ЄрофєєваВ.В. Навчальна дисципліна: «Ріст і розвиток людини». Тема лекційного заняття «Вплив різних факторів на ріст і розвиток ембріона і плода,дітей і дорослих різних вікових груп.» Група 3А с/с. Дата:23.11.20.

 

Викладач ЄрофєєваВ.В.

Навчальна дисципліна: «Ріст і розвиток людини».

Тема лекційного заняття «Вплив різних факторів на ріст і розвиток ембріона і плода,дітей і дорослих різних вікових груп.»

Група 3А с/с.

Дата:23.11.20.

 

 

Лекційне заняття №10

Тема: «Вплив різних факторів на ріст і розвиток ембріона і плода,дітей і дорослих різних вікових груп.»

                  

Відомо понад 400 агентів, які здатні викликати ураження плода на різних етапах його розвитку. Серед них фізичні та екологічні (забруднення навколишнього середовища, ультразвук, вібрації, іонізуюча радіація, тощо), хімічні (лікарські препарати, продукти побутової хімії, нікотин,алкоголь, наркотики), аліментарні (кількісне і якісне голодування вагітної), біологічні (віруси, бактерії, гриби та ін.).

Проте кінцевий результат шкідливої дії визначається не стільки специфічністю чинника, скільки періодом розвитку зародка в момент ураження .Найуразливішими (критичними) періодами є такі: імплантації (7 - 12-й день), утворення органів у зародка (3 - 6-й тиждень), формування плаценти (12-й тиждень).

Фетальний, або плідний період характеризується зниженням чутливості плода до шкідливих чинників. У цей період ембріоксичний, або тератогенний, ефект спостерігається рідко. Дія шкідливих чинників проявляється частіше затримкою розвитку плода. Критичним терміном у цей період слід вважати 20- 24-й тиждень вагітності, коли відбувається становлення і функціональне дозрівання різних систем і органів до рівня новонародженої дитини. Проте морфологічна і функціональна перебудова гіпофіза надниркових, щитовидної залоз, статевих органів відбувається пізніше, критичним періодом для них є 27 - 33-й тиждень вагітності.

Дія несприятливих факторів на плід є опосередкованою організмом матері. Під їх впливом в організмі вагітної виникає ланцюг складних компенсаторно-пристосованих реакцій, котрі сприяють збереженню оптимальних умов для розвитку плода. Особливе значення має стан плаценти, яка виконує захисну, видільну,дихальну, трофічну, інкреторну функції. Ряд лікарських препаратів, нікотин, алкоголь, наркотики ушкоджують плаценту, підвищують її проникність, знижують захисну функцію.

Хочеться підкреслити, що алкогольна і наркотична інтоксикація, як чинник всебічного несприятливого впливу на перебіг вагітності та її завершення набуває особливого значення, бо її частота серед жінок має тенденцію до зростання. Якщо вагітна зловживає алкоголем у неї відзначається схильність до викиднів, недоношування, порушення диференціації та визрівання ембріонів і плодів, збільшення перинатальної смертності на 17%.

Особливо небезпечним є вживання алкоголю на 3 - 8 тижнях вагітності. Алкоголь може проявити виражену ембріетропну і ембріолетальну дію як у разі постійного так і одноразового вживання, особливо перед зачаттям. Алкогольна інтоксикація може виникнути навіть від систематичного вживання пива. При алкогольному синдромі плода (АСП) спостерігається затримка фізичного і розумового розвитку, черепно-лицеві аномалії і вади

інших органів. У новонароджених з алкогольним синдромом інколи в першу добу спостерігається синдром абстиненція (тахіпное, апное, тремор, корчі, опістотонус, блювання).

З віком провідним проявом АСП стає відставання в розумовому розвитку аж до ідіотії, психозу, епілепсія, емоційна лабільність, агресивність. Відзначається висока захворюваність і смертність в усі вікові періоди.

Діти від матерів-алкоголіків і наркоманів в 10 разів частіше страждають на олігофренію, у них часті аномалії зорового і слухового апарату, мовні розлади, неврози, енурез.

Великий практичний інтерес мають дані про вплив нікотину на розвиток плода. Нікотин може чинити мутагенну дію, збільшує кількість мимовільних абортів і недоношування вагітності. Під впливом нікотину виникають морфологічні і функціональні зміни плаценти, її судин, що спричиняє хронічну гіпоксію плода. Інтенсивне паління збільшує ризик розвитку синдрому раптової смерті новонароджених на 52%. Відзначається менша маса, окружність голови у новонароджених, удвічі збільшується ризик виникнення природжених аномалій розвитку, особливо ЦНС.

Токсичний вплив нікотину триває і після народження дитини в тому разі, якщо мати продовжує палити, нікотин та його метаболіт котинін виявляються в молоці матері. Клінічна картина цього отруєння така: відмова від грудей, блювання, парез кишок, сірувато-землистий колір шкіри, млявість, брадикардія, затримка випорожнень та сечі.

В подальшому у таких дітей підвищена нервово-психічна збудливість, зниження інтелектуальних здібностей, висока захворюваність шкіри, дихальних шляхів, нервової системи.

Екологічні, фізичні, хімічні фактори зовнішнього середовища суттєво впливають на ріст і розвиток, захворюваність дітей різних вікових груп, на фізіологічні й морфологічні основи органів і систем дорослих людей.

Це може бути як позитивний вплив : прискорення розвитку, підвищення імунітету тощо, так і негативний: мутагенний, канцерогенний, алергенний та інший. Серед інших чинників навколишноьго середовища, що впливають на людину , їжа є найскладнішим, мультикомпонентним чинником. За допомогою їжі можна змінювати функцію і трофіку тканин, органів систем і організму загалом у бік їх посилення або послаблення. Через їжу людина тісно контактує з навколишнім середовищем. Їжа в певних умовах може стати причиною захворювань мікробної і немікробної природи. Фактори зовнішнього середовища впливають на сроки настання старості і смертність. За даними Б.Ц.Урланіс відставання середньої тривалості життя від її максимальної тривалості залежить від ряду факторів, серед яких голод скорочує життя приблизно на 7,8 роки, алкоголізм - на 2,1р., екологічні чинники - на 2,1, низький рівень гігієни та медичне обслуговування - на 5,8 роки, паління - на 1,1 роки, шкідливі чинники виробництва - на 1,3 роки.

Тому в центрі уваги медичних працівників стоять такі актуальні питання, як складні екологічні проблеми охорони навколишнього середовища та здоров”я населення від комплексного, поєднаного та комбінованого впливу цілої сукупності несприятливих чинників природного і техногенного характеру, активна профілактика серцево-судинних, онкологічних, алергічних, бронхолегеневих, нервово-психічних захворювань, туберкульозу та інших поширених і соціально-значущих недуг.

Здоров”я людини - визначальний критерій громадського розвитку суспільства.

Комплексним показником, який характеризує стан будь-якої людської популяції, є рівень здоров”я - це природний стан організму, який характеризується його певною рівновагою з біосферою і відсутністю будь-яких хворобливих змін.

За офіційним визначенням ВООЗ: “ Здоров”я - це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання або фізичних дефектів”.

Стосовно поняття “хвороба”, то це визначення виходить із визнання того, що хворобу слід розуміти як результат порушення сформованих у процесі філо- й онтогенезу фізіологічних констант в організмі людини та її біологічного і соціального існування в повсякденному житті. Існує чимало визначень поняття “хвороба”

1) “хвороба - це порушення цілісності організму фізіологічного функціонування його органів і систем, сталості його внутрішнього середовища”

2) “хвороба - порушення в механізмах управління, координації та регуляції функцій організму” та інших

 

ВПЛИВ РІЗНИХ ЧИННИКІВ

НА РІСТ І РОЗВИТОК ЕМБРІОНА І ПЛОДА

За даними ВООЗ, близько 6 % дітей народжуються з вадами роз­витку різного ступеня тяжкості. Вади розвитку стають у 25 % випадках причиною смерті дітей 1-го року життя. Відомо, що серед дітей з вадами розвитку майже у 70 % випадків дефекти спричинюються впливом чинників внутрішнього і 30внішньо­го середовища під час вагітності або пологів. До таких чинни­ків відносять бактерії, віруси, лікарські засоби, радіоактивне опромінення, пологові травми. Менша частка дефектів розви­тку новонароджених дітей пов’язана з проявленням вроджених вад, аномалій, що зумовлюються хромосомними і генними по­рушеннями.

Хромосомні та генні аномалії

— Зміна кількості хромосом (наприклад, хвороба Дауна) або зміна фрагментів хромосом.

— Порушення, що зумовлюються дефектом одного гена, при цьому мутація гена передається нащадкам.

— Мультигенні порушення, при яких дефект спостерігаєть­ся в генній інформації багатьох генів.

Хромосомні і генні порушення можуть визначатися дефек­тами статевих хромосом, а також дефектами аутосом.

Аномалії статевих хромосом

Наявність додаткової хромосоми. При синдромі Клайнфельтера в генотипі дитини зайва Х-хромосома, генотип хлопчика ХХУ. Синдром характеризується безпліддям, крипторхізмом.

Відомі синдроми трисомій: генотипи чоловіків ХУУУ (між додатковою У-хромосомою і агресивною поведінкою у чоловіків встановлений зв’я30к), генотипи жінок XXX, ХХХХ тощо.

Відсутність або пригнічення статевої хромосоми. При син­дромі Тернера спостерігається генотип ХО. Характеризується відсутністю статевого розвитку в жінок. У деяких пацієнтів визначається синдром послаблення X або У-хромосоми. Це пов’язано з тим, що ділянки цих хромосом можуть обламува­тись і втрачатися. У таких дітей спостерігається порушення росту, пропорцій тіла. Синдром пов’язаний з розумовою від­сталістю. Визначено, що синдром послаблення Х-хромосоми за частотою виникнення є другим після хвороби Дауна, що при­зводить до розумового відставання.

Аномалії генів, які зчеплені зі статтю

Більша частина генів Х-хромосоми не здатна утворити пари з У-хромосомою. їх називають генами, які зчеплені зі статтю.

Носієм таких генів є жінка, яка передає приховану хворобу сину. Таким чином, з покоління в покоління жінки передають чоловікам рецесивні гени гемофілії, дальтонізму, кольорової аномалії 30ру, курячої сліпоти, іхтіозу, вродженої форми рахіту тощо. Дуже рідко спостерігається спадкування в родинах тільки чоловіками генів, зчеплених із У-хромосою. Це такі гени:

- ген міжпальцевих перетинок;

- ген росту волосся на вушних раковинах.

Аутосомні аномалії

Найбільш часто зустрічається хромосомний дефект — хвороба Дауна. Люди з цим синдромом мають додаткову 21-хромосому. Частота синдрому Дауна 1 на 800 новонароджених. Вірогід­ність проявлення його збільшується у жінок, які народжують у віці 45 років і старше.

Діти з синдромом Дауна мають характерний вигляд, вони ро­зумово відстають, важко сприймають програму навчання.

Багато порушень успадковуються рецесивними аутосомни- ми генами. Частіше такі порушення проявляються у межах од­ної національності, етнічної групи. Наприклад, спадкова клі­тинна анемія зустрічається серед афроамериканців, а кістозний фіброз — серед кавказців.

Генетичне консультування

Генетичні консультації допомагають майбутнім батькам дати оцінку генетичним факторам ризику стосовно нащадків і при­йняти правильне рішення.

