життя збудливість нервової системи у новонароджених дітей понижена. Щоб викликати яку-небудь рефлекторну реакцію у новонароджених необхідно, щоб сила подразнення була у 20 разів більша, ніж для дорослих. У 12-денному віці збудливість нервових центрів стає більшою, ніж у дорослих. На ранніх стадіях розвитку нервові центри володіють більшою пластичністю і компенсаторною здатністю. Порушення у ранньому віці окремих центрів може бути компенсована за рахунок розвитку інших. Наприклад, зруйнування клітин центру мови у лівій півкулі великого мозку викликає формування центру мови у правій півкулі.

2.Гальмування: види і значення

У ЦНС поряд із збудженням спостерігається процес гальмування.

Гальмування- особливий нервовий процес, що проявляється в послабленні або повній відсутності відповідної реакції на подразнення.

Розрізняють дві форми гальмування:

- первинне - для його виникнення необхідна наявність спеціальних гальмівних структур (гальмівних нейронів і гальмівних синапсів). Гальмування в даному випадку виникає без попереднього збудження;

- вторинне - не потребує наявності гальмівних структур. Гальмування розвивається в результаті змін функціональної активності збудливих нейронів.

Досліджено, що при одночасному нанесенні подразнення на кілька рецепторів реакція-відповідь наступає на дію тих, які володіють найбільшою силою. Рефлекторні реакції на дію інших подразників не відбуваються.

Біологічне значення гальмуванняполягає в тому, що воно:

- дає можливість організму реагувати в кожний конкретний момент лише на ті подразники, які в даний момент мають для нього найбільше значення, а отже забезпечує пристосування організму до навколишнього середовища;

- запобігає перевтомі нервової системи;

- взаємодіючи із збудженням, дозволяє організму здійснювати координовані дії. Наприклад, під час ходьби збудження нейронів, які посилають імпульси до м’язів-згиначів, супроводжується гальмуванням нервових клітин, які проводять імпульси до м’язів-розгиначів того ж суглобу.

3.Координація функцій організму

У зв’язку з тим, що в любому рефлекторному акті приймають участь групи нейронів, які передають імпульси в різні відділи мозку, в рефлекторну реакцію включається весь організм. Наприклад, якщо ви несподівано вкололись голкою в палець, то ви відсмикнете руку. Це рефлекторна реакція. Але при цьому скоротяться не лише м’язи руки. Зміниться частота дихання, діяльність серцево-судинної системи. Ви словами відреагуєте на несподіваний укол. У реакцію-відповідь включився весь організм. Таким чином, рефлекторний акт - координована реакція всього організму.

Координація- взаємодія нейронів, а отже і нервових процесів у ЦНС, яка забезпечує її узгоджену діяльність, спрямовану на інтеграцію (об’єднання) функцій різних органів і систем організму.

Принципи координації:

1. Принцип конвергенції - концентрація збудження від різних нейронів на одному. Імпульси, що приходять в ЦНС по різним аферентним волокнам можуть сходитися (конвергувати) до одних і тих же вставних і ефекторних нейронів. Конвергенція нервових імпульсів пояснюється тим, що аферентних нейронів в 5разів більше, ніж еферентних.

2. Принцип іррадіації - розповсюдження збудження. Імпульси, що поступають в ЦНС при сильному і тривалому подразненні рецепторів, викликають збудження не лише даного рефлекторного центра, але і інших центрів. Процес іррадіації пов’язаний з наявністю в ЦНС багато чисельних галужень аксонів і дендритів, ланцюгів вставних нейронів, які об’єднують один з одним різні нервові центри.

Іррадіація добре виражена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Наприклад, діти при появі іграшки розмахують руками, голосно сміються, стрибають. Іррадіювати може і гальмування. Прикладом іррадіації гальмування може бути пригнічений стан учня, що отримав двійку. Гальмування, яке розвинулось в одній ділянці кори головного мозку, поширюється на інші центри і викликає втрату апетиту, апатію, небажання займатися будь-якими справами. Прикладом іррадіації гальмування може слугувати сонливість учня на уроці при монотонній, одноманітній розповіді вчителя.

