Єрофєєва В.В. Предмет Хірургія Група 3А л/с Викладач Тема лекційного заняття: «Післяопераційний період.» Дата:20.12.21.

 

Єрофєєва В.В.

Предмет Хірургія

Група 3А л/с           Викладач 

Тема лекційного заняття: «Післяопераційний період.»

Дата:20.12.21.

                                   

                                    Завдання

                                    -Прочитайте уважно викладений теоретичний матеріал.

                                    -Зробіть опорний-конспект.

Тема№10: «Післяопераційний період.»

 

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

 1. Загальні поняття про післяопераційний період, його фази.

 2. Порушення функцій життєво важливих органів і процесів обміну після операції.

 3. Організація роботи у відділенні реанімації та інтенсивної терапії.

4. Післяопераційні ускладнення,їх профілактика і усунення.

 5. Можливі ускладнення в ділянці рани і дренажів

. 6. Післяопераційний режим,дієта,ЛФК.

 7. Післяопераційна реабілітація хворих.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

 1. Післяопераційний період, його фази. Післяопераційний період — це час від закінчення операції до одужання хворого і відновлення працездатності або переведення його на групу інвалідності. Розрізняють: · ранній післяопераційний період - перші 5-6 днів після завершення хірургічної операції; · пізній післяопераційний період - до виписування хворого із стаціонару; віддалений післяопераційний період - до повного видужування і відновлення його працездатності або переведення на групу інвалідності. Під впливом операції і наркозу змінюється інтенсивність обмінних процесів - порушується співвідношення катаболізму (накопичення токсичних продуктів в організмі внаслідок розпаду речовин та клітин) і анаболізму (сукупність процесів, спрямованих на утворення органічних речовин - складових частин клітин і тканин). У перебігу післяопераційного періоду розрізняють три фази (стадії): Катаболічна фаза. Тривалість цієї фази - 3-4 дні. Вираженість її залежить від тяжкості хвороби, об’єму операції, виду наркозу, їх тривалості, інтенсивності післяопераційного лікування (неповноцінне, незбалансоване лікування, наявність ускладнень). Слід зазначити, що катаболічна фаза в першу чергу є захисною реакцією організму, мета якої - підвищити опірність організму за рахунок енергетичних і пластичних матеріалів. З одного боку, це відбувається за рахунок підвищеного розпаду білків, жирів і вуглеводів; з іншого - утворюється значна кількість токсичних речовин, що призводить до ацидозу (зміна кислотно-лужного стану), порушення окисно-відновних процесів у тканинах і органах (печінка, нирки, серце та ін.), що негативно впливає на загальний стан оперованого хворого. Фаза зворотного розвитку. Тривалість її - 4-6 днів. У цей період розпочинається активний синтез білків, жирів, глікогену (вуглеводного матеріалу), збільшується кількість енергетичних і пластичних матеріалів. Клінічними ознаками цієї фази є покращання загального стану хворого, зменшення болю, нормалізація температури тіла, поява апетиту. Покращується діяльність серцево-судинної системи, дихання. Відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту, появляються перистальтичні скорочення кишечника, починають відходити гази. Анаболічна фаза. Клінічно вона характеризується як період одужання. У цій фазі покращується самопочуття хворих, апетит, нормалізуються функції внутрішніх органів: серця, легень, печінки, нирок та ін. Тривалість анаболічної фази - 2-5 тижнів. Її перебіг залежить від тяжкості захворювання, об’єму перенесеної операції, тривалості катаболічної фази. Вона завершується відновленням маси тіла, повним загоєнням рани, дозріванням сполучної тканини і утворенням надійного післяопераційного рубця. Висновок.

