4А л/с ЛЕКЦІЯ №2 Захворювання та ушкодження голови, обличчя та шиї

 

4А л/с

Лекція №2

Захворювання та ушкодження голови,                                обличчя та шиї 

 

ПРИРОДЖЕНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ТА ВАДИ РОЗВИТКУ                                       ГОЛОВИ, ОБЛИЧЧЯ

Черепно-мозкова грижа - досить рідкісний вада розвитку (зустрічається у 1 з 4000-8000 новонароджених), при якому через дефекти в кістках черепа пролабує оболонки мозку, а іноді і його речовина. Лікування. Операцію звичайно виконують у віці 1-3 років, при швидко зростаючих грижах і загрозі прориву оболонок - в будь-якому віці, у тому числі і у новонародженого

Незрощення верхньої губи («заяча губа») зустрічається у одного з 2500 новонароджених. Воно буває двостороннім або одностронннім. В останньому випадку частіше зліва, ніж справа. Двостороннє незарощення верхньої губи нерідко супроводжується виступаючим вперед міжщелепним відростком верхньої щелепи. Враховуючи індивідуальні особливості кожного випадку, застосовують різноманітні варіанти пластичних операцій.

Вовча паща (незрощення піднебіння) - зустрічається приблизно у 1 з 1000 новонароджених. Причиною є затримка зрощення верхньощелепних відростків з сошником. У процесі пологів у дитини з такою патологією можуть виникнути ускладнення внаслідок попадання в його дихальні шляхи навколоплідної рідини. У новонародженого утруднене дихання, він не може смоктати і тому відстає у вазі. Лікування хірургічне - уранопластика (закриття дефекту піднебіння).

 

             Ушкодження голови

1. Ушкодження м’яких тканин та кісток черепа. Клініка, діагностика, перша допомога, лікування.

 2. Черепно – мозкові травми: класифікація, клініка, діагностика, принципи лікування.

3. Ушкодження щелеп. Клінічні ознаки, методи діагностики, перша допомога, лікування.

 

                   Ушкодження шкірних покривів голови та обличчя супроводжуються значною кровотечею /скронева, лицева, нижньо - щелепна артерії, розвинута венозна сітка/. При ушкодженнях обличчя можливе поранення гілочок лицевого нерва з перетягуванням кута обличчя .При пораненні вивідної протоки навколовушної слинної залози утворюється слинна нориця, з якої мається постійна слинотеча, що посилюється при боченні їжі та під час їжі. Внаслідок гарного кровопостачання рани голови та обличчя загоюються первинним натягом. Винятком є укушені рани, які завжди нагноюються.

ПЕРША ДОПОМОГА містить в собі тимчасову зупинку кровотечі та накладання асептичної пов’язки

ЛІКУВАННЯ: Акуратна ПХО рани, без вирізання країв і обов’язкове накладання швів, щоб досягти косметичного ефекту. Виняток – укушені рани: тільки промивання мильною водою і накладання асептичної пов’язки. ПХО протягом 3 – х діб ЗАБОРОНЕНА! Артеріальна кровотеча зупиняється шляхом перев’язки судини в рані або на протязі /зовнішня сонна артерія/. Профілактика правця.

                    ТРАВМИ ЧЕРЕПА І МОЗКУ:

Класифікація : І. ЗАКРИТА ТРАВМА: · Закрита черепно – мозкова травма /сполучення ушкодження головного мозку і кісток черепа/. · Поранення шкірних покривів і головного мозку без ушкодження кісток черепа. В обох випадках зберігається замкнутість внутрішньочерепної порожнини. Позитивний момент – відсутність небезпеки інфікування оболонок і речовини мозку, негативний момент – при підвищенні внутрішньочерепного тиску погіршується стан головного мозку.

 ІІ. ВІДКРИТА ТРАВМА: одночасне ушкодження м’яких тканин і кісток черепа: · Непроникаючі поранення – без ушкодження твердої мозкової оболонки. · Проникаючі поранення – з ушкодженням твердої мозкової оболонки /утворюються умови для розвитку гнійного менінгіту або абсцесу головного мозку/.

