Викладач Єрофєєва В. В Навчальна дисципліна: «ВІйськово-медична підготовка та медицина надзвичайних ситуацій». Тема практичного заняття № 7: «: Аварії на АЕС і радіаційно-небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика. Техніка безпеки. Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин, симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.» Група 4 А с/с. Дата: 29.04. 22

 

Викладач Єрофєєва В. В             

Навчальна дисципліна: «ВІйськово-медична підготовка та медицина                                                                   надзвичайних ситуацій».

Тема практичного заняття № 7: «: Аварії на АЕС і радіаційно-небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика. Техніка безпеки. Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин, симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.»

Група 4 А   с/с.      Дата: 29.04. 22

               НАВЧАЛЬНА ПРАКТИКА

Тема: Аварії на АЕС і радіаційно-небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика. Техніка безпеки.

 Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин, симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.

           Техногенні катастрофи

 Аварії на АЕС і радіаційно-небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика. Техніка безпеки.

ЗНАТИ

Нормування радіаційної безпеки. Радіаційний контроль в умовах радіаційної аварії. Прилади дозиметричного контролю та правила роботи з ними.

Заходи та засоби захисту населення під час радіаційних аварій (колективні та індивідуальні).

Практичні навички:

—      використання індивідуальних засобів медичного захисту (АМЗІ, АІ-2) в період первинної реакції на опромінення;

—       екстрена йодна профілактика;

—       надягання протигазів, респіраторів та ватно-марлевих пов’язок на уражених;

—       організація та забезпечення заходів медичної евакуації;

—       санітарно-гігієнічна характеристика колективних засобів захисту (сховищ, протирадіаційних укриттів);

—      проведення часткової спеціальної обробки уражених, дезактивації об’єктів навколишнього середовища;

—       проведення медичного сортування при масових санітарних втратах;

—       проведення заходів домедичної та долікарської допомоги при комбінованих ураженнях;

—       вирішення ситуаційних задач.

Самостійна робота

Радіаційно небезпечні об'єкти. Частота аварій на атомних електростанціях. Радіоактивні викиди при аварії ядерного реактора. Норми радіаційної безпеки. Режими радіаційного захисту населення.

Характеристика чинників радіаційної небезпеки на різних етапах радіаційної аварії. Основні шляхи та медичні наслідки їхнього впливу на людину.

Основні принципи надання медичної допомоги персоналу, який потерпів під час аварії на АЕС.

Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин, симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження

ЗНАТИ

Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах. Класифікація аварій. Характеристика осередків ураження сильнодіючими отруйними речовинами. Основи захисту населення при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах.

Клінічна картина отруєння хлором, аміаком, етиловим спиртом (алкоголем) і його похідними, чадним газом.

Заходи та засоби захисту (індивідуальні та колективні) при аваріях з викидом

СДОР.

Робота медичних сестер у складі бригад екстреної медичної допомоги в осередку хімічного ураження.

Техніка безпеки особового складу бригад екстреної допомоги під час ліквідації осередків хімічного ураження та їхніх наслідків.

 

Практичні навички:

—      правила застосування індивідуальних засобів захисту органів дихання і шкіри;

—      проведення дегазації, часткової санітарної обробки відкритих ділянок тіла та одягу за допомогою індивідуального протихімічного пакета (1ПП);

—      визначення за ознаками і симптомами отруйних речовин, що можуть спричинити отруєння;

—      симптоми отруєнь та надання домедичної і долікарської допомоги при отруєнні хлором, аміаком, сірководнем, чадним газом, етиловим спиртом та іншими речовинами;

—      введення антидотів.

Самостійна робота

Класифікація сильнодіючих отруйних речовин, симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.

Загальні принципи лікування гострих отруєнь СДОР. Характеристика деяких СДОР, що трапляються найчастіше.

Основні принципи надання догоспітальних видів медичної допомоги.

 

 

Прошу ознайомитись з теоретичним матеріалом самостійної                                                                       роботи.

 

Аварії на АЕС і радіаційно-небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика. Техніка безпеки.

 

Повторення базових знань

Радіоактивний розпад ядер супроводжується виділенням внутріш­ньої енергії радіоактивним випромінюванням, тобто випусканням у навколишнє середовище альфа-, бета- і гамма-променів.

Альфа-промені (+α) — це потік позитивно заряджених частинок, які являють собою ядра атомів гелію. З ядра, що зазнає радіоактивного розпаду, ці частинки викидаються зі швидкістю, яка досягає 20 тис. км/с. У повітрі альфа-частинки проходять шлях у кілька сантиметрів, а в біологічній тканині до 0,03мм., в організм попадають більш з їжею та водою.

Бета-промені (-β) — це потік негативно заряджених частинок — елек­тронів, що випускаються ядрами атомів. Бета-частинки викидають­ся з ядра радіоактивного атома з різними швидкостями. При цьому швидкість деяких електронів досягає швидкості світла. У повітрі вони проходять шлях у кілька метрів (17,8м).

Гамма-промені (γ - не мають електричного заряду), подібно до рентгенівського проміння, являють со­бою короткохвильове електромагнітне випромінювання і поширю­ються зі швидкістю світла. У повітрі гамма-промені поширюються на сотні метрів, вони вільно проникають через тіло людини.