 Післяопераційний період – це час від закінчення операції до одужання хворого і відновлення працездатності або переведення його на групу інвалідності. Залежно від тяжкості хвороби, об’єму і характеру операції, післяопераційний період може тривати від декількох днів до декількох місяців. У післяопераційному періоді необхідно уважно стежити за станом та функцією найважливіших органів і систем, оскільки хірургічна операція і наркоз призводять до відповідних патофізіологічних змін в організмі. 2. Порушення функцій життєво важливих органів і процесів обміну після операції. Порушення білкового обміну. Одним з тяжких порушень гомеостазу оперованих хворих є порушення білкового обміну. В організмі здорової людини вагою 70 кг міститься близько 10 кг білка (14% ваги тіла), що забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Головним порушенням білкового обміну є переважання розпаду білків над їх синтезом. Зниження вмісту білка в крові (гіпопротеїнемія) відбувається в основному за рахунок зменшення альбумінів, що, в свою чергу, призводить до порушення співвідношення їх з глобулінами. Основним джерелом надходження і розпаду білка у тяжкохворих є м’язи організму. У таких хворих настає м’язова слабкість, атрофія. Найменший рівень вмісту білка в крові спостерігають на 5-6 день після операції, після чого він починає нормалізуватись. Однак така нормалізація вмісту білка в крові відбувається дуже повільно і триває 10-15 днів. Для попередження порушень білкового обміну в передопераційний період хворих необхідно забезпечити висококалорійною білковою їжею, проводити переливання плазми, альбуміну, протеїну. Порушення жирового обміну. У післяопераційний період настають виражені зміни і жирового обміну. Для його корекції використовують в основному жирові емульсії (веноліпід, інтраліпід, емульсан та ін.), які є джерелом енергії, ненасичених жирних кислот (лінолева, ліноленова, арахідонова та ін.), які забезпечують нормальну функцію клітин організму, гальмують катаболічні процеси. Слід зазначити, що калорійність жирів у 2,5 рази вища, ніж білків і вуглеводів. Жирові емульсії вливають з розрахунку 1,5-2 г жирів на 1кг ваги хворого. Порушення вуглеводного обміну. У 90% хворих у перші 2-3 дні кількість цукру в крові зменшується і виникає гіпоглікемія. З 3-4 дня остерігають підвищення вмісту глюкози в крові (гіперглікемія), іноді глюкозурію, що пов’язано із збільшенням її утворення і зменшенням засвоєння. Слід пам’ятати, що кількість речовин в організмі залежить від інтенсивності обмінних процесів і способів їх виділення з організму. Саме при порушенні вуглеводного обміну в організмі в основному накопичуються недоокислені продукти, що зменшують резервну лужність і впливають на рН крові. Своєчасна, правильна та інтенсивна передопераційна підготовка, ретельний догляд за хворими, а також корекція вуглеводного обміну (введення достатньої кількості 5-10 % розчину глюкози з інсуліном з розрахунку 1 ОД інсуліну на 4-5 г сухої глюкози) до і після операції є найкращим засобом профілактики тяжких форм порушення вуглеводного обміну. Порушення водно-електролітного обміну Існує три форми порушення водного обміну: 1) справжній дефіцит виникає внаслідок недостатнього поступання води в організм; 2) надлишок води, зумовлений невідповідністю між надходженням і виведенням її з організму; 3) перерозподіл води в окремих ділянках тіла, пов’язаний із зміною співвідношень електролітів. Нормальна добова потреба людини у воді коливається від 2000 до 2500 мл і залежить від маси тіла, віку, статі і ряду інших обставин. Порушення обміну води може проявлятися дегідратацією (зневодненням організму) або гіпергідратацією. Слід пам’ятати, що людина виділяє за добу через нирки до 1,5 л води, через легені - 400-500 мл, через шкіру — 500 мл і через кишечник - 200-300 мл. У хірургічній практиці найчастіше доводиться мати справу зі синдромом дегідратації. Порушення водного балансу тісно пов’язане з порушенням електролітного обміну. Слід зазначити, що здійснення патогенетичного післяопераційного лікування, особливо у тяжкохворих, можливе лише при підтримці стабільного водно-електролітного балансу, повного енергетичного і пластичного забезпечення організму за рахунок повноцінного парентерального та ентерального харчування, з достатнім вмістом білків, незамінних амінокислот, вітамінів, жирних кислот, мікроелементів. Зміни складу крові можуть проявлятись: зниженням кількості еритроцитів, вмісту гемоглобіну, лейкоцитозом, зсувом лейкоцитарної формули (збільшується кількість нейтрофільних лейкоцитів і зменшується - лімфоцитів та еозинофілів). Поряд із цим відбуваються зміни згортальних властивостей крові, які проявляються підвищенням активності коагулянтної (фібриноген, протромбін, тромбопластин, проакцелерин та ін.) і пригніченням антикоагулянтної систем крові, що створює умови для виникнення небезпечних післяопераційних ускладнень - емболій і тромбозів. Для корекції анемії і гемостазу застосовують переливання еритроцитарної, лейкоцитарної, тромбоцитарної маси, плазми крові, фібриногену, призначають антикоагулянтну терапію (фраксипарин, гепарин, пелентан і ін.). Висновок. У післяопераційному періоді можуть розвиватися окремі порушення обмінних процесів і функцій внутрішніх органів. Вони, як правило, виникають у тяжкохворих після складних операцій. Після невеликих операцій, наприклад, планового видалення грижі чи апендектомії, ці зміни виражені незначно і не потребують спеціального лікування.

