Єрофєєва В. В Навчальна дисципліна: «Анестезіологія та реаніматологія». Тема лекційного заняття № 4: «Реанімація та інтенсивна терапія при гострому екзогенному отруєнні. » Група 4 Б л/с. Дата: 21.02. 22.
Викладач Єрофєєва В. В
Навчальна дисципліна: «Анестезіологія та реаніматологія».
Тема лекційного заняття № 4:
«Реанімація та інтенсивна
терапія при гострому екзогенному отруєнні. »
Група 4 Б л/с.
Дата: 21.02. 22.
Лекція
«Реанімація
та інтенсивна терапія при гострому екзогенному отруєнні».
План
1.Характеристика екзогенних отруєнь. Діагностика. Клінічна
картина. Загальні принципи лікування при отруєнні. Невідкладна допомога.
2.Окремі види отруєння: кислотами, лугами, фосфорорганічними
сполуками, етиловим і метиловим спиртом, барбітуратами, хлорованими
вуглеводнями.
3.Отруєння, що найчастіше трапляються в побуті: грибами,
алкоголем, наркотичними речовинами, інсектицидами, чадним газом тощо.
Невідкладна допомога.
4.Укуси комах, змій. Клінічна картина, невідкладна допомога.
Антидотна терапія при екзогенних отруєннях.
1. Особливості перебігу та лікування отруєнь у людей літнього та старечого віку.
2.
Особливості
перебігу та лікування отруєнь у дітей.
3.
Показання та
протипоказання до екстракорпоральних методів детоксикації (гемосорбція,
гемодіаліз, форсований діурез).
Гостре екзогенне отруєння – розвивається внаслідок
потрапляння із зовнішнього середовища до організму різноманітних токсичних
(отруйних) речовин,які спричинюють порушення гомеостазу.
Розрізняють отруєння побутові та виробничі. Тяжкість
отруєння залежить від дози,концентрації,шляхів потрапляння і швидкості їх
виведення.
Шляхи
потрапляння: травний
канал,дихальні шляхи,шкіра,слизові оболонки.
Мінімальну кількість речовини,що зумовлює найменші
порушення в діяльності організму -токсична
доза, а мінімальна кількість речовини, яка може призвести до смерті – мінімальна летальна доза. Кількість
речовини ,що спричиняє смерть у 50% випадків, називають середньою летальною дозою.
Періоди: 1)прихований;2)наростання резорбтивної
дії;3)максимальної дії отрути;4)відновний
Клініка: Отрута може діяти як на окремі органи і системи,так і
викликати загальні порушення функцій організму.
Головні
синдроми при гострих отруєннях:
1.Синдром ураження НС: головний біль,судоми,порушення
свідомості(у легких випадках – оглушення,у тяжких випадках – психомоторне
збудження ,галюцинації).
2.Синдром порушення кровообігу (виникає внаслідок прямої
токсичної дії отруйної речовини на міокард) :зниження ОЦК,зміни тонусу і
проникності судин,пригнічення або збудження судинного-рухового центру.Залежно
від отруйної речовини АТ знижується(барбітурати,нітрити,резерпін) або
підвищується(адреналіну хлорид,карбону оксид свинець).ЧСС зменшується(фосфорорганічні
сполуки,похідні опію,барбітурати) або збільшується (нікотинова
кислота,адреналін,ефедрин,атропін).
3.Синдром ураження органів дихання – недостатність
дихання. Причини: порушення прохідності ДШ внаслідок западання
язика,гіперсалівації,потрапляння вмісту шлунка,ларингоспазм; пригнічувальна дія
отруйної речовини на дихальний центр; розлади передавання збудження до
дихальних м’язів; пошкодження паренхіми легень.
4.Синдром ураження органів травлення:
нудота,блювання,явища гастроентериту,пронос,кровотечі із стравоходу ,шлунка.
5.Синдром недостатності печінки і нирок: внаслідок
отруєння хлорованими вуглеводнями,ртуті дихлоридом,солями важких
металів,високоатомними спиртами,нітратами,сульфідами. Отрути спричинюють
токсичну дію на нирки,зумовлюють гемоліз,гемолітичну та апластичну
анемію,геморагічні явища.Гепатотоксичні отрути діють на печінку,з’являється
жовтяниця.У тяжких випадках кома.