 ІІІ. ПО ТЯЖКОСТІ УШКОДЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ: Струс мозку /commotio cerebri/. Забій мозку /contusio cerebri/. Стиснення мозку /compressio cerebri/.

         ПЕРЕЛОМИ ЧЕРЕПА можуть спостерігатися при відкритій і закритій черепно-мозковій травмі. Розрізняють: · Переломи склепіння черепа. · Переломи основи черепа. · Тріщини черепа. · Дірчасті переломи. · Сколкові переломи. · Вдавлені переломи. КЛІНІКА Переломи черепа супроводжуються клінікою забою мозку, вдавлені переломи – клінікою стиснення мозку. Для переломів основи черепа характерні: · Симптом “окулярів” – утворення гематоми в навколоочній клітковині та в кон’юнктиві через 12 – 24 год, після травми. · Вушна або назальна лікворея – витікання ліквору, забарвленого кров’ю, з носу або ушей. Для диференціальної діагностики ліквореї від кровотечі рідину слід промокнути білою бавовняною тканиною. При кровотечі пляма буде однорідною червоною, при ліквореї пляма розподіляється на 2 шари: внутрішній – темно-червоний, зовнішній – рожевий. · Менінгіальний синдром: ригідність потиличних м’язів, позитивні симптоми Керніга, Брудзинського. · Допомагає уточнити діагноз RO – гр. кісток черепа – краніографія.

          СТРУС МОЗКУ – синдром порушення функції головного мозку без вогнищевої симптоматики і анатомічних змін. КЛІНІКА: · Короткочасна втрата свідомості /від кількох секунд до 20 хв./ · Ретро – та антероградна амнезія. · Головний біль, слабкість, головокружіння, дзвін та шум в вухах, припливи крові до обличчя, пітливість, порушення сну. · Однократна блювота. · Відсутність вогнищевої симптоматики. · Відсутність менінгеальних симптомів. · Відсутність ушкодження кісток черепа. · Лікворний тиск, як правило нормальний, рідше трохи підвищений або знижений. Ліквор прозорий, без домішку крові. *СТРУС мозку розглядається як легка черепно – мозкова травма, без розподілу на ступені важкості. ПЕРША ДОПОМОГА: горизонтальне положення, холод на голову, знеболювання, доставка в нейрохірургічне відділення. ЛІКУВАННЯ тільки стаціонарне: постільний режим 7 – 10 діб, холод на голову, судиннорозширюючі, седативні, антигістамінні препарати. Питання про застосування дегідратуючих або гідратуючих засобів може бути вирішено ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЛЮМБАЛЬНОЇ ПУНКЦІЇ!