3. Організація роботи у відділенні реанімації та інтенсивної терапії. Всіх хірургічних хворих після операції можна поділити на три групи: 1) хворі зі стабільним станом функцій життєво важливих органів (нормальна гемодинаміка, дихання та ін.), яких, як правило, поміщають у післяопераційні палати; 2) хворі з лабільним станом життєво важливих функцій, що характеризуються нестабільними показниками гемодинаміки і дихання й потребують інтенсивного лікування; 3) хворі в критичному стані з вираженими порушеннями діяльності серцевосудинної системи, дихання, нервової системи та ін. Без проведення реанімаційних заходів у цих хворих може наступити смерть, досить часто вони знаходяться без свідомості. Всі вони потребують не тільки інтенсивного лікування, але й ретельного догляду. В сучасних лікарнях тяжких післяопераційних хворих (другої і третьої групи) концентрують в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії і реанімації. Інтенсивна терапія включає в себе комплекс лікувальних заходів, спрямованих на нормалізацію гомеостазу, попередження і лікування гострих порушень життєво важливих функцій. Реанімація – це комплекс заходів, направлених на відновлення або заміщення раптово втраченої функції серця, легень і обмінних процесів у хворих, які знаходяться в критичному стані. Після проведеного лікування і покращання стану хворих їх переводять післяопераційну або загальну палату хірургічного відділення. Палата для післяопераційних хворих не повинна бути великою (максимум на 2-3 чол.). У палаті повинна бути централізована подача кисню і набір інструментів, апаратів і медикаментозних засобів для проведення інтенсивної терапії і реанімаційних заходів. Для надання максимального спокою і фізіологічного положення хворих кладуть на функціональні ліжка, вкриті чистими простирадлами, під які підкладають клейонку. Краще класти хворого в зігріте ліжко (за допомогою грілок). Необхідно слідкувати за чистотою ліжкової білизни. Для заміни ліжкової білизни хворого спочатку повертають на бік і на звільненій частині ліжка скочують простирадло у валик (з краю ліжка до хворого). Після цього пацієнта повертають на чисте простирадло, забирають брудне і розгортають валик чистого простирадла, вкриваючи все ліжко). У великих хірургічних відділеннях для спостереження і догляду за оперованими хворими виділяють окремий пост. Медична сестра слідкує і реєструє основні функціональні показники: пульс, дихання, артеріальний тиск, температуру, кількість випитої і виділеної (з сечею, каловими масами, виділеннями з ран) рідини. При цьому звертають увагу на загальний стан хворого (спокійний, збуджений, загальмований та ін.), колір шкіри (синюшний, блідий, рожевий та ін.), температуру. У тяжких оперованих хворих, особливо в перші дні, необхідний старанний догляд за порожниною рота. При сухості язика, рота рекомендують проводити систематичне полоскання водою і змазування слизової оболонки вазеліновим маслом. Для профілактики запальних процесів у роті (флюс, паротит, карієс) необхідно чистити зуби, полоскати ротову порожнину теплою водою з лимонним соком, слабким розчином перманганату калію, проводити масаж підщелепних, привушних слинних залоз Усі хворі щодня повинні мити обличчя, руки. Тяжкохворих умивають молодші медичні сестри. Чоловіки повинні голитись. Шкіра хворого повинна бути чистою. Забруднені ділянки тіла повинні негайно обмиватись і протиратись. У повних хворих з метою запобігання попрілості слід систематично протирати або змащувати підпахвинні і пахові ділянки, пупок, у жінок - складки під молочними залозами 0,1% розчином перманганату калію, тетрацикліновою, левоміцетиновою маззю, припудрювати тальком. Особливо уважно необхідно стежити за чистотою промежини. Після кожного акту дефекації ділянку промежини необхідно помити теплою водою або 0,1% розчином перманганату калію, або водним розчином хлоргексидину, кутасептом та іншими і висушити серветкою. Жінкам на ніч необхідно провести підмивання з використанням слабких водних розчинів антисептиків. Піднімання хворих з ліжка залежить від їх загального стану, тяжкості та характеру перенесеної операції. Воно розпочинається з опускання ніг і сидіння хворого в ліжку, при нормальному самопочутті можна підняти його на ноги. При задовільному стані і нормальному перебізі післяопераційного періоду після видалення гриж, апендектомії хворим дозволяють вставати на 2-3-й день. Після складних операцій (резекція шлунка, холецистектомія, резекція кишечника та ін.) хворих необхідно піднімати на 5-6 день за вказівкою лікаря. Після операції на кінцівках, судинах, органах грудної клітки і інших вставати дозволяють в різні строки, індивідуально для кожного хворого. При догляді за післяопераційним хворим важливе значення має нагляд за пов’язкою. Необхідно уважно слідкувати, щоб пов’язка не просочилась кров’ю, не зсунулась, не оголила рану. При значному просочуванні пов’язки кров’ю слід негайно викликати лікаря і вжити заходів для зупинки кровотечі (при значній кровотечі притиснути рану, поставити міхур з льодом, тягар - мішечок з піском та ін.). При чистих ранах, які добре загоюються, пов’язку міняють на другий день після операції і на 7-8 день після зняття швів. При нагноєнні перев’язування проводять частіше, рану очищують, промивають антисептиком і дренують. Зняття швів у більшості хворих проводять на 7-8-й день, в ослаблених, літніх хворих - на 10-12-й день. У дітей шви можна знімати на 5-6-й день після операції. Висновок. Велика роль в одужанні хворих у післяопераційному періоді належить хірургічній медичній сестрі. Правильне і своєчасне виконання лікарських призначень і чуйне ставлення до хворих створюють умови для їх швидкого одужання.