6.Судомний синдром: внаслідок отруєння фосфорорганічними
речовинами,правцевим токсином,стрихніном. Наслідки : гіпоксія
мозку,гіпоглікемія,алкалоз.
7.Гіпертермічний синдром : зумовлений токсичним або
гіпоксичним збудженням гіпоталамуса,де розташований центр
терморегуляції.Підвищується температура тіла(41-42 С).Найчастіше синдром
розвивається у випадках харчових токсикоінфекцій.
8.Гіпотермічний синдром : внаслідок отруєнь
опіатами,нітратами.Відбувається зниження Т тіла,погіршення периферичної
циркуляції(охолодження шкіри).
Діагноз встановлюють на підставі даних анамнезу і клініко-лабораторних
досліджень.
Під час обстеження звертають увагу на забарвлення
шкіри,слизових оболонок,специфічний запах із рота і запах блювотних мас.
Взяття
для досліджень трьох середовищ організму(крові сечі,вмісту шлунка) є
обов’язковим для всіх видів отруєнь,здійснювати на початку надання допомоги!
Для цього набирають 10-15 мл досліджуваного матеріалу у
стерильні пробірки,щільно закривають і підписують їх,зазначають час взяття
матеріалу.
Лікування:
1)виведення отрути з організму
2)нейтралізація отрути
3) симптоматичне лікування
Отрути
,що не всмокталися:
-
Промивання
шлунка,кишок
-
Штучне
блювання (якщо пацієнт в свідомості)
-
Очисні
клізми
-
ШВЛ
Отрути,що
всмокталися (як для отрут ,що
не всмокталися ) і додається:
-
Форсований
діурез
-
Обмінне
переливання крові
-
Гемосорбція
-
Плазмаферез
-
Гемодіаліз
-
Антидотна
терапія
Промивання шлунка – основний
метод виведення отрути,що не всмокталась.Промивають водою кімнатної температури
та ізотонічним розчином натрію хлориду.Кількість рідини для одноразового
введення 400-500 мл,усього – 5-15 л рідини.
Хворим,які перебувають у стані збудження перед
промиванням вводять седативні засоби(седуксен,сибазон).
Для стимуляції блювання - випити велику кількість
рідини.Після – подразнюють стінку глотки пальцем або ложкою.
ШВЛ – при значному пригніченні
дихання і отруєннях токсичними речовинами,що виводяться легенями.Проводять у
режимі гіпервентиляції.
Форсований діурез – якщо отрута виводиться нирками.
Ввести в/в 2-4л 5% р-ну глюкози; 0,9% натрію хлорид; потім 1-1,5 г/кг 15% р-ну
манітолу; 40-80 мг лазіксу.
Перед
застосуванням форсованого діурезу обов‘язково
катетеризація сечового міхура.
Постійний контроль ЦВТ,АТ,ЧСС,електролітного складу
крові,сечі,гематокритного числа,коагулограма.
Здійснювати
суворий контроль за кількістю введеної і виведеної рідини!
Форсований діурез не проводять у хворих в стані
шоку,колапсу,у випадках отруєння речовинами,що уражають нирки (ртуть).
У разі отруєння речовинами ,що мають кислу реакцію (саліцилати,барбітурати),гемолітичними
отрутами,застосовують лужний форсований
діурез – в/в краплинно 4% р-н натрі гідроген карбонату(10-20 мл/кг на добу
під контролем рН сечі).
У разі гемолізу при отруєннях барбітуратами ,іншими
снодійними та седативними засобами застосовують гемосорбцію.
Гемодіаліз (штучна нирка) при
отруєннях дихлоретаном,антифризом,метанолом, антибіотиками, аніліном та ін. Цей
метод – при недостатності нирок.
Перитонеальний діаліз при
олігурії.
Антидотна терапія –
застосування засобів,які знешкоджують отруту – антидотів .
-
Фізичні антидоти (активоване вугілля,крохмаль,тальк,біла глина) –
абсорбують токсичну речовину не своїй поверхні.
У
разі отруєння кислотами,лугами,спиртами застосування активованого вугілля є
неефективним.
Кромаль,тальк ,білу глину – рідко застосовують. Краще
ентеросорбенти.
