Викладач Єрофєєва В. В Навчальна дисципліна: «ВІйськово-медична підготовка та медицина надзвичайних ситуацій». Тема практичного заняття№8: «Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин ( СДОР), симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.» Група 4 А л/с. Дата: 27.04.22 Група 4 Б л/с. Дата: 28.04.22

 

Викладач Єрофєєва В. В                 

Навчальна дисципліна: «ВІйськово-медична підготовка та медицина надзвичайних ситуацій».

Тема практичного заняття№8: «Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин ( СДОР), симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.»

 Група 4 А л/с. Дата: 27.04.22  Група 4 Б л/с. Дата: 28.04.22

НАВЧАЛЬНА ПРАКТИКА

Тема:  Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин( СДОР), симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.

Знати

1.Основні принципи і методи лікування гострих отруєнь СДОР. Основні симптоми отруєнь, перша медична  допомога при отруєннях СДОР: аміаком, чадним газом, хлором, сірковуглецем тощо.

2.Заходи та засоби захисту (індивідуальні та колективні) при аваріях з викидом СДОР.

Робота медичної сестри в складі бригад екстреної медичної допомоги в осередку хімічного ураження.

3.Техніка безпеки особового складу бригад екстреної допомоги під час ліквідації осередків хімічного ураження та їхніх наслідків.

Практичні навички:

¾    правила застосування індивідуальних засобів захисту органів дихання і шкіри;

¾    проведення часткового санітарного оброблення відкритих ділянок тіла та одягу за допомогою індивідуального протихімічного пакета (ІП

¾    надання медичної допомоги при отруєнні хлором, аміаком, сірководнем, чадним газом та іншими речовинами, введення антидотів;

¾    перша медична допомога при укусах отруйними тваринами;

¾    вирішення ситуаційних завдань.

 

Самостійна робота

-загальні принципи лікування гострих отруєнь;

       -характеристика СДОР, що трапляються найчастіше, симптоми отруєння.

 

 

ПОНЯТТЯ ПРО ВОГНИЩЕ ХІМІЧНОГО УРАЖЕННЯ СДОР

 

Пiд хiмiчно небезпечним об’єктом (ХНО) розумiють об’єкт народного господарства, де виробляються або зберiгаються СДОР, при аварії або руйнуванні якого можуть виникнути масові ураження людей і тварин, а також пошкодження рослинності. В мирний час всi цi об’єкти належать до потенцiйно небезпечних хiмiчних виробництв, а у воєнний час – до додаткових джерел хiмiчної небезпеки для вiйськ та цивiльного населення.

Внаслідок аварій (руйнувань) хiмiчно небезпечних об’єктів може створитися складна хімічна обстановка з виникненням вогнища хімічного ураження.

У вогнищі хімічного ураження СДОР розрізняють:

-          район аварії;

-          зону розповсюдження зараженого повітря в уражаючих концентраціях.

Район аварії – це площа, яка заражується безпосередньо під час розливу (викиду) СДОР.

Зона розповсюдження зараженого повітря утворюється за рахунок поширення первинної та вторинної хмар.

Первинна хмара утворюється в результаті миттєвого (1-3 хв) переходу в атмосферу стиснутих і зріджених газів, вторинна хмара – в результаті випаровування з підстилкової поверхні розлитих зріджених газів та токсичних рідин при температурі їх кипіння, вищій від температури навколишнього середовища.

В хімічному вогнищі СДОР можуть перебувати у газоподібном у, пароподібному, аерозольному і краплиннорідкому станах. Висота поширення хмари отруйної речовини не перевищує, як правило, 25-30 м. Зона зараження грубодисперсними частинками не перевищує 1-3 км, рiдкими  – 5-10 км, а у газоподiбному стані – від 1 до 35 км.

Рухомість зони хімічного зараження залежить від руху повітряних потоків по вертикалі і горизонталі. В умовах, коли приземний шар повітря (висотою до 2 м) холодніший від верхніх шарів атмосфери (інверсія) і вітер слабкий (1-2 м/с), заражена хмара характеризується стабільністю і може поширюватись на значні відстані. В тих випадках, коли температура повітря в приземному шарі (20-30 м) постійна (ізотермія) або коли температура нижнього шару повітря вища за температуру верхніх шарів (конвекція) і швидкість вітру становить близько 3-7 м/с, глибина розповсюдження зараженої хмари незначна. Найбільша стабільність зони хімічного зараження СДОР буває вночі, вранці, в хмарну погоду,  коли стан атмосфери стійкий.

Хімічні сполуки, що виробляються, зберігаються, транспортуються застосовуються в народному господарстві у великих кількостях та володіють високою токсичністю, які при викиді чи виливі здатні призвести до зараження повітря й оточуючого середовища в уражаючих концентраціях і вище називаються сильнодіючими отруйними речовинами.

Хімічно небезпечні об'єкти (ХНО) - це підприємства, котрі виробляють застосовують (зберігають), використовують або транспортують СДОР, що здатні, в разі аварій призводити до масового отруєння людей та утворювати осередки хімічного ураження.

Аварія на ХНО СДОР - це викид в навколишнє середовище токсичних речовин понад встановленої норми в кількостях, що здатні викликати ураження людей, тварин, рослин.

 За ступенем небезпеки для організму СДОР поділяють:

І – надзвичайно небезпечні;

ІІ – високонебезпечні;

ІІІ – помірно небезпечні;

ІV – малонебезпечні.

Речовини, якi можуть викликати масовi отруєння при руйнуваннi хiмiчних об’єктiв, розподіляють за дією на 6 груп:

 синдромологічна класифікація:

1) переважно задушливої дії (хлор, трихлористий фосфор, оксихлорид фосфору, метилiзоціанат);

2) переважно загально-отруйної дії (хлорид сiрки, фосген, хлорпiкрин);

3) задушливої та загально-отруйної:

– вираженої припікаючої (акрилонітрил, азотна кислота);

– слабкої припікаючої (сірчистий ангідрид, сірководень, оксиди азоту, фтористий водень);

4) що порушують генерацiю, проведення та передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки (ФОС));

5) задушливої та нейротропної дії (аміак);

6) цитотоксичні отрути (оксид етилен у, метилбромід, дихлорометилбромiд, метилхлорогiдрин, етан, диметилсульфат, діоксин, галогенiзовані вуглеводні).