 4. Післяопераційні ускладнення, їх профілактика і усунення.

Серцево-судинна система. Про діяльність серцево-судинної системи судять за показниками пульсу, артеріального тиску, забарвленням шкірних покривів. Сповільнення і збільшення напруги пульсу (40-50 ударів за хвилину) може свідчити про порушення діяльності центральної нервової системи внаслідок набряку мозку, менінгіту. Почащення і ослаблення пульсу (більше 100 ударів за хвилину) на тлі зниженого артеріального тиску, зблідлих шкірних покривів можуть бути проявом гострої серцевої недостатності, вторинного шоку або кровотечі. Для профілактики і лікування вторинного шоку використовують протишокові засоби; переливання компонентів крові - еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, плазми, альбуміну; кровозамінників - поліглюкіну, желатинолю; введення серцевих препаратів, тонізуючих засобів.

 Органи дихання. В післяопераційному періоді під впливом наркозу, статичного положення в ліжку, порушення екскурсії діафрагми зменшується вентиляція легень, з’являється часте і поверхневе дихання, накопичується харкотиння в бронхах, трахеї. Такий стан може призвести до запалення легень, формування гнійників. Ось чому важливе значення має профілактика цих ускладнень - активний рух з перших днів, дихальна гімнастика, інгаляції зволоженим киснем, антибіотикотерапія. Сечовидільна система. В нормі за добу людина виділяє близько 1500 мл сечі (40- 50 мл за годину). Зниження функції нирок може бути при інтоксикації, яка призводить до олігурії (зменшення виділення сечі) і анурії (повного припинення виділення сечі). Часто затримка сечі може виникати при застосуванні морфію, омнопону.

 Органи травлення. Будь-яке оперативне втручання відображається на функції органів травлення, навіть якщо операцію проводили не на них. У виникненні цього патологічного стану мають значення вісцеро-вісцеральні рефлекси, гальмівна дія центральної нервової системи, обмежена активність хворого.