-
Фізіологічні антидоти(амілнітрат,натрію нітрит,етанол).Етанол антидот
метанолу.
-
Хімічні антидоти . Унітіол – при отруєннях важкими металами (в/м або п/ш
через 6-12 год 1мл 5% р-н на 10 кг маси тіла).
Калію перманганат(0,1% р-ну) – окисник сульфаніламідів,опіатів,морфіну,нікотинової
кислоти.
Симптоматична терапія .
Пригнічення дільності серця –
адреноміметики(0,3-0,5 мл 0,005% р-ну ізадрину або 0,5 – 0,7 мл 5%р-ну
ефедрину; 0,3-1 мл 1% р-н мезатону;1-2 мл 4% р-н дофаміну в 400 мл 5% р-ні
глюкози),глюкокортикоїди(15-30 мг преднізолону,50-100 мг гідрокортизону,8-12 мг
дексаметазону)
При зниженні ОЦК –
в/в плазмозамінні речовини – плазма крові.
При психомоторному збудженні – транквілізатори(5-10 мг
седуксену або реланіуму) та 10-20 мл 20% р-ну натрію оксибутирату.
При судомах – 5-10 мг
седуксену (реланіум), 20-50мл 1% р-ну тіопенталу натрію.
Категорично
протипоказане введення дихальних аналептиків(цититон,лобелін),що призводять до
виснаження дихальних центрів.
При гіпертермічному синдромі – ненаркотичні
анальгетики(анальгін 2 мл 50% р-ну),нейролептики(дроперидол – 0,5-1 мл 2,5%
р-ну),антигістамінні( 1-1,5 мг/кг).
При больовому синдромі –
промедол 0,5 -1 мл 2% р-ну.
1. Отруєння чадним газом (окис вуглецю) – газ без
запаху, легший за повітря. Утворюється в результаті неповного згоряння
вуглеводвмісних речовин при недостатньому доступі кисню (робота двигунів
внутрішнього згоряння, пожежі, працюючий двигун атомобілів, неполадки в роботі
опалювальних систем та ін.). Отруєння можливе на виробництві, де цей газ
використовується для синтезу ряду органічних речовин (ацетон, метоловий спирт,
фенол та ін.), в гаражах при поганій вентиляції, в домашніх умовах – при
невчасному закриванні пічних заслонок у приміщеннях з пічним опаленням.
Отруєння: внаслідок вдихання потрапляє в легені,
далі в кров, там зв”язується з гемоглобіном та утворює карбоксигемоглобін, який
не здатен доставляти кисень до клітин, внаслідок чого виникає кисневе
голодування.
Клінічна картина. При легкій формі отруєння
спостерігається головний
біль, головокружіня, млявість, шум у вухах, порушення координації рухів,
відчуття стискання у скронях,нудота, іноді блювання, сухий кашель, сльозотеча,
біль у грудях. При отруєнні середньої тяжкості – короткочасна
втрата свідомості, різка слабкість, хагальмованість, задишка, тахікардія, на
обличчі – характерні плями малинового кольору, судоми, приступи рухального
збудження. При тяжкій формі розвивається коматозний стан ,
симптоми ураження головного мозку (напруження м’язів потилиці, маятникоподібний
рух очних яблук, судоми). Під впливом великих концентрацій чадного газу смерть
може настати на місці події внаслідок зупинки дихання.
Допомога: · винести на свіже
повтря, розстібнути одяг; · при можливості надіти ізолюючий дихальний аппарат; · при зупинці дихання та серцебиття
проводять реанімаційні заходи – штучне дихання та непрямий масаж серця; · вдихання парів нашатирного спирту; · розтерти грудну
клітку, до ніг прикласти грілки, на грудь та спину – гірчичники; · дати випити гарячий чай, каву. Хворим з тяжким отруєнням необхідна
госпіталізація через можливий розвиток тяжких ускладнень з боку легень і
нервової системи в пізньому періоді.
2. Отруєння етиловим спиртом. 20% алкоголю всмоктується в шлунку, 80% - у
тонкому кишечнику. За 15 хвилин всмоктується половина випитого, а через 40 хв.