Нейтрони (η) – не мають електричного заряду, проникаюча здатність випромінювання приблизно така, як і гамма- променів.

Характерною властивістю природної радіоактивності є інтен­сивність, з якою відбувається розпад ядра. Кожному радіоактивно­му ізотопу властива певна швидкість розпаду. Одиницею вимірю­вання швидкості радіоактивного розпаду є, так званий період на­піврозпаду, тобто час, протягом якого половина атомів будь-якої кількості радіоактивної речовини зазнає розпаду. Способу, за допо­могою якого можна було б зупинити, уповільнити або припинити цей процес, ще не знайдено. Ніякі температурні умови, ні тиск не впливають на протікання радіоактивності.

Довжина пробігу альфа-частинок у повітрі не перевищує кількох сантиметрів, у рідких і твердих тілах набагато більше. Пробіг, на­приклад, у металах менше 0,01 мм. Одяг людини поглинає альфа-частинки повністю, навіть листок паперу затримує їх.

Незважаючи на незначну проникаючу здатність альфа-частинок, цей вид випромінювання дуже небезпечний для живого організму,

оскільки, потрапляючи в організм через органи дихання або з їжею чи водою, уражає тканини.

Бета-частинки мають значно більшу проникаючу здатність, ніж аль­фа-частинки, але вони можуть бути затримані підошвою взуття, вікон­ним склом і будь-якими металевими пластинами товщиною кілька міліметрів. У живих тканинах максимальний пробіг бета-частинок не перебільшує 1,5 см. Основна частина радіоактивних продуктів, які утворюються під час ядерного вибуху, також є бета-активними.

Гамма-промені — це кванти енергії, які випромінюються ядрами атомів. Цей вид випромінювання має найбільшу проникаючу здатність, а іонізуюча здатність гамма-променів у сотні разів менша, ніж у бета-частинок. У повітрі на шляху в 1 см утворюється лише кілька пар іонів. Проникаюча здатність гамма-променів значно більша, ніж бета- і альфа-променів. У повітрі гамма-промені можуть пройти декілька сотень метрів.

Природний радіоактивний розпад відбувається поступово, тому кількість атомної енергії, що виділяється за одиницю часу, порівня­но мала.

З агальна доза радіації, яку одержує людина за рік від природного радіаційного фону, становить близько 100 мбер.(близько 1 ренг).

Матеріал теми

 У світі експлуатується близько 450 ядерних енергетичних ректорів, на яких виробляється 20% усієї електроенергії. В Україні діють АЕС з 15 енергоблоками, два дослідних ядерних реакторів та більше ніж 800 підприємств, що використовують різноманітні РР. Загальні радіаційні аварії на АЕС з руйнуванням тільки одного реактора можуть створити зони забруднення площею 431200км на якій знаходиться 5249 населених міст, де проживає 22722700 осіб. Крім цього, небезпеку для України становлять: Курська АЕС –Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області. АЕС, розташовані в Болгарії,Словаччині, Угорщині, Чехії – Закарпаття, Львівська, Одеська області. Радіаційною аварією називають подію на об’єкті з радіаційно – ядерною технологією, що призвело до опромінення людей. Усі радіаційні аварії поділяються на дві групи: • Аварії, що не супроводжуються радіоактивним забрудненням навколишнього середовища; • Аварії з забрудненням навколишнього середовища. Аварії можуть бути : промислові та комунальні. Промислові аварії отримують опромінення тільки персонал АЕС. Комунальні аварії відбувається забруднення навколишнього середовища де проживає населення. Локальні комунальні аварії – у зоні мешкає 10 тис. осіб. Регіональні аварії – більше 10 тис.,глобальні аварії – наслідки аварії поширюються на декількох країн. У розвитку комунальних аварій виділяють 3 фази: • Рання фаза – від початку аварії до моменту припинення викидів РР в атмосферу та закінчення формування радіоактивного сліду на місцевості. Вона триває від декількох годин до декількох діб. В цієї фазі формується хмара. Людина вражається інгаляційним шляхом. • Середня фаза – від радіоактивного сліду до прийняття заходів захисту населення. Триває від декількох діб до року. Хмара осідає на грунт, споруди, на них формується радіоактивний слід. Людина заражується через продукти та воду. • Пізня фаза – триває до зникнення необхідності у проведенні захисних заходів. Фаза закінчується із скасуванням усіх обмежень на життєдіяльність населення на забрудненій території.. За чинниками прийнято виділяти варіанти аварійного опромінення: • Зовнішнє опромінення під час проходження хмари та від РР, що осіли на поверхню землі та об’єкти; Внутрішнє опромінення – вдихання аєрозолей і споживання води, продуктів, забруднених РР; • Контактне опромінення – забруднення шкіри та одягу; • Поєднана радіаційна дія зовнішніх джерел та внутрішнього опромінення; Комбінована дія радіаційних та нерадіаційних чинників; Найбільша небезпека – перший варіант. - 27 - Радіаційні втрати – населення, яке одержало радіаційні ураження внаслідок дії іонізуючих випромінювань в районах ядерного вибуху, під час радіаційних аварій або в зонах радіоактивного зараження місцевості. Основними чинниками, які визначають розміри та структуру радіаційних втрат є : доза зовнішнього опромінення та тривалість її накопичення у часі. Залежно від радіаційної обстановки, захист населення забезпечується шляхом виконання заходів: • Обмеження перебування населення на відкритої місцевості; • Вживання лікарських препаратів стабільного йоду з метою попередження накопичення радіойоду у щитоподібноїзалозі ( йодна профілактика); • Евакуація населення; • Виключення або обмеження вживання у їжу забруднених радіонуклідами продуктів; • Переселення людей; • Регулювання пересування автотранспорту на забрудненій території; • Санітарна обробка населення; • Найпростіша обробка продуктів харчування; • Захист органів дихання підручними засобами; • Герметизація житлових будівель; • Невідкладна медична допомога; Переведення сільськогосподарських тварин на незабруднені пасовиська або на незабруднені фуражні корми; • Дезактивація забрудненої місцевості.