Генетичне консультування обов’язково потребують:

- всі, хто знає про випадки спадкових аномалій у своїх ро­динах;

- батьки, що самі мають вроджені дефекти;

- жінка, у якої було 3 викидня і більше;

- вагітна жінка віком понад 35 років, чоловік віком понад 44 роки;

- батьки, які належать до малих етнічних груп;

- майбутні батьки, якщо відомо, що вони отримували раді­аційне опромінювання.

У генетичних консультаціях проводять допологовий скрі- нінг за такими методами:

—УЗД;

—амніоцентез (проколювання амніона);

—аналіз ворсинок хоріона;

—фетоскопія (виявлення у плода дефектів обличчя і кінці­вок);

—аналіз крові вагітної;

—передімплантаційна генетична діагностика;

—штучне запліднення, а потім введення зиготи у матку.

Аналіз ступеня ризику перебігу вагітності і пологів

Наука про аномалії розвитку називається тератологією. Тератологія як наука з’ясовує причини аномалій розвитку і до­помагає уникнути їх.

Тератоген — це специфічний фактор, що порушує нормаль­ний розвиток плода. Прояв аномалії у плода залежить від інтен­сивності тератогена, тривалості його дії, стану здоров’я жінки, стадії розвитку плода, поєднання зі спадковими факторами.

Вагітність має свої критичні періоди.

Критичний період — це період, коли орган або система орга­нів найбільш чутливі до дії конкретних факторів.

Вплив на зиготу тератогенів

1—2 тиж — дроблення зиготи, імплантація.

Вплив тератогенів на ембріон (зигота не чутлива до тера­тогенів)

1.4 тиж — аномалії ЦНС, серця;

2.5 тиж — аномалії ока, кінцівок;

6—7 тиж — аномалії вух, зубів, піднебіння, травного трак­ту, сечового міхура;

8—9 тиж — аномалія статевих органів.

Вплив тератогенів на плід

18—20 тиж — аномалія розвитку мозку, порушення дифе­ренціації нервових клітин.

Під час ембріонального розвитку тератогени призводять до тяжких порушень структури органів, а в плацентарний період тератогени спричинюють у плода фізіологічні порушення і не­значні структурні зміни органів.

Для того щоб лікарські засоби або хімічна речовина спри­чинила аномалії органів їх концентрація в тканинах ембріона повинна досягти певного рівня — порогової величини.

Однак небезпечно для ембріона і тривала дія малих доз те­ратогенів. Наприклад, під час куріння вагітної нікотин потра­пляє до тканин плода, накопичується і призводить до затримки росту й аномалій нервової системи.

Найбільш відомі тератогени:

Наркотики. Дія таких наркотиків, як морфін, героїн, мета- дон проявляється в послабленні дихання плода, у новонародже­них спостерігаються рухові розлади. При тривалому вживанні наркотиків матерями у дітей спостерігається затримка розви­тку, синдром «ломки».

Алкоголь. Доведено, що вживання алкоголю по 50 г щоден­но в перші місяці вагітності призводить до вад лицьового чере­па, порушення функції нервової системи.

Куріння може спричинити передчасні пологи, підвищує ри­зик дитячої смертності.

Лікарські препарати. Будь-який лікарський засіб шкідли­во впливає на ембріон або плід. Наприклад, аспірин може при­звести до маткових кровотеч, а мікстури від кашлю, особливо з кодеїном порушують дихання плода. Гормони, які вживає ва­гітна, спричинюють аномалії розвитку статевих органів плода.

Хімічні речовини засобів побутової хімії, 30внішнього се­редовища можуть бути шкідливими для плода. Відомі отруєн­ня новонароджених ртуттю, свинцем при попаданні цих мікро­елементів у незначних дозах у навколишнє середовище.

Хвороби. Більшість хвороб не впливають на розвиток емб­ріона і плода. Але віруси червоної висипки, грипу, герпесу, цитомегалії, поліомієліту, СНІДу, а також хламідії, спірохети сифілісу, сальмонели проходять через плацентарний бар’єр і спричинюють аномалії розвитку, вроджені вади органів.

На розвиток плода впливає материнський фактор — резус- негативний фактор, вік матері. Проявлення аномалій і вад роз­витку зустрічається частіше при 1-й вагітності у матерів молод­ших за 19 і старших за 35 років.

ВПЛИВ ЧИННИКІВ 30ВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

- Визначення поняття та критерії здоров’я.

- Проблеми охорони навколишнього середовища.

- Законодавчі документи про охорону навколишнього середовища.

- Роль медичної сестри в проведенні санітарно-гігіснічних заходів у лікувальних закладах.

Чим молодша дитина, тим сильніше вона реагує на негативні чинники зовнішнього середовища. Дія фосфорорганічних сполук спричинює розвиток паралічів, парезів, атаксії. Деякі хлоровміс- ні чинники призводять до агранулоцитозу й апластичної анемії.

Пестициди, які надходять в організм з продуктами харчу­вання, призводять до психічних розладів, серцево-судинної недостатності, цирозу печінки. Вплив пестицидів може стати причиною розвитку гепатиту, виразкової хвороби шлунка, іму­нодефіциту.

У сучасних умовах у дітей різного віку, молоді збільшилась частота виникнення алергійних захворювань. Ця ситуація роз­цінюється як результат забруднення середовища, продуктів харчування різними хімічними речовинами. Алергенами ста­ють мийні засоби, медикаментозні препарати, господарські хімічні агенти, косметичні засоби, стоматологічний матеріал, будівельні матеріали, в тому числі фарби, клей тощо.

До промислових алергенів належать деякі метали та їх спо­луки. Алергійні реакції шкіри та дихальних шляхів виника­ють при контакті з берилієм, кобальтом, марганцем, міддю, молібденом, хромом.

Сенсибілізувальну дію має формальдегід, а також його смо­ли та полімери, поширені ефіри акрилової кислоти.

Таким чином, медицина має переконливі дані про дію бага­тьох хімічних сполук, які призводять до захворювань нервової системи, внутрішніх органів, виникнення алергійних реакцій. Це потрібно враховувати під час обстеження пацієнтів різних вікових груп.

Визначення поняття та критерії здоров’я

Здоров’я населення — поняття статистичне, складається з комп­лексу демографічних показників: народжуваності, смертності, в тому числі дитячої, захворюваності, рівнем фізичного розви­тку, індексами здоров’я, середньої тривалості життя, прирос­том населення.

Здоров’я людини — це природний стан життєдіяльності, який характеризується здібністю організму до саморегулюван­ня, підтримування гомеостазу, самовідновлення і самовдоско­налення соматичного і психічного статусу за умов оптимальної взаємодії органів і систем, адекватного пристосування до змін 30внішнього середовища (фізичних, біологічних, соціальних чинників).

Здоров’я людини — це можливість використовувати резерв­ні та компенсаторні механізми відповідно до фенотипічних по­треб та здатність виконання біологічних і соціальних функцій, у тому числі народжування та виховування нащадків.

Втрата будь-якої з перелічених ознак поняття здоров’я ви­значає часткову або повну відсутність його. Повна відсутність здоров’я, не сумісна з життям.

Здоровий спосіб життя населення — це такий спосіб життя, який забезпечує взаємодію повноцінної біологічної та соціальної адаптації з можливістю максимального самовираження нації, класу, соціальної групи, окремих людей у конкретних умовах життя і передбаченням подальшого розвитку суспільства.

Здоровий спосіб життя людини — це максимальна кіль­кість біологічних і соціальних форм, засобів життєдіяльності, адекватних потребам і можливостям людини. Вони свідомо ре­алізуються людиною і забезпечують формування, зберігання та укріплення здоров’я, можливість народжувати нащадків та до­сягати активного довголіття.

Критерії здоров’я — це складне поняття. За визначенням ВООЗ медичними критеріями є: захворюваність і частота окре­мих станів здоров’я, смертність загальна і немовлят, фізичний розвиток і інвалідність.

Соціальне благополуччя характеризується такими показни­ками:

- демографічна ситуація;

- санітарно-гігієнічний стан середовища;

- спосіб життя;

- рівень медичної допомоги.

Психічні показники визначаються захворюваністю на пси­хічні хвороби, частотою виникнення невротичних станів і пси- хопатій, психологічним мікрокліматом.

В. А. Іванченко запропонував критерії громадського здоров’я, які називаються експрес-оцінкою здоров’я. Це такі показники:- вік;- частота пульсу;- маса навантаження;- частота пульсу після навантаження;- активність життя;- наявність шкідливих звичок.

Більш конкретні показники громадського здоров’я запро­понував Г.Л. Апанасенко, а саме:- артеріальний тиск;- життєва ємкість легень;- сила кисті.

Серед критеріїв здоров’я є характеристики інтелектуаль­ного, освітнього, морально-етичного рівня відповідно до вимог суспільства.

Групи здоров’я — умовний термін для оцінювання здоров’я дітей і                                                                         підлітків.

1.група — особи з нормальним розвитком і нормальним рівнем функціональних можливостей;

2.група — є незначні функціональні, або морфологічні від­хилення, а також зниження опірності організму до гострих і хронічних хвороб;

3.група — пацієнти з хронічними хворобами в стані компенсації, з обмеженими функціональними можливос­тями організму;

4.група — пацієнти з хронічними хворобами в стані субкомпенсації зі зниженими функціональними можливостями організму;

5.група — пацієнти з хронічними хворобами в стані деком­пенсації зі значним зниженням функціональних можливостей.

Довкілля — збірне поняття. Воно включає такі підпоняття: —середовище проживання — це комплекс біотичних і абіо­тичних факторів, що знаходяться поза організмом і ви­значають його життєдіяльність. Середовище проживання — житловий будинок, місце відпочинку, лікування тощо. Діяльність людини у середовищі проживання від­бувається поза виробництвом;

—виробниче середовище — частина середовища, що оточує людину. Це природньо-кліматичні умови та професійні чинники, які впливають на трудову діяльність. Таким середовищем є місце роботи людини;

- незмінне природне навколишнє середовище — сере­довище, яке не змінилося від прямого чи опосередкового впливу людини, воно здатне до самореалізації та само- відновлення. Без нього життя людини неможливе. Воно є єдиним і цілісним з внутрішнім середовищем людини;

- змінене природне навколишнє середовище — змінене се­редовище внаслідок діяльності людини, що негативно впливає на її здоров’я;

- штучне навколишнє середовище — середовище, яке ство­рено людиною для тимчасового підтримання свого життя і діяльності;

- соціальне середовище — частина середовища, що визна­чає суспільні, матеріальні, духовні умови формування людини.

- Для вивчення впливу довкілля на організм людини розгля­даються біотичний та абіотичний компоненти біосфери.

Біосфера — це нижня частина атмосфери, гідросфери та верхня частина літосфери Землі, населена живими організма­ми (академік В.І. Вернадський). Усі живі організми були назва­ні «жива речовина».

У 1965 році академік В.І. Вернадський з розвитком науково- технічного прогресу запропонував новий термін для позначен­ня нової оболонки Землі — «ноосфера». Цей термін об’єднує по­няття антропосфери, соціосфери, техносфери, біотехносфери, сфери праці та інші.

Під ноосферою розуміють нову оболонку планети, на яку по­ширюється діяльність або результати діяльності людини.

Діяльність живих організмів об’єднує всі оболонки земної кулі у єдину систему, яка зв’язана обміном речовин та енергії.