– масимальна концентрація алкоголю в крові. У першу чергу алкоголь вражає
клітини нервової системи та печінки. Виділяється алкоголь легенями, 10% -
нирками, решта його розщеплюється в печінці під дією ферменту алкогольдегідрогеназа до
двоокису вуглероду та води. У зв”язку з тим, що на згоряння алкоголю йде велика
кількість кисню, він порушує обмін речовин, в результаті чого в організмі
накопичується оцтова та молочна кислоти. 0,2% алкоголю в крові – сп”яніння,
0,4-0,5% - кома та смерть. Смертельна доза - 300-400 мл 96% алкоголю , випитого
протягом години, або 250 мл – протягом 30-ти хвилин.
Клініка: спочатку спостерігається підвищеня психічна активність (ейфорія),
збудження, надмірна балакучість, порушення координації рухів. У разі наростання
тяжкості отруєння спостерігається апатія, адинамія, почервоніння обличчя та
склер, шкіра на дотик стає холодною та липкою, знижується температура тіла,
спочатку підвищується артеріальний тиск та зростає пульс, мимовільне
сечовипускання та дефекація, надалі тиск знижується, що призводить до колапсу,
виникають судоми, може бути аспірація блювотних мас та смерть.
Допомога: · викликати бригаду швидкої медичної допомоги (ШВД); · термінове промивання шлунку; · дати випити 5-8 крапель нашатирного
спирту на склянку води; · прийняти всередину 8-10
таблеток активованого вугілля; · контрастний душ –
чергування холодної та теплої води; · форсований діурез (давати багато пити).
3. Отруєння метиловим спиртом (метанол) – до його складу входить
оцтовий ефір та ацетон. Очищений – він нічим на відрізняється від етанолу
(етилового спирту). Використовують його для виготовлення мурашиної кислоти,
формаліну, в якості розчинника лаків. Виводиться з організму повільніше, ніж
етанол (до 4-х діб). Його кінцеві продукти – формальдегід та мурашиний спирт,
які є надзвичайно токсичними. Смерть настає від паралічу дихання при вживанні
40-250 мл метанолу, а сліпота – 5-10 мл..
Клінічна картина: у хворих спостерігається
раннє порушення зору, виражений ціаноз (синюшність) шкіри, задишку.
Допомога: · викликати бригаду ШМД; · термінове промивання шлунка 10-12 л води
та вживання проносних засобів (сольові проносні); · антидот – етиловий спирт, спочатку випити
100 мл 30%, потім по 50 мл кожні 2 години, наступні дні – по 100 мл 2-3 рази на
день.
4. Отруєння фосфорорганічними сполуками. Найчастіше спостерігають
отруєння фосфорорганічними інсектицидами (для винищення комах). Вони
потрапляють до організму через травний канал, а також проникають крізь шкіру та
дихальну систему.
У разі потрапляння в організм великих доз фосфорорганічних сполук смерть
настає дуже швидко внаслідок набряку легень. Малі і середні дози цих речовин
призводять до нудоти, блювання, болю у животі, головного болю, запаморочення,
сльозотечі, пітливості, різкого звуження зіниць, неспокою, брадикардії,
підвищення температури тіла.
Тяжкість стану наростає поступово. Внаслідок виділення великої кількості
бронхіального секрету ускладнюється дихання, розвивається набряк легень, який
супроводжується судомами.
Допомога: · терміново викликати бригаду ШМД; · промити шлунок та застосувати сольові проносні; · якщо отруєння сталося внаслідок вдихання
парів фосфорорганічних сполук – надати доступ свіжого повітря (відкрити вікна,
винести на вулицю); · перевірити наявність
пульсу та дихання, при їх відсутності – провести штучне дихання та непрямий
масаж серця; · специфічним антидотом
є атропіну сульфат, який
вводять внутрішньовенно до появи ознак атропінізації (розширення зіниць,
зменшення салівації (слиновиділення), сухість слизвих оболонок, збільшення
частоти серцевих скорочень, почервоніння шкіри обличчя). Помірну атропінізацію
необхідно підтримувати протягом доби після отруєння.
5. Отруєння барбітуратами (снодійними). Летальна доза 4-8 мг
(залежно від токсичності препарату та індивідуального сприйняття). Перебіг
отруєння залежить від дози препарату. Помітні сонливість, нерозбірливість мови,
відсутність блювотного рефлексу, глибоке і повільне дихання, розширення зіниць.