3. Принцип індукції - наведення одного процесу іншим. У природних умовах, незважаючи на широкі можливості іррадіювати по ЦНС, збудження фактично поширюється в певних межах, що забезпечує можливість здійснення певних, координованих рефлекторних реакцій. Гальмування обмежує іррадіацію збудження. У результаті цього збудження концентрується в певних групах нейронів.

При збудженні одних нервових центрів діяльність інших, функціонально зв’язаних з ним, загальмовується(негативна індукція). Якщо в нервовому центрі виникає гальмування, то у функціонально зв’язаному - збудження (позитивна індукція). Індукція може бути одночасна - якщо один центр в корі великих півкуль сильно збуджений, то в ділянках, які його оточують розвивається гальмування і навпаки. Індукція може бути послідовною - збудження, яке розвинулось в одному центрі, змінюється гальмуванням, а гальмування - збудженням.

4. Принцип зворотного зв’язку. Між ЦНС і робочими органами здійснюються прямі і зворотні зв’язки, завдяки яким ми можемо не лише робити висновки про результативність дій, а й вносити правки в нашу діяльність, виправляти допущені помилки.

5. Принцип домінантисформульований О.О. Ухтомським. Він полягає в тому, що в ЦНС завжди єдомінанта - ділянка підвищеної збудливості нервових центрів. Вона характеризується властивостями: підвищеною збудливістю, стійкістю збудження, здатністю до сумування збудження (притягує до себе збудження з інших ділянок ЦНС), інерцією (більш або менш тривало зберігається). Домінантна ділянка збудження, яка виникла в одному центрі, викликає за індукцією гальмування в сусідніх центрах ЦНС, змінюючи і підпорядковуючи їх роботу. Наприклад, якщо голодному песику дати їжу і одночасно подразнювати лапу електричним струмом, то рефлекс відсмикування лапи не буде спостерігатися, а песик буде їсти з ще більшою інтенсивністю. Голодні діти не можуть сприймати навчальний матеріал на уроці. Намагання вчителя створити інші домінанти лише посилюють почуття голоду.

Домінанти можуть бути екзогенного і ендогенного походження. Екзогенна домінанта виникає під впливом факторів навколишнього середовища. Наприклад, коли дитина читає цікаву книгу, то сторонні шуми (музика по радіо) не заважають їй. Ендогенна домінанта виникає під впливом факторів внутрішнього середовища. Наприклад, при зменшенні концентрації поживних речовин в крові, відбувається збудження харчового центру, виникає харчова домінанта в ЦНС.

У процесі нервової діяльності одна домінанта змінює іншу. Наприклад, при повному сечовому міхурі виникає домінанта у відповідному центрі і відбувається рефлекторна реакція випорожнення сечового міхура. Якщо в цей момент будуть надходити імпульси від будь-яких рецепторів, то вони лише будуть підтримувати збудження даної домінанти. По закінченню реакції домінанта зникає і виникає нова, пов’язана з іншою, необхідною організму діяльністю. Виникнення в ЦНС сильнішої домінанти загальмовує раніше викликану домінанту за принципом негативної індукції. Чим молодша дитина, тим менш стійка домінанта і тим легше вона гальмується.

На думку О.О. Ухтомського, принцип домінанти є фізіологічною основою акту уваги і предметного мислення. Цікава і емоційна розповідь, таблиця, дослід сприяють створенню домінантних відношень під час процесу навчання, що відіграє важливу роль в процесі засвоєння знань.

                   Тема. Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи(матеріал до самостійної роботи)

 

Розвиток соматичної нервової системи в ембріональний період. Особливості соматичної нервової системи у новонароджених. Безумовні рухові рефлекси новонароджених. Особливості соматичної нервової системи у дітей грудного віку. Дозрівання пірамідного шляху. Особливості електроенцефалограми дітей. Особливості вегетативної нервової системи новонароджених. Співвідношення тонусу парасимпатичної і симпатичної нервової системи. Гематоенцефалічний бар’єр новонароджених. Зміни нервової системи в процесі старіння.

         Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи

У нервовій системі виділяють центральну частину – головний мозок і спиний мозок і периферичну, яка представлена 12-ма парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів.