Академік В.І. Вернадський відзначав, що біосфера — це кі­бернетична система, яка має свої концепції, а саме:

—термодинамічна оболонка з температурою +70 °С та —50 °С (істоти живуть у гарячих джерелах і вічній мерз­лоті), при цьому атмосферний тиск становить близько 1 атмосфери (ці умови обмежують життя живих організмів в атмосфері на 22 км вище від рівня моря, в океані на гли­бині 10 км, у літосфері — верхній шар 4—5 км);

—біохімічна та біогеохімічна оболонки. ЦІ концепції пов’язані із складним перетворенням речовин, які втягу­ються у кругообіг речовин у природі та проходять через організм людей та всіх живих істот;

—біогеоценотична — ця концепція визначає елементарну одиницю, яка називається біогеоценоз; у ньому існують продуценти (автотрофи), консументи (гетеротрофи) та обов’язково наявні редуценти, що мінералізують орга­нічні речовини;

—інформаційна оболонка Землі отримала таку назву тому, що в біосфері відбувається трансформація речовин, енер­гії та інформації з моменту зародження життя, що суттє­во змінює нашу Землю;

- соціально-економічна концепція пов’язана з визначен­ням академіком В.І. Вернадським ноосфери у вік науково- технічного прогресу.

Таким чином, нова оболонка Землі — ноосфера, сфера ро­зумного життя і діяльності людини, яка впливає на клімат, склад атмосфери, видову численність флори і фауни, накопи­чування в біосфері радіонуклідів, підсилення біогенної міграції елементів, скорочення чисельності живих організмів.

Академік В.І. Вернадський визначив поняття ноосфери з метою планування, наукового обґрунтування використання людиною природних ресурсів, яке передбачило б їх відновлен­ня у кругообігу речовин.

Проблеми охорони навколишнього середовища

•Надмірне використання води з річок призводить до зміни сольового складу морів, що змінює умови проживання живих істот.

•Постійне зменшення корисних копалин, запаси яких об­межені, їх виснаження впливає на зміни в біосфері.

•Зменшення численності видів тварин і рослин.

•Вирубування лісів призводить до ерозії ґрунтів, зміління річок, зменшення кількості прісної води.

• Збагачення атмосферного повітря вуглекислим га30м, що створює «парниковий ефект».

• Зменшення концентрації кисню в атмосфері, ліси та океа­ни не встигають відновлювати кисень, який використовує люд­ство для своїх потреб.

• Збільшення використання палива, що пов’язано з вики­дом в атмосферу сірководню, оксидів а30ту, вуглеводню тощо. Ці речовини випадають кислотними дощами, росою, снігом.

• Викид в атмосферу оксидів металів під час роботи заво­дів, важкої промисловості. Оксиди металів спричинюють кислі дощі.

• Руйнування о30нового шару атмосфери, особливо сполу­ками фтору та хлору.

• Посилення радіактивного фону біосфери.

• Нераціональне оброблення плодючих земель, знищення степів, савани.

• Збирання лікарських трав, що різко зменшує їх видову численність.

• Використання пестицидів і сполук побутової хімії під вищує їх концентрацію у всіх оболонках Землі, в харчових про дуктах і створює проблему алергізації населення.

• Викид промислових та побутових відходів призводить до забруднення довкілля.

Законодавчі документи про охорону навколишнього середовища

Всесвітня організація охорони здоров’я висуває такі постулати для досягнення здоров’я всіх людей:

- профілактика хвороб;

- боротьба з ними;

- зміцнення та збереження здоров’я;

- забезпечення здорового навколишнього середовища;

- лікувально-санітарне обслуговування людей.

Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я, держава визнає право кожної людини на охорону його здоров’я та забезпечує це.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя населення» передбачає створення санітарно- епідемічного благополуччя територій та населених пунктів, при

цьому головним є організація державного санітарного нагляду. Цей закон визначає державний санітарний нагляд, як систему постійного спостереження органами і закладами санітарно- епідемічної служби.

Санітарно-епідемічна служба України складається з таких органів і установ:

- Міністерство охорони здоров’я;

- Підрозділи Міністерства оборони;

- Міністерства внутрішніх справ;

- Державного Комітету у справах охорони державного кор­дону;

- Національної гвардії;

- Служби безпеки;

Основним підрозділом у роботі санітарно-епідемічної служ­би є санстанція, яка забезпечує державний нагляд на певній те­риторії.

Санітарно-епідемічна служба повинна мати досвідчених фа­хівців: санітарних лікарів, епідеміологів, бактеріологів, лабо­рантів, фармацевтів, інженерів, техніків.

Ця служба повинна бути добре обладнана, бо діяльність фа­хівців санітарно-епідемічної служби спирається на дані лабо­раторних досліджень, які є основою об’єктивного оцінювання санітарно-епідемічної ситуації.

За допомогою інструментальних досліджень чинників до­вкілля оцінюють ступені небезпеки їх для здоров’я людини.

У систему санітарно-епідемічної служби входять підрозділи дезінфекції, які госпіталізують пацієнтів з інфекційними хво­робами та проводять дезінфекцію в осередках. Ці підрозділи також здійснюють заходи, спрямовані на боротьбу з переносни­ками інфекцій.

Основу нормативних актів у системі держсаннагляду скла­дають санітарні та протиепідемічні норми і правила. Ці доку­менти встановлюють кількісні значення параметрів чинників навколишнього середовища.

У своїй роботі органи санітарно-епідемічної служби корегу­ються Конституцією України, Основами законодавства Украї­ни про охорону здоров’я, Законом «Про забезпечення санітар­ного й епідемічного благополуччя населення». Постановами Уряду України, Нормативними документами, розробленими та уведеними в дію в установленому порядку (санітарне зако­нодавство).

Роль медичної сестри в проведенні санітарно- гігієнічних заходів у                                    лікувальних закладах

Санітарно-протиепідемічний режим у лікувально-профілак- тичному закладі передбачає створення безпечних умов для ефективного лікування хворих (впевненості хворих в якнай­швидшому та повному одужанні) та безпечної роботи медичних працівників.

Основна роль у забезпеченні санітарно-епідемічного режи­му належить медичній сестрі, чия робота направлена на раннє виявлення інфекційних захворювань, і30ляція хворих, конт­роль за всіма матеріалами, які збирають від хворих та чітке ви­конання дезінфекційних та стерилізаційних заходів.

У медичній практиці використовують значну кількість різ­них видів інструментів, апаратів, приладів тощо, які об’єднані спільним поняттям «Вироби медичного призначення». Біль­шість із них до цього часу є виробами багатора30вого викорис­тання, мають складну конструкцію та потребують своєчасної, якісної дезінфекції, передстерилізаційного оброблення та сте­рилізації.

Правилом для медичних працівників є те, що кожен паці­єнт повинен розглядатися, як потенційний носій збудників ін­фекційних хвороб, а все, що використовувалося для надання медичної допомоги або догляду за хворим, інфікованим.

Не менш важливим при виконанні санепідрежиму є здій­снення поточної дезінфекції всіх приміщень, а це вологі при­бирання з використанням дезінфекційних засобів, дезінфекція поверхонь, повітря, що проводиться 2—3 рази на добу, прові­трювання приміщень, прання білизни, камерна дезінфекція матраців, ковдр, подушок та білизни.

Одна з вимог санепідрежиму — це запобігання занесення інфекції у стаціонар, що забезпечується епідеміологічною на­стороженістю під час прийому хворих, дотриманням санітарно- протиепідемічних заходів стосовно відвідувачів і студентів ме­дичних коледжів та університету.

Згідно з чинними нормативними документами, перед госпі­талізацією хворого потрібно лабораторно обстежити (на носій- ство збудників кишкових інфекцій, дифтерії та ін.). При госпі­талізації та кожних 10 днів хворого оглядають на педикульоз, у разі потреби вживають протипедикульозних заходів та про­водять санітарне оброблення.

З профілактичною метою медичні сестри проходять ме­дичні огляди й обстеження згідно з нака30м МОЗ України від 23.07.2007 № 280. Медичні сестри, що стали носіями пато­генного стафілококу, підлягають санації з повторним лабора­торним контролем результатів санації не раніше третього дня після закінчення курсу санації. При виявленні інвазії гельмін­тами проводять обов’язкову дегельмінтизацію.

Щоб забезпечити якість виконання всіх санітарно-проти- епідемічних заходів медична сестра повинна мати необхідні знання, правильно вибирати та застосовувати антисептичні, дезінфекційні засоби, дотримуватись правил безпеки під час роботи з ними, своєчасно вживати заходів щодо профілактики професійних захворювань та пам’ятати, що її роль у виконанні санепідрежиму є важливою і невід’ємною.

 

Література:

            Основна:

1.Тарасюк В.С.Ріст і розвиток людини.-К.:Медицина,2008.с311-324

            Додаткова:

1.Заремба Е.Х. Шевченко В.М.Медсестринство в сімейній медицині.-К.:Здоров’я,2001.-432с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХАРЧУВАННЯ НА ПЕРШОМУ РОЦІ ЖИТТЯ

Переваги грудного вигодовування

Природне вигодовування — єдиний спосіб годування дитини, який справляє унікальний біологічний вплив на її здоров’я. Протягом перших 5—6 міс природне вигодовування практично повністю забезпечує дитину харчовими і біологічно активними речовинами.

В Україні жінки з давніх часів віддавали перевагу вигодову­ванню дитини груддю. Вітчизняна школа педіатрів традиційно розглядала грудне вигодовування як єдиний фізіологічний спо­сіб вигодовування, який забезпечує повноцінний розвиток ди­тячого організму. Жодна, навіть найкраща молочна суміш для годування немовлят, не є абсолютно повноцінним замінником грудного молока. Між дитиною і матір’ю не повинна стояти пляшечка з молочною сумішшю і соскою.

Грудне вигодовування незамінне для забезпечення повно­цінного розвитку і росту дитини. Грудне молоко містить іму- нобіологічні фактори, які сприяють формуванню імунного захисту організму дитини, захищають її від інфекційних за­хворювань.

У дітей, які перебували на грудному вигодовуванні, значно рідше зустрічаються алергійні захворювання, хвороби органів дихання, травного тракту (панкреатит, холецистит), інфек­ційні кишкові захворювання, цукровий діабет, надмірна маса тіла.

Грудне вигодовування має неперевершений вплив на фор­мування нервової системи. Так, полінасичені жирні кислоти, які містяться у грудному молоці, вважають «прискорювачем» дозрівання і розвитку центральної нервової системи, особливо в недоношених дітей.

Чому так важливо раннє прикладання дитини до грудей ма­тері, контакт «шкіра до шкіри» після народження і спільне ці­лодобове перебування з матір’ю у пологовому будинку?

Стрес, який дитина переживає під час народження, не можна порівняти за силою ні з однією стресовою ситуацією у подальшому житті. Тому перше, що дитина повинна відчути і побачити у цьому новому для неї і незнайомому світі, має бути материнське тепло, обличчя і голос матері, в утробі якої вона розвивалася 9 міс.

Почуття комфорту і захищеності у дитини з перших хвилин життя може формувати тільки контакт з матір’ю, прикладання до грудей після народження у перші 30 хв життя, викладання малюка на живіт матері у пологовій залі, тобто контакт «шкіра до шкіри» протягом не менше ніж 60 хв.

Раннє прикладання дитини до грудей матері відразу після народження, контакт «шкіра до шкіри» сприяють:

- більш тривалій і успішній лактації у матері;

- заселенню організму новонародженого материнськими біфідо- і лактобактеріями, що визначатиме фізіологічне становлення мікрофлори та імунітету у дитини;

- формуванню почуття прив’язаності матері до дитини;

- формуванню почуття захищеності у новонародженого.

