Єрофєєва В.В. Предмет Хірургія Група 3А л/с Тема практичного заняття№11: «Ускладнення гемотрансфузій. » Дата: 11.11.21.

 

Викладач  Єрофєєва В.В.

                                         

Предмет Хірургія

 

Група 3А л/с

 

Тема практичного заняття№11: «Ускладнення гемотрансфузій. »

 

Дата: 11.11.21.

 

Тема практичного заняття№11: «Ускладнення гемотрансфузій. »

 

Мета заняття:

 

Знати:

Знати патологічну дію перелитої крові.

Знати ускладнення при переливанні крові та її препаратів і лікування їх.

Знати реакції при переливанні крові та її препаратів і лікування їх

Вміти:

Розпізнавати виникнення можливих ускладнень при проведенні трансфузіної терапії.

Надавати невідкладну допомогу при розвитку їх.

Попереджати гемотрансфузійні ускладнення.

Контрольні питання теми:.

1. Який механізм дії перелитої крові?
2. Які показання і протипоказання до переливання крові?
3. Ускладнення внаслідок помилок, допущених при серологічній підготовці до переливання крові.
4. Ускладнення, зумовлені помилками в техніці переливання крові і порушенні асептики.
5. Ускладнення, викликані недостатнім обстеженням донора, протипокази до переливання.
6. Гемотрансфузійний шок – клініка, лікування.
7. Цитратний шок – клініка, профілактика.

Матеріал для самостійної роботи.

 

УСКЛАДНЕННЯ ПРИ ПЕРЕЛИВАННІ КРОВІ ТА КРОВОЗАМІННИКІВ

 

Всі ускладнення гемотрансфузії поділяються на три основні групи: 1) ускладнення механічного характеру; 2) ускладнення, пов’язані зі зміною реактивності організму; 3) трансмісійні ускладнення, пов’язані з інфікуванням хворого кров’ ю донора та її компонентами.

Ускладнення механічного характеру

Ускладнення механічного характеру виникають в основному за рахунок порушень інструкції та техніки переливання трансфузійних рідин.

1. Повітряна емболія. Повітря, яке потрапляє в систему під час її заповнення і попадає у вену, рухається до правої половини серця, а звідти - в легеневу артерію і її гілки, закупорюючи їх. При цьому виникає раптова втрата свідомості, зупинка дихання (апное) і серця (синкопе). Шкірні покриви стають блідими, ціанотичними. Пульс не виявляється, артеріальний тиск не вимірюється.

Лікування. Перша допомога полягає у швидкому опусканні головного кінця ліжка, проведенні штучної вентиляції легень, закритого масажу серця. Лікарі у ІІ-ІУ міжребер’ї справа від грудини пунктують праву половину серця і відсмоктують пінисту кров у кількості 200-250 мл.

2. Емболія згустками крові (тромбоемболієя). Ці ускладнення можуть бути зумовлені: неправильною консервацією (стабілізацією) крові, неправильною технікою переливання, а також відривом тромбу, який утворився до гемотран- сфузії (хронічний тромбофлебіт) у вені, через підвищення венозного тиску. Частіше виникає емболія легеневої артерії та її гілок. Закриття основних гілок легеневої артерії або її дрібних гілок супроводжується вираженим загруднинним болем, гострою дихальною недостатністю (диспное), порушенням серцевої діяльності (колапсом), напруженням шийних вен. Швидко зупиняється дихання і кровообіг. Такий перебіг ускладнення виникає внаслідок масивної емболії головного стовбура легеневої артерії. Смерть переважно настає через кілька хвилин. При емболії дрібних гілок через деякий час розвивається інфаркт легені.

Лікування. При появі перших ознак цього ускладнення слід негайно припинити переливання крові, ввести знеболювальні, спазмолітики, серцеві препарати. Для профілактики інфаркту легені, пневмонії призначають фібринолі- тичні препарати (фібринолізин, стрептазу, урокіназу), антикоагулянти (гепарин, фраксипарин, кальципарин, фрагмін та ін.). Абсолютно протипоказане “промивання” тромбованих голок під час гемотрансфузії, оскільки виникає велика небезпека емболії. Категорично забороняється також переливання крові у вену під тиском (нагнітання повітря за допомогою груші у флакон з кров’ю). Профілактика емболії згустками або тромбами зводиться до використання крапельниць із фільтрами, перевірки якості крові.

3. Флебіти, тромбофлебіти. У хворих у ділянці вени, в яку здійснюють вливання виникає болючість по її ходу, а при пальпації визначають шнуроподібний тяж.

Лікування полягає в призначенні зігрівальних компресів, антикоагулянтів (гепарину, фраксипарину, пелентану, феніліну та ін.) електрофорезу з гепарином; проведенні іммобілізації кінцівки; накладанні пов’язки з маззю (індовази- ном, троксовазином).