          ЗАБІЙ МОЗКУ – місцеве ушкодження мозкової тканини, яке розвивається в результаті черепно – мозкової травми. Забої мозку можуть бути поодинокі і множинні. До забоїв відносяться і всі випадки закритої травми мозку, при якій маються переломи черепа або субарахноідальні крововиливи. КЛІНІКА: розрізняють легкий, середній, тяжкий ступені забою мозку. ЗАБІЙ ЛЕГКОГО СТУПЕНЮ: втрата свідомості 30 – 60 хв., вогнищеві симптоми у вигляді рефлекторних асиметрій, які зникають на протязі першого тижня після травми. Можливий субарахноідальний крововилив та ушкодження кісток черепа. ЗАБІЙ СЕРЕДНЬОГО СТУПЕНЮ: втрата свідомості 1 – 24 год., іноді переходе в сопор. Більш виражена вогнищева симптоматика – гемі – і монопарези, афазія, порушення зору, слуху, чутливості. Можуть виникати не грубі і швидко зникаючі порушення життєвих функцій. ЗАБІЙ ТЯЖКОГО СТУПЕНЮ: характеризується сопорозно – коматозним станом на протязі декількох діб, грубими загально мозковими і вогнищевими симптомами, тяжкими порушеннями життєвих функцій, глибокими розладами метаболізму і кровопостачання мозку. При забої стовбуру мозку з моменту травми розвивається глибока кома з порушенням дихання і серцево – судинної діяльності. Типова наявність крові в лікворі /субарахноідальний крововилив/. Характерна наявність менінгеальних симптомів. ПЕРША ДОПОМОГА: · Горизонтальне положення. · Іммобілізація голови шиною Єланського. · При наявності рани – асептична пов’язка, при пролапсі мозку /вип”ячуванні мозкової речовини в рану через дефект кісток черепа і мозкових оболонок/ - ватно - марлевий бублик, більший за діаметром і вищий за пролабовану ділянку, зверху бублика – асептична пов’язка. · Дегідратаційна терапія: гексаметиленентетрамін (уротропін) 40% - 10,0, глюкоза 40% - 20,0, сірчанокисла магнезія 25% - 10,0, лазікс – 4,0. · Гемостатична терапія: вікасол 1% - 1,0, хлорид кальцію 10% - 10,0. · При значних порушеннях дихання – інтубація трахеї, ШВЛ. · Серцеві глікозиди, серцеві та дихальні аналептики. · При блювоті у непритомного пацієнта – повернути голову набік, після закінчення нападу – очистити ротову порожнину від залишок блювотних мас. · При западанні язика – вивести його назовні за допомогою язикотримача і пристебнути його до коміру шпилькою. · При западанні нижньої щелепи – вивести щелепу і ввести повітрявод. · Швидка та обережна доставка в стаціонар. ЛІКУВАННЯ: при надходженні пацієнта в тяжкому коматозному стані терміново починають лікувально – реанімаційні заходи: І. Відновлення серцево – легеневої діяльності: Туалет бронхіального дерева. Інтубація трахеї, ШВЛ. При відсутності надії на відновлення адекватного спонтанного дихання – трахеостомія, ШВЛ. Пункція підключичної вени. ІІ. Відновлення діяльності мозку: Масивна дегідратаційна терапія.  Судиннорозширюючі засоби для зняття спазму артерій мозку /еуфілін, но – шпа, дроперидол/. Локальна гіпотермія мозку. Антигістамінні препарати – димедрол, супрастін, піпольфен/. Боротьба з ацидозом /переливання натрію гідрокарбонату 3 – 4% - 100 – 200,0/. Інгаляції кисню. Гемостатична терапія. Антибіотики для профілактики менінгіту. Повторні люмбальні пункції. При великому роздавлюванні речовини головного мозку, наявності дислокаційного синдрому* показана екстрена операція – декомпресивна трепанація черепа. * Дислокаційний синдром – відхилення речовини головного мозку в ту чи іншу сторону. Діагностується за допомогою УЗД або КТ.

         СТИСНЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

 Причинні чинники: · Зростаючий набряк – набухання мозку внаслідок масивного забою мозку. · Вдавлені переломи черепа. · Внутрішньочерепні гематоми: а/ епідуральна /над твердою мозковою оболонкою/; б/ субдуральна /під твердою мозковою оболонкою/; в/ внутрішньомозкова /у речовині мозку/.

          ЕПІДУРАЛЬНА ГЕМАТОМА: розвивається внаслідок поранення середньої оболонкової артерії або її гілок. Характеризується швидким наростанням гематоми і погіршенням стану. Характерний “світлий проміжок» *, який є коротким. * „Світлий проміжок” – період часу між першою і другою втратою свідомості, під час якого пацієнт знаходиться у свідомому стані. Клініка: головний біль, нудота, повторна блювота, затемнення свідомості з наступною комою. З вогнищевих симптомів найбільш важлива анізокорія – розширення зіниці на стороні ушкодження і відсутність її реакції на світло. Кров у лікворі відсутня, лікворний тиск підвищений. Лікування: тільки хірургічне – декомпресивна трепанація черепа.