Центральна і периферична нервова система поділяються функціонально на соматичну і вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи і органи чуття. До вегетативної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалудженнями, які іннервують пееважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції, тралення, виділення, ріст, розмноження та інші.

Вегетативна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну; які діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.

Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної і соматичної нервовї системи здійснюються корою головного мозку.

Центри вегетативної нервововї системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку.

Симпатична частина вегетативної нервовї системи бере початок у середній частині спинного мозку.

Парасимпатична частина вегетативної нервової системи – утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та ІІ-ІV сегментах крижового відділу спинного мозку

Ембріональний розвиток нервової системи

Ембріон розвивається з внутрішньої клітинної маси бластули. У міру збільшення тиску рідини усередині бластоцеля клітки внутрішньої клітинної маси, яка стає компактною, формують зародковий щиток, або бластодерму. Зародковий щиток розділяється на два шари. Один з них стає джерелом трьох первинних зародкових листків: ектодерма, ентодерма і мезодерма.

Ектодерма - самий зовнішній шар який формує зовнішній шар шкіри і її похідні (придатки) - волосся, нігті, шкірні залози, вистилання ротової порожнини, носа і заднього проходу, а також всю нервову систему і рецептори органів чуття, наприклад сітківку ока.

Ентодерма – внутрішній шар. З ентодерми утворюються: легені; вистилання (слизиста оболонка) всього травного тракту, окрім рота і заднього проходу; деякі органи, що примикають до цього тракту, і залози, такі, як печінка, підшлункова залоза, тимус, щитовидна і паращитовідні залози; вистилання сечового міхура і сечовипускального каналу.

Мезодерма – проміжний шар - джерело системи кровообігу, видільної, полової, кровотворної і імунної систем, а також м'язової тканини, всіх типів опорно-трофічніх тканин (скелетної, хрящової, рихлої сполучної і так далі) і внутрішніх шарів шкіри (дерми).

Формування трьох зародкових листків завершується приблизно через тиждень після запліднення.

Відомо, що до кінця 3-го тижня розвитку зародок людини має вигляд тришарової платівки, або тришарового щитка.

Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермально-го зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшо­му утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку.

Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стов­щення на 5—6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку. Частини головного мозку розви­ваються нерівномірно.

Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розви­вається спинний мозок.

Таким чином нервова система має ектодермальне тпоходження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.

Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається кри­тичним періодом формування нервової системи

Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.

+На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка.

На 5-му місяці диференціюються го­ловні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою, однак на 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес форму­вання головного мозку не закінчується до моменту народження дитини.

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених

На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих — 20 г.

У новонароджених головний мозок великий, стано­вить 1/8 маси тіла, у дорослих головний мозок відносно маси тіла стано­вить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).

Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі.

У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речови­на півкуль мало диференційована на білу і сіру. Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих.

Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало бо­розен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих.

Міст теж розта­шований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки.

Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні.

Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.

Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.

Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новона­роджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси.

Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість про­цесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узго­дженості.

Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріоге­незу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс.

між 18-м і 25-м днем внутрішньоутробного розвитку починає битися серце;

-на 20-й день внутрішньоутробного розвитку формуються основи нервової системи;

-на 42-й день внутрішньоутробного розвитку формування скелета завершено, присутні безумовні рефлекси;

-на 43-й день внутрішньоутробного розвитку вже можна зняти енцефалограму мозка;

-на 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – є мозок і всі соматичні системи.Якщо торкнутися до носа дитини, вона відсуне голову від подразника;

-на 9-10-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – дитина рухає очними яблуками, ковтає, рухає язичком, якщо торкнутися його долоні, вона стисне руку в кулак;

-на 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції.

-на 11—12-му тижні у плода з'яв­ляються рефлекторні рухи пальців ніг, дитина активно ссе великий палець і «вдихає» навколоплідну рідину, тренуючи дихання;

-на 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подраз­ливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю вели­кої кількості м'язів

-з 12 тижнів внутрішньоутробного розвитку функціонують всі системи його організму.;

+починаючи з 27-28-го тижня гестації у новонародженого може бути отримана реакція на раптовий сильний звук у вигляді блимання, здригування, рухів у кінцівках, уповільнення дихання і серцебиття.