Як і більшість хімічних сполук, СДОР, впливаючи на організм, викликають місцеві і резорбтивні ураження. За цими проявами їх можна подiлити на двi групи з вираженою дією:

– подразнювальною i припiкаючої дії на слизовi оболонки очей, дихальних шляхiв та шкiру (акрилонiтрил, амiак, гексаметилдиiзоцiанат, гiдразин, диметилсульфат, азотна кислота, метилбромiд, метилхлорид, метилвiнiлкетон, метилiзоцiанат, оксиди азоту, оксихлорид фосфору);

– резорбтивною дією на органи та системи організма.

Остання група за домiнуючим механiзмом токсичного ефекту може бути подiлена ще на три підгрупи:

1) речовини, що переважно порушують енергетичний обмiн (транспортування кисню кров’ю: азотиста та азотна кислоти, оксиди азоту, оксид вуглецю; інгiбiтори ланцюга дихальних ферментiв та циклу трикарбонових кислот: синильна кислота, акрилонiтрил, сiрководень, фторетанол, хлоретанол; блокатори процесів бiологічного окислення та синтезу макроергiв: динiтроортокрезол, динiтрофенол, пентахлорфенол) – загальноотруйні;

2) речовини, що переважно порушують процеси генерацiї, проведення та передавання нервового iмпульсу (фосфороорганiчнi сполуки: дихлофос, меркаптофос, тіофос; карбамати: діокcикарб, метмеркаптурон; хлороорганiчнi iнсектициди: альдрин, дильдрин; амiак, гiдразин, сiрковуглець, вiнiлпропiонат, метилвiнiлкетон, метилбромід) – нейротропні;

3) речовини, що переважно порушують метаболiчнi процеси у клiтинах

(диметилсульфат, діоксин, метилбромiд, метилхлорид, оксид етилену, етиленамiн, етиленсульфід, паракват, тетраетилсвинець, тетрахл ордибензофуран) – цитотоксичні.

При цьому одна й та ж речовина може бути вiднесена до рiзних груп СДОР.

РЕЧОВИНИ З ДОМІНУЮЧОЮ ЗАДУШЛИВОЮ ДІЄЮ

До цієї групи відносять речовини, для яких головним об’єктом дії в організмі є дихальні шляхи. Хоча через отруєння розвиваються суттєві порушення функцій інших органів і систем, смерть постраждалих в основному пов’язана з гострим порушенням зовнішнього дихання, а в основі патогенезу лежить розвиток гострого токсичного набряку легень та гіпоксії.

У багатьох галузях промисловості широко використовують як вихідні продукти для синтезу хімічні сполуки, які належать до класичних отрут задушливої дії. Ці речовини (хлорпікрин, фосген). Хлор належить до сильнодіючих токсичних речовин, запаси яких на об’єктах народного господарства особливо великі. Так, на водоочисній станції великого міста може зберігатись понад 10 т цієї речовини. При руйнуванні такого об’єкта формується вогнище хімічного ураження, де кількість отруєних перевищує декілька тисяч.

РЕЧОВИНИ З ДОМІНУЮЧОЮ ЗАГАЛЬНО-ОТРУЙНОЮ ДІЄЮ

Етиленхлоргідрин (C₂H₅ClO) – це безколірна рідина зі слабким запахом. Температура кипіння 29°С, добре розчиняється у воді. Пара важча за повітря.

Сильна отрута, діє інгаляційно та при надходженні у шлунок. Смертельна концентрація – 1,2 г/м³ при вдиханні протягом 2 год.

Застосовується у виробництві барвників, засобів просочення дерева, в органічному синтезі як розчинник. Речовина сповільненої дії, створює нестійке вогнище ураження.

Клінічна картина отруєння розвивається через декілька годин після ураження. В момент контакту – невелике подразнення очей, верхніх дихальних шляхів.

Першими симптомами є слабкість, сильна спрага, серцевий біль. Розвиваються тремор, атаксія, параліч кінцівок, пронос, блювання, порушення дихання, ціаноз. Смерть настає від зупинки дихання. При сприятливому перебігу отруєння одужання настає не раніше ніж через тиждень.

Специфічних засобів терапії не існує. Рекомендуються інгаляції кисню, введення лужних розчинів, симптоматичне лікування.

Засоби індивідуального захисту – загальновійськовий фільтрувальний протигази зі скороченням часу використання у 2,5 раза, ізолюючі та фільтрувальні протигази марок В, А, БФК, респіратор РПГ-67А, а за їх відсутності – ватно-марлева пов’язка, змочена 2% розчином питної соди, захисний костюм, захисні окуляри, рукавиці.

Для проведення дегазації використовують 20% розчин сульфату заліза та їдкого натру – 10 т на 1 т СДОР.

2,4-динітрофенол – (C₆H₄N₂O₅). Жовтуваті кристали з фенольним запахом, які диспергують у повітрі. Температура плавлення +115ºС. Легко розчиняється у бензолі, слабо – у воді. Добре всмоктується через шкiру.

Застосовується у виробництві барвників, засобів просочення дерева. Клініка ураження розвивається через інгаляційне проникнення отрути в організм (у вигляді пилу) або потрапляння в шлунково-кишковий тракт.

Виділяють легку, середню та тяжку форми отруєння. При легкій інтоксикації через годину після проникнення отрути в організм розвивається загальна симптоматика: головний біль, млявість, зниження працездатності, запаморочення, диспептичні розлади. Патогномонічними симптомами є виражена пітливість, підвищення температури тіла до 38°С, збільшення рівня основного обміну на 20-30%.

У більш тяжких випадках приєднується задишка, з’являється відчуття стиснення за грудниною, відзначають різке прискорення пульсу. Температура тіла підвищується до 40°С і вище. Свідомість втрачається, зіниці розширюються, розвивається кома. Смерть настає через декілька годин від зупинки дихання.

При контакті зі шкірою викликає подразнення, у чутливих людей – дерматити.

Специфічні засоби терапії відсутні. Основні напрямки невідкладної допомоги – боротьба з гіпертермією фармакологічними та фізичними засобами, корекція водно-електролітного обміну, симптоматична терапія.