         СУБДУРАЛЬНА ГЕМАТОМА: виникає при розриві вен м’якої оболонки у вогнищах контузії. Клініка: відрізняється більш повільним розвитком компресії мозку, більш тривалим “світлим проміжком”, наявністю менінгеальних симптомів і крові в лікворі. Лікування тільки хірургічне – декомпресивна трепанація черепа.           ВНУТРІШНЬОМОЗКОВА ГЕМАТОМА: характеризується переважанням вогнищевої симптоматики над загально мозковою. Найбільш характерні геміпарези на стороні, протилежній ураженню і порушення чутливості на стороні ураження. Наявність крові в лікворі зустрічається рідко. Лікування в більшості випадків хірургічне. Всі види компресійних переломів склепіння черепа також підлягають екстреному хірургічному лікуванню. Компресія внаслідок набряку – набухання мозку лікується консервативно /дегідратаційна терапія/, при неефективності її виконується операція

         Методи діагностики при черепно – мозковій травмі: · Краніографія /рентгенографія кісток черепа/. * ОБОВ’ЯЗКОВО в 2 – х проекціях! Діагностує тільки переломи кісток черепа. · Люмбальна пункція. Нормальний лікворний тиск в лежачому положенні від 40 – 60 до 125 мм. вод. ст. Достовірне підвищення більше 150 мм вод.ст. На дослідження беруть 1 – 2 мл вільно витікаючого ліквору. КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ: а/ відсмоктувати ліквор шприцом /защемлення мозку/; б/ виконувати пункцію при наявності стовбурових симптомів /защемлення стовбура мозку/. · Ангіографія /витікання контрасту за межі судини/. · Ехоенцефалографія /УЗД/. Дозволяюча здатність 95%. Дозволяє діагностувати об’ємні утворення діаметром більше 0,9 см, а також дислокацію мозку.

 · Комп’ютерна томографія: а/ рентгенівська; б/ на основі магніто – ядерного резонансу (УЗД). · Електроенцефалографія. · Дослідження очного дна. · Пробна трепанація черепа.                                                   УШКОДЖЕННЯ ЩЕЛЕП

          ВИВИХ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ – виникає при бічних ударах або сильному відкриванні рота при позіханні, сміху, співах. Клініка: рот широко відкритий, нижня щелепа виведена вперед і в сторону, на місці голівки н/щелепи западання, слинотеча. При спробі закрити рот виникає різкий біль і пружний опір. Лікування: вправлення вивиху.

         ПЕРЕЛОМИ ЩЕЛЕП – бувають відкриті /вогнепальні/ і закриті /тупа травма/. Клініка: неправильне змикання зубів, біль при спробі змикання, набряк обличчя. Рот напіввідкритий, значна слинотеча. Перша допомога: очистити рот від згустків крові і зубів, якщо хворий без свідомості – пристебнути язик до одежі, фіксація перелому транспортною шиною /пращоподібна пов’язка/. Транспортування в стаціонар у напівсидячому положенні. Лікування: фіксація перелому дротяною шиною. Термін іммобілізації – 2 – 3 тижні. Догляд за пацієнтом: санація ротової порожнини за допомогою пульверизатора, годування рідкою та напіврідкою їжею за допомогою зонду або напувальника з надітою на його носик гумовою трубочкою /зонд або трубка вводяться в проміжок за корінними зубами/, часта заміна пов’язок /швидко забруднюються слиною та їжею/.

 

                            ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ОБЛИЧЧЯ

          БЕШИХА ОБЛИЧЧЯ: вхідними воротами є незначні ушкодження шкіри, особливо навкруги носу. Нерідко бешиха переходить на волосисту частину голови. Можливий перехід інфекції на оболонки мозку, з розвитком менінгіту. КЛІНІКА: початок гострий: підвищення температури до 39о , озноб, головний біль. На шкірі з’являється ділянка різко окресленої гіперемії, яка піднімається над рівнем здорової шкіри. Характерне ураження шкіри носа і обох щок у вигляді “метелика". Виникає різкий набряк повік. При булозній формі з’являються пухирі, при некротичній – ділянки некрозу. Закінчується захворювання значним злущуванням шкіри. ЛІКУВАННЯ: антибіотики (біцилін, лєвоміцетин, еритроміцин, сульфаніламіди (бісептол), УФО /суберітемна доза/, RO – терапія. При наявності на шкірі тріщин, виразок, недодержанні гігієни шкіри – бешиха може рецидивувати.