Дуже важливо для новонародженого, щоб він отримав всо

молозиво до єдиної краплі, що можливо тільки за умов спіль­ного перебування матері і дитини з моменту народження, час те прикладання до грудей, перебування на виключно грудному вигодовуванні без догодовування молочними сумішами у йоло говому будинку в перші дні життя.

З грудним молоком дитина отримує так звану ендокринну дотацію гормонів щитоподібної залози — тиреоїдину дотацію, що також сприяє фізіологічному розвитку і дозріванню ЦНС, легенів, імунітету, особливо у недоношених дітей.

Тиреоїдні гормони грудного молока забезпечують профілак тику анемії у дітей грудного віку.

Переваги грудного молока:

- Молоко містить поживні речовини, необхідні дитині;

- Воно легко засвоюється і ефективно використовується організмом немовляти;

- Захищає від інфекцій, сприяє фізіологічному становленню імунітету в новонароджених та дітей першого року життя;

- Сприяє формуванню фізіологічної мікробної колонізації організму немовляти, тоді як альфа-лактоза, яка містить­ся у коров’ячому молоці, стимулює ріст грамнегативної флори, що призводить до дефіциту біфідобактерій, роз­витку в подальшому дисбактеріозу кишківника.

ої гігієни. Функції грудного молока та його вплив на здоров’я матері та дитини

1. Харчова цінність грудного молока. Молоко матері — най­краща їжа для немовляти. Воно ідеально пристосовано до всіх особливостей травлення і обміну речовин новонародженої дити­ни. Білковий, жировий, вуглеводний компоненти жіночого мо­лока, вітаміни, мінеральні речовини — індивідуальні для кож­ної дитини, а деякі речовини, що входять до складу молока, є незамінними для фізіологічного росту і розвитку немовляти.

2. Захисна функція грудного молока забезпечується вмістом у жіночому молоці і молозиві низки специфічних і неспецифіч­них протиінфекційних факторів.

Роль грудного молока у профілактиці харчової алергії. Грудне молоко містить цитокіни — біологічні медіатори імун­ної відповіді, які необхідні для зміцнення імунітету у немов­лят. Найважливіші цитокіни:

- Фактор некрозу пухлин ТМГ-Ь.

- Інтерлейкіни-ІЬ.

3. Регуляторна функція грудного молока пов’язана з наяв­ністю в ньому різних гормонів: гіпоталамічних; гіпофізарних; тиреоїдних; стероїдних; гормонів підшлункової залози; про­стагландинів; ферментів (пепсину, трипсину, ліпази, амілази тощо); факторів росту (епідермального, інсуліноподібного).

Ці речовини забезпечують:

- поступовий перехід від амніотрофного до лактотрофного живлення дитини;

- сприяють дозріванню, в першу чергу, травного тракту дитини;

- запобігають перевантаженню гіпоталамо-гіпофізарної системи новонародженого;

- регулюють процеси асиміляції і синтезу білка.

4. Становлення психоемоційної єдності. Природне вигодо­вування відіграє важливу роль у становленні психоемоційного зв’язку матері та дитини. Сьогодні саме годування груддю роз­глядається як могутній емоційний стимул у процесі становлен­ня психічних функцій дитини. Відомо, що під час годування груддю між матір’ю і дитиною встановлюється особлива близь­кість, яка зберігається на все життя.

Новонароджена дитина має чути мову матері та батька. Це сприяє покращенню психоемоційного розвитку дитини, фор­муванню почуття прив’язаності та єдності дитини і батьків. Те, що дитина з перших годин життя чує голос матері, сприяє та­кож формуванню мови у немовляти в подальшому.

Отже, для повноцінного розвитку дитини вигодовування груддю та тісний контакт з матір’ю має надзвичайно важливе значення:

1) фізіологічне харчування;

2) звичні запахи і смаки;

3) тілесний комфорт;

4) відчуття безпеки;

5) джерело їжі і життя;

6) налагодження всіх життєво важливих функцій організму;

7) становлення і розвиток імунної, нервової та ендокринної систем.

5. Віддалений вплив грудного молока на здоров’я дитини. Сучасними науковими дослідженнями доведено, що ризик розвитку в майбутньому ожиріння, атеросклерозу, цукрового діабету, хронічних захворювань органів травлення, стоматоло­гічних проблем значно нижчий, ніж у дітей, які перебували на штучному вигодовуванні.

Згідно з даними Американської академії педіатрії, діти, які перебували на грудному вигодовуванні, легше встановлюють контакти з оточуючими, мають вищий індекс інтелектуального розвитку, що сприяє життєвому успіху.

6. Вплив годування грудьми на здоров’я матері. Природне вигодовування у післяпологовий період зменшує ризик крово­теч, анемії, є профілактикою гнійно-септичних захворювань, маститу, пухлин молочної залози, онкологічних захворювань матки і яєчників у майбутньому.

Грудне вигодовування — надійний фізіологічний метод за­побігання небажаній вагітності протягом перших 6 міс після пологів, коли жінка годує немовля виключно груддю.

Годування груддю є фізіологічним етапом репродуктивного циклу, який формують такі попередні етапи:

- дозрівання статевих клітин;

- запліднення;

- розвиток вагітності;

- пологи.

Головним у роботі медичної сестри є допомога матері впер­ше прикласти дитину до грудей. Медична сестра вибирає зруч­не для матері положення: лежачи на боці, спираючись на одну руку, другою підтримуючи груди знизу; лежачи на спині, а ди­тина животиком на матері («метод кенгуру»); сидячи, коли ди­тина лежить у матері на руці, голівка на ліктьовому згині мате­рі, а інша рука підтримує груди. Якщо у матері двійня, медичні сестри навчають, як годувати одночасно обох діток. Мати зруч­но сідає в ліжку, медична сестра кладе їй на коліна 2 подушки і на них дітей (ніжки дітей поза боками матері). Мати руками притримує голівки і плечі дітей.

Правила прикладання до грудей:

- тіло дитини притулити до материнського, підборіддя — до грудей;

- рот дитини широко відкритий;

- нижня губа вивернута, захоплює не тільки сосок, а й аль­веолу 30вні;

- голівка дитини має бути на одній лінії з тілом;

- дитина робить повільні, глибокі, смоктальні рухи;

- мати не відчуває болю;

- чути як дитина ковтає молоко.

Немає потреби тримати палець на груді біля носика дитини, щоб не вийняти груди з ротика. Грудь має вільно лягати, щоб не заважати дитині дихати.

Від правильної підтримки, допомоги в лікувальному закла­ді залежить, чи буде мати після виписування годувати дитину груддю. Жінці потрібно вселити віру в те, що вона може году­вати, і що у неї виробиться стільки молока, скільки потрібно її дитині, незалежно від розміру і форми залози.

Питання, з якими часто звертаються матері, які годують груддю

Чому у жінок «голубе» рідке молоко?

Грудне молоко завжди біліше від коров’ячого, але корисні­ше для дитини, ніж жовте й жирне.

Чи достатньо дитина з’їдає молока?

Якщо дитина наїдається, вона спокійна, багато мочиться (до 15—25 разів на добу), набирає вагу. Медична сестра може зробити контрольне зважування, тобто зважити дитину до і піс­ля годування. Так визначають, скільки дитина з’їла.

Чи потрібно обробляти молочні залози фурациліном або ін­шим засобом?

Цього не потрібно робити. Обов’язково перед годуванням слід ретельно помити руки, щоденно приймати душ. А якщо мити щоразу груди з милом, то змивається з ореоли природний секрет залоз і утворюються тріщини.

Як запобігти нагрубанню молочних залоз?

Необхідно зціджувати частину молока, частіше прикладати дитину до грудей.

Зціджування повинно бути обережним, не травмуючи гру­ди. Зціджування стимулює недостатню лактацію. Але якщо лактація достатня, то не слід зціджувати залишки після кож­ного годування.

Якщо груди м’які, можна зціджувати вручну, якщо дуже тверді — спеціальним молоковідсмоктувачем. Краще, щоб зці­джування робила сама жінка. Слід вимити руки, заспокоїтися, випити тепле молоко або чай, нагріти руки, промасажувати груди. Зручно сісти, тримати чашку біля груді. Покласти вели­кий палець на ореолу над соском, навпроти вказівного. Всере­дину обома пальцями натискати в напрямку до грудної клітки. Потім натискати на ореолу за соском між вказівним і великим пальцем. Натискаємо і відпускаємо, якщо жінка відчуває біль, то це свідчить про неправильне зціджування. Зціджувати по­трібно протягом 3—5 хв. Як зменшиться потік молока, зціджу­ємо другу залозу, другою рукою. Пальці не повинні ковзати по шкірі і не давити на сосок. Щоб зцідити все молоко потрібно 20—30 хв, не слід поспішати, зменшуючи цей час.

Молоковідсмоктувач буває двох видів: ручний і електрич­ний. Електричний ефективніший, ніж ручний.

Ручний має стічну трубку з розширенням для соска, випу­клість для молока і резинову грушу.

Правила користування ручним молоковідсмоктувачем:

- зняти грушу, щоб вийшло повітря;

- широкий кінець розмістити на залозу, щоб сосок був усе­редині, скло має герметично охопити шкіру;

- відпустити грушу. Сосок і ореола втягуються в трубку;

- декілька разів зжати-розжати, поки не потече молоко;

- при розжатій груші відняти трубку від груді і злити мо­локо в посуд.

Молоко, зціджене за допомогою молоковідсмоктувача, не придатне для годування, оскільки конструкція і матеріал не

дозволяють його простерилізувати. Тому важливо навчити ма­тір зціджувати молоко вручну. Наприклад, за методом «теплої пляшки», особливо коли болючі груди. Для цього взяти велику пляшку на 1 літр з широкою горловиною до 3 см:

— простерилізувати її;

— налити в неї трохи гарячої перевареної води, щоб нагрі­лась пляшка, потім налити повну, дати постояти;

— вилити воду. Пляшку замотати в тканину (пелюшку);

— коли вистигне горловина, прикласти її до ділянки навко­ло соска, притиснути, щоб було герметично;

— потримати пляшку. Через декілька хвилин, як вона ви­стигне, сосок почне повільно витягуватися в горловину пляшечки.

Тепло стимулює рефлекс вироблення окситоцину, молоко почне текти і збиратися в пляшечці. Якщо потік молока змен­шиться, зняти пляшечку, натиснувши на шкіру пальцем, щоб зайшло повітря. Не можна довго тримати пляшку, щоб не по­шкодити сосок.

Як біль мине, можна зціджувати молоко руками.

Чи може годування груддю погіршити фігуру?

Навпаки, якщо правильно харчуватися і годувати дитину, жінка зможе скинути вагу, набрану під час вагітності.

Груди змінюють форму і розміри після пологів, незалежно від годування. Анатомічні зміни у жінок пов’язані з віком, за­кладені генетично.

Як довго годувати дитину груддю?

Годувати можна до 1,5 року і більше, аж поки дитина сама не відмовиться.

Основну кількість молока дитина ссе протягом 10 хв (а може ссати 30—40 хв). Часто діти плачуть після годування і перестп ють плакати, якщо їх прикласти до грудей. Це не означає, що дитина голодна, просто годування викликає відчуття комфорту, захищеності. Якщо дитина ссе жадібно, дуже енергійно — над ходить багато повітря, що призводить до зригування, неспокою. Необхідно робити перерви в годуванні 2—3 рази, потримати дії тину вертикально, для відригування повітря.