 Важливу інформацію можна отримати уже при огляді язика. Густий, бурий наліт на сухому язиці і тріщини на ньому можуть спостерігатись при перитоніті, затяжному парезі кишечника. При сухому язиці з тріщинами рекомендують полоскання і протирання ротової порожнини розчином соди (І чайна ложка на склянку води), 2% розчином борної кислоти, пероксидом водню (2 чайні ложки на склянку води), розчином перманганату калію 1:400, змазування гліцерином, антибактеріальними мазями. У тяжкохворих може розвиватись стоматит, паротит (запалення привушної залози). Для підвищення салівації (слиновиділення) у воду додають лимонний сік, сік журавлини. Можна призначати 3 краплі 1% розчину пілокарпіну під язик. Важливими ознаками ураження органів травлення можуть бути нудота і блювання. Перш за все необхідно з’ясувати їх причину. Для їх ліквідації обхідно провести зондування, промивання шлунка содовим розчином. Хороший ефект можна отримати при призначенні атропіну, димедролу, церукалу, реглану

. Медсестринська оцінка стану моторики кишечника.

Всі оперативні втручання на органах черевної порожнини, як правило, супроводжуються порушеннями моторно-евакуаторної функції кишечника, проявляються парезом, здуттям і знаками функціональної кишкової непрохідності. Такі ускладнення виникають при будь-яких планових операціях, особливо після ургентних втручань з приводу механічної кишкової непрохідності, проривної виразки шлунка або іншого захворювання черевної порожнини, що супроводжується перитонітом. У хворого спостерігають здуття живота, нудоту, блювання (часто кишковим вмістом темно-зеленого кольору з неприємним запахом), крім того, у такого хворого виникає затримка газів, стільця. У цієї групи хворих швидко розвивається інтоксикація, зневоднення, погіршується загальний стан. Медична сестра повинна ретельно слідкувати за станом хворих, оперованих на шлунково-кишковому тракті, і при його погіршенні викликати лікаря. Важливе значення в оцінці стану моторно-евакуаторної функції кишечника має аускультація черевної порожнини. Поява перистальтики (бурчання) кишечника свідчить про скорочення його м’язової стінки. Відсутність перистальтики свідчить про параліч м’язової стінки кишечника і розвиток функціональної кишкової непрохідності. Для попередження такої непрохідності, особливо у хворих з гострими захворюваннями органів черевної порожнини, ускладненими перитонітом, під час операції проводять інтубацію кишечника тонкою хлорвініловою трубкою діаметром 1-2 см. За допомогою тонкого інтубаційного зонда проводять декомпресію кишечника - видаляють застійний токсичний вміст. Важливим моментом догляду за такими хворими є підрахунок добової кількості рідини, що виділилася через зонд. Втрату рідини необхідно поповнювати адекватною кількістю парентерально. При видаленні застійного кишкового вмісту доцільно проводити промивання просвіту кишки малими (300-400 мл) дозами теплого ізотонічного розчину хлориду натрію (1-1,5 л на кожну процедуру). Медична сестра повинна слідкувати за станом зонда та виділеннями з нього. При відсутності пасивного виділення рідини медична сестра повинна регулярно через кожні 2-3 год проводити відсмоктування кишкового вмісту за допомогою шприца Жане або електровідсмоктувача. Для боротьби з патогенною внутрішньокишковою мікрофлорою і для стимуляції кишкових скорочень доцільно 3-4 рази на добу в зонд вводити кисень ( 250-300 см3 )за допомогою шприца Жане. При дотриманні основних правил декомпресії післяопераційний період перебігає гладко без ознак парезу кишечника: здуття живота, відрижки, гикавки, блювання, утрудненого дихання та ін. У хворих з інтубацією кишечника необхідно періодично проводити аускультацію живота для визначення часу появи перистальтичних скорочень кишечника. Об’єктивними ознаками появи перистальтики є періодичне поштовхоподібне виділення світлого кишкового вмісту через зонд, самостійне відходження газів, стільця, покращання самопочуття хворого. Моторна функція кишечника , як правило, відновлюється на 3-4-у, рідше на 5-у добу після операції. Зонд видаляють на 6-7-у добу. Видаляти зонд потрібно потягуванням його за кінець протягом 5-10 хв, оскільки він може згорнутись, зав’язатись. При видаленні зонда у хворих може виникнути нудота, позиви на блювання. Декомпресія тонкої кишки є досить ефективним методом профілактики і лікування післяопераційної функціональної непрохідності кишечника. Вона є незамінним засобом при оперативному лікуванні загального перитоніту, странгуляційної кишкової непрохідності (заворот, вузлоутворення, інвагінація), для розвантаження швів при резекції кишечника. Висновок. Надзвичайно велика роль в одужанні хворих у післяопераційному періоді належить хірургічній медичній сестрі. Правильне і своєчасне виконання лікарських призначень і чуйне ставлення до хворих створюють умови для їх швидкого одужання. При догляді за післяопераційними хворими особливу увагу необхідно приділяти температурі тіла хворого, слідкувати за частотою пульсу, артеріальним тиском, глибиною і частотою дихання, станом післяопераційної рани, дренажними трубками. 5. Можливі ускладнення в ділянці рани і дренажів. Ускладненнями з боку рани можуть бути: 1) біль; 2) кровотеча; 3) гематома; 4) нагноєння рани. Досить часто успіх оперативного втручання і своєчасне відновлення моторної активності кишечника залежить від методу дренування черевної порожнини, яке забезпечує повне виділення рідини (ексудату, гною та ін.) з черевної порожнини. Дренування, як правило, проводять спареними двома-трьома хлорвініловими трубками діаметром 0,5-2 см . Важливе значення має догляд за дренажами, їх необхідно подовжити і помістити в окремі посудини (пляшечки з-під розчинів). Для нормального відтоку рідини з відповідної ділянки черевної порожнини хворому необхідно надавати положення з ледь піднятим головним кінцем, на боці, спині та ін. Медична сестра повинна слідкувати за прохідністю дренажів і контролювати виділення з них (кількість, характер). Поява в дренажних трубках крові є ознакою післяопераційної кровотечі; вмісту шлунка або кишечника - недостатності швів анастомозу. Дренування триває від 3-4 до 5-7 діб, в окремих випадках і довше. Дренажі треба видаляти своєчасно, оскільки вони можуть викликати пролежні кишки, кровотечу, а також створюють умови для спайкового процесу черевної порожнини. Видаляти дренажні трубки треба обережно і повільно, для цього треба зняти лігатуру, яка фіксує трубку до шкіри хворого. Після видалення дренажних трубок треба теж слідкувати за станом пов’язки передньої черевної стінки, оскільки можливі виділення крові, ексудату. Висновок. З раневими ускладненнями доводиться стикатися щодня, оскільки частота їх (серед усіх інших) найбільш висока. Ризик їх виникнення зростає при наявності ускладнених обставин: гіповолемія, обмінні порушення, висока оперативна травматичність, гнійно-запальні процеси, неякісний шовний матеріал. При своєчасному проведенні лікувальних заходів у 95% випадків можна домогтися швидкого і повного припинення інфекції. Важливо своєчасно провести дренування рани змінити антибіотик. При несприятливому перебігу наслідки можуть бути дуже важкими. Є ймовірність розвитку гангрени або сепсису. 6. Післяопераційний режим, дієта, ЛФК. В післяопераційних хворих режим рухової активності повинен починатися якомога раніше.В кінці першої доби хворий повинен сидіти, потім-стояти потім ходити. Чим раніше він почне рухатися,тим менше може виникнути післяопераційних ускладнень. Особливості годування хворих. Годування хворих після операції залежить від об’єму і характеру оперативного втручання. Годування хворих проводять тільки з дозволу і під контролем лікаря. Після операції на верхньому відділі шлунково-кишкового тракту (стравохід, шлунок) перші два дні хворому забороняють вживати будь-яку рідину і їжу. Дозволяють лише змочувати губи, язик перевареною водою за допомогою чайної ложечки, обгорнутої марлею. З третього дня після операції дозволяють пити мінеральну воду (без газу) ―Лужанську‖, ―Миргородську‖, содову воду. Годування хворих розпочинають з відновленням перистальтики кишечника. Дозволяють вживати свіжий кефір, йогурт, кисіль, бульйон, манну кашу, сирі яйця та ін. (стіл №0). З четвертого дня хворому призначають стіл №1а або №16. При нормальному перебізі післяопераційного періоду хворому поступово розширюють дієту і з 12-13 дня призначають загальний стіл (№15). Після операції на дванадцятипалій кишці, тонкому кишечнику хворий перші дві доби теж не отримує ентерального харчування. Йому проводять парентеральне живлення: введення 5% розчину глюкози з інсуліном, компонентів крові (альбуміну, протеїну, плазми крові), кровозамінників. З третього дня призначають стіл №0 (кефір, кисіль, бульйон), з 4- 5дня - стіл №1а (механічно і хімічно щадна їжа), надалі з покращенням загального стану хворого з 10-12-го дня його переводять на загальний стіл. Після оперативних втручань, не пов’язаних з порушенням цілісності шлунковокишкового тракту (холецистектомія, операції на підшлунковій залозі, селезінці), в перші два дні теж виключають ентеральне харчування за наявності післяопераційного парезу кишечника (вісцеро-вісцеральний рефлекс) і розвитку функціональної кишкової непрохідності. З кінця 2-3-го дня таким хворим призначають кефір, кисіль, стіл №1а. З четвертого дня призначають стіл №13 (протерті супи з сухарями, кисіль та ін.). Треба пам’ятати про особливості годування хворих після операції на товстій кишці. В перші дві доби воно не відрізняється від годування хворих при операціях на тонкій кишці. Призначають їжу, яка не містить клітковини, з тим розрахунком, щоб протягом 4-5 діб у хворого не було стільця. Поряд із цим, для зменшення перистальтики товстої кишки хворим призначають по 8-10 крапель настойки опію на день. Після операцій, не пов’язаних з шлунково-кишковим трактом (резекція легень, щитоподібної залози та ін.), в перші 1-2 дні хворому призначають стіл №1а або №16 і надалі - стіл №15. Лікувальна фізкультура в післяопераційному періоді. Ранній післяопераційний період. Катаболічна стадія системної прогресивної реакції настає відразу ж після операції і продовжується кілька днів, у залежності від патологічного процесу, ваги хірургічного втручання, реактивності організму (ранній післяопераційний період). Іноді ця фаза затягується в зв'язку з болями в операційній рані, легеневої гіповентиляції (гіпоксіями і гіперкапніями), атонією шлунка, парезом кишечнику й інших порушень. Завдання ЛФК у цьому періоді: профілактика можливих ускладнень (гіпостатичної пневмонії, атонії шлунка і кишечнику, утворення тромбозів, профілактика спайкового процесу, формування еластичного рухливого рубця і ін.). Поліпшення загального і місцевого кровообігу та лімфоутворення, підвищення психоемоційного тонусу хворого і навчання навичкам самообслуговування. Лікувальна гімнастика протипоказана при загальному важкому стані хворого, зумовленому шоком, кровотечею, гострою серцево-судинною недостатністю, розлитим перитонітом, інтоксикацією організму. Режим суворий постільний: положення хворого лежачи на спині; при відсутності протипоказань ЛГ призначається з перших годин після операції; у заняття включаються дихальні вправи статистичного характеру з використанням прийомів відкашлювання і динамічних вправ для дистальних відділів кінцівок. Режим постільний: положення хворого лежачи, напівсидячи і сидячи; широко використовується в заняттях вправи для всіх суглобів у сполученні з дихальними вправами статистичного і динамічного характеру. ЛГ проводиться 3-4 рази в день по 5-7 хвилин індивідуальним методом. Рекомендуються і самостійні заняття Пізній післяопераційний період. У цьому періоді симпато-адреналова активність нормалізується, інтенсивність білковожирового катаболізму знижується. У більшості хворих припиняються болі, показники гемодинаміки стають стійкими, нормалізується робота травного тракту, тобто мова йде про перехідну стадію постагресивної реакції, що настає в середньому через 3-7 днів і буває чітко виражена в період видужання хворого. Завдання ЛФК у пізньому післяопераційному періоді: відновлення життєво важливих функцій організму (кровообігу, дихання, травлення, обміну речовин), стимуляція процесів регенерації в області хірургічного втручання, зміцнення м'язів черевного преса, адаптація серцево-судинної системи й органів дихання до зростаючого фізичного навантаження. Руховий режим палатний: у заняттях ЛГ використовуються активні для всіх суглобів і м'язових груп, дихальні вправи (статичного і динамічного характеру) і вправи для м'язів тулуба, що хворий виконує в в. п. лежачи і сидячи. Тривалість заняття складає від 10 до 15 хвилин, проводиться 2-3 рази в день індивідуальним чи мало груповим методом. Рекомендовано дозовані прогулянки, елементи трудотерапії, малорухомі ігри. Руховий режим вільний. Заняття ЛГ проводяться в гімнастичному залі мало груповим чи груповим методом протягом 20-30 хвилин. Широко використовуються фізичні вправи динамічного і статичного характеру для всіх груп м'язів і суглобів тулуба; вправи з гімнастичними знаряддями, з обтяженням і опором, у гімнастичної стінки. Різноманітяться вихідні положення при виконанні вправ: лежачи, сидячи та стоячи. Рекомендується дозована ходьба в середньому темпі в межах 2-3 поверхів, малорухомі ігри, трудотерапія. Можливі водяні процедури: обтирання, обливання і сонячні ванни (від 5 до 10 хвилин). Віддалений післяопераційний період. Видужуючий організм переходить на новий функціональний рівень, що характеризується мобілізацією ендокринно-вегетативних механізмів, спрямованих на стимуляцію процесів синтезу, глікогену, білків, з переважною активацією парасимпатичної вегетативної нервової системи і гіперпродукцією анаболітичних гормонів Завдання ЛФК: тренування серцево-судинної системи й органів дихання до зростаючого фізичного навантаження, повне відновлення працездатності хворого. Після виписки хворого зі стаціонару варто продовжувати регулярні заняття в умовах поліклініки чи санаторію. У заняттях ЛГ використовуються фізичні вправи, що мають загальнотонізуючий вплив на різні системи організму, вправи для зміцнення м'язів черевного преса (з метою профілактики рецидиву післяопераційної грижі), коригуючі вправи для вироблення правильної постави, вправи для рівноваги, на координацію рухів, включаються дозована ходьба на різні дистанції, теренкур, елементи спортивних ігор, ходьба на лижах, плавання й ін. Висновок. Харчування хворого після операції залежить від її характеру. В обов'язок середнього медичного персоналу входить постійний нагляд за харчуванням хворих з тим щоб запобігти порушенню дієти, а також годування тяжко хворих. Застосування фізичної реабілітації для хворих які перенесли оперативне втручання є необхідною складовою частиною відновного лікування. За допомогою комплексної фізичної та медичної реабілітації можливо домогтися значних покращень, що можуть сприяти скороченню етапів лікування, профілактиці післяопераційних ускладнень, поліпшенні загального стану хворого.

 7. Післяопераційна реабілітація хворих. Після перенесеної операції хворі потребують детального спостереження кваліфікованих спеціалістів. Наприклад, при оперативних втручаннях з приводу гострого панкреатиту у випадках виникнення цукрового діабету хворих беруть на облік ендокринологи, які корегують рівень цукру крові. Є абсолютно необхідним дотримання суворої дієти (стіл №5), яка виключає прийом жирної, жареної їжі, не можна вживати велику кількість їжі (переїдати). Абсолютно недопустимим є вживання алкоголю, навіть в невеликих кількостях. Хворих, які хворіють такою хворобою, беруть на диспансерний облік за місцем проживання, та регулярно, раз в пів року обстежують (УЗД, лабораторні аналізи, тощо). Висновок. Після операції зазвичай повинен пройти певний період часу, що б відновити функцію прооперованого органу або кінцівки. Що б процес відновлення протікав максимально швидко, необхідно нормалізувати кровообіг і іннервацію в тій області, де було проведено оперативне втручання. Це основний принцип післяопераційної реабілітації.

 ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Надзвичайно велика роль в одужанні хворих у післяопераційному періоді належить хірургічній медичній сестрі. Правильне і своєчасне виконання лікарських призначень і чуйне ставлення до хворих створюють умови для їх швидкого одужання.

Рекомендована література:

Основна:

 О.М. Кіт ―Хірургія‖ Тернопіль, 2002р. ст.226-240;

 Додаткова:

1. С.Д. Хіміч ‖Хірургія‖ Київ ―Здоровя‖ 2004р. ст.218-226;

 2. Л.М. Ковальчук ―Навчальний посібник з хірургії в модулях‖ Київ,‖ Медицина‖ 2009 р.ст.185-                                                                                                                                                         192;

3. Л.В. Цитовская ―Руководство по практическим занятиям по хирургии.‖ К., ―Вища школа‖ 1988г.            ст.163-173.