         ФУРУНКУЛ, КАРБУНКУЛ ОБЛИЧЧЯ: перебіг відрізняється значною тяжкістю. Розвиток фурункула або карбункула можна пов’язати з інфікуванням при видавлюванні вугрів, розчухуванні шкіри, зриванні прищів. КЛІНІКА: захворювання часто ускладнюється тромбофлебітом вен обличчя /болісний тяж в напрямку від кута рота до кута ока, гіперемія шкіри/. Найбільш небезпечна локалізація фурункула або карбункула в носо-губному трикутнику /розвиток менінгіту/. ЗАГАЛЬНІ явища: висока температура, озноб, головний біль, в крові лейкоцитоз із зрушенням формули вліво, підвищена ШОЕ. Мається значний набряк обличчя та повік. ЛІКУВАННЯ: постільний режим, напівсидяче положення, рідка та напіврідка їжа, антибіотики, сульфаніламіди, УФО. Хірургічне лікування тільки при абсцедуванні, малим лінійним розрізом, по ходу гілок лицьового нерву

         ГОСТРИЙ ГНІЙНИЙ ПАРОТИТ: запалення привушної слинної залози. Є вторинним захворюванням. Головний шлях проникнення інфекції стоматогенний. При поганому догляді за ротовою порожниною у післяопераційних хворих, особливо при наявності каріозних зубів, сухості язика та слизової оболонки ротової порожнини внаслідок недостатнього слиновиділення – інфекція через вивідний проток проникає у речовину залози. Гематогенне ураження залози виникає при тифах, скарлатині, пневмонії, лімфогенне – при наявності гнійного вогнища поблизу: гнійний отит, остеомієліт, бешиха обличчя. КЛІНІКА: на 3 – 4 день після операції виникає біль, щільна пухлина в навколовушній ділянці, підвищення температури. Відкривання рота обмежене, болісне. Секреція залози знижена. Загальний стан хворих значно погіршується. ЛІКУВАННЯ: антибіотики, сульфаніламіди, великі дози аскорбінової кислоти в/в та per os. При інфільтративній формі сухе тепло, RO – терапія, при абсцедуванні – операція /розкриття абсцесу/. ПРОФІЛАКТИКА: Санація ротової порожнини перед операцією. Ретельний догляд за ротовою порожниною в п/о періоді: лужні ополіскування ротової порожнини, чистка зубів 2 р. на добу, жувальна гумка /стимуляція слиновиділення/, змазування язика та ротової порожнини метиленовим синім з гліцерином, аскорбінова кислота 5% - 5,0 в/в, а також через рот, смоктання частки лимона.

 

                            УШКОДЖЕННЯ ШИЇ

         ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ виникають при забої, повішенні, удавлюванні. Основні види травм: Забій. Великі крововиливи /можуть стискувати судини, стравохід, трахею або гематоми можуть загноюватися/. Розрив грудинно – ключично – сосцеподібного м’язу. Ушкодження шийного та плечового нервових сплетінь. Перелом шийних хребців. ЛІКУВАННЯ: Напівсидяче положення; місцево холод, великі гематоми пунктуються з наступним введенням антибіотиків, при нагноєнні гематоми – розкриття гнояку, при переломах шийних хребців – іммобілізація.