4. Гостре розширення серця. У хворого виникає відчуття стиснення за грудниною, біль у ділянці серця, тахікардія, зниження артеріального тиску.

При появі перших ознак перевантаження кровообігу слід негайно припинити переливання, провести кровопускання (200-250 мл), призначити серцеві препарати (дігоксин, строфантин, корглюкон тощо), діуретичні засоби (40 мг лазиксу), надати вигідне положення хворому, налагодити дихання киснем. При необхідності провести закритий масаж серця, ШВЛ.

Патологічна дія донорської крові

Імунна несумісність.      

Сумісність крові донора і реципієнта визначається лише по двох еритроцитарних антигенних системах, яких в еритроцитах в декілька разів більше. Зовсім не враховується антигенна система лейкоцитів, тромбоцитів і плазми. Оскільки трансфузія крові є трансплантацією рідкої гомогенної тканини, при переливанні можна очікувати реакції двох типів – імунізації і відторгнення. Встановлено, що в перші дні критичного стану, поки клітинний імунітет пригнічений, ефективність гемотрансфузії вище, ніж в наступні дні, коли організм активно починає процес відторгнення чужерідної тканини. Гемотрансфузія завжди викликає порушення імунітету, що не може не залишити в організмі яких-небудь слідів. Встановлено, що після онкохірургічних операцій, при яких переливалась кров, рецидиви злоякісного росту виникають частіше, ніж після операцій без гемотрансфузії. Таким чином, трансфузія цільної крові чи її компонентів – це трансплантація чужерідної тканини з усіма її позитивними і негативними наслідками.

Інфікованість крові.

Це ускладнення збільшується з кожним роком, при чому якщо раніше лікарі остерігались головним чином забруднення крові бактеріями, вірусним гепатитом В, то зараз це ВІЛ-інфекція, цитомегаловіруси, гепатити С та ін. по матеріалам, наведеним академіком А.І.Воробйовим, 80% дітей з гемофілією в США і Японії інфіковані гепатитом. Причина полягає в тому, що донори можуть бути інфіковані, коли серодіагностика ще не виявляє носійство. Цей період може тривати до 2-3 місяців.

Метаболічне порушення в консервованій крові.           

В крові та її препаратах, особливо при тривалому зберіганні, підвищується рівень плазмового калію, амонію, вміст вільного гемоглобіну, підвищується кислотність, присутній цитрат натрію. Ці речовини містяться не тільки в донорській крові, але і в аутокрові.

Функціональні порушення.

Консервована кров та її препарати гірше переносять кисень. Через 2 тижні зберігання підвищується рівень біологічно-активних речовин, погіршуються її реологічні властивості. Крім того, консервована кров має порушені властивості згортання через недостатність тромбоцитів, факторів V_VII, V_VIII і інших факторів згортання.

Негомогенність крові.

В 1 мл консервованої цитратом натрію крові міститься в першу добу близько 200, а при тривалому зберіганні 20000 агрегантів і ниток фібрину. Таким чином, при переливанні 1 л крові в судинне русло хворого потрапляє до 200000 мікроагрегантів, а при тривалому зберіганні до 20 млн. Перший капілярний фільтр – легені, які вражаються в першу чергу.

Перераховані важливі недоліки консервованої крові та її препаратів змусили, крім обмеження показів для переливання, шукати способи метаболічної реставрації крові з допогомою методу гемосорбції на різних сорбентах, очистки її від мікроагрегантів з допогомою мікрофільтрів і розширити покази до реінфузії, аутогемотрансфузії та прямого переливання крові

 

            Ускладнення, пов’язані зі зміною реактивності організму

 

1. Післятрансфузійна гарячка виникає внаслідок попадання ендотоксину в трансфузійне середовище або взаємодії антитіл реципієнта з перелитими лейко-

цитами, тромбоцитами чи імуноглобулінами донора. Гарячка, як правило, виникає через 1,5-2 год після вливання гемотрансфузійної рідини. У хворого виникає відчуття жару, підвищується температура тіла до 38-39 °С, з’являється головний біль, нудота, блювання, інколи утруднене дихання, біль у кістках, попереку.

Лікування. У цих випадках хворого необхідно зігріти (накрити одіялом, покласти грілку до ніг, напоїти гарячим чаєм). У разі тяжкого ступеня перебігу реакції необхідно ввести знеболюючі (промедол, омнопон, трамадол тощо), серцево-судинні засоби (кофеїн, кордіамін, строфантин, корглюкон), анти- гістамінні препарати (супрастин, димедрол, діазолін), кортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон), антипіретичні засоби (ацетилсаліцилову кислоту, ас- кофен, амідопірин); внутрішньовенно вводять 10 % розчин хлористого кальцію (10 мл), 5 % розчин глюкози (500 мг) з 5 % розчином аскорбінової кислоти (5-10 мл).