Засоби індивідуального захисту: фільтруючий протигаз, захисний костюм, рукавиці.

РЕЧОВИНИ ЗАДУШЛИВОЇ ТА ЗАГАЛЬНОТОКСИЧНОЇ ДІЇ

Найбільш різноманітна група промислових отрут, яка об’єднує речовини, здатні при інгаляційній дії викликати формування токсичного набряку легень, а при резорбції порушувати енергетичний обмін. Внаслідок інтоксикації розвивається гіпоксія змішаного типу.

Акрилонітрил – (C₃H₃N) – безколірна рідина, температура кипіння +78,5°С, температура затвердіння -83°С, леткість 41,43 г/м³, пара в 1,9 раза важча за повітря. Легко спалахує, утворюючи вибухонебезпечні суміші. Помірно розчинний у воді, гідролізується з утворенням малотоксичних речовин. Заражена хмара розповсюджується у нижніх шарах атмосфери.

Застосовується у виробництві синтетичних волокон, каучуку, пластмас. Швидкодіюча отрута, утворює нестійкі вогнища ураження. Уражаюча токсодоза – 0,75 мг·хв/л, смертельна – 7,0 мг·хв/л.

Механізм дії акрилонітрилу- викликає гальмування тканинного дихання. Механізм задушливої і припікаючої дії не вивчено.

При концентрації  отрути в повітрі 0,035-0,220 г/м³ протягом 20-45 хв

розвиваються симптоми інтоксикації. Спочатку виникають головний біль, слабість, нудота, блювання, задишка, пітливість.

Клініка ураження розвивається при надходженні речовини через шлунково-кишковий тракт, неушкоджену шкіру та легені. Якщо краплі речовини зразу не видалені з поверхні шкіри або недостатньо нейтралізовані, то, як правило, протягом 10-24 год на місці потрапляння отрути виникає пухирчастий дерматит, рідше виразки, які загоюються з утворенням рубців. Дія парів у концентрації 0,3-0,5 г/м³ та вище супроводжується подразненням слизових верхніх дихальних шляхів.

При подальшій дії акрилонітрилу в помірних концентраціях розвивається токсичний набряк легень. У більш тяжких випадках спостерігають втрату свідомості, судоми, кому, смерть від зупинки дихання та серцевої діяльності.

Видужування настає повільно, довго зберігаються слабість і біль в очах, м’язові посмикування, хитка хода, зниження пам’яті, відсутність пульсу на кінцівках.

Лікування складається з трьох етапів: загоєння уражень очей і шкіри проводиться за загальними принципами обробки хімічних опіків; профілактика та терапія токсичного набряку легень; боротьба з проявами загальноотруйної дії. Як антидот використовують тіосульфат натрію.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтруючі протигази типу А, А8, захисні костюми, гумові чоботи, рукавиці. Для проведення дегазації використовується розчин їдкого натру з розрахунку 8 т на 1 т СДОР.

Сірководень (H₂S) – безбарвний газ, який має запах протухлих яєць. Температура кипіння -60,8°С, температура затвердіння -85,7°С. Важчий за повітря (густина 1,1).

Утворюється при гнитті продуктів рослинного і тваринного походження. Токсичні концентрації можуть виникати у вугільних шахтах, сірчаних копальнях тощо. Може бути побічним промисловим продуктом при виробництві віскози, целюлози, при рафінуванні нафти.

Швидкодіюча отрута, утворює нестійкі вогнища ураження. У повітрі горить, а в суміші з ним вибухає з утворенням сірчистого ангідриду. Особливо небезпечний в закритих приміщеннях. Уражаюча токсодоза – 16,1 мг·хв/л, смертельна – 25,0 мг·хв/л.

Загальнотоксична дія обумовлена взаємодією сірководню з атомами заліза цитохромів В, С, А, гальмуванням ферменту цитохромоксидази, що спричиняє гістотоксичну гіпоксію.

Основний шлях надходження в організм – інгаляційний, але не виключений і шлях інтоксикації через шкіру.

Клініка отруєння розвивається при вдиханні протягом години пари сірководню в концентрації 0,6∙10^-2 г/м³. При цьому з’являються різь в очах, головний біль, сльозотеча, світлобоязнь, нежить.

При більш високих концентраціях – біль в очах, подразнення слизових оболонок очей, носоглотки, світлобоязнь, блефароспазм, нежить, металевий присмак у роті, головний біль, стиснення за грудниною, нудота. Можливий бронхіт зі слизовим, інколи  кров’янистим харкотинням.

Продовження інгаляцій призводить до формування токсичного набряку легень.

При вдиханні сірководню в концентраціях понад 0,9 г/м³ розвивається клініка, яка обумовлена загально резорбтивною дією. Можливий розвиток апоплексичної форми (миттєвий розвиток судом і смерть протягом декількох хвилин), а також судомно-коматозної форми (прояви отруєння розвиваються більш повільно).

Уражений може тривалий час перебувати у комі. Після виходу з неї – апатія, сонливість, ретроградна амнезія.

Часто виникають легеневі та серцеві ускладнення, зниження інтелекту, психози, паралічі, а також різні розлади (сліпота).

Лікування симптоматичне, спрямоване на боротьбу з гіпоксією, порушеннями у серцево-судинній і нервовій системах, профілактику токсичного набряку легень. Специфічні антидоти відсутні.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтрувальні протигази марок В, М, КД, захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці. Для проведення дегазації використовується ДТСГК з розрахунку 3 т на 1 т СДОР.

РЕЧОВИНИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ГЕНЕРАЦІЮ, ПРОВЕДЕННЯ ТА ПЕРЕДАВАННЯ НЕРВОВОГО ІМПУЛЬСУ

Сірковуглець (СS₂) – безбарвна масляниста рідина з приємним фруктовим запахом. Температура кипіння +46°С, температура затвердіння

-108,6°С. Леткість 214 г/м³, пара у 2,6 рази важча за повітря. Слабо розчиняється у воді добре – в жирах. Використовують у виробництві штучного шовку, штапельного волокна, як пестицид, екстрагувальну речовину, засіб дезінфекції ґрунту.

Речовині притаманний виражений загально резорбтивний ефект. Для

значних концентрацій характерна наркотична дія, місцеві прояви слабкі. Основний шлях надходження в організм – інгаляційний, можливе проникнення отрути через непошкоджену шкіру.