У хворого фіксують частий пульс слабкого наповнення, зниження артеріального
тиску, порушення дихання (поступове наростання глибини дихання, яке, досягнувши
максимума, поступово зменшується та переходить в паузу). Надалі дихання може припинитись.
Допомога: · викликати бригаду ШМД; · забезпечити та
підтримувати прохідність дихальних шляхів і легеневу вентиляцію (за
необхідністю проводять штучну вентиляцію легень); · промити шлунок; · застосування ентеросорбентів (поліфепан,
активоване вугілля, ентеросгель); · провести очисну клізму;
· здійснювати форсований
діурез;
Укуси гадюк
На
території України розповсюджені гадюкові – гадюка звичайна та гадюка степова.
Отрута цих змій утворюється та міститься в спеціальних альвеолярно-трубчастих
залозах. При укусах отрута вичавлюється через жолобки отруйних зубів. Організм
людини реагує на укус змії вивільненням гістаміну, брадикініну, простагландинів
та серотоніну. В патогенезі інтоксикацій отрутами гадюки велике значення має їх
гемокоагуляційна дія. Зміїна отрута в організмі людини розповсюджується по
лімфатичній системі, однак при потраплянні отрути в судину розповсюджується
кровотоком. Видаляється отрута з організму через ШКТ, залози зовнішньої
секреції та нирки. Клінічна картина токсичної дії зміїної отрути залежить від
багатьох факторів. Найбільш небезпечними є укуси в шию, обличчя та волосисту
частину голови. Крім того, чим вища температура повітря, тим інтенсивніше
розвиваються симптоми. Менш безпечні укуси в кінцівки, але вони найбільш
імовірні. Після укусу змії спостерігаються гіперемія, крововиливи, набряк і
відносно слабкий біль у місці укусу. При тяжких формах отруєння спостерігаються
множинні крововиливи та пухирі, що розповсюджуються на тулуб (лімфангоїт),
збільшення регіонарних лімфатичних вузлів та їх болючість (лімфаденіт), тромбоз
відвідних вен. При цьому виникає геморагічне просочування тканин. Кінцівка
синюшного або аспідо-сірого кольору. Через короткий час з'являється млявість,
блідість шкіри, потовиділення, спрага, блювання, біль у черевній порожнині,
тахікардія, гіпотензія. Поступовий розвиток колаптоїдного стану призводить до
серцевої недостатності, послаблення дихання й, нарешті, смерті. Також можливе
виникнення бронхоспазму, екзантеми, коагулопатії, гемолізу, судом.
Спостерігається неспіввідношення температури тіла та пульсу – при невисокій
лихоманці (37,2–37,8 °С) пульс сягає до 120 й більше за 1 хв. Рана в місці
укусу кровоточить, можуть з’являтися виразки та некрози. В перші 30– 90 хв спостерігається
гіперкоагуляція, множинні мікротромбози в капілярах, після цього з’являється
фаза гіпокоагуляції та кровотеч (носові, шлунково-кишкові, гематурія).
Летальність від отрути гадюк становить від 2 до 12%. Максимальний рівень отрути
в крові спостерігається в перші дві години після укусу, період напіввиведення
отрути складає 6–12 год. Із ускладнень найбільш небезпечними є гангрена та
сепсис. Надалі можуть спостерігатися десквамація епітелію шкіри, тупі ниючі
болі, атрофія м'язів та порушення нервової провідності.
Лікувальні заходи. Первинна допомога (загальні
принципи): 1. Якомога швидше транспортувати постраждалого до лікарні. 2.