         ВІДКРИТІ УШКОДЖЕННЯ: розрізняють: Рани, що нанесені холодною зброєю: а/ колоті; б/ різані. Вогнепальні рани: а/ кульові; б/ сколкові. Характерні поранення сонної артерії, внутрішньої яремної вени, блукаючого нерву, підключичної артерії, хребтової артерії, трахеї, стравоходу, грудного лімфатичного протоку. КЛІНІКА: При пораненні артерій: кровотеча з рани на шиї яскраво червоним пульсуючим струменем, шоковий стан. При пораненні внутрішньої яремної вени кровотеча темним безперервним струменем. Можлива повітряна емболія – всмоктування повітря на вдиху. Це проявляється свистячим звуком, блідістю шкірних покривів. Кровотеча темним безперервним струменем. Повітряна емболія правих відділів серця закінчується зупинкою серця і дихання. При пораненні артерій шиї можуть виникнути судинні аневризми: в місці поранення утворюється пульсуюча пухлина, над якою при аускультації вислуховується систолічний шум.  При пораненні грудного лімфатичного протоку в рану витікає лімфа – рідина молочного кольору до 1 л за добу. Постійне витікання лімфи приводить до смерті від виснаження. При пораненні гортані і трахеї виникає задишка, напади кашлю, під час якого викидається мокрота з домішками крові і повітря. Поранення ускладнюється аспірацією крові і зростаючою підшкірною емфіземою обличчя та грудної клітки.

ПЕРША ДОПОМОГА: · Надати хворому напівсидячого положення. · Тимчасова зупинка кровотечі /пальцеве притискання судини, накладання затискача на судину в рані, накладання джгута/. При венозних кровотечах – туга оклюзійна пов’язка. При повітряній емболії правих відділів серця і стані клінічної смерті – спочатку зробити пункцію серця, евакуювати повітря, а потім почати серцево-легеневу реанімацію. · Асептична пов’язка на рану. · Холод на рану. · Швидка доставка в стаціонар.

ЛІКУВАННЯ: ПХО рани. Рани трахеї та гортані зашивають, при порушенні дихання внаслідок набряку накладають трахеостому. При пораненні сонної або підключичної артерії накладається судинний шов /перев’язка судини загрожує гангреною/. При пораненні вен та грудного лімфатичного протоку їх кінці перев’язують. *При усіх видах поранень необхідно провести екстрену профілактику правця.

 

ОПІКИ СТРАВОХОДУ: термічні опіки зустрічаються вкрай рідко. Значно частіше виникають хімічні опіки – після помилкового або з метою самогубства прийому їдких рідин. Кислоти викликають коагуляційний некроз з утворенням сухої кірки, луги викликають колікваційний некроз, ушкодження при цьому більш глибоке, частіше буває перфорація стравоходу. Опіки стравоходу розподіляються на 4 ступені: І ст.- ушкодження поверхневих шарів епітелію ІІ ст.- ушкодження слизової оболонки ІІІ ст.- ушкодження слизового, підслизового, м’язового шарів ІУ ст.- ушкодження усіх шарів стравоходу та оточуючої клітковини КЛІНІКА: по важкості симптомів розподіляється на 3 ступені: Легкий ступінь – загальний стан страждає незначно, через 2 – 3 дні клінічні прояви зникають. Середньої тяжкості – блювота кров’ю, акроцианоз, значне слиновиділення, підвищення температури, дисфагія, біль за грудиною, олігоурія, білок, циліндри в сечі. Тяжкий ступінь – шоковий стан, блювота кров’ю, задишка, хрипи в легенях, олігоанурія, білок, циліндри, еритроцити в сечі, набряк підзв”язочного простору, асфіксія.

         ПЕРША ДОПОМОГА: · Наркотичні анальгетики. · Промивання шлунку спочатку значною кількістю води, а потім - нейтралізуючою рідиною /2 – 3% розчин соди або 2 – 3% розчин оцтової або лимонної кислоти/. · При наявності шоку – протишокова терапія. · Швидка доставка в стаціонар ЛІКУВАННЯ: · Продовження протишокової терапії. · Дезінтоксикаційна терапія. · Парентеральне харчування. · Антигістамінні препарати. · Вітаміни В,С. · Антибіотики. · Глюкокортикоідні гормони. · Раннє бужування стравоходу, що дозволяє запобігти рубцевій структурі його. При повній непрохідності стравоходу накладають гастростому, пізніше роблять пластику стравоходу

 