Належить до швидкодіючих речовин, утворює нестійкі вогнища ураження. У суміші з повітрям легко спалахує, при горінні утворюються сірчистий ангідрид і двоокис вуглецю, вибухонебезпечний. Уражаюча токсодоза – 45 мг·хв/л.

Клінічні прояви при вдиханні протягом кількох годин у концентрації 1,0-1,2 г/м³ викликають почервоніння обличчя, ейфорію, збудження, головний біль, потім можуть з’явитися порушення чутливості і рівноваги, біль при ковтанні, сильний і довготривалий головний біль, інколи судоми.

При дуже високих концентраціях – втрата свідомості і смерть від зупинки дихання.

Видужання після тяжких отруєнь, як правило, неповне. Залишаються розлади чутливості, порушення рефлексів, розлади зору і слуху. Можливі розлади нервової системи: симптом Паркінсона, поліневрит, порушення сну. При тривалому впливі на шкіру з’являються зміни, як при опіках II ступеня.

Лікування симптоматичне. Специфічні засоби лікування відсутні. Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтруючі протигази марок А, М, БКФ, захисний костюм, шолом, нагрудник, гумові чоботи, рукавиці.

РЕЧОВИНИ З ЗАДУШЛИВОЮ ТА НЕЙРОТРОПНОЮ ДІЄЮ

Речовини цієї групи викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легень, на фоні якого формується тяжке ураження нервової системи. В основі дії на мозок лежить прямий нейротоксичний ефект, який посилюється тяжкою гіпоксією, викликаною порушенням зовнішнього дихання.

Аміак (NH₃) – безбарвний газ із різким задушливим запахом, при охолодженні і під тиском зріджується у прозору рідину, яка кипить при температурі -33°С. Температура затвердіння -78°С, пара легша за повітря (густина 0,59), вибухонебезпечний в суміші з повітрям. При взаємодії з вологою повітря утворює нашатирний спирт, з метаном – синильну кислоту.

Аміак використовується для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива, як холодоагент в холодильних установках.

Належить до швидкодіючих отрут, на місцевості утворює нестійкі вогнища ураження. Уражаюча токсодоза – 15 мг·хв/л, смертельна – 100 мг·хв/л.

Аміак проявляє як місцеву, так і загально резорбтивну дію. Місцевий ефект обумовлений припікаючою дією нашатирного спирту, який утворюється при взаємодії аміаку з вологою шкіри та слизових оболонок. Можливі хімічні опіки очей та верхніх дихальних шляхів. Для незахищеної людини вміст аміаку в повітрі понад 1,5 г/м³ є небезпечним.

Ознаками загально токсичної дії є слинотеча, нудота, головний біль, пітливість, біль за грудниною, позиви до сечовипускання. Короткочасна дія аміаку в концентрації 3,5 г/м³ викликає різке подразнення верхніх дихальних шляхів, що може спричинити рефлекторну зупинку дихання і серця та раптову смерть. Якщо цього не трапилось, то отрута викликає формування токсичного набряку легень.

Загально токсична дія проявляється ураженням нервової системи. Аміак – судомна отрута. Він викликає курареподібні ефекти, різко знижує здатність мозкової тканини засвоювати кисень. Крім того, порушується здатність крові до згортання, уражаються паренхіматозні органи.

Наслідками інтоксикації є зміни особистості, зниження інтелекту, неврологічні симптоми.

Специфічні засоби лікування відсутні. Лікування місцевих порушень, профілактика та лікування токсичного набряку легень проводяться за загальними принципами.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтруючі протигази марок КД, М (за їх відсутності – ватно-марлева пов’язка, змочена 5% розчином лимонної кислоти), захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці.

Для проведення дегазації місцевості використовують воду, слабкі розчини мінеральних кислот з розрахунку 2 т на 1 т СДОР.

ЦИТОТОКСИЧНІ ОТРУТИ

Цитотоксичними отрутами називають речовини, які переважно порушують пластичні функції та поділ клітин, а також синтез білка. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю бурхливої реакції на отруту.

Клінічна картина отруєння розвивається поступово і в тяжких випадках закінчується смертю через декілька діб. В патологічний процес втягується багато органів і систем, але провідними є порушення у ЦНС та паренхіматозних органах.

Механізм дії цих отрут визначається двома властивостями: алкілуванням біосубстратів і високою вільнорадикальною активністю. У деяких речовин виявляються властивості наркотиків, отруйних речовин шкірнонаривної дії.

Бромистий метил (CH₃Br) – це газ із запахом ефіру; при +40°С – рідина, температура затвердіння -94°С, леткість 1,725 г/л, пара в 3,5 рази важча за повітря. При високій температурі гідролізується з утворенням метилового спирту і бромистого водню. В суміші з повітрям вибухонебезпечний. У краплиннорідкому стані проникає через засоби захисту шкіри.

Використовується в хімічній промисловості, як реагент для метилування, холодоагент у холодильних машинах, у вогнегасниках, як інсектицид. Вогнище нестійке, сповільненої дії. Заражена хмара розповсюджується у нижніх шарах атмосфери. В холодну сиру погоду стійкість бромистого метилу на місцевості підвищується. Уражаюча токсодоза – 35 мг·хв/л.

Отрута проявляє як місцеву, так і загально резорбтивну дію; у вигляді рідини викликає поверхневі ураження шкіри. Високі концентрації можуть спричинити сильне подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, а тривале перебування у зараженій атмосфері часто викликає гострий токсичний набряк легень. Загально резорбтивній дії отрути властиві нейротоксичні ефекти.

При вдиханні високих концентрацій перші симптоми інтоксикації проявляються загальною слабістю, запамороченням, диплопією, нудотою, блюванням. Потім виникають галюцинації, сомноленція, спостерігаються збудження, посмикування окремих груп м’язів, судоми, втрата свідомості, кома. При виході з тяжкого стану – ністагм, порушення мови, слуху, чутливості, депресія, можливі також зміни у кістковому мозку.

Видужування повільне, з частими рецидивами. Протягом багатьох років хитка хода, рефлекторне збудження, парези, психічні порушення.