 

2. Алергічні реакції розвиваються у реципієнтів, у яких є сенсибілізація організму до різних білків плазми донорської крові. Вони виникають у разі повторної трансфузії крові, плазми, білкових препаратів. Ознаки алергічної реакції з’являються уже під час трансфузії або через 15-20 хв після її закінчення. Вона проявляється підвищенням температури тіла до 39-40 °С, лихоманкою, пітливістю, головним болем, алергічним набряком різних ділянок тіла, кропив’янкою, утрудненим диханням, тахікардією, зниженням артеріального тиску.

Лікування. Лікувальні заходи зводяться до припинення гемотрансфузії. Хворому негайно слід ввести внутрішньовенно 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду, 10 мл 5 % розчину аскорбінової кислоти, антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, діазолін), у тяжких випадках - кортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон). За показаннями вводять строфантин, корглюкон, кофеїн, кордіамін тощо.

 

3. Гемотрансфузійний шок виникає після переливання несумісної крові (помилки при визначенні групи крові, резус-фактору, проведенні проб на сумісність). Може спричинятися також внаслідок переливання інфікованої крові або крові, яка була випадково замороженою і відтанула чи нагрівалась до температури вище +40 °С. Головною причиною цього ускладнення є масивне внутрішньосудинне руйнування перелитих несумісних еритроцитів донора, їх гемоліз і утворення токсичних продуктів розпаду (гістаміну, серотоніну, калікреїну, брадикініну тощо), які викликають зниження судинного тонусу і серцевої діяльності. Іноді гемоліз еритроцитів виникає у реципієнта під впливом аглютинінів крові донора, особливо при недотриманні правила - переливання тільки одногрупної крові.

У перебізі гемотрансфузійного шоку розрізняють три періоди: І - власне шоку; ІІ - ниркової недостатності; ІІІ - одужання. Перший період гемотрансфузійного

шоку (перші кілька годин) проявляється уже після введення 20-40 мл несумісної крові. У хворого спостерігається раптове почервоніння шкірних покривів, збудливість, неспокій, відчуття страху смерті, стиснення в грудях, біль у попереку, тахікардія, зниження. артеріального тиску. Услід за цим у хворого виникає задишка, адинамія, блідість шкірних покривів, акроціаноз, нудота, блювання, втрата свідомості з мимовільним відходженням калу і сечі. Однією з найбільш ранніх і постійних ознак гемотрансфузійного шоку є внут- рішньосудинний гемоліз, який проявляється гемоглобінемією (підвищення гемоглобіну в крові) і гемоглобінурією (наявністю гемоглобіну в сечі - червона сеча). Для визначення внутрішньосудинного гемолізу в суху чисту пробірку з антикоагулянтом (2-3 краплі гепарину, 1-2 мл консервуючого розчину для заготівлі крові або цитрату натрію) вносять 3-5 мл крові хворого і центрифугують. Поява рожевого або червоного забарвлення плазми крові свідчить про підвищений рівень вільного гемоглобіну і наявність внутрішньосудинного гемолізу. Якщо хворому не була надана своєчасна й адекватна медична допомога, то у нього розвивається другий період - клінічна картина ниркової недостатності. Ураження нирок зумовлюється закупоркою ниркових канальців і капілярів зруйнованими еритроцитами, гемоглобіном і його похідними. Основною ознакою цього періоду є олігурія (зменшення кількості сечі). У тяжких випадках розвивається анурія (відсутність сечі). У крові накопичується сечовина,

креатинин, азотисті шлаки, калій, магній, фосфор, що спричиняють затримку води в тканинах. Виникають генералізовані набряки тіла, легень, головного мозку. У ряді випадків розвивається уремія - отруєння азотистими шлаками, що проявляється головним болем, адинамією, сухістю шкірних покривів, підвищенням артеріального тиску. Поряд з цим, виникає токсичний паренхіматозний гепатит. У цей період, тривалість якого становить 1-2 тижні, може настати смерть внаслідок уремії та серцевої недостатності.

Якщо хворий переживає період олігоанурії, то настає третій період - період одужання, який характеризується поступовим відновленням функції нирок. Виникає стан підвищеного виділення сечі (поліурія). За добу хворий виділяє до 3-5 л сечі, що створює умови для зневоднення організму (дегідратації), порушення електролітного обміну - в крові різко знижується кількість калію (гіпокаліємія), тяжких порушень серцевої діяльності. При сприятливому перебізі гемотрансфузійного шоку з крові поступово виділяються токсичні продукти (азотисті шлаки), нормалізуються показники водно-електролітного обміну, відновлюється функція нирок, печінки. Одужання хворого, як правило, триває 3-6 місяців.