 Основними невідкладними заходами при аварії на АЕС є : укриття, евакуація, йодна профілактика та обмеження перебування людей на відкритому повітрі.

 Принципи надання медичної допомоги персоналу, потерпілому під час аварії на АЕС можна розділити на етапи: • На робочому місці – застосування засобів індивідуального захисту ( йодна профілактика), само і взаємодопомога, дезактивація з проведенням дозиметричного контролю на санпропускнику; • На здоровпункту АЕС – повторний дозиметричний контроль та дезактивація за необхідністю, первинне сортування потерпілих, заповнення медичної документації, невідкладна медична допомога, купіруванню первинної реакції на опромінення; • Медико – санітарна частина АЕС : дозиметричний контроль, дезактивація шкірних покривів, надання першої медичної допомоги після сортування потерпілих. Уражені з Іст. ГПХ – госпіталізуються, ІІ – ІУ ст. ГПХ – евакуюються в спеціалізоване відділення обласної лікарні або Українського центру радіаційної медицини. Нетранспортабельних хворим надається симптоматичне лікування . Проводиться диспансерний нагляд за всіма, хто брав участь у ліквідації аварії. При диспансеризації проводиться обстеження у такому обсязі: • Загальний терапевтичний щорічний огляд; • Клінічний аналіз крові ( еритроцити, тромбоцити, лейкоцитарна формула); • Біофізичні дослідження; Радіоізотопне дослідження функції щитоподібноїзалози

 Радіоактивне забруднення

Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припа­дає близько10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продук­ти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в лан­цюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудне­ної території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило, форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса.

Слід радіоактивної хмари радіоізотопів, які випали на землю, по­діляється на чотири зони забруднення.

Зона А — помірного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 40 Р, на внутрішній межі 400 Р. Площа цієї зони 78—80 % всієї території сліду.

Зона Б — сильного забруднення, зона радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 400 Р, а на внутрішній — 1200 Р. Площа — 10—12 % площі радіоактивного сліду.

Зона В — небезпечного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р. Ця зона охоплює приблизно 8—10 % площі сліду хмари вибуху.

Зона Г — надзвичайно небезпечного забруднення, доза радіації на її зовнішній межі за період повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р, а всередині зони 7000 Р. Основним джерелом забруднення місцевості є радіоактивні про­дукти поділу. Це суміш багатьох ізотопів різних хімічних елементів, які утворюються в процесі поділу ядерного заряду і радіоактивного розпаду цих ізотопів.

Великий вплив на ступінь і характер забруднення місцевості мають метеорологічні умови. Вітер у верхніх шарах атмосфери сприяє розсіванню радіоактивного пилу на великі території і цим самим знижує ступінь забруднення місцевості.

Під час дощу, снігу, туману ступінь забруднення в районі випа­дання опадів вищий, ніж у суху погоду. За таких умов протягом одного і того ж часу з дощем або снігом на поверхню землі осідає значно більше радіоактивних речовин. Але сніг ослаблює іонізуючі випромінювання (внаслідок екранізуючої дії) і рівень радіації змен­шується. Випадання дощу сприяє перенесенню радіоактивних речо­вин у ґрунт, а на місцевості також знижується рівень радіації.

Нерівномірне забруднення території радіоактивними речовина­ми обумовлює і рельєф місцевості. У долинах, ярах, на берегах річок створюється щільне забруднення.

У лісових масивах рівень радіації на ґрунті менший, ніж на відкритій місцевості.

АЕС. Будівництво і експлуатація атомних електростанцій показали можливість ефективного використання атомної енергії в мирних цілях, але у разі аварій, викликаних різними причинами, може бути радіоактивне забруднення території небезпечніше, ніж після вибуху ядерного боєприпасу. В активній зоні ядерних реакторів знаходить­ся велика кількість радіоактивних речовин, але більшість реакторів не виділяє їх у навколишнє середовище в небезпечній кількості.

Радіонуклідний склад і кількість викинутих зі зруйнованого реактора радіонуклідів залежать від характеру руйнування, потужності реактора, режиму перевантажень палива, тривалості роботи реактора, часу після останнього перевантаження палива. Ці забруд­нення за кількістю і якісним складом значно відрізняються від забруднення після ядерного вибуху.