Специфічні антидоти відсутні. Лікування симптоматичне. Корекція електролітної та кислотно-лужної рівноваги, профілактика токсичного набряку легень. Рекомендовано переливання крові та кровозамінників. Лікування уражень шкіри проводять, як при опіках.

Засоби індивідуального захисту – загальновійськові фільтрувальні протигази зі скороченням часу захисної дії у 2,5 раза, ізолюючі та фільтрувальні промислові протигази марки А.

Для проведення дегазації використовують воду у великій кількості.

Етиленоксид (C₂H₄O) – безбарвна рідина з неприємним солодкуватим запахом. Температура кипіння +10,7°С, пара важча за повітря. З повітрям утворює вибухову суміш. Легко проникає через одяг, взуття, захисні рукавиці. Вогнище нестійке, сповільненої дії.

Використовується для синтезу хімічних сполук, у текстильній промисловості, а також як інсектицид та дезінфекційний засіб.

Етиленоксид має виражену місцеву та загально резорбтивну дію. Смертельною є концентрація у повітрі 0,1 г/м³ при інгаляції протягом декількох годин.

Симптоми інтоксикації з’являються при концентрації 1,1 г/м³ і виявляються подразненням кон’юнктиви, при потраплянні в очі рідкого етиленоксиду розвивається опік рогівки. Ураження шкіри виникають при дії речовини як у рідкому, так і газоподібному станах.

Клініка розвивається через 1-5 год. У легких випадках виникає еритема, яка зникає через 6-12 год. Бульозні дерматити розвиваються при контакті з рідким етиленоксидом протягом хвилини. Більш тривалий контакт призводить до тяжкого виразково-некротичного ураження шкіри, яке погано піддається лікуванню. При інгаляційній дії – різке подразнення верхніх дихальних шляхів, нудота, диспепсія. Симптоми ураження легень можуть бути відсутні. Розвиток симптомів загальної інтоксикації можливий при резорбції через шкіру, шлунково-кишковий тракт і особливо через органи дихання. При високих концентраціях характерна наркотична дія з ураженням нервової системи та паренхіматозних органів.

Симптоматична терапія. Проводять корекцію водно-електролітної, кислотно-лужної рівноваги. Здійснюють контроль рівнів Hb і лейкоцитів, температури тіла, пізніше – функції нирок та легень. При сильному запаленні слизових оболонок – якнайшвидше застосувати глюкокортикоїди та антибіотики. Лікування місцевих уражень проводиться за загальними правилами.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючий протигаз, захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці.

Окрему групу складають речовини, особливістю патогенезу уражень якими є порушення обміну речовин, що призводить до розвитку глибокої кахексії і навіть смерті. Вони здатні проникати в організм усіма можливими шляхами і викликати повільний та в’ялий перебіг інтоксикації. При цьому в патологічний процес втягуються практично всі органи і системи. Серед речовин цього типу найбільшу токсичність відзначають у діоксину. У В’єтнамі як дефоліант у воєнних цілях застосовувався гербіцид 2,4,5-Т (трихлорофеноксиоцтова кислота), в якому побічним продуктом був високотоксичний діоксин (2,3,7,8-тетрахлородибензо-n-діоксин). Йому тоді не надавали належного токсикологічного значення. На сьогодні відома значна кількість хімічних технологій, при яких як побічний продукт  утворюється діоксин: при хлоруванні води, виробництві паперу, при горінні хлороорганічних сполук.

Діоксин (C₁₂H₄Cl₄O₂) – безбарвна «пухнаста» кристалічна речовина, температура кипіння +310°С. Легко розпилюється у повітрі. Нерозчинний у воді, погано розчиняється в органічних розчинниках. Характеризується високою стійкістю на місцевості. Належить до отрут сповільненої дії.

Механізм дії полягає в посиленні синтезу й активності ферментних систем, що призводить до порушення обміну багатьох життєво важливих речовин і тим самим до пригнічення функцій багатьох систем організму.

Клініка складається з симптомів порушення обміну речовин, шкірних реакцій, ураження печінки, атрофії лімфоїдної тканини, порушення функцій нервової системи та ін. Симптоми отруєння навіть при смертельних дозах розвиваються поступово після прихованого періоду (від 10 днів до кількох місяців). Виникають головний біль, нудота, блювання, сльозотеча, м’язова слабкість, біль у правому підребер’ї. Збільшення дози призводить до значного скорочення прихованого періоду (5-7 днів).

Шкірні реакції при гострому отруєнні виникають, як правило, через 10-14 днів. Дуже характерним проявом гострої інтоксикації діоксином є сильне вугрове висипання (хлоракне) на обличчі та шиї, яке не піддається лікуванню. Крім того, розвивається гіпергідроз шкіри стоп та долонів, блефарит, спостережено руйнування нігтів, випадання волосся.

Гепатотропність – характерна особливість діоксину. Вже через невеликий період після потрапляння отрути в організм функціональні проби свідчать про погіршення екскреторних властивостей печінки. Пригнічується реакція клітинного імунітету. На 14-20 добу можуть виникнути токсичний гепатит, поліневрити, серцево-судинна та ниркова недостатність. У ЦНС частіше спостерігаються зміни, які нагадують депресію. Для цієї отрути найбільш характерні канцерогенний, мутагенний та тератогенний ефекти. Так, за період хвороби уражені втрачають до третини маси тіла. Цьому сприяють виражена анорексія, різке зменшення споживання води. Виражена дегідратація, як правило, виникає перед смертю. У плазмі крові отруєних різко зменшується кількість білків. Характерною ознакою інтоксикації є набряки, в основному підшкірної локалізації, але частина рідини виявляється в черевній, грудній порожнині та перикарді. Вихід рідини з крові може супроводжуватись помірним набряком легень.

Ще однією особливістю токсичної дії є наявність «запізнілого ефекту», коли симптоми ураження можуть розвиватися через декілька років після дії отрути, а прояви хвороби подібні до симптомів гострої фази інтоксикації.

Лікування симптоматичне.  Засоби  індивідуального захисту – фільтрувальні протигази, респіратори, засоби захисту шкіри.

Ефективних засобів дегазації діоксину не розроблено.