СТОРОННІ ТІЛА ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ Закупорка дихальних шляхів може бути викликана шматочками їжі, різноманітними предметами, зубними протезами, кісточками. Часто мілкі металеві предмети потрапляють в дихальні шляхи людей, що мають звичку тримати їх під час роботи в роті /кравці, шевці/. Сторонні тіла можуть потрапити в дихальні шляхи людей, що знаходяться в алкогольному сп’янінні, при гострому порушенні мозкового кровообігу, при парезі голосових зв’язок. Сторонні тіла потрапляють в трахею при різкому вдиху, переляку, ударі, падінні, під час сміху або плачу. Стороннє тіло струменем повітря переноситься з ротової порожнини в гортань. При значних розмірах або гострих краях воно утримується в голосовій щілині, при невеликих розмірах і гладкій формі тіло потрапляє в трахею і навіть в бронхи. КЛІНІКА: при локалізації тіла в гортані з’являються задуха, кашель, блювота. Обличчя стає синьо – багровим, вкривається липким потом. Виникає сиплість голосу, біль в гортані посилюється при розмові. Якщо стороннє тіло знаходиться в трахеї, дихання затруднене, супроводжується свистячим шумом, хрипотою. Іноді навіть невелике тіло може викликати тяжку задуху внаслідок ларингоспазму. При закупорці бронху виникає клініка хронічного легеневого  запалення /ателектаз легеневої тканини в зоні закупорки/ з наступним розвитком абсцесу або гангрени легені. Смерть настає від гнійної інтоксикації. ДІАГНОСТИКА: Ендоскопічні методи: Ларингоскопія. Бронхоскопія. RO – логічний метод – бронхографія.

          ПЕРША ДОПОМОГА: маленьку дитину беруть за ноги, перевертають донизу головою і різко встряхують. Дорослого хворого садять з нахилом вперед і надають різкого сильного удару по спині між лопатками або застосовують прийом Геймліка. При відсутності повної закупорки дихальних шляхів хворого швидко транспортують в стаціонар в напівсидячому положенні. При явищах асфіксії невідкладно виконується трахеостомія на місці пригоди. *Виконує будь який медпрацівник, будь-яким інструментом. ** Краще замість трахеотомії виконувати конікотомію, яка технічно більш легка. ЛІКУВАННЯ: видалення тіла при ларінго – або бронхоскопії, при неможливості – ларінго – або трахеотомія. Ларінгоскопія Видалення ст. тіла при бронхоскопії

         ЗОБ – це таке захворювання організму, одним із симптомів якого є стійке збільшення щитовидної залози без ознак запалення і злоякісного росту. КЛАСИФІКАЦІЯ: І. По етіологічному принципу: Ендемічний зоб - масові випадки захворювання в певних регіонах: Закарпаття, Урал, Казахстан, Кавказ, Альпи, Кордильєри. Причина – недостатність йоду в їжі. Спорадичний зоб – поодинокі випадки захворювання в певній місцевості, які не мають широкого розповсюдження.

ІІ. По змінам в тканині щитовидної залози: Дифузний зоб – рівномірне збільшення усієї залози. Вузловий зоб – в тканині залози визначаються окремі вузли. Змішаний зоб (на фоні дифузного збільшення з’являються вузли).

ІІІ. По ступеню збільшення щитовидної залози: 1 ст. – збільшений перешийок залози, який пальпується і чітко видний при ковтанні. 2 ст. - добре визначається як бокові долі залози, так і перешийок при пальпації і при ковтанні. 3 ст. – залоза заповнює передню поверхню шиї, її добре видно при огляді /”товста шия”/. 4 ст. – форма шиї різко змінена, залоза виступає у вигляді пухлини. 5 ст. – зоб гігантських розмірів.