Запобігти розвиткові небезпечних для життя станів (забезпечення адекватної
вентиляції легенів та серцевої діяльності). 3. Полегшити ранні прояви
інтоксикації. 4. Категорично заборонено вживання алкоголю, тому що він посилює
всмоктування отрути. Загальні рекомендації з надання невідкладної допомоги: 1)
заспокоїти постраждалого; 2) не торкатись місця укусу (можна протерти вологою
тканиною для видалення отрути з поверхні); 3) обмежити рухи кінцівки
(іммобілізація кінцівки з підвищеним положенням); 4) транспортувати
постраждалого до лікарні; 5) не накладати джгут (див. далі); 6) запобігти
потенційно небезпечних традиційних заходів: надрізання, припікання, вирізання,
відсмоктування отрути ротом чи іншими методами (відсмоктування отрути
спеціальною медичною банкою при укусах аспідових змій). Загроза використання
джгутів, стисних пов’язок та інших оклюзійних методів: – ішемія, гангрена; –
ушкодження поверхневих нервів; – посилення фібринолітичної активності в
перетягнутій кінцівці; – застій крові, набряк, посилення кровотечі; – шок при
знятті тугого джгута; – посилення місцевої дії отрути. Лікувальні заходи при
ранніх проявах інтоксикації (під час транспортування постраждалого): 1. Огляд
постраждалого з обов’язковим визначенням ЧДР, АТ та ЧСС. 2. Вимірювання
окружності кінцівки на рівні набряку та на 10 см проксимальніше. 3.
Венепункція. 4. Страх: моральна підтримка, седативні препарати (сибазон 2 мл
внутрішньом'язово). 5. Біль: аналгетики. 6. Блювання: покласти постраждалого на
бік, головний кінець опустити, ввести протиблювотні засоби (церукал 2 мл в/в
або в/м). 7. Інфузійна терапія (введення сольових розчинів). 8. Анафілаксія:
адреналін, при алергійних проявах – Н1-блокатори (димедрол 2 мл в/м).
.
Отруєння грибами. Ступінь отруєння грибами залежить від виду отруйного гриба,
що вживали в їжу. Найчастіше отруєння спричинюють мухомор та бліда поганка.
Мухомор містить мускарин та іботенову кислоту, які мають психотропну дію, а
також мускаридин або грибний атропін. Симптоматика залежить від співвідношення
мускарину і мускаридину. У разі отруєння мухомором прихований період триває від
15 хв до 2–3 год. Розрізняють дві форми отруєння мухомором: шлунково-кишкову
і/або нервову. У випадку шлунковокишкової форми отруєння хворі скаржаться на
колькоподібний біль у животі, слинотечу, часте криваве блювання, пронос. Вони
відчувають погіршення гостроти зору та бачать “сітку” перед очима. Збудження хворого
на початку захворювання змінюється загальмованістю. Привертає увагу блідість,
іноді синюшність шкірних покривів, звуження зіниць, пітніння, серцебиття, яке
швидко змінюється сповільненням пульсу, посилені виділення з носа. Живіт
болючий. У разі нервової форми отруєння спочатку з’являється біль у животі або
надмірне пітніння, що змінюється відчуттям повзання “мурашок” у кінцівках,
збудливість, галюцинації, некеровані рухи, судоми. У деяких хворих
простежується синдром “сп’яніння” й запаморочення, сухість слизових оболонок,
зорові галюцинації, можливі кома і смерть. Для всіх потерпілих характерними є
виражені шлунково-кишкові розлади у вигляді нудоти та повторного блювання.
Невідкладна медична допомога. Обов’язковим є промивання шлунку водою з активованим
вугіллям (2 ст. л. вугілля на 1 л води) навіть за наявності блювання. Бліда
поганка надзвичайно отруйна, містить токсини з чітко вираженим впливом на
печінку та нирки. Смертельною дозою може бути навіть невеликий шматочок гриба.
Прихований період отруєння може тривати 6–40 год. Захворювання починається з
нудоти і частого блювання, до яких швидко приєднується пронос, що з часом стає
водянистим, слизистим, іноді кров’янистим, виникає біль у животі.
Шлунково-кишкові розлади тривають 2–5 днів і вже через 12–24 год зумовлюють
загальне зневоднення організму. Часто супроводжуються ураженням нирок і
нирковою недостатністю. У разі важкого отруєння розвивається гостра
недостатність кровообігу і за відсутності лікування хворий зазвичай на 3–4-й
день помирає. Якщо цього не сталося, у потерпілого невдовзі з’являються ознаки
токсичного гепатиту (збільшення печінки, жовтяниця), які протягом 24–48 год
призводять до розвитку печінкової коми та смерті. Невідкладна медична допомога:
промивання шлунку, очисна клізма, рання госпіталізація.