Матері жаліються, особливо недоношених дітей, що дитини не вимагає їсти (адже годувати слід за вимогою), не кричить, спить протягом 4—5 год. У таких дітей треба особливо спосте-

рігати за збільшенням маси тіла і годувати хоча б через 3 год. Якщо дитина слабка, не може ссати, треба догодовувати її з ло­жечки. Іноді діти навпаки дуже часто вимагають їсти. У тако­му разі медична сестра повинна проконтролювати техніку году­вання. Якщо техніка не правильна — дитина не наїдається.

Дитина може мати «улюблену» грудь і не брати іншу — тоді матері потрібно поміняти положення (наприклад, тримати ди­тину з-під пахви, як годують двійню) і, можливо, дитина при­йме іншу грудь за «улюблену».

Деякі матері не хочуть годувати дітей вночі. Медична сестра пояснює, що це необхідно недоношеним дітям, щоб набрати вагу, а також для підтримання надходження молока і вироблення гормону пролактину.

Якщо у дитини ГРВІ, закладений ніс, то обов’язково його потрібно перед годуванням прочистити, а якщо пліснявка в ро­тику, то спочатку обробити її, потім годувати.

Дитина може відмовитися від грудей з багатьох причин.

1. Коли молока багато і воно рідке, швидко тече — дитина давиться, їй страшно. Тоді потрібно перед годуванням трішки зцідити груди і давати лише одну грудь.

2. Мати погодувала із пляшечки з соскою, дитина відчула, що так легше і не хоче брати грудь.

3. Якщо дитина була довго без матері (діти у відділеннях па­тології новонароджених).

4. Дитині може не подобатися новий запах матері (нові пар­фуми).

5. Діти відчувають, коли їх не люблять, годують машиналь­но. І тоді важливо переконати матір, що це маленьке живе ство­ріння потребує захисту, тепла і від любові матері залежить його майбутнє.

Жінки скаржаться на недостатню кількість молока.

Причиною може бути неправильне положення дитини під час годування груддю. Матерям рекомендують вживати лакто- стимулюючі чаї. На зменшення молока також впливає втомлю­ваність жінки. Лише 1 % жінок не можуть виробити необхідну дитині кількість молока.

Ефективно годувати дитину груддю за вимогою, і якщо ви­никає потреба догодовувати, то тільки після прикладання до грудей і бажано з ложечки.

Годування недоношених дітей

Недоношені діти (більшість з них в термін гестації до 34 тиж) не мають вроджених рефлексів: смоктального, ковтального. Тому вони не можуть ссати груди, а якщо і можуть, то настільки слабкі, що швидко стомлюються. Тому грудне вигодовування таких дітей має свої особливості.

Недоношені діти потребують особливого імуноглобулічного захисту, забезпечення білками, жирами, вітамінами, мікроеле­ментами. При передчасних пологах грудне молоко має особливі поживні й енергетичні властивості. В ньому більше білка, полі­насичених жирних кислот, вуглеводів, вітамінів, заліза, міді, йоду, які необхідні для росту, розвитку ЦНС. У дітей, що на­родились у термін гестації 24—30 тиж, не сформовані рефлек­си смоктання і ковтання. Тому годувати їх потрібно зцідженим грудним молоком.

Використовують зондове годування материнським молоком з проведенням часткового парентерального харчування.

Раніше більше використовували парантеральне харчуван­ня, але було помічено, що ранній початок ентерального ви­годовування сприяє стимуляції розвитку сли30вої оболонки травного тракту, покращує моторику кишківника, сприяє фі­зіологічному заселенню його мікрофлорою, підвищує секрецію регуляторних гормонів, нормалізує кровопостачання кишків­ника. Ранній початок ентерального вигодовування зменшує ризик розвитку виразково-некротичного ентероколіту.

Показання до проведення зондового годування:

- Відсутність смоктального чи ковтального рефлексів уна­слідок вираженої морфофункціональної незрілості.

- Тяжка внутрішньоутробна чи постнатальна інфекція, яка супроводжується інтоксикацією.

- Внутрішньочерепна пологова травма, пологова травма шийного відділу хребта, спинного, продовгуватого мозку.

- Ішемічно-гіпоксичне ушкодження центральної нервової системи.

- Вади розвитку твердого і м’якого піднебіння, верхньої губи.

- Тяжка дихальна і серцево-судинна недостатність.

- Проведення ентерального харчування можливо при:

- відсутності вад розвитку, які потребують термінового хі­рургічного втручання;

— відсутності здуття живота;

— наявності активної перистальтики;

— нормального відходження меконію.

Необхідне обладнання:

1)Стерильний шлунковий 30нд відповідного розміру (табл. 21), який повинен відповідати таким вимогам: бути виготовленим із термолабільного матеріалу зі спеціальним обробленням поверх­ні для зниження ефекту залипання на слизо0вій оболонці, мати стандартний перехідник типу «луер» для з’єднання зі шприцом чи крапельницею, кришку на перехідник, кольоровий код пере- хідника, сантиметрову шкалу, рентгеноконтрастну полоску.

2)Стерильний шприц.

3)Лейкопластир.

4)Харчування дитини (грудне молоко, приготовлена суміш).

Використовуються різні методики зондового годування, як че­рез рот так і через ніс, як введення 30нда на одне годування, так і на добу і більше. При звичайному (дробному) 30ндовому годуванні під дією сили тяжіння тривалість годування становить не менше ніж 10—15 хв. Після годування 30нд залишають у шлунку, за­кривши його, або ж перетискають і виймають.

Для годування через зонд недоношених дітей перших днів життя використовують спеціальні апарати лінеомати, за допо­могою яких молоко в шлунок надходить рідкими краплями. При постійному зондовому годуванні через дозатор швидкість і об’єм розчину визначає лікар, а медична сестра контролює стан дитини під час уведення.

Методика годування зондом через носовий катетер при його постійному перебуванні в шлунку має багато позитивних мо­ментів:

— немає потреби в частому введенні зонда;

— економиться час при годуванні;

— вирішується проблема погодинного введення розчинів,

лікарських засобів, біопрепаратів через рот;

— запобігає виникненню можливих ускладнень при частому введенні зонда (травма сли30вої оболонки носа, травма стравоходу, блювання з можливою аспірацією).

Годування з ложечки проводять за наявності в дитини ковтально­го чи слабовираженного смоктального рефлексу. Такий метод потребує великого терпіння. При годуванні недоношеної дити­ни з ложечки її тримають на руках і обережно, малими порці­ями вливають молоко в рот. При цьому не можна поспішати, наступну порцію молока вливають в рот тільки після того, як дитина ковтне попередню. Закінчивши годування, медична се­стра 30бов’язана оглянути ротову порожнину дитини і переко­натися, що молока в роті не залишилося. Залишати молоко в ротовій порожнині дитини небезпечно, так як воно може потра­пити в дихальні шляхи і спричинити напад вторинної асфіксії чи призвести до аспіраційної пневмонії.

Якщо маса тіла дитини досягла 1600 г, можна пробувати давати ссати груди. Це допоможе дитині розвивати вміння ссати і стимулювати рефлекс виділення молока. Якщо дити­на має ковтальний рефлекс, але через слабкість висисає мало молока, то її слід прикладати до груді, використовуючи допо­міжну систему. Це спеціальний резервуар, в який заливають зціджене молоко, знизу вставляють катетер, резервуар за до­помогою прищіпки кріпиться до одягу матері, а катетер, за­фіксований лейкопластиром до грудної залози, вставляють у ротик ра30м з соском матері і молоко повільно по катетеру ка­пає в рот. Медична сестра пояснює матерям недоношених ді­тей, що молоко у них виробиться пізніше, можливо на 3—4-й день. Але навіть кілька крапель молозива — це найкраще, що може дати немовляті мати. Особливо цінне молозиво для про­філактики жовтухи.

Також особливої психологічної підтримки і допомоги по­требують матері, діти яких мають вади («заяча» губа, роз­щілина піднебіння). Необхідно переконати матір спробувати годувати дитину, не боятися, що дитина захлинеться. Вади розвитку лікують хірургічним шляхом у З міс і в 1 рік. Якщо дитина добре захопить грудь, вона буде над «заячою» губою,

і дитина може ссати. «Заяча» губа може переходити у двох- сторонню розщілину і молоко виливається через ніс. Треба замовляти спеціальну довгу соску і пластину на піднебіння, а молоко слід зціджувати.

Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що прак­тично не має причин (крім хвороб, що передаються з молоком, психічних хвороб у стадії загострення), щоб відмовлятися году­вати дитину груддю.

ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ ВАГІТНИХ І МАТЕРІВ, ЯКІ ГОДУЮТЬ ГРУДДЮ

Харчування вагітних і матерів, які годують груддю

Вагітність, лактація, годування дитини груддю — це фізіоло­гічні стани організму жінки, які можуть порушуватись через незбалансоване харчування.

Порушення режиму харчування, його якісного і кількісно­го складу є причиною захворювань.

У вагітних розлади харчування призводять до розвитку ане­мії, гестозу, загрози переривання вагітності, відставання розви­тку плода, до виникнення захворювань і вад внутрішніх органів у майбутньої дитини. У матерів, які годують груддю — до гіпога- лактії, агалактії, розвитку анемії у матері та дитини, порушен­ням та відставанням у прибавках в масі тіла та росту малюка.

Під час вагітності і лактації збільшується витрата внутріш­ніх ресурсів організму жінки:

— на розвиток плода;

— на формування плаценти;

— підготовку молочних залоз до лактації;

— на пологи;

— на лактацію.

Тому є потреба в постійному поповненні цих витрат. У дру­гій половині вагітності у жінки накопичується жировий енерге­тичний запас, який використовується під час пологів і вигодо­вування малюка груддю. Тому в цей період у жінок енергетична цінність їжі повинна бути більше, ніж у не вагітних.

Інститутом педіатрії, акушерства і гінекології АМН Украї­ни для здорових вагітних жінок і матерів, які годують дитину груддю, розроблені добові фізіологічні норми харчування, залежно від фізичного статусу, трудової діяльності, терміну ва­гітності та годування груддю.

У середньому калорійність для вагітних і жінок, які году­ють дитину груддю становить:

1.Перша половина вагітності — 10 467—12 560 кДж (2500— 3000 ккал);

2.Друга половина вагітності — 11 304—13 397 кДж(2700— 3200 ккал);

3.Матері, які годують дитину груддю — 12 560—14 653 кДж (3000—3500 ккал).

Але харчування повинно бути не тільки калорійним, а й збалансованим за вмістом білків, амінокислот, жирів, жирних кислот, вуглеводів, вітамінів, мінеральних солей, мікроеле­ментів. Тому добовий харчовий раціон збагачується якісними продуктами:

4.М’ясо — 100 г;

5.Риба — 100 г;

6.Яйце — 1 шт.;

7.Бобові — 100 г;

8.Молоко — 2 стакани;

9.Кефір, йогурт — 1 стакан;

10.Сир—100 г (м’який);

11.Твердий сир (негострий) — 20 г;

12.Різні овочі — 700—800 г;

13.Фрукти — 300—400 г;

14.Масло вершкове — 15 г;

15.Олія — 30 г;

16.Хліб пшеничний і житній — 250 г;

17.Різні крупи — 60 г.

М’ясо, молоко, сир, яйця, крупи, бобові є джерелом жиро­розчинних вітамінів Е, А, Б, вітамінів групи В, РР, багатьох мікроелементів, і в тому числі заліза.