 

МЕДИКО-ТАКТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОГНИЩ УРАЖЕННЯ

СДОР ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ САНІТАРНИХ ВТРАТ

 

Медико-тактична обстановка у вогнищі хімічного ураження СДОР обумовлюється сукупністю різних факторів, які впливають на організацію медичного забезпечення.

За аналогiєю з бойовими отруйними речовинами, СДОР подiляють на стiйкi i нестiйкi. До перших вiдносять сполуки з температурою кипiння понад +140°С (сірчана кислота, діоксин та ін.), а до нестiйких – з низькими температурами кипiння, нижче +140°С (аміак, хлор, акрилонітрил та ін.). Нестiйкi СДОР заражають мiсцевiсть на хвилини, десятки хвилин. Стiйкi можуть зберігати уражаючу дiю вiд кiлькох годин до кiлькох тижнiв i мiсяцiв, створюючи несприятливу екологiчну обстановку (дiоксин). Звісно, що на стiйкiсть СДОР буде впливати багато факторiв: кiлькiсть СДОР на об’єктi в момент аварiї, метеоумови, характер мiсцевостi тощо.

За швидкістю розвитку уражаючої дiї СДОР подiляють на швидкодiючi та сповільненої дії. При ураженнi першими (аміак, сірковуглець, бензол, толуол, акрилонітрил та ін.) картина iнтоксикацiї розвивається швидко, протягом першої години. При ураженні речовинами сповільненої дії (бромометил, сірчана кислота, азотна кислота та ін.) симптоми інтоксикації виникають через одну годину і пізніше.

Вогнища ураження СДОР, залежно вiд тривалостi зараження мiсцевостi та часу виникнення перших симптомів отруєння, розподiляють на 4 види:

а) вогнище ураження нестiйкими речовинами швидкої дiї (аміак, хлор, бензол, толуол, соляна кислота, сірковуглець, акрилонітрил);

б) вогнище ураження нестiйкими речовинами сповільненої дії (бромометил, бромобензол, ацетальдегід);

в) вогнище ураження стiйкими речовинами швидкої дії (хлоросульфонова кислота, олеум, диметилформамід);

г) вогнище ураження стiйкими речовинами сповільненої дії (сірчана кислота, фтороацетат натрію, рицин).

Крім того, виділяють ще напівстійкі вогнища ураження СДОР швидкої (мурашина та оцтова кислоти, фурфурол) та сповільненої (азотна кислота, оксиди азоту, в холодну сиру погоду – бромометил) дії.

До засобів індивідуального захисту органів дихання належать протигази та респіратори. До загальновійськових засобів захисту органів дихання особового складу належать фільтруючі протигази (марки РШ-4, ППП, ПМГ-2, ПМК, ПБФ), респіратори (Р-2); до спеціальних – ізолюючі апарати (марки ІП-46, ІП-46М, ІП-4, ІП-5), ізолюючі дихальні апарати (ІДА), гопкалітові патрони (ДП-1). До засобів індивідуального захисту шкіри належать ізолюючі плащі, костюми, комбінезони які також поділяють на загальновійськові та спеціальні.

До засобів колективного захисту належать сховища. Сховищами користуються при наявності труднощів у здійсненні евакуації великої кількості людей за короткий період. Найбільш ефективною є евакуація, яка проведена до підходу первинної хмари.

Під час аварій на хімічно небезпечних підприємствах не виключене одночасне поширення кількох токсичних агентів, які можуть утворюватися як результат вторинних хімічних реакцій, спричинених аварією. При цьому токсичний ефект посилюється (синергізм), послаблюється (антагонізм) або сумується (адитивна дія).

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ УРАЖЕНИМ СДОР

Сьогоднi в основу органiзацiї медичної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуацiях, зумовлених викидом СДОР, покладена двохетапна система лiкувально-евакуацiйних заходiв з евакуацiєю за призначенням. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити надання першої лiкарської допомоги ураженим з пiдготовкою їх до евакуацiї в стацiонарнi лiкувальнi заклади.

Перший етап – надання першої медичної, першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги ураженим. Медичну допомогу надають члени рятувальних загонів, бригади швидкої медичної допомоги, спеціалізовані бригади постійної готовності першої черги та лікарі-спеціалісти загонів медицини катастроф у відповідно визначених об’ємах. На другому етапі проводиться лікування в спеціалізованих медичних закладах до кінцевого результату.

В умовах надзвичайної ситуацiї багато залежить вiд сортування, особливо при великiй кiлькостi уражених або при впливi декiлькох СДОР. Принцип сортування полягає у розподiлi уражених на групи, виходячи з потреби в однорiдних лiкувально-евакуацiйних заходах.

При сортуваннi видiляють такi категорiї потерпілих:

1 – ураженi, яким необхiдно надати лише разову допомогу (категорiя легкоуражених);

2– якi отримали незагрозливі для життя ураження i потребують лiкування в стацiонарi (середнього ступеня тяжкостi);

3 – із загрозливими для життя ураженнями, якi потребують надання невiдкладної медичної допомоги (тяжкоураженi).

Видiляють 3 фази, коли повинна залучатися медична служба.

Перша фаза (тривалiстю до 30 хв) – пiсля безпосереднього контакту людей з токсикантом. Необхiдне виведення потерпілих iз хiмiчного вогнища, деконтамiнацiя та екстрене симптоматичне лiкування, спрямоване на усунення розладiв життєво важливих функцiй (набряк легень, ларинго- та бронхоспазм тощо).

Друга фаза (години) – надання спецiальної медичної допомоги з урахуванням вiдомостей про характер дiї токсиканту, можливостi антидотної терапiї; при наявностi латентного перiоду можливе застосування запобiжного лiкування.

Третя фаза (днi, тижнi) – реабiлiтацiя з урахуванням характеру дiї отрути.

Перша фаза здiйснюється на догоспітальному, а друга i частково третя фази лiкування – на госпiтальному етапах.

 

 Загальні правила поведінки та дії працівників при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин.