Отруєння
алкоголем (етанолом). Цей вид отруєнь посідає провідне місце за показником
летальності. Близько 98% летальних віпадків настає на догоспітальному етапі,
найчастіше – через гострі порушення дихання. Смертельна доза для дорослої
людини 0,75–1 л горілки. Для хронічних алкоголіків вона може бути більшою.
Особливо чутливі до алкоголю діти і підлітки. Дія алкоголю спершу проявляється
тахікардією, розширенням судин, поглибленням дихання, психомоторним збудженням.
У важких випадках виникає блювання, а збудження змінюється алкогольним наркозом
у різних його стадіях (сонливість, розлади рухів, втрата свідомості, кома). У
разі алкогольного отруєння простежують значні розлади температурної регуляції.
Тому люди в стані алкогольного сп’яніння нерідко переохолоджуються,
відморожують кінцівки, іноді замерзають. Серед причин смерті хворих з гострим
алкогольним отруєнням є гостра судинна недостатність – колапс. Діагноз гострого
алкогольного отруєння навіть у людей без свідомості визначити неважко, оскільки
завжди є характерний запах з рота і від блювотних мас. На початку отруєння
зіниці звужені, реакція на світло збережена. З часом зіниці розширюються,
реакція на світло і корнеальні рефлекси згасають. Останні симптоми свідчать про
розвиток глибокої алкогольної коми. Невідкладна медична допомога. Необхідно
забезпечити адекватну легеневу вентиляцію. Порушення дихання у разі алкогольної
коми найчастіше зумовлене западанням кореня язика, який закриває вхід у
гортань. У цих випадках треба ввести в рот гумову трубку або витягнути і
зафіксувати язик до нижньої губи за допомогою шпильки. За наявності в роті
блювотних мас їх забирають. Після забезпечення адекватного дихання проводять
промивання шлунку. Вводять сольове проносне.
Отруєння
сурогатами алкоголю. Серед сурогатів алкоголю, які можуть призвести до
алкогольної інтоксикації, найпоширенішим є метиловий спирт (метанол, деревний
спирт), денатурат, одеколон тощо. Особливо небезпечним є метиловий спирт.
Летальна доза метанолу у разі вживання всередину становить 30- 100 мл. У
випадку отруєння метиловим спиртом ознаки сп’яніння слабко виражені, найчастіше
виникає нудота. Через 1–2 доби наростають ознаки інтоксикації. Свідомість
сплутана, супроводжується періодами психомоторного збудження. Біль у черевній
порожнині, литкових м’язах та головний біль супроводжується блюванням,
нечіткістю зору, появою “плям” перед очима. Розвивається сліпота внаслідок
ураження сітківки ока та зорового нерва. Зіниці розширені, слабко реагують на
світло. Прогресивно знижується рівень АТ, настає колапс, шкіра синіє,
тахікардія змінюється брадикардією та аритмією. На цьому тлі з’являються
судоми, кома, центральне пригнічення дихання, виникає ядуха. Смерть настає від
зупинки дихання і набряку мозку. Невідкладна допомога. У випадку отруєння сурогатами
алкоголю роблять промивання шлунку з активованим вугіллям і 2% розчином
гідрокарбонату натрію. Вводять антидот – 30% розчин етанолу перорально по 50 мл
кожні 3 год.
Отруєння опіатами. Отруєння наркотичними
анальгетиками групи опію (опій, морфій, пантопон, кодеїн) проявляється відразу
або через 20–60 хв залежно від способу введення препарату в організм
(перорально, внутрішньовенно, підшкірно). Отруєння наркотичними анальгетиками
призводить до глибокої коми з важкими порушеннями дихання і вираженим звуженням
зіниць. У разі легких отруєнь цими препаратами хворі скаржаться на загальну
слабкість, головний біль, погіршення слуху, шум у вухах, двоїння в очах,
нудоту, блювання. Температура тіла переважно знижується, простежують задишку і
пришвидшення пульсу. У випадках важких отруєнь хворі сонливі, марять, дуже
пітніють, швидко втрачають свідомість з переходом у кому. Дихання
пришвидшується, пульс слабкий, АТ низький, настає ціаноз спочатку губ, потім
обличчя і кистей. Зіниці розширені, виникають корчі литкових м’язів. Можуть
бути корчі клонічного чи тонічного характеру – безперервні або з короткими
проміжками спокою між приступами. У разі отруєння наркотичними анальгетиками
можливий розвиток гострих виразок шлунку і дванадцятипалої кишки, які
супроводжуються кровотечами. Майже завжди страждає функція нирок, оскільки
розвивається токсичний нефрит. Препарати цієї групи затримують виділення води і
солей із тканин, внаслідок чого розвиваються набряки. Нерідко у потерпілих
виявляють збільшення печінки і жовтяницю – ознаки токсичного гепатиту.