Руйнування реактора може відбутися під час землетрусу або по­вітряної ударної хвилі й за радіаційними наслідками аналогічне руй­нуванню звичайною зброєю.

Існує багато типів ядерних реакторів. АЕС, побудовані в Україні, базуються на реакторах водо-водяних з корпусом під тиском (ВВЕР — нодо-водяний енергетичний реактор) і канальних уран-графітових реакторах (РВ5-К). Вони належать до реакторів на теплових повільних нейтронах.

Інші конструктивні й технологічні основи в уран-графітових ре­акторах канального типу, в яких сповільнювачем служить графіт, а теплоносієм — вода. Атомні електростанції з реакторами такого типу працюють за одноконтурною схемою: пара для обертання турбіни удержується безпосередньо в реакторі, і в нього ж повертається вода після конденсації пари, відпрацьованої в турбіні.

Важливим етапом в еволюції уран-графітових канальних реак­торів (інколи називають водо-графітовими, підкреслюючи, що теп­лоносієм служить вода, а сповільнювачем — графіт) було створення реактора РВБК-1000 потужністю 1 млн кВт. Такі реактори побудо­вані на Чорнобильській АЕС (а в Росії — на Ленінградській, Курській і Смоленській).

Одна з найважливіших вимог до ядерних реакторів — безпека АЕС у всіх режимах її роботи, як нормальних, так і аварійних

У результаті аварії на ЧАЕС радіонукліди поширилися в Украї­ні на території 3,5 млн га сільськогосподарських угідь, забруднено 1,167 млн га лісів, 1687 населених пунктів,

Особливістю радіоактивного забруднення було те, що забруднення відбулося нерівномірно, плямами, з перенесенням на дуже великі відстані від аварії. Викидання радіонуклідів зі зруйнованого реакто­ра було не високим (до 1,5 км) і переважно у вигляді дрібнодисперс­ного аерозолю. У такому вигляді радіонукліди під впливом верти­кальних переміщувань потоків повітря (інверсії, конвекції), зміни на­прямку і швидкості вітру формували характер забруднення території зовсім відмінний від забруднення під час ядерного вибуху.

Опромінення може бути одноразовим і багаторазовим. Одноразо­вим вважається опромінення, одержане за перші чотири доби, а одер­жане за більше ніж чотири доби вважається багаторазовим.

Променева хвороба у людей. Опромінення людей дозою від 100 до 200 Р призводить до легкого ступеня хвороби. У людини прояв­ляється нездужання, загальна слабкість, головний біль, незначне змен­шення лейкоцитів у крові. При цьому ступені ураження люди виду­жують.

Середній ступінь розвитку хвороби виникає при дозі опромі­нення від 200 до 400 Р. Ознаками хвороби є важке нездужання, го­ловний біль, часте блювання, розлади функцій нервової системи, майже наполовину знижується кількість лейкоцитів. Люди видужують че­рез кілька місяців, але можливі часті ускладнення хвороби.

Важкий ступінь ураження виникає при дозі опромінення від 400 до 600 Р. Стан здоров'я хворого дуже важкий, сильний головний біль, блювота, пронос, буває втрата свідомості, проявляється різке збу­дження, крововиливи в шкіру і слизові оболонки, різко зменшується кількість лейкоцитів і еритроцитів, ослаблюються захисні сили організму і з'являються різні ускладнення. Без лікування хвороба часто (до 50 %) призводить до смерті.

Надзвичайно важкий ступінь хвороби розвивається при одер­жаній дозі опромінення 600 Р і більше. Симптоми такі, як і при важкому ступені ураження, але хвороба протікає дуже важко і при неефективному лікуванні таке ураження у 80—100 % випадків призводить до смерті.

Діючи на організм людини, іонізаційні випромінювання виявля­ють такі особливості: висока руйнівна ефективність поглинутої енергії, навіть мала доза може спричинити глибокі біологічні зміни н організмі; наявність прихованого періоду уявного благополуччя (при опроміненнях малими дозами він може бути дуже довгим); випромінювання має генетичний ефект, тобто впливає не тільки на даний організм, а й на його нащадків; різні органи організму мають не однакову чутливість до опромінення: найбільш чутливі кровотворні органи (кістковий мозок, селезінка), щитовидна залоза, ста­теві й внутрішні органи, молочні залози; вплив опромінення зале­жить від частоти впливу іонізаційних випромінювань, одноразове опромінення у великій дозі призводить до тяжчих наслідків, ніж багаторазове у невеликих дозах; вплив від малих доз може підсумо­вуватися чи накопичуватися, це називається комуляцією.

+Вплив на організм іонізуючого опромінення призводить до склад­них хімічних, фізичних і біологічних процесів.

ЙОДНА  ПРОФІЛАКТИКА НА ВИПАДОК АВАРІЇ НА АЕС

 

На початку 2017 року в Європі зафіксовано сліди ізотопу йоду-131 в повітрі. Оскільки період напіврозпаду радіоактивного йоду 8 діб, то мова йде про недавню подію, причини якої до кінця не встановлено, а тому не виключено повторення такої ситуації.