Свіжі фрукти, овочі, городня зелень є джерелом вітаміну С, фолієвої кислоти, вітаміну К і каротинів.

Контролем правильного харчування вагітної є збільшення маси тіла під час вагітності:

18.10 кг за період вагітності для жінок з середньою масою тіла;

19.12—12,5 кг для жінок із зниженою масою тіла;

20.5—6 кг для жінок з надмірною масою тіла.

Під час вагітності жінка повинна змінити режим харчуван­ня. Збільшена матка тисне на органи черевної порожнини, що ускладнює роботу шлунка і кишківника. Тому їжу треба спо­живати 5—6 разів на день невеликими порціями, особливо у другій половині вагітності.

Матері, які годують груддю, теж повинні споживати їжу частіше, що забезпечує ритмічність вироблення молока.

Питний режим збільшується, але не повинен бути надмір­ним. Вагітні за добу повинні випивати не більше ніж 1,5 л, ма­тері, які годують груддю — 2 л, з урахуванням молока, кефіру, води, чаю, фруктових соків, морсу, супу.

В їжу не потрібно додавати перець, прянощі, сіль. Краще сіль додавати під час споживання їжі, що є профілактикою на­бряків. Забороняється вживати натуральну каву, алкогольні напої.

Порушення лактаційної функції у матерів, які годують груддю

Лактаційний криз — короткочасне зменшення лактації, при цьому зникає відчуття «припливу» молока. Груди м’які (пус­ті). Цей прояв спостерігається частіше через 1—1,5 міс після пологів і є зворотним процесом.

Лактаційні кризи можуть виникати декілька разів.

Голодний криз — це зменшення молока у певні періоди роз­витку немовляти (на 3-му, 7-му, 12-му місяці), що пов’язано з підвищеною потребою молока через прискорений ріст дитини.

Гіпогалактія — зниження секреторної здатності молочних залоз у період лактації. Це серйозне порушення, яке є причи­ною переведення дітей на змішане і штучне вигодовування. При ознаках зниження лактації необхідно:

1.збільшити час відпочинку;

2.зробити прості фізичні вправи;

3.прийняти душ та розтерти спину та плечі махровим руш­ником до відчуття тепла;

4.зробити масаж спини, грудної клітки, кінцівок;

5.приділити увагу режиму та якості харчування;

6.збільшити об’єм пиття (але не перебільшувати 3 л);

7.кілька днів годувати дитину так часто, як вона вимагає, обов’язково вночі;

8.під час кожного годування давати ссати дві груді почер­гово;

9.додати настої трав або насіння меліси, деревію, кропу, анісу, фенхелю, морквяний сік.

При лактостазах проводити масаж молочних залоз, із одно­часним зціджуванням молока, компреси на молочні залози, те­плі загальні ванни.

Принципи змішаного та штучного вигодовування дітей

У разі недостатньої кількості молока у матері дитину пере­водять на змішане вигодовування.

Правила змішаного вигодовування:

1) догодовувати молочною сумішшю слід після годування груддю, щоб дитина не відмовлялась від грудного молока;

2) залежно від кількості молока в матері, догодовують ди­тину кожне годування або через годування;

3) якщо об’єм їжі невеликий, дитину годують чайною лож­кою, можна використовувати шприц без голки, при цьо­му молоко краплями подається зі шприца у ротову по­рожнину дитини;

4) молочна суміш повинна бути оптимальної температури — 37 °С, готувати суміш треба перед годуванням;

5) треба правильно розрахувати об’єм їжі при догодову­ванні, використовуючи метод контрольного зважуван­ня дитини (різниця в масі тіла дитини до годування груддю і після буде вказувати на молоко, яке висмок­тала дитина);

6) для успішного проведення раннього змішаного або штуч­ного вигодовування треба використовувати тільки адап­товані молочні суміші промислового виробництва.

Для запобігання порушенням у розвитку дитини змішане і штучне годування слід проводити тільки під наглядом лікаря.

Переведення дитини на штучне вигодовування повинно бути обґрунтованим. Дуже важливо, щоб у кожний віковий пе­ріод дитина отримувала достатню кількість їжі. Існує два мето­ди визначення добової і ра30вої потреби в їжі:

1. Об’ємний. Враховується вік і маса тіла дитини. Від 10-го дня до 2 міс — добовий об’єм їжі становить 1/5 маси тіла; від

1.до 4 міс — 1/6 маси тіла; від 4 до 6 міс — 1/7 маси тіла; у З—6 міс дитина отримує за добу 1 л їжі.

2. Калорійний. Дитина на 1-му році життя отримує на 1 кг маси тіла в день кДж (ккал):

- від Одо 3 міс — 502 кДж (120 ккал);

- від 3 до 6 міс — 481 кДж (115 ккал);

- від 6 до 9 міс — 460 кДж (110 ккал);

- від 9 до 12 міс — 418 кДж (100 ккал).

Розрахунки потрібно проводити відповідно до енергетичної цінності продуктів дитячого харчування. Об’єм харчування ді­тей, маса тіла яких не відповідає нормі (гіпотрофія або паратро- фія) визначає лікар.

Режим харчування при змішаному вигодовуванні (як і при грудному) зберігається вільним, що встановлюється індивіду­ально за вимогою дитини з моменту народження.

При штучному вигодовуванні до 3 міс рекомендується году­вати дитину 7 разів на добу (через 3 год) з перервою 6 год уночі. Для дітей з 3—4 міс встановлюють режим годування 6 разів (че­рез 3,5 год) з перервою 7,5 год уночі.

З 5 міс, коли дітям уводять 1-ше підгодовування, харчуван­ня стає 5-разовим (через 4 год).

Підгодовування дитини при природному, змішаному та штучному вигодовуванні. Молочні суміші промислового виробництва

При грудному вигодовуванні дитині, яка нормально розвива­ється, можна до 4—5 міс у раціон харчування не вводити нія­ких харчових добавок. Коли у дитини спостерігаються відхи­лення від нормального розвитку (недостатнє збільшення маси тіла, ознаки рахіту, анемії тощо) або порушений харчовий статус матері (недостатня маса тіла, анемія, гіповітаміноз) та є підстави вважати, що її молоко неповноцінне, тоді рекомен­дують вводити підгодовування, але не раніше ніж з 3—3,5 міс (табл. 22). Водночас потребує корекції харчування матері, яка годує груддю.

Введення підгодовування — це відповідальний крок переве­дення дитини на нову форму харчування — від рідкої до більш густої їжі, яка відрізняється за смаком від звичайного грудно­го молока чи молочної суміші. Реакція дитини не завжди буває однозначно позитивною. Тому, перш за все, потрібно зробити правильний вибір продуктів щодо їх смакових та поживних якостей, безпеки та чистоти (виключити можливість бактері­ального чи іншого забруднення продуктів) і, нарешті, технічно правильно вводити їх до раціону дитини.

Соки та пюре, як і інші види підгодовування, потрібно вво­дити до раціону харчування малюків дуже обережно, не поспі­шаючи зі збільшенням їх об’єму та асортименту, дотримуючись принципу, поступової адаптації дитячого організму до кожного нового продукту.

Фруктовий або ягідний сік, який дають дитині вперше, не по­винен бути надто кислим або солодким. Потрібно обирати помір­но солодкі, кисло-солодкі соки без додавання цукру. Таку якість мають деякі сорти яблук, абрикосів, персиків, груш, черешні. Серед овочевих соків перевагу надають моркві та гарбузу.

Дітям з порушенням функцій системи травлення (кишкова колька тощо), бажано спочатку давати сік, розбавлений на 1/2 або 1/3 свіжою перевареною, остудженою водою.

На відміну від соків, плодоовочеві пюре мають більш густу консистенцію завдяки вмісту полісахаридів (крохмаль, пекти­ни) та харчовим волокнам.

Фруктове пюре є перехідною стравою підгодовування від рідкої їжі до густішої.

ПЕРШЕ ПІДГОДОВУВАННЯ при природному вигодовуван­ні рекомендують вводити з 5-го місяця, але деяким малюкам, за показаннями (в тому числі, при змішаному та штучному ви­годовуванні), можна починати з 4—4,5 місяців. Перевагу нада­ють ретельно перетертому овочевому пюре з додаванням 3 г олії на порцію (150 г). Підгодовування починають з малих порцій (5—10 г), збільшують щодня, доводячи до необхідного об’єму на одне годування, яке витісняє відповідне годування грудним молоком або молочною сумішшю.

ДРУГЕ ПІДГОДОВУВАННЯ — молочно-круп’яні каші, молочні каші з додаванням овочів і фруктів. За показаннями кашу варять на воді. Кашу вводять до раціону через 1—1,5 міс після першого підгодовування (з 6—6,5 місяців). Адаптовану кашу рекомендовано давати один раз на добу. Перевагу нада­ють кашам з кукурудзяної або гречаної крупи, а не з манної чи вівсяної, які містять клейковину (гліадин, глютен) і можуть провокувати у дітей, вразливих до цього рослинного білка, хво­робу, пов’язану з ферментною недостатністю травлення та по­рушенням усмоктування (целіакію). Пізніше можна давати й манну кашу, чергуючи її з кашами з інших круп.

Каші домашнього приготування досить одноманітні за асор­тиментом, складом компонентів і в них унаслідок тривалого термічного оброблення знижується вміст вітамінів. Тому пе­реваги мають сухі, особливо інстантні, каші промислового ви­робництва. Вживання каш, збагачених різноманітними нату­ральними фруктовими та іншими добавками, включаючи солі заліза та кальцію, є профілактикою анемії, гіповітамінозу, не­достатності кальцію, інших мінералів та мікроелементів.

ТРЕТЄ ПІДГОДОВУВАННЯ — кисломолочні продукти спе­ціального приготування для дитячого харчування. їх уводять до раціону з 7—8-го місяця. Можна використовувати вітамі­ні30ване молоко, збагачене білком. Рекомендують також сухі адаптовані молочні суміші, збагачені пробіотиками.

Поступово раціон харчування розширюють. З 6-го місяця ді­тям можна додавати в їжу по 5—10 г 10 % вершки, а також сир у вигляді молочно-сирної пасти або сирно-фруктового пюре. Ці високопоживні для дітей продукти можна готувати в домашніх умовах або використовувати готові страви промислового вироб­ництва.

З 5—7-го місяця до овочевого пюре, каші або сиру додають протертий жовток круто звареного курячого яйця (1/4), з 8-го місяця вводять м’ясо у вигляді ретельно перетертого (гомогені­30ваного) пюре, яке дають з овочевою стравою. З 9—10-го міся­ця можна включити до раціону харчування страви з риби (суп, пюре) з овочами.

М’ясо є джерелом повноцінного білка, солей заліза, калію та вітамінів групи В, але приготування м’ясного пюре в домашніх умовах — це досить складний процес, тому у деяких родинах малюк не завжди своєчасно і регулярно вживає цю страву. Ось чому надзвичайне значення має виготовлення таких продук­тів у промислових умовах. На сьогодні пюреподібні консерви з м’яса та риби на рослинній основі для підгодовування дітей ві­ком від 8 до 12 міс випускаються у широкому асортименті іно­земними компаніями (Голландії, Швейцарії, Австрії, Фінлян­дії тощо).

їжа дитини ранніх років життя, особливо 1-го року, має бути завжди свіжою, різноманітною, обов’язково протертою або на- півпротертою (залежно від віку дитини), містити всі необхідні малюкові поживні, в тому числі біологічно активні речовини, вітаміни і мінерали.