 

            Отримавши інформацію про викид в атмосферу сильнодіючих отруйних речовин, глибину і час розповсюдження отруйної хмари та про небезпеку хімічного зараження, необхідно надіти засоби індивідуального захисту органів дихання, найпростіші засоби захисту шкіри (плащі, накидки) і покинути район аварії. Якщо відсутні засоби індивідуального захисту і вийти з району аварії неможливо, залишайтесь у приміщенні, увімкніть гучномовець місцевого радіомовлення (радіоприймач, телевізор); чекайте повідомлень управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (міста, району обо НЦО об’єкту). Щільно закрийте вікна і двері, димоходи, вентиляційні віддушини (люки). Вхідні двері завісьте шторою, використовуючи ковдри і будь-які щільні тканини. Заклейте щілини у вікнах і стики рам плівкою, лейкопластиром або звичайним папером від проникнення в приміщення пару (аерозолів) сильнодіючих отруйних речовин. Запам’ятайте! Надійна герметизація житла виключає проникнення сильнодіючих отруйних речовин у приміщення. Залишаючи робоче місце, квартиру (будинок), виключіть джерела електроенергії, візьміть з собою особисті документи, необхідні речі, надіньте протигаз або ватяну марлеву пов’язку, накидку або плащ, гумові чоботи. Виходьте із зони хімічного зараження в сторону, яка перпендикулярна напрямку вітру. Обходьте переходи через тунелі, яри, лощини – в низьких місцях може бути висока концентрація сильнодіючих отруйних речовин. Почувши розпорядження про евакуацію, будьте уважні до вказівок управління  і ретельно виконуйте їх. При евакуації транспортом уточніть час і місце посадки. Не запізнюйтесь і не приходіть раніше призначеного строку. Попередьте про евакуацію і від’їзд сусідів. При виході із зони зараження, зніміть верхній одяг і провітріть його на вулиці, прийміть душ, умийтесь з милом, ретельно вимийте очі і прополощіть рот. При підозрі на ураження сильнодіючими отруйними речовинами виключіть будь-які фізичні навантаження, прийміть велику кількість пиття (чай, молоко і т. д.) та зверніться до медичного працівника або в медичний заклад.

При організації укриття населення і особового складу сил ЦО в сховищах (укриттях), розташованих, як правило, в підвалах та заглиблених приміщеннях, треба враховувати, що більшість СДОР важче за повітря і можуть накопичуватися в низьких місцях і затікати в підвальні і заглибленні приміщення. Крім того, ряд сильнодіючих отруйних речовин не затримується фільтрами фільтровентиляційних установок сховищ. В таких випадках сховища (укриття) можуть використовуватися тільки в режимі повної ізоляції. При користуванні укриттям (підвалом, перекритою щі-линою і т.д.) не варто забувати, що воно може служити захистом від попадання на шкірні покрови й одяг крап-линно-рідких 0Р, але не захищає від парів або аэрозолей отруйних речовин, що знаходяться в повітрі. При перебу-ванні в таких укриттях обов'язково треба використовувати протигази. Знаходитися в сховищі (укритті) необхідно до одер-жання розпорядження на вихід із нього. Коли таке розпо-рядження надійде, необхідно надіти всі необхідні засоби індивідуального захисту (особам, що знаходяться в схови-щах, надіти протигази і засоби захисту шкіри; особам, що знаходяться в укриттях, - засоби захисту шкіри) і покинути спорудження, щоб вийти за межі осередку ураження. Виходити з осередку хімічної зараження потрібно по напрямках, позначеним спеціальними покажчиками або показанними постами ЦО (міліції). Якщо немає ні покаж-чиків, ні постів, то рухатися необхідно в одну зі сторін, перпендикулярну напрямку вітру. Це забезпечить швидкий вихід з осередку ураження, оскільки глибина поширення хмари зараженого повітря (вона збігається з напрямком вітру) у декілька разів перевищує ширину його фронту. На зараженій отруйними речовинами території варто рухатися швидко, але не бігти і не піднімати пилюку. На ній не можна притулятися до будинків і доторкатися до навколишніх предметів (вони можуть бути заражені). Не варто наступати на видимі краплі і мазки 0Р. На зараженій території забороняється знімати протигази й інші засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, за-ражена місцевість або немає, краще діяти так, мовби вона заражена. Особлива обережність повинна виявлятися при прямуванні по зараженій території через парки, сади, городи і поля. На листах і гілках рослин можуть знаходитися осілі краплі 0Р, при доторку до них можна заразити одяг і взуття, що може призвести до зараження. По можливості варто уникати прямування ярами і лощинами, через луки і болота; у цих місцях можливий тривалий застій парів 0Р (СДЯВ). У містах пари 0Р (СДЯВ) можуть застоюватися в замкнутих кварталах, парках, а також у під'їздах і на горищах будинків. Заражена хмара в місті поширюється на найбільші відстані по вулицях, тон-нелям, трубопроводам. У випадку виявлення після хімічного зараження або під час прямування по зараженій території крапель або мазків отруйних речовин на шкірних покровах, одягу, взуття або засобах індивідуального захисту необхідно, негайно зняти їх тампонами з марлі (вати) і уражені місця опрацювати, розчином із протихімічного пакета.Індивідуальний протихімічний пакет та правила користування ним Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для зне­заражування ділянок тіла, одягу, спорядження, на які потрапили краплини рідини БОР. Він складається із скляного флакона з дегазуючим розчи­ном і чотирьох ватно-марлевих тампонів, що знаходяться у герметично­му пакеті. Дегазуючий розчин вступає в хімічну реакцію з БОР і знеза­ражує їх шляхом перетворення в нетоксичні або малотоксичні хімічні сполуки. Рідиною з ІПП-8 можна обробити близько 500 см² одягу або відкритих ділянок тіла. При потраплянні краплино-рідинних БОР на відкриті ділянки шкіри та одягу необхідно змочити тампони рідиною з флакона і протерти ними закраплені ділянки тіла та частини одягу, що прилягають до відкритих ділянок шкіри.Під час обробки може з'явитися відчуття пекучості, але воно швид­ко проходить і не впливає на працездатність. Рідина флакона отруйна і небезпечна при потраплянні в очі. Використані тампони після об­робки поверхонь, заражених БОР, не можна розкидати, їх збирають, спа­люють або закопують в землю у відведених для цього місцях.

При відсутності ІПП, для обробки заражених ділянок тіла можна використовувати підручні засоби, що застосовуються в побуті: шампуні, мило, пральні порошки. Вказані засоби розчиняють у воді і отриманим розчином змивають БОР з заражених поверхонь. Замість тампонів можна використовувати папір, клоччя,носовою хусткою та інше.