Ізотоп йоду-131 є одним з основних продуктів поділу ядер урану та плутонію. Викид йоду-131 в навколишнє середовище відбувається в основному в результаті проведення ядерних випробувань та аварій на підприємствах атомної енергетики. Ізотоп йоду-131 вважається найбільш небезпечним нуклідом, що утворюється при ділення ядер.

Йод вважається життєво необхідним і в той же час дефіцитним елементом, тому всі живі організми виробили здатність концентрувати йод в своєму тілі. У людини більша частина йоду концентрується в щитовидній залозі. Тому навіть невеликі кількості радіоактивного йоду приводять до високих доз локального опромінення щитовидної залози.

Підвищений вміст в повітрі йоду-131 небезпечний для здоров’я людини.

В зв’язку з тим актуальним є питання йодної профілактики.

Найбільш ефективним методом захисту щитовидної залози від радіоактивних ізотопів йоду є прийом лікарських препаратів стабільного йоду (йодна профілактика).

У разі надходження в навколишнє середовище йоду-131 населенню негайно слід проводити йодну профілактику щитовидної залози.

Ефективність йодної профілактики в залежності від часу прийому препаратів стабільного йоду наведена в таблиці.

Захисний  ефект  в  результаті  проведення  йодної  профілактики

 

Час  прийому  препаратів  стабільного  йоду	Фактор  захисту
За  6  годин  до  інгаляції Під  час  інгаляції Через  2  години  після  разового  поступлення Через  6  години  після  разового  поступлення	100 90 10 2

 

Одноразовий прийом 125 мг йодиду калію забезпечує високий захисний ефект на протязі 24 годин. У зв’язку з тим, що неможливо виключити ймовірність повторного викиду, для підтримання такого рівня захисту в умовах тривалого надходження в організм радіоактивного йоду необхідні повторні прийоми препаратів стабільного йоду 1 раз на добу на протязі всього терміну, коли можливе надходження радіойоду, але не більше 10 діб для дорослих і не більше 2-х діб для вагітних жінок і дітей до 3-х років. Якщо йодна небезпека буде зберігатися більше 10 діб для дорослих і 2 доби для вагітних жінок і дітей до 3 років, то необхідно застосовувати інші міри захисту, аж до евакуації.

Дозування

Особи, на яких поширюються захисні міри, повинні приймати пігулки йодистого калію, а вразі його відсутності – водно-спиртовий 5% розчини йоду в таких дозах на один прийом:

-          дорослі - 125 мг  йодистого  калію – 1 пігулка, що еквівалентно 20 краплям водно-спиртового розчину;

-          діти  -  65  мг – ½ пігулки йодистого калію або 10 крапель водно-спиртового розчину йоду;

-          діти віком до 2 років, в тому числі діти грудного віку, які знаходяться на штучному годуванні – 40 мг йодистого калію (1/4 пігулки) чи 5 крапель розчину йоду.;

-          новонароджені, які  знаходяться  на  грудному  годування, одержують  необхідну дозу препарата  з  молоком  матері,  яка  прийняла 125 мг стабільного йоду.

Настоянка йоду може застосовуватися шляхом нанесення на шкіру. Захисний ефект нанесення настоянки йоду на шкіру зіставляється з її прийомом всередину в тих же дозах. Настоянка йоду наноситься тампоном у вигляді смуг на передпліччі, гомілці. Цей спосіб захисту особливо прийнятний у дітей молодшого віку (до 5 років).

Щоб запобігти подразненню шлунково-кишкового тракту таблетку рекомендується запити водою, чаєм і т.п.

Для дітей таблетку перед вживанням слід розтовкти та розчинити в невеликій кількості чаю, соку і т.п.

У випадку відсутності таблеткового препарату йодистого калію можна використовувати його порошкоподібний препарат в дозах наведених вище.

При відсутності йодистого калію допускається використання інших препаратів стабільного йоду.

Побічна  дія  препаратів  стабільного  йоду

Побічну дію лікарських препаратів стабільного йоду поділяють на два типи реакцій:

-          ефекти, що виявляються в самій щитовидній залозі (тиреоідит, зоб гіпотиреоідний і негіпотиреоідний, тиреотоксикоз, гіпотироеідизм);

-          ефекти, що розвиваються в інших органах (дерматологічні  прояви,  реакції  гіперчутливості, кон’юктивіт, паротит,  реакції  зі  сторони  шлунково-кишкового  тракту:  нудота,  рвота,  понос). 

 

Протипокази

До  числа  можливих  протипоказів  для  прийому  препаратів  стабільного  йоду  можна  віднести:

-          підвищену  чутливість  до  йоду;

-          патологічні  стани  щитовидної  залози,  такі  як  тиреотоксикоз,  наявність  великого  багатовузлового  зобу;

-          ряд  шкірних  захворювань,  наприклад,  герпетиформний  дерматит,  пемфігус,  псориаз  та  інші.

Відносним  протипоказом  є  також  прийом  фармпрепаратів,  які  містять  йод  для  лікування  деяких  захворювань.

 

 

Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин, симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.