 ІV. По змінах основного обміну / функції щитовидної залози/: Еутіреоїдний – основний обмін в межах норми /-10 - +10%/. Гіпотіреоїдний – зі зниженим основним обміном (менше -10%). Тіреотоксичний зоб: а/ легкого ступеню – основний обмін +10 - + 40%; б/ середньої тяжкості – основний обмін + 40 - + 60%; в/ тяжкого ступеню – основний обмін більше 60%. КЛІНІКА: Еутіреоїдний зоб: поступове збільшення шиї, при здавлюванні судин, нервів, трахеї, стравоходу – затруднення дихання, ковтання, кашель, хриплість голосу. Гіпотіреоїдний зоб: наявність зобу, симптоми мікседеми, кретинізм. Тіреотоксичний зоб: провідні симптоми: зоб, тахікардія, екзофтальм. Крім того: підвищена емоційна лабільність, плаксивість, шкіра на дотик гаряча, підвищена пітливість, стійкий червоний дермографізм, очні симптоми: Дальрімпля – широко відкриті очні щілини, Штельвага – рідке мигання, Грефе – відставання верхнього повіка від радужки при погляді униз. ДІАГНОСТИКА:  · Радіоізотопне сканування щитовидної залози та накопичення і виведення ізотопу І 131 /підвищене накопичення і повільне виведення радіоактивного йоду/. · УЗД.

         ПРОФІЛАКТИКА ЕНДЕМІЧНОГО ЗОБУ: Використання в їжу йодованої солі. Покращення санітарно – гігієнічних умов життя населення. Підвищення медичної грамотності населення. Широкі профілактичні огляди населення. Своєчасне лікування виявлених хворих. ЛІКУВАННЯ: Консервативне – показане при дифузному зобі, при тіреотоксичному зобі: йодотерапія /розчин Люголя по схемі/, резерпін - /для зменшення нервового збудження/, мерказолін /для зниження функції щитовидної залози/. При еутіреоїдному або гіпотіреоїдному зобі: тіреоідін /гормон щитовидної залози/, трийодтіронін. Хірургічне: показання – вузловий, змішаний зоб /передракові захворювання/, дифузний зоб IV – V ст., неефективність консервативного лікування. Види операцій: при токсичному зобі – субтотальна резекція щитовидної залози, при еутіреоїдному та гіпотіреоїдному – економна резекція щитовидної залози. При токсичному зобі потрібна ретельна передопераційна підготовка, спрямована на досягнення еутіреоїдного стану. Можливі післяопераційні ускладнення: Тіреотоксична криза пов’язана з оперуванням хворого, в якого не скомпенсовано тіреотоксикоз, не досягнуто еутіреоїдного стану. Усі клінічні симптоми тіреотоксикозу проявляються дуже бурхливо. Летальність дуже висока. В сучасній хірургічній практиці зустрічається як виключення. Ушкодження зворотного гортанного нерву або його перев’язка. При односторонньому ураженні – сиплість голосу, при 2 – сторонньому – афонія, порушення дихання. При операції під місцевою анестезією небезпека цього ускладнення мінімальна. Гіпотіреоз розвивається коли при субтотальній резекції щитовидної залози залишають менше 2 г тканини залози з кожного боку. Проявляється клінікою мікседеми: набряк шкіри та підшкірної клітковини, в особливості на обличчі, в результаті чого риси обличчя розгладжуються, міміка бідна, ціаноз губ та носа. Випадіння волосся на голові, бровах, ламкість нігтів. Шкіра на дотик холодна, голос хрипкий, зниження зору, послаблення пам’яті, хворі швидко втомлюються, сонливі. Брадікардія до 50уд. на 1 хв., температура тіла знижена. ЛІКУВАННЯ: гормонами щитовидної залози /тіреоідін, трийодтіронін/. Гіпопаратіреоз є наслідком видалення навколощитовидних залоз при резекції щитовидної залози, при сучасній техніці /внутрішньокапсульна резекція/ зустрічається рідко. Клініка: проявляється м’язовими судомами – тетаніями. Частіше уражуються м’язи верхніх кінцівок /”рука акушера”/ та обличчя /сардонічна посмішка, витягування губ у вигляді хоботка/. На відміну від епілептичних судом тетанії не супроводжуються втратою свідомості, прикусуванням язика, сечовиділенням. Лікування: Введення гормону навколощитовидних залоз – паратіреоідину. Введення хлориду кальцію.