Летальність від гемотрансфузійного шоку спостерігають у 20-30 % випадків.

Лікування. Воно повинно розпочинатися негайно після появи перших ознак шоку. Слід терміново зупинити переливання крові чи еритроцитарної маси,не виходячі з вени,заповнити нову систему реологічним кровозамінником, дати випити гарячий чай, обкласти хворого грілками, накрити теплим одіялом, ковдрою. Внутрішньовенно вводять 1 % розчин промедолу або омнопо- ну, глюкозу з інсуліном, вітамінами. Для підвищення артеріального тиску внутрішньовенно необхідно ввести кортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон),

400-450 мл реополіглюкіну. З метою видалення продуктів гемолізу еритроцитів здійснюють форсований діурез, який повинен становити не менше 75100 мл/год, за допомогою 20 % розчину манітолу (15-20 г) і фурасеміду (100 мг одноразово, до 1000 на добу). Для корекції кислотно-лужної рівноваги вводять 400-500 мл 4 % розчину натрію гідрокарбонату. Для боротьби з гіперка- ліємією вводять препарати кальцію (глюконат кальцію, хлорид кальцію). Об’єм трансфузійно-інфузійної терапії повинен бути адекватним діурезу.

З першої доби після розвитку шоку слід призначити гепарин або його аналоги.

У тих випадках, коли комплексна терапія не попереджує ниркової недостатності (у другий період гемотрансфузійного шоку), з метою ліквідації уремії лікування здійснюють у спеціалізованих відділеннях, де в разі потреби є можливість провести гемодіаліз за допомогою апарата “штучна нирка”.

У разі переливання інфікованої крові одночасно з вищенаведеним лікуванням призначають внутрішньовенно великі дози антибіотиків з урахуванням чутливості до них мікроорганізмів.

4. Цитратний шок розвивається при переливанні великої кількості крові зі значним вмістом цитрату натрію. Токсичною дозою натрію цитрату вважається 10 мг/кг/хв, що відповідає введенню 2-3 мл консервованої крові на 1 кг маси тіла реципієнта за 1 хв.

Клінічно цитратний шок проявляється неспокоєм, прискоренням пульсу, аритмією, зниженням артеріального тиску, утрудненим диханням, судомами. Лікування. З метою профілактики цитратного шоку рекомендують на кожні 500 мл крові донора вводити 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду або кальцію глюконату, оскільки при введенні цитратної крові цитрат натрію з’єднується з кальцієм сироватки крові, викликаючи вищенаведені порушення в організмі.

 

 

            Трансмісійні ускладнення, пов’язані з інфікуванням хворого кров’ю донора.

Інфікувати хворого при переливанні крові можна вірусним гепатитом В і С, цитомегаловірусною інфекцією, сифілісом, СНІДом, малярією, токсоплазмозом, бруцельозом та ін. Серед цих захворювань найбільш частим є вірусний гепатит. Він виникає у 2-3 % реципієнтів і нерідко ускладнюється цирозом печінки. У 10-15 % хворих імплантаційний гепатит призводить до летальних випадків. Інкубаційний період гепатиту В і С (сироваткового гепатиту) - 926 тижнів.

Слід відмітити, що за останні роки почастішали випадки імплантаційного сифілісу при переливанні свіжозаготовленої крові. У крові, що зберігається більше 4 діб при температурі 4 °С, сифілітичні спірохети гинуть.

Для запобігання зараженню ВІЛ уся донорська кров піддається тестуванню на виявлення антитіл до вірусу. Паралельно проводять заходи, спрямовані на вилучення донорів, котрі входять у групу ризику щодо СНІДу.

Поряд з проникненням у кров реципієнта специфічної інфекції під час переливання крові може відбутися бактеріальне забруднення його крові звичайними мікробами (стафілококами, стрептококами, паличкою синьо-зеленого гною, протеєм тощо). Це спостерігається при порушеннях правил асептики під час заготовлення крові та її переливання. Медичний працівник, який здійснює переливання крові, повинен строго дотримуватись правил асептики.

 

.

                        Догляд за хворим під час і після переливання гемотрансфузійних рідин

Під час і після переливання гемотрансфузійних рідин за хворими встановлюють пильний догляд. Зміна стану хворого, його поведінки або поява будь- яких скарг повинні розцінюватись як перші прояви ускладнення.

Після переливання гемотрансфузійних рідин хворому призначають ліжковий режим протягом 2 год і спостерігають за ним протягом 24 годин. Через дві години необхідно виміряти температуру тіла, а при її підвищенні - повторювати вимірювання щогодини протягом 4 год.