-З 30-го тижня можна спотерігати фіксацію зору;

-З 32-го тижня – повертання очей і голови в той бік, де є світло.

Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяють­ся на три категорії.

Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові ре­флекси кінцівок.

Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автома­тизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні ре­флекси (мієлоенцефальні).

Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.

Відділи нервової системи в період ембріогенезу розвиваються за принципом: спочатку еволюційно більш старі (стовбур мозку і гіпоталамус) а потім більш молоді (кора великого мозку)

Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин.

Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.

У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.

У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:

І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);

ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;

ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.

Діяльність всіх органів і систем постійно знаходяться під впливом симпатичної і

парасимпатичної іннервації. У випадках функціонального перевантаження однієї із

систем спостерігаються симптоми її підвищеної збудливості: симпатикотонія і

ваготонія.

При симпатикотонії відмічається: частий пульс, схильність до артеріальної гіпертонії, розширення зіниць; при ваготонії – повільний пульс, пітливість, вузькі зіниці.

Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбігної системи. Гіпоталамус приймає участь в регуляції сна і всіх видів обміну речовин, регуляції ендокринних функцій, статевих органів, серцево-судинної і дихальної систем, діяльності шлунково-кишкового тракту, тазових органів, регуляції трофічних функцій, температури тіла.

Лімбічна система грає суттєву роль у формуванні мотивацій. Мотивації містять у себе інстинктивні і емоціональні реакції, наприклад, харчові, захисні. Крім того приймає участь у регуляції сна і неспання, пам’яті, уваги тощо.

Функціональне дозрівання периферичних відділів вегетативної нервової системи тісно пов’язані зі станом вищих відділів ЦНС.

Після народження на ранніх стадіях постнатального онтогенезу, в основному регулювання здійснюють центри симпатичної нервової системи. Тонус парасимпатичної системи , зокрема блукаючого нерва, відсутній. Блукаючий нерв включається в рефлекторні реакції на 2-3-му місяці життя дитини. Разом з тим відділи вегетативної нервової системи починають функціонувати в різні строки ентогенезу неоднаково стосовно різних органів і систем. Так, щодо органів травлення спочатку включається парасимпатична система, а симпатична регуляція починає діяти в період відняття немовляти від грудей. Стосовно регуляції діяльності серця симпатична система включається раніше від вагусної. Як свідчать результати експериментальних досліджень, передавання збудження у вегетативних гангліях у новонароджених здійснюється адренергічним шляхом, а не за допомогою ацетилхоліну, як це спостерігається у дорослих.

Таким чином, симпатична передача збудження в період раннього онтогенезу характеризується великою кількістю адренергічних синапсів.

Наприклад у дітей спостерігають вегетативні порушення: при ваготонії колір обличчя мінливий (діти легко червоніють і блідніють), кисті рук ціанотичні, вологі, холодні, бліднуть при натискуванні пальцем, спостерігають мармуровість шкірних покривів, різку пітливість, піт рідкий і виступає на спині, обличчі, ногах, під пахвами; шкіра нерідко сальна, схильна до вугревої висипки, можлива алергічна висипка, нейродерміт. Дермографізм червоний, підвищений. Для симпатикотонії типовими є суха шкіра, білий або рожевий дермографізм, потовиділення незначне.

Порушення діяльності органів травлення – пронос, закреп, дискінезія жовчних шляхів, сухість у роті, або гіперсалівація.

+Спрстерігається сальність шкіри, змінюється її забарвлення, можуть з’являтися пролежні, порушується судинна регуляція, змінюються розміри зіниці, повікові щілини, можуть спостерігатися розлади сечрвипускання, якщо є ураження вегетативної нервової системи.

Зміни нервової системи в процесі старіння.

У старості симпатичні і парасимпатичні тонічні впливи на діяльність ряду органів слабшають. Це впливає на перебіг важливих вегетативних реакцій і метаболічних процесів і тим самим обмежує адаптивні можливості старіючого організму. Поряд із цим у процесі старіння знижується вміст у крові катехоламінів, але підвищується чутливість клітин і тканин до їхньої дії , а також до ряду інших фізіологічно активних речовин.