У домашніх умовах приготування їжі для дітей є справою кропіткою, оскільки вимагає від дорослих значних затрат праці та часу. Тому використання для підгодовування консервованих продуктів промислового виробництва може значною мірою допо­могти матері вивільнити час для догляду за дитиною, прогулянок і відпочинку. Соки, пюре (фруктові, овочеві, м’ясні, рибні), каші для дитячого харчування виготовляються на спеціалі30ваних технологічних лініях з натуральної, високоякісної, екологічно чистої сировини. Як вітчизняні, так і закордонні виробники, для приготування продуктів дитячого харчування застосовують спе­ціально підібрані сорти фруктів, овочів, сільськогосподарських культур, вирощених без застосування гербіцидів, мінеральних добрив. Для м’ясних консервів використовують м’ясо тварин та птиці зі спеціалі30ваних господарств, де тварин вирощують на природних пасовиськах, не застосовуючи концентрований корм та інші стимулятори збільшення ваги.

Спосіб виготовлення консервів дає можливість зберігати харчову цінність, смак та аромат продуктів, з яких їх виготов­лено. Крім того, завдяки сучасному герметичному способу за­купорювання, вони мають тривалий термін зберігання.

Вітаміни у процесі консервування руйнуються значно мен­ше, ніж під час кулінарного оброблення в домашніх умовах. Більшість соків промислового виробництва збагачені вітамі­ном С у дозі, що забезпечує 30—100 % добової потреби у цьому вітаміні дітей 1-го року життя. У деякі консервовані продукти додають залі30.

Каші, соки та пюре (фруктові, овочеві, м’ясні й рибні), ре­комендовані для підгодовування дітей 1-го року життя, не міс­тять рідких хімічних консервантів, барвників, стабілізаторів, ароматизаторів. Вміст поживних речовин у них, смакові якос­ті, консистенція (ступінь подрібненості складових) відповіда­ють певній віковій групі: гомогені30вані — для дітей до 6 міс, пюреподібні — для дітей 6—9 міс, крупноподрібнені — для ді­тей 10—12 міс та старших.

Консерви для дитячого харчування залежно від їх складу можна застосовувати як першу, другу або третю страви, а та­кож як гарнір до другої страви. А комбіновані м’ясо-рослинні консерви є готовою стравою, що містить м’ясо і гарнір. Біль­шість каш, особливо закордонного виробництва, належать до категорії інстантних продуктів, які не треба варити. Це дуже зручно в побуті. Крім того, консервовані фруктові, овочеві та комбіновані соки і пюре дозволяють вирішити проблему забез­печення малюків протягом року цими се30нними продуктами.

Таким чином, консервовані продукти для підгодовування можуть бути рекомендовані для широкого застосування у раці­онах дітей грудного та раннього віку. їх використання має зна­чні переваги:

- висока харчова цінність та екологічна чистота продук­ції;

- економія часу і зручність застосування;

- урізноманітнення раціону харчування та смакових під чуттів дітей як протягом першого року життя, гак і у більш старшому віці (до 3-х років і старше).

ХАРЧУВАННЯ ДІТЕЙ ВІД 1 РОКУ ДО З РОКІВ

Харчування дітей від 1 року до 3 років є перехідним етапом від вигодовування до харчування дорослої людини. У цей період укріплюється, збільшує ферментативну активність травний тракт — (стравохід, шлунок, кишківник), прорізаються молоч­ні зуби (їх стає 20), закінчується формування жувального апа­рату.

Батьки повинні звертати увагу на те, наскільки якісно ди­тина пережовує їжу. Потреба дітей в основних інгредієнтах за­лишається високою, але в порівнянні з 1-м роком змінюється (табл. 23).

Якщо на 1-му році життя співвідношення було між білками, жирами, вуглеводами 1:3:6 (у разі грудного вигодовування), то після 1-го року життя це співвідношення стає 1:1:4.

Страви для дітей раннього віку мають бути м’якими, гомо­генної консистенції. Дітей слід поступово привчати жувати су­харики, печиво, фрукти, ягоди, хліб.

РАЦІОН ХАРЧУВАННЯ

Для дітей та підлітків до 17 років проведено диференціацію енергетичної цінності раціонів харчування.

Після 1 року енергетичну потребу встановлюють з розрахун­ку 418 кДж (100 ккал) на 1 кг маси на добу.

Енергетична потреба дітей ясельного віку становить 6280 кДж (1500 ккал) на добу, дітей дошкільного віку — 8373 кДж (2000 ккал) на добу.

У шкільному віці (6—14 років) діти потребують у середньо­му 10 467—11 304 кДж (2500—2700 ккал) на добу.

Залежно від професійної направленості навчання і праці у підлітків виділяють 3 категорії за енергетичними потребами:

I категорія — 11 095 кДж (2650 ккал) на добу.

Не займаються спортом.

II категорія — 12 769 кДж (3050 ккал) на добу.

Спортивні заняття з середнім навантаженням (гімнастика, спортивні танці, плавання).

III категорія — 14 025 кДж (3350 ккал) на добу.

Спортивні заняття з великим навантаженням (бокс, важка атлетика, гребля).

Норми харчування та енергетичну цінність продуктів для працездатного дорослого населення розраховують залежно від статі, роду діяльності, фізичного навантаження.

Виділені 4 групи працівників різних професій з різною фі­зичною активністю:

• група — особи, зайняті розумовою працею, у тому числі

студенти. Коефіцієнт фізичної активності (КФА) становить 1,4. КФА — це відношення загальних енерговитрат величин основного обміну.

• група — особи, зайняті легкою фізичною працею

(водії тролейбусів, працівники радіоелектронної промисловості, робітники конвеєрів тощо),

КФА — 1,6.

• група — особи, зайняті фізичною працею середньої

важкості (слюсарі, станочники, буровики, лікарі-хірурги тощо), КФА — 1,9.

1.група — працівники, зайняті важкою фізичною працею (будівельники, механізатори, металурги тощо), КФА —2,3.

Кожна група ділиться на 3 підгрупи за віком:

- 18—29 років;

- 30—39 років;

- 40—59 років.

Вважають, що маса дорослої людини повинна бути постійною і наближуватися до прийнятної ідеальної маси (у чоловіків — 70 кг, у жінок — 60 кг) при середньому зрості.

Для забезпечення раціонального харчування важливо, щоб головні інгредієнти (білки, жири, вуглеводи) були у певному співвідношенні.

У раціонах харчування працівників І і II групи це співвідно­шення становить — 1: 1,1:4,3—4,9, III і IV — 1:1,3:3,5.

Білки тваринного походження повинні становити не менше ніж 1 /3 добової потреби в білках, а в оптимальному варіанті 1 /2.

У добовій потребі жирів на частку рослинної олії повинно виділятися 30 %, оскільки олія є джерелом незамінних жир­них кислот. Харчовий раціон повинен включати достатню кіль­кість вітамінів, мікроелементів.

Дисбаланс у складі окремих інгредієнтів харчового раціону є головним чинником ризику багатьох захворювань на сучасно­му етапі.

Кожен продукт у харчовому раціоні має своє призначення. Виділяють 4 групи продуктів:

I — продукти енергетичні (хлібобулочні, макаронні,

кондитерські вироби, крупи, цукор, картопля, жири і жирові продукти);

— продукти пластичного обліку (м’ясо, яйце, риба, молоко);

II — продукти біорегуляторного пристосувального

призначення (овочі, фрукти, ягоди, печінка тварин і риб, а також продукти для дієтичного харчування).

III — продукти сигнально-мотиваційного призначення

(цибуля, часник, петрушка, тощо).

Якщо продукти будь-якої групи відсутні, то порушується обмін речовин. Набір продуктів у добовому раціоні з енергетич­ною цінністю 12 560 кДж (3000 ккал) становить:

1.350 г хліба;

2.40 г круп’яних виробів;

3.5 г бобових;

4.360 г картоплі;

5.380—450 г овочів;

6.200—220 г фруктів і ягід;

7.190—210 г м’яса;

8.50—55 гриби;

9.0,5 л молока і кисломолочних продуктів;

10.15 г сметани;

11.20 г твердого сиру;

12.30 г м’якого сиру;

13.2 яйця на 3 дні;

14.30 г вершкового масла;

15.25 г рослинної олії.

їжа повинна мати приємний смак і аромат, відповідну кон­систенцію та температуру (не сильно гаряча і не холодна). їжа, подана до столу, повинна викликати бажання їсти.

Добрий апетит залежить не тільки від органолептичних властивостей їжі та її оформлення, а й від різноманітності меню.

Загальна кількість їжі на одне споживання не повинна об­тяжувати роботу травної системи. Щоб запобігти зневодненню організму необхідно вживати достатню кількість рідини (чай, кава, кисіль, морси, компоти, соки, перші рідкі страви).

Необхідно додержувати режиму харчування, ретельно пере­жовувати їжу, не поспішати.

На сніданок і вечерю потрібно виділяти 30 хв, а на обід — 50 хв. Інтервали між споживаннями їжі не повинні бути надто довгими, але й короткі інтервали недоцільні. Тривалість інтер­валів між споживанням їжі визначається індивідуально потре­бами кожної людини залежно від трудової діяльності та фізіо­логічних потреб організму.

ВПЛИВ НЕСПРИЯТЛИВОГО ЕКОЛОГІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ЯКІСТЬ ХАРЧУВАННЯ

Масштабні викиди шкідливих речовин у біосферу та концен­трація їх у ґрунті призводять до міграції цих речовин у ланцю­гах живлення в біогеоценозах.

Найбільш поширені шляхи забруднення харчових продуктів:

— аерогенний (кислотні або лужні дощі, які забруднюють ґрунти);

— гідрогенний (використання забруднених або стічних вод для зрощення землі під час сільськогосподарських ро­біт);

— ґрунтовий (вирощування сільськогосподарських куль­тур на забруднених територіях);

— технологічний (використання різних хімічних засобів для захисту рослин від шкідників, ураження грибами, а також використання консервантів, харчових барвників, стабілізаторів тощо);

— контактний (попадання хімічних речовин у продукти з тари, пакетів, забрудненого посуду).

Ґрунт постійно взаємодіє з усіма ланками біогеоценозу. Че­рез ґрунт негативні домішки потрапляють у продукти рослинно­го походження, а через рослини, якими харчуються тварини, — у продукти тваринного походження. З ґрунтів в харчові про­дукти надходить майже 95 % пестицидів, 94 % радіонуклідів, 70 % нітратів та нітритів.

Крім безпосереднього забруднення ґрунтів, води, атмосфери для людини, яка завершує трофічний ланцюг живлення в еко­системі, дуже небезпечною є кумуляція сторонніх хімічних ре­човин. Доведено, що рослини, тварини та людина здатні активно акумулювати негативні домішки з навколишнього середовища.

Систематичне надходження в організм людини з продукта­ми харчування невеликих доз токсичних речовин, радіонуклі­дів, канцерогенів негативно впливає на стан її здоров’я. Для збереження якісних незабруднених харчових продуктів акту­альним стає завдання охорони екосистем від будь-якого забруд­нення ґрунтів, води, атмосфери. В умовах глобального забруд-

нення навколишнього середовища, збільшення фонових рівні» забруднювачів, постає питання щодо підвищення рівня техно логічних прийомів перероблення харчових продуктів з метою зменшення кількості сторонніх негативних домішок.