Наступного дня після переливання хворому призначають загальний аналіз крові та сечі.

У післятрансфузійний період важливим є спостереження за сечовиділенням, кількістю сечі, її кольором. Поява рожевого або бурого забарвлення свідчить про розвиток гемотрансфузійного ускладнення. Тільки уважний контроль за загальним станом хворого, рівнем артеріального тиску, температурою тіла, кількістю і характером виділеної сечі дає можливість своєчасно виявити

 

При виникненні посттрансфузійного ускладнення необхідно припинити переливання, терміново повідомити лікаря, а він уже інформує адміністрацію лікарні і станції переливання крові.

 

           

 

 

  Завдання для перевірки кінцевого рівня знань.

                                               Ситуаційні задачі.

 (Ще раз переглянути наступні задачі і записати правильні відповіді.)

 

            1. Хворий К., 27 років, поступив в хірургічне відділення з ножовим пораненням черевної порожнини через 4 години після травми. Стан хворого важкий. Пульс ниткоподібний, 120 в 1 хв. АТ 70/40 мм.рт.ст. проведена екстрена лапаротомія. В черевній порожнині багато рідкої крові. Встановлено джерело кровотечі – брижа тонкого кишечника, без ушкодження порожнистих органів. Проведений гемостаз. Як поступити з кров’ю в черевній порожнині?

            Відповідь: Необхідно провести реінфузію крові з черевної порожнини. Для виконання реінфузії кров повинна бути неінфікована вмістом порожнистих органів і в ній не повинно бути гемолізу. Гемоліз виявляється пробою Гемпеля (кров центрифугується і плазма не повинна бути забарвлена в рожевий колір). Реінфузії підлягає кров, яка знаходиться в порожнині не більше 12 годин. Зібрану кров проціджують через 8 шарів марлі. Стабілізатором слугують стандартні гемоконсерванти або гепарин (10 мг на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду на 450 мл крові). Зібрану кров перед гемотрансфузією розчиняють ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:1 і додають 1000 ОД гепарину на 1000 мл крові. Переливання проводять через систему інфузії з фільтром.

            2. В проктологічне відділення поступив хворий з кровотечею із гемороїдальних вузлів і важкою анемією. Хворий блідий, пульс 120 в 1 хв., АТ 100/60 мм.рт.ст., Нв 60 г/л. З метою відновлення дефіциту еритроцитів хворому в передопераційному періоді перелито 300 мл одногрупної і однорезусної еритроцитарної маси. Як оформити документацію на проведену гемотрансфузію?

            Відповідь: На кожний випадок гемотрансфузії потрібно заповнити протокол переливання еритроцитарної маси, плазми. Спочатку записуються покази до гемотрансфузії, потім метод – в/в, в/а, крапельний, цівкою; потім дані, що вказані на етикетці флакону (паспорт крові): група крові, номер флакону, дата забору, прізвище та ініціали донора. Після цього записуються результати визначення групи крові донора і реципієнта, а також результати проведення проб на групову та резус-сумісність, біологічну пробу. Відмічаються дані про стан хворого під час переливання і після нього. Після переливання препаратів крові щогодинно визначаються температура, пульс і АТ. Через 24 години хворому необхідно зробити загальні аналізи крові та сечі.

            3. Хворому з ножовим пораненням в живіт виконана лапаротомія. Під час останньої в черевній порожнині до 1,5 л крові. При ревізії встановлено пошкодження брижі тонкого кишечника і тонкої кишки. Кровотеча зупинена. Чи являється даний стан хворого абсолютним показом для переливання крові? Які препарати крові краще застосувати? Чи можлива аутореінфузія крові із черевної порожнини?

            Відповідь: Крововтрата більше 1 л (20% ОЦК) є абсолютним показом до переливання     крові. Краще переливати одногрупну та однорезусну еритроцитарну масу або відмиті еритроцити. Кров із черевної порожнини переливати не можна, адже вона інфікована.

            4. Хворому переливається одногрупна та однорезусна еритроцитарна маса. Через годину після переливання пульс 76 в 1 хв, АТ 130/80 мм.рт.ст., температура тіла 36,8^оС. Виділилось 200 мл солом’яно-жовтого кольору сечі. Задишки, гіперемії обличчя, болю в попереку у хворого немає. Що повинен зробити лікар з порожнім флаконом?

            Відповідь: Після переливання флакон донора із залишками трансфузійної речовини зберігають в холодильнику протягом двох діб.

            5. Хворому з геморагічним шоком 4-го ступеню перелито 200 мл одногрупної та однорезусної еритроцитарної маси. Стан хворого під час переливання не змінювався. Які дослідження та лабораторні методи обстеження повинен виконати лікар, що переливав еритроцитарну масу протягом доби після переливання?

            Відповідь: Після гемотрансфузії лікар з медичною сестрою проводять спостереження за хворим :дотримання постільного режиму і голоду протягом 2 годин після гемотрансфузії;

вимірювання температури тіла, артеріального тиску щогодини протягом 2 годин після гемотрансфузії;

медичний контроль за загальним станом хворого, кількістю та характером сечі перші 6 годин після гемотрансфузії;

лабораторний контроль сечі, крові та за необхідністю інших показників наступного дня.

            6. Хворий, 42 роки, поступив в хірургічне відділення після автомобільної катастрофи із закритою тупою травмою живота через 6 годин після травми. Виконаний лапароцентез. В черевній порожнині знайдена кров. Під час лапаротомії під інтубаційним наркозом встановлено травматичні пошкодження селезінки з крововтратою до 1500 мл. Кровотеча зупинена. Чи можлива реінфузія крові та як її виконати?

            Відповідь: Реінфузія крові можлива, так як з моменту травми минуло менше 12 годин і немає пошкодження порожнистого органу (кров не інфікована). Для виконання реінфузії необхідна система, стерильний посуд із стандартним гемоконсервантом або гепарину 10 мг на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду на 450 мл крові. Зібрану кров перед переливанням розчиняють ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:1 і додають 1000 ОД гепарину на 1000 мл крові. Переливання здійснюють через систему з фільтром або спеціальними мікрофільтрами.

            7. У хворого під час проведення біологічної проби (перший раз струминно перелито 15 мл еритроцитарної маси) з’явилась гіперемія обличчя, задишка, зросла частота пульсу, біль в попереку. Чи продовжувати біологічну пробу та які дії повинен виконати лікар.

            Відповідь: У випадку появи реакції на переливання еритроцитарної маси проведення біологічної проби припиняють. Необхідно негайно перетиснути систему (не виходячи голкою з вени), відключити від голки і підключити систему з фізрозчином або глюкозою.

            8. Хворому з шлунково-кишковою кровотечею А(І) Rh (+) групи крові із станції переливання крові доставлена еритроцитарна маса А(І) Rh (+) 250 мл. Як провести макроскопічну візуальну оцінку придатності еритроцитарної маси?

            Відповідь: Перед переливанням еритроцитарної маси лікар повинен провести візуальну оцінку, щоб впевнитись про придатність еритроцитарної маси до переливання. По-перше, звертається увага на герметичність упаковки, пляшки чи контейнера, співпадання групи крові та резус-фактора донора та реципієнта. По-друге, звертається увага на номер, дату збирання крові, вид консерванта, прізвище, ім’я та по-батькові донора, ким була зібрана еритроцитарна маса, підпис лікаря. Потім потрібно звернути увагу на наявність згустків та бактеріального забруднення еритроцитарної маси, гемолізу. Визначати придатність еритроцитарної маси необхідно при достатньому освітленні на місці зберігання.

            9. Хворому з неоднократною шлунково-кишковою кровотечею переливаласт еритроцитарна маса по 240 мл 3 рази. Під час переливання виникли гемотрансфузійні реакції негемолітичного типу. У хворого знову виникла шлунково-кишкова кровотеча, стан погіршився. Яке трансфузійне середовище краще вибрати для переливання?

            Відповідь: В даному випадку краще застосувати відмиті еритроцити. Їх отримують з еритроцитарної маси шляхом їх відмивання в фізіологічному розчині натрію хлориду. В процесі відмивання видаляється більша частини плазмових білків, тромбоцитів, лейкоцитів, строми зруйнованих еритроцитів, продуктів метаболізму. Відмиті еритроцити є найменш реактогенним гемотрансфузійним середовищем, яке містить еритроцити. Використовують відмиті еритроцити в тих випадках, коли у хворого були посттрансфузійні реакції негемолітичного типу, а також хворим, сенсибілізованим до антигенів білків плазми. Зберігаються відмиті еритроцити протягом 24 год від моменту їх приготування. Оптимальним є використання компоненту відразу після приготування.

            10. Під час переливання еритроцитарної маси затромбувалася голка. Намагаючись поновити прохідність голки, медсестра продула голку шприцом. Внаслідок чого в вену потрапило 2,0 мл. повітря. У хворого раптово появився біль за грудиною, задуха, кашель, ціаноз, колапс. На ЕКГ - ознаки навантаження правого передсердя зі зміщенням електричної вісі вправо. Яке ускладнення має місце?

            Відповідь: Внаслідок порушення техніки переливання крові у хворої виникла повітряна емболія.

            11. Після масивного переливання крові тривалих термінів зберігання у хворого появилось короткочасне збудження, яке змінилось апатією, сонливістю, судомними посмикуваннями м’язів, атонією, брадикардією, падінням артеріального тиску. На ЕКГ – поява високого гострокінцевого зубця Т з вузькою основою. Яке ускладнення має місце?

            Відповідь: У хворого виникла калієва інтоксикація.

            12. У хворого з тупою травмою живота, оперованого через 10 годин з моменту отримання травми, під час операції констатовано розрив печінки. В животі до 2,5 л крові з множинними згустками. В лікарні в достатній кількості обстеженої свіжої крові потрібної групи. Яку тактику компенсації крововтрати слід обрати лікарю в даному випадку?

            Відповідь а) відмовитись від переливання крові і відновити ОЦК за допомогою кристалоїдів і колоїдних плазмозамінників

б) перелити консервовану еритроцитарну масу потрібної групи

в) провести реінфузію стабілізованої і профільтрованої крові зібраної в черевній порожнині

г) перелити свіжезаморожену плазму

д) перелити відмиті еритроцити

            13. У хворого з шлунково-кишковою кровотечею після переливання 200 мл О (І) Rh (+) еритроцитарної маси через 1 годину підвищилась температура тіла до 38,5 ^оС, з’явились болі в м’язах і суглобах, лихоманка. Пульс 82 уд/хв., артеріальний тиск – 120/80 мм. рт. ст. Катетером видалено до 150 мл солом’яно-жовтої сечі, при лабораторному дослідженні змін в ній не виявлено. Про яке ускладнення чи реакція розвинулась у хворого? Яке лікування слід призначити?

            Відповідь: У хворого пірогенна реакція середнього ступеню важкості. Пацієнту слід ввести антигістамінні препарати, анальгетики, хлорид кальцію 10 % - 20 мл внутрішньовенно.

            14. Під час переливання еритроцитарної маси хворому з кровотечею затромбувалась голка. Медсестра відключила систему, а голку промила розчином гепарину. Чи вірно зробила медична сестра?

            Відповідь: При тромбуванні голки промивати її розчином гепарину не можна, так як може виникнути тромбоемболія легеневої артерії.

            15. При макроскопічній оцінці якості консервованої крові лікар звернув увагу на герметичну упаковку, відповідність паспортизації, збереження, на те, що кров не хільозна. На що в першу чергу потрібно звернути увагу при макроскопічній оцінці крові?

            Відповідь: В першу чергу потрібно звернути увагу на бактеріальне забруднення, наявність згортків, гемолізу.

 

 

ВИБЕРІТЬ ОДНУ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ

 

1. Готуючи хворого до гемотрансфузії, необхідно:

а) зробити загальний аналіз сечі;

б) дати багато пиття;

в) зробити аналіз калу на приховану кров;

г) зробити клінічний аналіз крові;

д) зібрати гемотрансфузійний анамнез.

3. Ознаки цитратного шоку – це:

а) звуження зіниць;

б) біль у животі і попереку;

в) тахікардія і падіння АТ;

г) судоми;

д) припухлість обличчя і шиї

4. Укажіть ранні симптоми ускладнень, спричинених переливанням несумітної крові:

а) гіпотермія, апатія;

б) анурія, гемоглобінурія;

в) анізокорія, брадикардія;

г) брадипное;

д) дискомфорт, біль у попереку, за грудниною, утруднене дихання.

 

Укажіть послідовність дій

                 

1.Невідкладна допомога при ознаках несумісності крові:

а)    за призначенням лікаря увести гормони, сечогінні препарати, кардіостимулятори, про-
вести дезінтоксикаційну терапію;

б)   повідомити лікаря;

в)   голку з вени не виймати;

г)   припинити переливання, вимкнувши систему;

д)   зарядити нову систему для внутрішньовенних вливань фізіологічного розчину і під-
ключити до голки у вені.

 

Укажіть послідовність дій

 

2.Переливання крові:

а)   підібрати необхідну кров;

б)   заповнити систему;

в)   зробити пробу на індивідуальну і резус-сумісність;

г)   зробити пробу на біологічну сумісність;

д)   визначити показання і протипоказання до переливання крові;

е)   визначити придатність до переливання;

ж)  визначити групу крові і Ші-фактор у реципієнта;

з)   перевірити групу крові донора.

2.Невідкладна допомога при ознаках несумісності крові:

а)    за призначенням лікаря увести гормони, сечогінні препарати, кардіостимулятори, про-
вести дезінтоксикаційну терапію;

б)   повідомити лікаря;

в)   голку з вени не виймати;

г)   припинити переливання, вимкнувши систему;

д)   зарядити нову систему для внутрішньовенних вливань фізіологічного розчину і під-
ключити до голки у вені

.

ВИРІШІТЬ ВИРОБНИЧІ СИТУАЦІЇ

СИТУАЦІЯ 1

У відділення прибув пацієнт з виразкою шлунка, що кровить. Лікар призначив переливан-
ня крові. Медсестра під керівництвом лікаря перевірила групу крові донора і реципієнта.
Кров із холодильника зігріта. Згідно з попередніми дослідженнями вона сумісна за систе-
мно АВО і резус-фактором.

Внутрішньовенно струминно, по 15 мл з інтервалом 3 хв, уведено 3 порції крові, тобто 45 мл.
При введенні останньої порції у хворого з’явились нудота, біль за грудниною і в ділянці
попереку, пульс і дихання почастішали, знизився АТ.

1.  Що трапилось із хворим?

2.  Які порушення інструкції з переливання крові ви можете назвати?

3.  Ваші дії?

 

 

СИТУАЦІЯ 2

З метою компенсування крововтрати хворому перелито приблизно 800 мл донорської од-
ногрупної крові, сумісної за системою АВО, КЬ-фактором і біологічною пробою. Наприкінці
переливання хворий відчув задерев’янілість язика, набряк верхньої і нижньої губ, дихання
скало утрудненим, зі свистом, пульс почастішав, АТ знизився.

1.      Яке ускладнення виникло у пацієнта?

2.      Ваші дії?

3.      Як переливати кров і її препарати пацієнтам з високою схильністю до алергії?

 

 

СИТУАЦІЯ З

Фельдшер швидкої допомоги доставив пацієнта після ДТП. Пацієнт у свідомості, але різко
«гальмований, шкіра і слизові оболонки бліді. Пульс — 110 за 1 хв, АТ — 70/40 мм рт. ст.
Живіт мало бере участь у диханні, пальпаторно болісний і напружений у правій половині,
пршуплення перкуторного звуку в пологих місцях.

1.        Схарактеризуйте стан пацієнта.

2.        Установіть попередній діагноз.

3.    Обґрунтуйте діагноз.

 

СИТУАЦІЯ 4

Пацієнта під наркозом взято на операцію з приводу розриву печінки. Реінфузія немож-
лива, оскільки в черевній порожнині багато згустків. Призначено переливання донорської
крові. Після повторної перевірки групи крові донора і реципієнта, визначення сумісності
за групою і КЬ-фактором хворому перелита одногрупна кров. Після переливання 100 мл
з явилися озноб, піт, пульс почастішав до 130 за 1 хв, АТ прогресивно падає.

1.         Що з пацієнтом?

2.         Чи дотримана інструкція з переливання крові?

3.         Ваші дії?

4.    Як проводити біологічну пробу у пацієнта під наркозом?

СИТУАЦІЯ 5

Хворий, до 7 років, доставлений з ножовим пораненням живота через 4 год з моменту травми. Стан вкрай тяжкий. Пульс ниткоподібний, 120 за 1 хв. Артеріальний тиск - 70/40 мм рт. ст. Проведено екстрену лапаротомію.  У черевній порожнині багато крові і  згустків. У міру аспірації крові встановлено джерело кровотечі: судини брижі тонкої кишки. Проведений гемостаз. Ушкоджень порожнистих органів не встановлено. Як вчинити із зібраною кров’ю?

Після реінфузії у хворого спостерігається підвищення температури до 40° С, почастішання
пульсу.

1.         Що з пацієнтом?

2.         Чи необхідне при інфузії визначення сумісності крові за АБО, Ші-фактором і біологічною пробою.

3.         Ваші дії?

 

СИТУАЦІЯ 6

З метою швидкої компенсації крововтрати хворому через катетер у підключичній вені пере-
лито 1000 мл одногрупної резус-сумісної донорської крові, консервованої з цитратом натрію.
Наприкінці гемотрансфузії у хворого з’явились занепокоєння, блідість шкіри, тахікардія,
судоми м’язів.

1.                 Яке ускладнення виникло у хворого?

2.                      У чому полягає його профілактика?

3.                      Які лікувальні заходи необхідні?

4.                 Яке ускладнення може виникнути при роботі з підключичним катетером?

5.                 Як запобігти цьому?

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

Медсестринство в хірургії: посібник з практичних             навичок/О.Л.Ковальчук,Р.О.Сабадишин,О.В.Маркович-Тернопіль: Укрмедкнига,2002.с.182-218.

Хірургія: підручник                                                                                                                       /О.М.Кіт,О.Л.Ковальчук,І.С.Вардинець,А.О.Боб.-        

                                    Тернопіль:ТДМУ,2014.с.96-130.