Послаблення вегетативних реакцій є однією з причин зниження працездатності при старінні.У період старіння настають структурні і функціональні порушення у вегетативних гангліях, які можуть перешкоджати передачі імпульсів у них і впливати на трофіку тканин, яка інервується. Істотно змінюється гіпоталамічна регуляція вегетативних функцій, що є важливим механізмом старіння організму.

Всі зміни неоднаково виражені в клітинах різних тканин організму.

Для оцінки стану ЦНС і діагностики ушкоджень слід використовувати електроенцефалографію (ЕЕГ)

ЕЕГ – це реєстрація біотоків мозку. Запис проводиться за допомогою електроенцефалографів. При аналізі ЕЕГ враховують насамперед частоту, амплітуду, форму, тривалість, характер розподілу її хвиль.

Основні ритми ЕЕГ здорової дорослої людини в стані спокою і активності є альфа- і бета –ритми. У альфа-хвиль частота 8-12 коливань в секунду з амплітудою 40-70 мкВ. Альфа-ритм реєструється переважно над потиличними долями. А при включенні світового подразника у людини спостерігається депресія альфа-ритма.

Бета-хвилі мають частоту 16-30 коливань в секунду, амплітуду 10-30 мкВ. Виражені переважно в відділах півкуль великого мозку. Під впливом подразника (світло) вони змінюються не так чітко, як альфа-хвилі.

НА ЕЕГ можуть реєструватися і інші типи хвиль: тета хвилі з частотою коливань 4-7 періодів в секунду і більшою амплітудою (100-250 мкВ), дельта-хвилі – низькочастотні (1-3 періода в секунду) і високоамплітудні коливання (50-150 мкВ) а також комплекси, які складаються з повільної хвилі і високоамплітудною гострою «піка». В нормі у здорової людини тета і дельта-хвилі, комплекси «пік-хвиля» відсутні.

У новонароджених відсутня біоелектрична активність в потиличних ділянках мозку.

До 6-місячного віку виникають ритмічні коливання потенціалів в потиличних ділянках мозку і поступово формується альфа активність, яка характерна для дорослої людини.

Формування альфа- активності мозку завершується в 10-14 років. У людини, яка втратила зір в ранньому дитинстві, альфа-ритм на ЕЕГ не реєструється.

Весь процес змінення ЕЕГ протікає у направленні від повільних низькочастотних коливань до швидких високочастотних.

Спочатку у дітей формується дельта-активність з частотою 2-4 періода за секунду, потім вона переходить в тета-активність (4-7 кол\сек), а вже потім виникає альфа-ритм.

Бета-частоти (18-20 кол\сек) у дітей лише виражені. Дельта- і тета-активність зникає після завершення формування альфа-ритма і з’являється у дорослих при деяких патологічних станах (у пубертатному періоді у дітей можливе тимчасове відновлення повільних хвиль – так званий пубертатний регрес).

+На ЕЕГ з віком починають переважати повільні хвилі. Під час досліджень на людині можна провести пробу по визначенню лабільності її нервових центрів. Для цього наносять світові або звукові сигнали відповідної частоти, а на ЕЕГ реєструється їх відтвореня. Так було встановлено, що нервові центри людей похилого віку не можуть відтворити такі часті ритми порівнюючи з молодими. Думають, що електрична активність структур мозку не тільки прояви їх діяльності, але і механізм підтримання високій працездатності нейронів. Ось чому уповільнення електричних ритмів може стати причиною зниження функціональної активності центрів.

При старінні сповільнюється частота основних ритмів ЕЕГ. Найбільші зміни виникають у діапазоні альфа- і тета-ритму, генераторами якого є ядра і структури гіпоталамусу.

Порушення синтезу і розладу медіаторів призводять до рухових, вегетативних і емоційних змін старечого організму.

 

https://svitppt.com.ua/biologiya/rozvitok-somatichnoi-i-vegetativnoi-nervovoi-sistemi-u-vikovomu-aspekt.html