  Тільки з'явиться ознака зараження 0Р нервово-паралітичного типу варто прийняти антидот (засіб при отруєнні ФОР із гнізда № 2 аптечки АІ-2) і заражені місця опрацювати шляхом ретельного промивання теплою водою з милом. Після виходу з осередку хімічної поразки обов'язково проводиться повна санітарна обробка, вона проводиться по можливості найближчим часом. Якщо неможливо швидко пройти її, спочатку проводяться часткова дегазація, а після санітарна обробка

Основний спосіб захисту – це своєчасно покинути небезпечну зону або осередок зараження. Якщо ви не змогли покинути приміщення до підходу отруйної хмари, залишайтесь у приміщенні, зробіть герметизацію вікон, дверей, вентиляційних отворів, використовуйте найпростіші засоби захисту (ватно-марлеву пов’язку, маску із тканини, рушник тощо), змочені водою.

Приймати харчі, пити воду, палити в зоні зараження сильнодіючими отруйними речовинами категорично заборонено, так як це може привести до непередбачених наслідків .

            Перша медична допомога особам, які потерпіли від СДОР і отримали травми, надається безпосередньо на місці ураження (отримання травми). Це досягається двома шляхами: по-перше, самі потерпілі оказують само- і взаємодопомогу, подруге, до рятувальних робіт негайно залучаються медичні підрозділи (санітарні дружини, санітарні пости і медичні підрозділи суб’єктів господарської діяльності. Потерпілі евакуйовуються з району аварії і зони зараження незалежно від важкості ураження Для евакуації потерпілих встановлені окремі правила. В першу чергу на транспорт завантажуються важко уражені, потім уражені середньої важкості, останніми – легко уражені. Інфекційні хворі і потерпілі з різко вираженими признаками психічного розладу перевозяться окремо. Загальні принципи надання медичної та долікарської допомоги при отруєннях СДОР включають: припинення дії отрути на організм людини; виведення отрути, яка всмокталася в організм людини; знешкодження отрути в організмі за допомогою медикаментозних засобів; усунення деяких проявів отруєння організму людини, що викликані дією отрути. При наданні першої допомоги особам, що одержали зараження отруйними речовинами, все вирішує чинник часу. На ураженого, що знаходиться в зоні зараження от-руйними речовинами, треба негайно надіти протигаз, попе-редньо обрабити, рідиною з індивідуального протихіміч-ного пакета поверхню обличчя (при попаданны на нього 0Р). У випадку попадання отруйних речовин на відкриті ді-лянки тіла або одяг ураженого терміново проводиться де-газація цих ділянок. Потім ураженого при можливості швидко евакуювати із зараженої території. При ураженні отруйними речовинами нервово-паралі-тичного типу (У-газы, зарин, зоман) та появі симптомів отруєння (звуження зіниць або утруднений подих, задуха, судороги й ін.) - ураженому, крім того, вводять антидот за допомогою шприц-тюбика або шляхом прийому таблетки з пеналу червоного кольору, що знаходиться в аптечці АІ-2 (гніздо № 2). Правила користування шприц-тюбиком Шприц-тюбик підготовляють і використовують так. Спочатку ввинчивают до упора ковпачок, що закриває голку шприца, тим самим проколюють внутрішню плівку тюби-ка; потім виймають ковпачок із голки, тримаючи її нагору. Голку шприца вводять колючим прямуванням у м'яз сідниці, стегна або плеча з зовнішньої сторони (у термінових випадках голку можна вводити в м'яз, проколюючи одяг), видавлюють весь вміст тюбика і виймають голку з м'яза. При припиненні дихання ураженому отруйними речовинами роблять штучне дихання. Ураженим синильною кислотою в якості антидота дають амілнітрит. Для цього, відломив в ампулі з антидотом головку, закладають ампулу під шолом-маску (маску) надягнутого на ураженого протигаза. При припиненні дихання ураженому роблять штучне дихання і потім дають дихати амілнітрит. При ураженні шкіри капельно-рідкими отруйними речовинами або при їх попаданні на одяг негайно проводять дегазацію і часткову санітарну обробку за допомогою індивідуального протихімічного пакета. Ділянки шкіри, які заражені отруйними речовинами, після опрацювання змащують розчином йодної настойки. Штучне дихання за методом Калистова Уражених отруйними речовинами задушливого дії треба тіпліше укрити і швидко доставити в медичний заклад. Штучне дихання таким ураженим робити не можна. Перша допомога при ураженні отруйними речовинами сльозоточивої дії полягає в ретельному промиванні ура-женому очей чистою водою; якщо різь в очах не припи-няється, ураженого варто направити в медичний заклад. Промивання очей, природно, здійснюється поза зоною за-раження, коли можна буде зняти протигаз. При отруєнні сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) необхідно діяти у відповідності до вимог Аварійних карток на ці хімічно небезпечні речовини.

            Завдання: ЗРОБІТЬ ДЛЯ СЕБЕ ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ.(до нього входитимуть і контрольні питання)

Контрольні питання до розділу

1. Загальна характеристика СДОР.

2. Розкрийте зміст синдромологічної класифікації СДОР.

3. Речовини з домінуючою задушливою дією. Клініка отруєнь та основні принципи ПД та лікування.

4. Речовини з домінуючою загальноотруйною дією. 

Клініка отруєнь та основні принципиПД та лікування.

5. Речовини з задушливою та загальноотруйною дією.

Клініка отруєнь та основні принципи ПД та лікування.

6. Речовини, які діють на генерацію, проведення та передачу нервового імпульсу.

. Клініка отруєнь та основні принципиПД та лікування.

7. Метаболічні отрути.. Клініка  отруєнь та основні принципи ПД та лікування

Література:

1)Гут Т.М. Практикум з вйськово- медичної підготовки:.-К.: Здоровя,2001.-92с.

2)Пашко К.О.,Герасимів І.М. Вйськово- медична підготовка: підручник для вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації.-Тернопіль:Укрмедкнига,1999.-323с.

3)СидоренкоП.І.Військовомедичнапідготовка:підручник//П.І.Сидоренко, Т.М. Гут, Г.А.Чернишенко.- К.: Медицина, 2008.-432 с.