З другого боку, необхідно підвищувати опірність організму людини до впливу сторонніх харчових речовин.

У сучасних умовах розроблені принципи екологічно- захисного харчування:

- кількісна і якісна повноцінність добового раціону, зба­лансованість білків, жирів, вуглеводів, дотримання ре­жиму харчування;

- запобігання жировому переродженню та профілактика будь-яких захворювань печінки, яка виконує в організмі людини бар’єрну функцію (очищення крові);

- половина білків тваринного походження добового раціо­ну повинні становити білки молока, кисломолочних про­дуктів, яєць, риби;

- підтримувати у добовому раціоні достатній рівень вітамі­нів, мікроелементів;

- збільшувати у харчовому раціоні вміст неспецифічних сорбентів — харчових волокон, які зменшують усмокту­вання сторонніх домішок їжі;

- вживати заходів щодо захисту організму і підвищення його опірності до впливу нехарчових негативних чинників.

Загальний стіл харчування. Санаторно-курортне та лікувальне харчування

Загальний стіл харчування призначають при захворюваннях, що не супроводжуються порушеннями функцій травного трак­ту, або як перехідний етап до загального столу в період рекон­валесценції.

Дієту № 15 призначають хворим з гострим ревматичним по­ліартритом з гіпертонічним компонентом, коли необхідна до статня кількість білка та жирів і обмежена кількість вуглеводі н (хліб, цукор, крупи).

Зазначена дієта забезпечує хворих в умовах стаціонару повноцінним харчуванням залежно від віку. В ній крім до статньої кількості поживних речовин підвищений вміст ні тамінів.

Кулінарне оброблення при дієті № 15 звичайне, воно зміню­ється лише у разі виникнення диспепсичних явищ.

Вилучають важкозасвоювані продукти: гусятину, качати­ну, жирну свинину. Не рекомендують вживати гіркоти, оцет, прянощі, обмежують споживання консервів. Кількість спожи­ваної рідини залежить від показань. При деяких захворюван­нях уводять підвищену кількість вітамінів.

Режим харчування дітей, яким призначають дієту № 15, та­кий, як і в здорових дітей, тобто чотири рази на добу, для осла­блених і виснажених — п’ять разів.

Харчування має вирішальне значення для розвитку дитя­чого організму. Лише раціональне і збалансоване харчування, що відповідає віковим фізіологічним потребам у поживних ре­човинах та енергії, забезпечує нормальний ріст, гармонічний розвиток організму і задовільний стан здоров’я дитини.

Особливо важливо правильно харчуватись при деяких за­хворюваннях. Дитина з їжею повинна одержувати не тільки необхідні для її розвитку харчові речовини, але й певну кіль­кість поживних компонентів, які б прискорювали ліквідацію патологічного процесу.

Оскільки лікувальне харчування не завжди фізіологічно повно­цінне, тривалість цих дієт слід скорочувати, обмежуючись часом, необхідним лише для максимального щадіння хворого органа.

При цьому не можна не враховувати і те, що режим ліку­вального харчування хворі тяжко переносять, а тривале засто­сування його призводить до звикання організму до певної дієти і тим самим послаблюється її лікувальний ефект.

Лікувальне харчування і медикаментозні препарати пови­нні доповнювати один одного. Правильно підібране лікувальне харчування сприятиме кращій дії лікарських засобів, слугува­тиме для них своєрідним фоном.

Для правильного призначення лікувального харчування користуються двома системами харчування: індивідуальною і груповою. Першу з них застосовують у харчуванні дітей молод­шого віку, при деяких захворюваннях обміну речовин (діабет, целіакія, фемілкетонурія) і в разі тяжкого перебігу хвороби.

Дітям старшим двох років призначають групову систему харчування, що визначається нумерацією дієт залежно від за­хворювання.

1а — виразкова хвороба в період загострення, гострий га­стрит з підвищеною кислотністю, загострення хронічного гіпе­рацидного гастриту.

16 — ті ж захворювання на початку стихання процесу.

1в — ті ж захворювання в разі стихання процесу і хірургічні хворі після порожнинних операцій.

2— гострий гастрит, ентерит, коліт у період реконвалесцен­ції, хронічний гастрит з секретною недостатністю (гіпоацидно- го).

3— хронічні захворювання кишок, що супроводжуються закрепами.

4а, 46, 4в — гострі і хронічні коліти, ентероколіти в період загострення.

5а — вірусний гепатит у гострий період; хронічний гепатит, цироз печінки, хронічний холецистит.

5п — гострий і хронічний панкреатит у фазі загострення.

6 — уратурія, сечокислий діатез.

7а — гострий гломерулонефрит, хронічний гломерулонеф­рит у фазі загострення.

7б,7в — гострі і хронічні гломерулонефрити в стадії заго­стрення, ремісії.

8— ожиріння.

9— цукровий діабет.

10— захворювання серцево-судинної системи, гіпертонічна хвороба.

11— туберкульоз легенів і кісток, виснаження після опера­ції, інфекційні хвороби.

Фонова — захворювання алергійного генезу, гострі алергій- ні стани.

14 — харчування дітей віком 1—3 роки.

014— харчування дітей віком б—12 міс.

15— загальний стіл.

15а — харчування матерів, які годують груддю.

 

 

Морфо-функціональні особливості основних аналізаторів (зорового, слухового, вестибулярного), їх розвиток в різні періоди життя людини.

Інформацію про навколишній світ та про власне тіло ми одержуємо за допомогою органів чуття. З давніх-давен відомо п”ять основних видів відчуття: око- бачить, вухо- чує, шкіра - відчуває, язик - розпізнає смак, ніс - забезпечує нюх. Та частина функцій ЦНС, яка забезпечує сприйняття та обробку подразнень, належить до сенсорних (від латинського сенсус - почуття, відчуття), а за І.П.Павловим, - аналізаторних систем. Аналізатори відносяться до першої сигнальної системи діяльності.

Ембріогенез зорового аналізатора свідчить про те, що він утворюється з проміжного мозку та є частиною мозку, винесеного на периферію.

Зоровий аналізатор при народженні ще має ознаки неповного розвитку. У перші 2 - 3 тижні у дитини спостерігається фізіологічна світлобоязнь, ністагм. Наприкінці першого місяця вона вже затримує ( на 2-5 секунд) погляд на блискучих предметах, слідкує за рухомою високо піднятою іграшкою.

Очне яблуко має неправильну кулясту форму. Середні розміри його у дорослої людини становлять приблизно 24 мм у діаметрі, у новонароджених - до 16 мм. Форма очного яблука у новонароджених більш куляста, ніж у дорослих. Внаслідок такій формі очного яблука новонароджені діти в 80-94% випадків мають гіперметропічну рефракцію (далекозорість).

Рефракція - це переломлююча сила оптичної системи ока, яка виражена в діоптріях. Різновиди аномалій рефракцій є гіперметропія і міопія (короткозорість).

Ріст очного яблука продовжується після народження. Інтенсивніше воно росте перші п”ять років життя дитини, менш інтенсивно - до 9-12 років.

Склери у дітей тонкі, еластичні, добре розтягуються.

Рогівка у новонароджених дітей товста і опукла. До 5 років товщина рогівки зменшується, а середній радіус кривини її з віком не змінюється. З віком рогівка становиться щільною.

Під акомодацією розуміють пристосування ока для чіткого зору на різні відстані. До складу акомодаційного апарату належать кришталик, війкове тіло, війкові зв”язки.

У новонароджених і дітей раннього віку кришталик кулястої форми, безбарвний, прозорий (це норма). У осіб похилого віку кришталик - жовтаве, дуже заломлююче тіло у вигляді двоопуклої лінзи.

У центрі райдужки є отвір - зіниця. У новонародженої дитини вона вузька. У віці 6-8 років зіниці широкі, тому що переважає тонус симпатичних нервів. У 8-10 років зіниця знов вузька і дуже активно реагує на світло. У 12-13 років реакція зіниці на світло, як у дорослих. Сітківка виконує світлосприймаючу функцію. Вона містить волокна зорових клітин - палички й колбочки.

У новонароджених дітей палички у сітківки диференційовані, а кількість

колбочок починає зростати після народження і до кінця першого півріччя морфологічний розвиток сітківки закінчується.

Дитина в перші місяці життя бачить предмети у перевернутому зображенні, тому що взаємодія аналізаторів не удосконалена.

З віком змінюється акомодація. В 10 років найближча точка ясного зору знаходиться на відстані менше 7 см від ока, в 20 років - 8,3 см, в 30 років - 11 см, в 40 років - 17 см, в 50 років - 50 см, в 60-70 років - 80см.

Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані, надто при недостатньому освітленні.

Компенсують ослаблену акомодацію, призначаючи корекцію для читання (від +1 до +3 діоптрії) залежно від віку: у 40 років +1 діоптрій, 50 років +2 діоптрії, 60 років +3 діоптрії.

Світлова і кольорова чутливість змінюється з віком дитини. Світлова чутливість значно збільшується у віці від 4 до 20 років. А після 30 років починає зменшуватися.

Відомо, що діти грудного віку розрізняють ступені яскравих кольорів. В трьох річному віці дитина розрізняє кольори. Різке підвищення кольорової чутливості відмічено у 10-12 років і продовжує збільшуватися до 30 років, потім повільно знижується при старінні.

Для оцінки функції зорового нерва перевіряють гостроту зору, сприйняття кольорів, поле зору кожного ока. У маленьких дітей функцію зорового нерва визначають: по-перше, за картиною дисків зорових нервів під час дослідження очного дна і, по-друге, за реакцією дитини на яскраві іграшки і реакцію зіниць на світло.

Гостроту зору (visus) обстежують за допомогою спеціальних таблиць, на яких розташовані 10 рядів літер або різних малюнків (для дітей молодшого віку), розміри яких поступово зменшуються. Кожне око обстежеють окремо. Гострота зору в нормі дорівнює 1.

Гостроту зору визначають ха формулою:

Visus= d/D, де

d - відстань від таблиці;

D - літера з рядка найдрібніших, прочитана на відстані d.

Якщо пацієнт з відстані 5 м прочитує верхнього рядка знаків, гострота його зору менша за 0,1. Поступово наближаючи пацієнта до таблиці, з”ясовують, на якій відстані він зможе прочитати перший ряд. Якщо, наприклад, ця відстань становить 3 м, то за формулою Снеллена, гострота зору у цієї людини - 0,06. Отже, кожен метр відстані відповідає гостроті зору 0,02..

Гострота зору у дітей з нормальною рефракцією збільшується з віком, так в 4-5 років - вона дорівнює 0,80%, 5-6 років - 0,86%, 7-8 років - 0,91%, 10-15 років - підвищується від 0,98 до 1,15%.

Зорова зона розташована в потиличній частині кори головного мозку.

Профілактика порушення зору в дітей та підлітків:

1) попередження розповсюдження очних хвороб у дітей, які найбільш часто зустрічаються - це кон”юнктивіт, хвороби повік, гостре запалення слізної залози;

+2) попередження травми очей, частота яких з віком збільшується у дітей і підлітків;

3) для попередження захворювання очей у дітей шкільного віку необхідно дотримуватися: правил особистої гігієни, правил освітлення приміщень, раціональне харчування.

 

 

 

 

 

Література:

         Основна:

1.Тарасюк В.С.Ріст і розвиток людини.-К.:Здоров’я,2002.с122-138

2.Тарасюк В.С.Ріст і розвиток людини.-К.:Медицина,2008.с131-148

         Додаткова: