Викладач ЄрофєєваВ.В. Навчальна дисципліна: «Особливості розвитку і функціонування». Тема практичного заняття№3 «Розвиток ендокринної системи. Особливості нейро-ендокринної регуляції в процесі росту і розвитку людини.» Група 2Б л/с. Дата: 06. 02.23. ТЕМА № 3 «Розвиток ендокринної системи. Особливості нейро-ендокринної регуляції в процесі росту і розвитку людини.»

 

Викладач ЄрофєєваВ.В.                           

Навчальна дисципліна: «Особливості розвитку і функціонування».

Тема практичного заняття№3 «Розвиток ендокринної системи. Особливості нейро-ендокринної регуляції в процесі росту і розвитку людини.»

       Група 2Б л/с.                   Дата: 06. 02.23.

Тема № 3 «Розвиток ендокринної системи. Особливості нейро-ендокринної регуляції в процесі росту і розвитку людини.»

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

Запитання для самопідготовки: 1. Пренатальний розвиток та особливості функціонування гіпофіза у новонароджених. 2. Особливості секреції і функціональне значення соматотропного гормону у дітей різного віку. 3. Особливості секреції і функціональне значення тиреотропного гормону у дітей різного віку. 4. Особливості секреції і функціональне значення адренокортикотропного гормону у дітей різного віку. 5. Статеві особливості та вікові зміни морфології гіпофіза пов’язані із старінням організму. 6. Морфологічні особливості та функціонування щитоподібної залози у пренатальному та постнатальному періодах розвитку. 7. Особливості синтезу і секреції тиреоїдних гормонів. Морфофункціональні зміни щитоподібної залози пов’язані із старінням організму людини. 8. Вікові морфо-функціональні зміни прищитоподібної залози. 9. Особливості морфо-функціонального розвитку епіфіза і пренатальний і постнатальний періоди. 10. Морфологічні і функціональні особливості внутрішньосекреторного апарату підшлункової залози. Функціональне значення інсуліну у людини різного віку. Особливості інсулярного апарату, пов’язані із старінням. 11. Морфологічні особливості внутрішньоутробного розвитку надниркових залоз. Пренатальні особливості розвитку і функціонування кори наднирників. 12. Морфофункціональні зміни кори наднирників у новонароджених. Фукнціональне значення гормонів кори надниркових залоз у підлітків і людей зрілого віку. 13. Морфо-функціональні особливості мозкової речовини наднирників у пренатальному і постнатальному періодах. Вікові зміни в структурі надниркових залоз. 14. Вікові особливості та функції чоловічих статевих залоз, значення гормонів. 15. Вікові особливості та функції жіночих статевих залоз, значення гормонів.

Завдання:Ви зробили опорний конспект лекції,додайте до неі нові теоретичні відомості і паралельно відповідайте на вищенаведені питання- стисло,саме вожливе,без зайвих слів,буквально двомо реченнями.

 ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ ДО ТЕМИ Внутрішня секреція – це функція особливих залоз, які являють собою органи, або групи клітин, здатні продукувати біологічно активні речовини – гормони . На відміну від залоз зовнішньої секреції вони не мають вивідних протоків і виводять свої секрети в кров, завдяки густій сітці капілярів, що їх оточують. Наука про будову і функцію залоз внутрішньої секреції зветься ендокринологією . Вона веде свій відлік від 1849 року, коли А.Бертольд домігся усунення наслідків кастрації у півня в результаті трансплантації йому сім'яників. У 1855 році К. Бернар ввів термін «внутрішня секреція», а назва «гормон» належить У.Бейлісу і Е.Старлінгу, які в 1905 році використали її для збудника підшлункової секреції – секретину . До залоз внутрішньої секреції, або ендокринних залоз належать гіпофіз, щитоподібна і прищитоподібні залози, інсулярний апарат підшлинкової залози, наднирники, статеві залози, тимус і епіфіз тощо. У шлунково-кишковому тракті  виділено також цілий ряд гормонів, частину з яких відносять до паратгормонів. Тобто тих, що виділяють біологічно активні речовини в міжклітинний простір. Гормональна регуляція функцій з'явилася в процесі еволюції у тварин з досить досконалою нервовою системою. Вона властива в основному хребетним тваринам. Однак, аналоги цих залоз є вже і у безхребетних. Так, в гангліях кільчастих червів зустрічається хромафінна тканина, аналогічна мозковій частині наднирників хребетних. У багатьох комах під контролем внутрішньої секреції перебуває процес метаморфозу. Крім того, вони виробляють сполуки, що виділяються в оточуюче середовище і викликають певні реакції у особин того ж виду, наприклад, ста теві атрактанти. Хімічна структура більшості гормонів в даний час вже відома, що дало можливість їх синтезувати і використовувати як препарати у практиці. Класифікація ендокринних залоз. Вже сама топографія цих залоз свідчить про різне їх походження. В основу загальноприйнятої класифікації ендокринних залоз покладено їх ембріональний розвиток. Розрізняють бронхіогенні, невральні, інтерреналові, адреналові і спланхнічні залози. Бронхіогенні розвиваються із глоткової частини кішечника зародка. До них належать щитоподібна і прищитодібні залози та тимус (вилочкова залоза). До невральних – гіпофіз і епіфіз, які розвиваються із зачатків нервової тканини. Передня доля гіпофізу розвивається як випин ектодерми. Спланхнічним дає початок мезенхіма та ентодерма. До них належать інкреторні частини сім'яників, яєчників і підшлункової залози. Адреналові органи ектодермального походження, а інтерреналові походять з мезодерми. До них належить кора наднирників.

 Властивості гормонів. Серед гормонів виділяють категорії, які здатні безпосередньо впливати на органи-мішені, їх відносять до ефекторних , інші регулюють синтез і виділення ефекторних гормонів, це тропні гормони. Ще одну категорію становлять нейросекрети гіпоталамуса, які регулюють синтез і виділення тропних гормонів аденогіпофізом, це рилізінг-гормони . Їх поділяють на ліберіни (збудники) і статини (інгібітори) тропної функції аденогіпофіза. Гормони виявляють дистантний характер дії. Тобто місце прояву дії гормона може бути у віддаленій від залози частині організму. Реакції органів і тканин на дію гормонів специфічні. Так, видалення у молодого організму гіпофіза припиняє ріст, а статевих залоз – обумовлює втрату вторинних статевих ознак. Гормони виявляють високу біологічну активність і продукуються залозами внутрішньої секреції в малій кількості. Тому і гормональні препарати ефективні при невеликій їх концентрації. Гормони порівняно швидко руйнуються в тканинах, зокрема в печінці, але залози безперервно поповнюють їх необхідну кількість.

 За хімічною структурою гормони людини поділяють на три основних класи: 1) стероїдні, 2) похідні амінокислот, 3) білково-пептидні сполуки. В окрему групу виділяють тканинні гормони, які за хімічною природою є жирними кислотами. Стероїдні гормони – це поліциклічні сполуки ліпідної природи. Вони секретуються клітинами стероїдогенних ендокринних залоз, легко проходять через плазматичні ліпопротеїдні мембрани і проникають всередину реагуючих клітин. До них належать гормони кори наднирників і статевих залоз. Гормони – похідні амінокислот – це тирозинові похідні, до яких належать катехоламіни, тиреоїдні , та триптофанові гормони, до них належить мелатонін (гормон епіфіза). Катехоламіни (адреналін і норадреналін) виявляють ефекти, пов'язані з взаємодією катехоламінів з альфа- і бета-рецепторами реагуючих клітин. Альфа-адренергічні ефекти швидкі, бета- розвиваються повільно. Тиронінові сполуки на відміну від катехоламінів порівняно легко проходять через клітинні мембрани. Похідний триптофану – мелатонін конденсує в пігментних клітинах меланін, що приводить до посвітління покривних тканин. Третю групу становлять білково-пептидні гормони. Це найбільш численна і різноманітна за складом група, до якої входять вазопресин і окситоцин, гіпоталамічні рилізінг-фактори, ангіотензин, інсулін і ін. Білково-пептидні гормони, як правило, виявляють видову специфічність, в той час як стероїдні й похідні амінокислот не мають такої властивості. Їх дія на представників різних видів однакова.

Механізми дії гормонів. Вони зводяться до впливу гормонів на клітинні мембрани, взаємодію з білками-рецепторами, зміни внутрішньоклітинних ферментативних процесів. При цьому одні гормони не проникають в клітину, а взаємодіють з рецептором на клітинній мембрані (група нестероїдних гормонів). Тут необхідні внутрішньоклітинні посередники, здатні передавати вплив гормону на певні структури клітини. Ці посередники є в клітині і тому забезпечують швидкий специфічний ефект цих гормонів. Інші гормони проходять через мембрану і проявляють вплив на цитоплазму і ядро (стероїдні гормони). Механізм дії перших призводить до підвищення активності аденілатциклази, яка в цитоплазмі клітини викликає перетворення АТФ в цАМФ. Останній і викликає ряд властивих для гормону ефектів. Механізм дії стероїдних гормонів пов'язаний з переходом гормону через клітинну мембрану в цитоплазму і безпосереднім специфічним впливом на певні внутрішньоклітинні структури. Їх дія розгортається повільно, оскільки вони, як правило, впливають на процеси транскрипції в ядрі (з утворенням інформаційної РНК), змінюючи процеси синтезу певних клітинних білків.  Отже, виділяють 4 механізми дії гормонів, пов’язаних з рецептором: 1)дія на плазматичну мембрану (зміна проникливості); 2)дія на ферментні системи мембрани – вивільнення посередників (цАМФ, ДАГ), які починають ланцюг перетворень і призводять до змін метаболізму в клітині; 3)дія на клітинні органели – утворення АТФ в мітохондріях під дією тироксину; 4)дія на геном – стероїдні гормони проходять через мембрану, зв’язуються з рецепторами цитоплазми; цей комплекс проходить в ядро, де діє безпосередньо на ДНК.

 За принципом дії на організм розрізняють 4 типи гормонів: 1.Метаболічні гормони, що впливають на обмін речовин. 2.Морфогенетичні впливають на ріст, розвиток і зміни в організмі. 3.Кінетичні (пускові) – впливають на діяльність виконавчих органів. 4.Корегуючі – змінюють активність органів і тканин (адреналін). Центральними органами ендокринної системи є гіпоталамус і гіпофіз.

               Методи дослідження функції залоз внутрішньої секреції різноманітні. Це насамперед часткове або повне видалення залози з аналізом наслідків такої операції. При цьому методі використовують також дію хімічних сполук, здатних пригнічувати активність залози, або вибірково руйнувати клітини, що продукують гормони. Проектується введення хімічно чистих гормонів здоровій тварині, або після видалення залози. Іноді вводять екстракти залози. Порівнюють фізіологічну активність крові, взяту з артерії і вени залози. Визначають за допомогою біологічних і хімічних методів вміст певного гормону в крові і сечі. Вивчають хімічну структуру і проводять штучний синтез гормону. Досліджують хворих з недостатньою, або підвищеною функцією залози, наслідків хірургічних втручань та введення медичних препаратів з лікувальною метою. Кількість гормона часто визначають за допомогою специфічних біологічних тестів в умовних одиницях. В таких випадках за одиницю приймають мінімальну дозу гормона, яка викликає певні функціональні здвиги. Нині в ендокринології використовують і міжнародні одиниці дії препарата, виходячи з його відповідності стандарту, як міжнародному еталону. Оцінку функціонального стану ендокринної залози можна провести за допомогою гістофізіологічного методу. Велике значення має визначення вмісту гормона в тканині залози і в крові. Для визначення концентрації гормона широко використовують радіоімунологічний метод.

               Внутрішня секреція гіпофіза. Гіпофіз, або нижній мозковий придаток, розміщується на вентральній поверхні мозку на дні турецького сідла і  складається з трьох функціонально різних часток: передньої (аденогіпофіза), задньої (нейрогіпофіза) та проміжної долі. Він є у всіх хребетних, але в процесі філогенезу аденогіпофіз розвивається раніше, ніж нейрогіпофіз. Останній з'являється вперше у рептилій. Проміжна доля у всіх тварин розвинена краще, ніж у людини. Загальна маса гіпофіза у людини в середньому дорівнює 0,6 г. Гіпофіз має тісні зв'язки з гіпоталамусом, який регулює його діяльність і складає з ним єдину гіпоталамо-гіпофізарну систему. Вона має дві складові частини: передній гіпоталамус і нейрогіпофіз та гіпофізотропна зона серединного підвищення гіпоталамуса і аденогіпофіз.

ГОРМОНИ ГІПОФІЗАСекреція гормону росту регулюється рилізінг-факторами гіпоталамуса, а також залежить від концентрації в крові глюкози, амінокислот та вільних жирних кислот Надмірна кількість гормону у дорослих людей призводить до розростання м'яких тканин, деформації й потовщення кісток. Це захворювання зветься акромегалією. При цьому має місце збільшення розмірів стопи, кисті, нижньої щелепи, язика, потовщення суглобових капсул. Експериментальний гігантизм можна викликати у тварин шляхом тривалого введення гормону. Цей процес є дозозалежним. Відмічено, що для прояву ростового ефекту гормона необхідна нормальна функція коркового шару наднирників, зокрема його мінералокортикоїдної функції.. Гонадотропні гормони (гонадотропіни, ГТГ) регулюють розвиток і функцію статевих залоз, розвиток вторинних статевих ознак і розмноження. ГТГ включають три гормони: фолікулостимулюючий (ФСГ), лютеїнізую чий  (ЛГ) і лютеотропний (ЛТГ) або пролактин. ФСГ стимулює утворення естрогенів та ріст і розвиток фолікулів. У самців цей гормон стимулює сперматогенез. ЛГ, діючи на жіночі статеві залози, визначає настання овуляції й утворення жовтого тіла, В сім'яниках ЛГ стимулює розростання інтерстиціальної тканини і продукцію тестостерону.. Третій гормон (ЛТГ) проявляє стимулюючий вплив на залозисті клітини молочних залоз. Видалення гіпофіза у лактуючих тварин приводить до припинення секреції молока. ЛТГ у ссавців викликає прояв інстинктів, пов'язаних з турботою про потомство. Тиреотропний гормон (ТТГ) є глікопротеїдом, який стимулює ріст щитоподібної залози та регулює вироблення й виділення нею гормонів. Після видалення гіпофіза настає атрофія щитовидної залози. Основною ознакою активації залози під впливом ТТГ є підвищення поглинання залозою йоду, посилене виділення тироксину. Систематичне введення ТТГ викликає ознаки гіпертиреозу, як і після введення тироксину. Тобто посилюється основний обмін, підвищується температура тіла, зменшується його маса і ін. Регулюється виділення ТТГ відповідним рилізінг-гормоном гіпоталамуса. Адренокортикотропний гормон (АКТГ, кортикотропін) – поліпептид, який не виявляє видової специфічності. Він впливає на ріст і функцію пучкової і сітчастої зони наднирників. Введення цього гормону стимулює утворення глюкокортикоїдів, підвищує вміст глікогену в печінці, зменшує вміст холестерину в наднирниках. АКТГ викликає розпад і гальмує синтез білку, отже є антагоністом соматотропного гормону. Секреція АКТГ гіпофізом посилюється при дії на організм сильних подразників, що викликають стрес (стан напруги). У таких ситуаціях вступає в дію система гіпоталамус-гіпофіз-наднирники, яка забезпечує збільшення виробітку глюкокортикоїдів, здатних підвищувати опірність організму шкідливим факторам. Проміжна частка гіпофіза виділяє меланостимулюючий горомон або інтермедин і є регулятором шкірної пігментації. Пігментні клітини у холоднокровних хребетних звуться хроматофорами, а в птахів і ссавців – меланоцитами. Швидко наступаючи зміни забарвлення шкіри пов'язані з перерозподілом пігмента. У ссавців гормон виділено з гіпофіза свиней, овець, великої рогатої худоби, мавп і людини. В природних умовах, коли холоднокровні тварини переміщуються на темну або світлу поверхню, забарвлення шкіри змінюється відповідно до кольору гранту. У ссавців інтермедін бере участь у сезонних змінах пігментації шкіри і хутра. Регуляція функції проміжної долі гіпофіза здійснюється рилізінг-гормонами гіпоталамуса.

 Задня частка гіпофіза пов'язана з передачею гіпоталамічних гормонів вазопресину і окситоцину в кров. В супраоптичних ядрах переднього гіпоталамуса в основному продукується вазопресин, а в паравентрикулярних – окситоцин. Вазопресин викликає ряд специфічних реакцій – пресорну, антидіуретичну й гіпоглікемічну. Раніше вважали, що антидіуретичну дію проявляє інший гормон – АДГ. Нині доведено, що вазопресин і АДГ один і той же гормон. Коли у людини порушується секреція вазопресину, настає посилений діурез. Хворий може виділяти до 20 л сечі за добу, у нього постійна спрага. Ця хвороба дістала назву сечовиснаження, або нецукрового діабету. Механізм антидіуретичної дії вазопресину полягає в посиленні зворотнього всмоктування води через сечозбірні трубки нирок. Природним стимулом для секреції вазопресинау є збудження осморецепторів мозку і печінки. Окситоцин стимулює скорочення гладеньких м'язів матки та виділення молока. Посилення виділення окситоцину відбувається рефлекторно при скороченні матки під час пологів та при подразненні соска при годуванні дитини.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ 1 Використовуючи теоретичні положення та тематичний матеріал навчальних підручників заповнити таблицю. Таблиця  Класифікація ендокринних залоз за походженням № з/п Тип залози З чого походять (в гістогенезі) Залоз, які належать до окремого типу 1 2 3 4 5

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ 2 Використовуючи теоретичні положення та тематичний матеріал навчальних підручників заповнити таблицю. Таблиця Класифікація гормонів людини за хімічною структурою  № з/п Клас гормонів Природа гормонів Локалізація в організмі (якими залозами виділяється або де синтезується) 1 2 3 4

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА Використовуючи теоретичні положення та тематичний матеріал навчальних підручників письмово відповісти на запитання: 1. Що таке ліберини, яка їх функція, назвіть їх види? 2. Що таке статини, яка їх функція, назвіть їх види? 3. Назвіть гормональні відхилення, які зустрічаються у людей різного віку у діяльності: ·Гіпофіза; ·Щитоподібної залози; ·Прищитоподібних залоз; ·Підшлункової залози; ·Наднирників; ·Статевих залоз.

 

Література:

               Основна:

1.Гаврилюк О.Ф. Ріст і розвиток людини.-К.:Медицина,2010.с44-56

2.Тарасюк В.С.Ріст і розвиток людини.-К.:Здоров’я,2002.с48-88

3.Тарасюк В.С.Ріст і розвиток людини.-К.:Медицина,2008.с55-95

               Додаткова:

1.Анатомія та фізіологія з патологією /за ред.. ФедонюкаЯ.І., БіликаЛ.С.,МикулиН.Х.-Тернопіль:Укрмедкнига,2002-680с.