Невідкладна медична допомога. Потрібно пам’ятати, що морфій виділяється
слизовою оболонкою шлунку, а потім знову всмоктується. Тому у разі отруєння
рекомендується проводити повторні промивання шлунку, навіть якщо отруєння
настало після парентерального введення препарату. Для промивання шлунку до води
додають активоване вугілля або розчин перманганату калію (1:5000), що окиснює
морфін; дають сольове проносне, ставлять очисну клізму. Хворого треба зігріти
грілками. У разі порушення дихання очищують дихальні шляхи і проводять штучне
дихання.
Отруєння кокаїном. Кокаїн – алкалоїд, який
міститься в листі рослини Erythroxylon Coca. Кокаїн легко розчиняється у воді,
швидко всмоктується зі слизових оболонок. Найчастіші шляхи потрапляння до
організму людини – інтраназальний (втягування порошку під час вдиху),
інгаляційний (під час паління), рідше – внутрішньовенний. Токсична доза кокаїну
у разі перорального введення становить 500 мг. Абсолютно летальною вважають
дозу 1,2 г. Проте відомі факти вживання 10 г кокаїну на добу особами з
хронічною кокаїновою залежністю без летального кінця. Клінічні прояви отруєння
кокаїном виявляються протягом перших хвилин після його потрапляння в організм
людини. У цьому випадку клінічна картина отруєння має виражену фазність
перебігу, яка відповідає ступеню тяжкості стану хворого: Рання фаза (отруєння
легкого ступеня) – характеризується збудженням, головним болем, нудотою,
блюванням, підвищенням частоти та глибини дихання. З боку серцевосудинної
системи характерні короткочасна брадикардія зі зміною у подальшому на
тахікардію, артеріальна гіпертензія, блідість шкіри, біль у ділянці серця. Фаза
вираженої стимуляції (отруєння середнього ступеня тяжкості) – характеризується
значним збудженням на тлі тахікардії, артеріальної гіпертензії, можливий
розвиток інфаркту міокарда, аритмій. Для цього періоду характерно поглиблення
проявів дихальних порушень. Фаза пригнічення (отруєння тяжкого ступеня) –
характери-зується втратою свідомості, розвитком екзотоксичного шоку. Причиною
смерті у разі отруєння кокаїном є явища гострої серцево-судинної та дихальної
недостатності, злоякісна гіпертер-мія. Смерть може настати також унаслідок
розвитку гострої ниркової недостатності та недостатності інших органів.
Невідкладна медична допомога. Необхідно забезпечити адекватну вентиляцію з
використанням у разі потреби штучної вентиляції легень. Треба також застосувати
ентеросорбенти, такі як активоване вугілля, ентеросгель тощо, форсований
діурез. За необхідності корекцію гіпертермії здійснюють фізичними методами з
використанням холодових процедур.
Література
Основна: Касевич Н.М., Шаповал К.І. Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних
працівників: підручник. — К.: Медицина, 2008. — 248 с. Ковальчук Л.Я., Гнатів В.В., Бех М.Д., Панасюк А.М.
Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія невідкладних станів. —
Тернопіль: Укрмедкнига, 2003.Палій Л.В.
Анестезіологія та інтенсивна терапія: підручник. — 2-е вид. — К.: Медицина,
2011.Палій Л.В. Основи
реаніматології: навч. посіб. — 2-е вид. — К.: Медицина, 2008.Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б. Охорона
праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник.
— К.: Медицина, 2010. — 488 с.Чепкий Л.П.
Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія. — К.: Вища шк., 2004.
Коментарі
Дописати коментар