 

ПОНЯТТЯ ПРО ВОГНИЩЕ ХІМІЧНОГО УРАЖЕННЯ СДОР

 

Пiд хiмiчно небезпечним об’єктом (ХНО) розумiють об’єкт народного господарства, де виробляються або зберiгаються СДОР, при аварії або руйнуванні якого можуть виникнути масові ураження людей і тварин, а також пошкодження рослинності. В мирний час всi цi об’єкти належать до потенцiйно небезпечних хiмiчних виробництв, а у воєнний час – до додаткових джерел хiмiчної небезпеки для вiйськ та цивiльного населення.

Внаслідок аварій (руйнувань) хiмiчно небезпечних об’єктів може створитися складна хімічна обстановка з виникненням вогнища хімічного ураження.

У вогнищі хімічного ураження СДОР розрізняють:

-          район аварії;

-          зону розповсюдження зараженого повітря в уражаючих концентраціях.

Район аварії – це площа, яка заражується безпосередньо під час розливу (викиду) СДОР.

Зона розповсюдження зараженого повітря утворюється за рахунок поширення первинної та вторинної хмар.

Первинна хмара утворюється в результаті миттєвого (1-3 хв) переходу в атмосферу стиснутих і зріджених газів, вторинна хмара – в результаті випаровування з підстилкової поверхні розлитих зріджених газів та токсичних рідин при температурі їх кипіння, вищій від температури навколишнього середовища.

В хімічному вогнищі СДОР можуть перебувати у газоподібном у, пароподібному, аерозольному і краплиннорідкому станах. Висота поширення хмари отруйної речовини не перевищує, як правило, 25-30 м. Зона зараження грубодисперсними частинками не перевищує 1-3 км, рiдкими  – 5-10 км, а у газоподiбному стані – від 1 до 35 км.

Рухомість зони хімічного зараження залежить від руху повітряних потоків по вертикалі і горизонталі. В умовах, коли приземний шар повітря (висотою до 2 м) холодніший від верхніх шарів атмосфери (інверсія) і вітер слабкий (1-2 м/с), заражена хмара характеризується стабільністю і може поширюватись на значні відстані. В тих випадках, коли температура повітря в приземному шарі (20-30 м) постійна (ізотермія) або коли температура нижнього шару повітря вища за температуру верхніх шарів (конвекція) і швидкість вітру становить близько 3-7 м/с, глибина розповсюдження зараженої хмари незначна. Найбільша стабільність зони хімічного зараження СДОР буває вночі, вранці, в хмарну погоду,  коли стан атмосфери стійкий.

Хімічні сполуки, що виробляються, зберігаються, транспортуються застосовуються в народному господарстві у великих кількостях та володіють високою токсичністю, які при викиді чи виливі здатні призвести до зараження повітря й оточуючого середовища в уражаючих концентраціях і вище називаються сильнодіючими отруйними речовинами.

Хімічно небезпечні об'єкти (ХНО) - це підприємства, котрі виробляють застосовують (зберігають), використовують або транспортують СДОР, що здатні, в разі аварій призводити до масового отруєння людей та утворювати осередки хімічного ураження.

Аварія на ХНО СДОР - це викид в навколишнє середовище токсичних речовин понад встановленої норми в кількостях, що здатні викликати ураження людей, тварин, рослин.

 За ступенем небезпеки для організму СДОР поділяють:

І – надзвичайно небезпечні;

ІІ – високонебезпечні;

ІІІ – помірно небезпечні;

ІV – малонебезпечні.

Речовини, якi можуть викликати масовi отруєння при руйнуваннi хiмiчних об’єктiв, розподіляють за дією на 6 груп:

 синдромологічна класифікація:

1) переважно задушливої дії (хлор, трихлористий фосфор, оксихлорид фосфору, метилiзоціанат);

2) переважно загально-отруйної дії (хлорид сiрки, фосген, хлорпiкрин);

3) задушливої та загально-отруйної:

– вираженої припікаючої (акрилонітрил, азотна кислота);

– слабкої припікаючої (сірчистий ангідрид, сірководень, оксиди азоту, фтористий водень);

4) що порушують генерацiю, проведення та передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки (ФОС));

5) задушливої та нейротропної дії (аміак);

6) цитотоксичні отрути (оксид етилен у, метилбромід, дихлорометилбромiд, метилхлорогiдрин, етан, диметилсульфат, діоксин, галогенiзовані вуглеводні).

Як і більшість хімічних сполук, СДОР, впливаючи на організм, викликають місцеві і резорбтивні ураження. За цими проявами їх можна подiлити на двi групи з вираженою дією:

– подразнювальною i припiкаючої дії на слизовi оболонки очей, дихальних шляхiв та шкiру (акрилонiтрил, амiак, гексаметилдиiзоцiанат, гiдразин, диметилсульфат, азотна кислота, метилбромiд, метилхлорид, метилвiнiлкетон, метилiзоцiанат, оксиди азоту, оксихлорид фосфору);

– резорбтивною дією на органи та системи організма.

Остання група за домiнуючим механiзмом токсичного ефекту може бути подiлена ще на три підгрупи:

1) речовини, що переважно порушують енергетичний обмiн (транспортування кисню кров’ю: азотиста та азотна кислоти, оксиди азоту, оксид вуглецю; інгiбiтори ланцюга дихальних ферментiв та циклу трикарбонових кислот: синильна кислота, акрилонiтрил, сiрководень, фторетанол, хлоретанол; блокатори процесів бiологічного окислення та синтезу макроергiв: динiтроортокрезол, динiтрофенол, пентахлорфенол) – загальноотруйні;

2) речовини, що переважно порушують процеси генерацiї, проведення та передавання нервового iмпульсу (фосфороорганiчнi сполуки: дихлофос, меркаптофос, тіофос; карбамати: діокcикарб, метмеркаптурон; хлороорганiчнi iнсектициди: альдрин, дильдрин; амiак, гiдразин, сiрковуглець, вiнiлпропiонат, метилвiнiлкетон, метилбромід) – нейротропні;

3) речовини, що переважно порушують метаболiчнi процеси у клiтинах

(диметилсульфат, діоксин, метилбромiд, метилхлорид, оксид етилену, етиленамiн, етиленсульфід, паракват, тетраетилсвинець, тетрахл ордибензофуран) – цитотоксичні.

При цьому одна й та ж речовина може бути вiднесена до рiзних груп СДОР.

РЕЧОВИНИ З ДОМІНУЮЧОЮ ЗАДУШЛИВОЮ ДІЄЮ

До цієї групи відносять речовини, для яких головним об’єктом дії в організмі є дихальні шляхи. Хоча через отруєння розвиваються суттєві порушення функцій інших органів і систем, смерть постраждалих в основному пов’язана з гострим порушенням зовнішнього дихання, а в основі патогенезу лежить розвиток гострого токсичного набряку легень та гіпоксії.

У багатьох галузях промисловості широко використовують як вихідні продукти для синтезу хімічні сполуки, які належать до класичних отрут задушливої дії. Ці речовини (хлорпікрин, фосген). Хлор належить до сильнодіючих токсичних речовин, запаси яких на об’єктах народного господарства особливо великі. Так, на водоочисній станції великого міста може зберігатись понад 10 т цієї речовини. При руйнуванні такого об’єкта формується вогнище хімічного ураження, де кількість отруєних перевищує декілька тисяч.

РЕЧОВИНИ З ДОМІНУЮЧОЮ ЗАГАЛЬНО-ОТРУЙНОЮ ДІЄЮ

Етиленхлоргідрин (C₂H₅ClO) – це безколірна рідина зі слабким запахом. Температура кипіння 29°С, добре розчиняється у воді. Пара важча за повітря.

Сильна отрута, діє інгаляційно та при надходженні у шлунок. Смертельна концентрація – 1,2 г/м³ при вдиханні протягом 2 год.

Застосовується у виробництві барвників, засобів просочення дерева, в органічному синтезі як розчинник. Речовина сповільненої дії, створює нестійке вогнище ураження.

Клінічна картина отруєння розвивається через декілька годин після ураження. В момент контакту – невелике подразнення очей, верхніх дихальних шляхів.

Першими симптомами є слабкість, сильна спрага, серцевий біль. Розвиваються тремор, атаксія, параліч кінцівок, пронос, блювання, порушення дихання, ціаноз. Смерть настає від зупинки дихання. При сприятливому перебігу отруєння одужання настає не раніше ніж через тиждень.

Специфічних засобів терапії не існує. Рекомендуються інгаляції кисню, введення лужних розчинів, симптоматичне лікування.

Засоби індивідуального захисту – загальновійськовий фільтрувальний протигази зі скороченням часу використання у 2,5 раза, ізолюючі та фільтрувальні протигази марок В, А, БФК, респіратор РПГ-67А, а за їх відсутності – ватно-марлева пов’язка, змочена 2% розчином питної соди, захисний костюм, захисні окуляри, рукавиці.

Для проведення дегазації використовують 20% розчин сульфату заліза та їдкого натру – 10 т на 1 т СДОР.

2,4-динітрофенол – (C₆H₄N₂O₅). Жовтуваті кристали з фенольним запахом, які диспергують у повітрі. Температура плавлення +115ºС. Легко розчиняється у бензолі, слабо – у воді. Добре всмоктується через шкiру.

Застосовується у виробництві барвників, засобів просочення дерева. Клініка ураження розвивається через інгаляційне проникнення отрути в організм (у вигляді пилу) або потрапляння в шлунково-кишковий тракт.

Виділяють легку, середню та тяжку форми отруєння. При легкій інтоксикації через годину після проникнення отрути в організм розвивається загальна симптоматика: головний біль, млявість, зниження працездатності, запаморочення, диспептичні розлади. Патогномонічними симптомами є виражена пітливість, підвищення температури тіла до 38°С, збільшення рівня основного обміну на 20-30%.

У більш тяжких випадках приєднується задишка, з’являється відчуття стиснення за грудниною, відзначають різке прискорення пульсу. Температура тіла підвищується до 40°С і вище. Свідомість втрачається, зіниці розширюються, розвивається кома. Смерть настає через декілька годин від зупинки дихання.

При контакті зі шкірою викликає подразнення, у чутливих людей – дерматити.

Специфічні засоби терапії відсутні. Основні напрямки невідкладної допомоги – боротьба з гіпертермією фармакологічними та фізичними засобами, корекція водно-електролітного обміну, симптоматична терапія.

Засоби індивідуального захисту: фільтруючий протигаз, захисний костюм, рукавиці.

РЕЧОВИНИ ЗАДУШЛИВОЇ ТА ЗАГАЛЬНОТОКСИЧНОЇ ДІЇ

Найбільш різноманітна група промислових отрут, яка об’єднує речовини, здатні при інгаляційній дії викликати формування токсичного набряку легень, а при резорбції порушувати енергетичний обмін. Внаслідок інтоксикації розвивається гіпоксія змішаного типу.

Акрилонітрил – (C₃H₃N) – безколірна рідина, температура кипіння +78,5°С, температура затвердіння -83°С, леткість 41,43 г/м³, пара в 1,9 раза важча за повітря. Легко спалахує, утворюючи вибухонебезпечні суміші. Помірно розчинний у воді, гідролізується з утворенням малотоксичних речовин. Заражена хмара розповсюджується у нижніх шарах атмосфери.

Застосовується у виробництві синтетичних волокон, каучуку, пластмас. Швидкодіюча отрута, утворює нестійкі вогнища ураження. Уражаюча токсодоза – 0,75 мг·хв/л, смертельна – 7,0 мг·хв/л.

Механізм дії акрилонітрилу- викликає гальмування тканинного дихання. Механізм задушливої і припікаючої дії не вивчено.

При концентрації  отрути в повітрі 0,035-0,220 г/м³ протягом 20-45 хв

розвиваються симптоми інтоксикації. Спочатку виникають головний біль, слабість, нудота, блювання, задишка, пітливість.

Клініка ураження розвивається при надходженні речовини через шлунково-кишковий тракт, неушкоджену шкіру та легені. Якщо краплі речовини зразу не видалені з поверхні шкіри або недостатньо нейтралізовані, то, як правило, протягом 10-24 год на місці потрапляння отрути виникає пухирчастий дерматит, рідше виразки, які загоюються з утворенням рубців. Дія парів у концентрації 0,3-0,5 г/м³ та вище супроводжується подразненням слизових верхніх дихальних шляхів.

При подальшій дії акрилонітрилу в помірних концентраціях розвивається токсичний набряк легень. У більш тяжких випадках спостерігають втрату свідомості, судоми, кому, смерть від зупинки дихання та серцевої діяльності.

Видужування настає повільно, довго зберігаються слабість і біль в очах, м’язові посмикування, хитка хода, зниження пам’яті, відсутність пульсу на кінцівках.

Лікування складається з трьох етапів: загоєння уражень очей і шкіри проводиться за загальними принципами обробки хімічних опіків; профілактика та терапія токсичного набряку легень; боротьба з проявами загальноотруйної дії. Як антидот використовують тіосульфат натрію.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтруючі протигази типу А, А8, захисні костюми, гумові чоботи, рукавиці. Для проведення дегазації використовується розчин їдкого натру з розрахунку 8 т на 1 т СДОР.

Сірководень (H₂S) – безбарвний газ, який має запах протухлих яєць. Температура кипіння -60,8°С, температура затвердіння -85,7°С. Важчий за повітря (густина 1,1).

Утворюється при гнитті продуктів рослинного і тваринного походження. Токсичні концентрації можуть виникати у вугільних шахтах, сірчаних копальнях тощо. Може бути побічним промисловим продуктом при виробництві віскози, целюлози, при рафінуванні нафти.

Швидкодіюча отрута, утворює нестійкі вогнища ураження. У повітрі горить, а в суміші з ним вибухає з утворенням сірчистого ангідриду. Особливо небезпечний в закритих приміщеннях. Уражаюча токсодоза – 16,1 мг·хв/л, смертельна – 25,0 мг·хв/л.

Загальнотоксична дія обумовлена взаємодією сірководню з атомами заліза цитохромів В, С, А, гальмуванням ферменту цитохромоксидази, що спричиняє гістотоксичну гіпоксію.

Основний шлях надходження в організм – інгаляційний, але не виключений і шлях інтоксикації через шкіру.

Клініка отруєння розвивається при вдиханні протягом години пари сірководню в концентрації 0,6∙10^-2 г/м³. При цьому з’являються різь в очах, головний біль, сльозотеча, світлобоязнь, нежить.

При більш високих концентраціях – біль в очах, подразнення слизових оболонок очей, носоглотки, світлобоязнь, блефароспазм, нежить, металевий присмак у роті, головний біль, стиснення за грудниною, нудота. Можливий бронхіт зі слизовим, інколи  кров’янистим харкотинням.

Продовження інгаляцій призводить до формування токсичного набряку легень.

При вдиханні сірководню в концентраціях понад 0,9 г/м³ розвивається клініка, яка обумовлена загально резорбтивною дією. Можливий розвиток апоплексичної форми (миттєвий розвиток судом і смерть протягом декількох хвилин), а також судомно-коматозної форми (прояви отруєння розвиваються більш повільно).

Уражений може тривалий час перебувати у комі. Після виходу з неї – апатія, сонливість, ретроградна амнезія.

Часто виникають легеневі та серцеві ускладнення, зниження інтелекту, психози, паралічі, а також різні розлади (сліпота).

Лікування симптоматичне, спрямоване на боротьбу з гіпоксією, порушеннями у серцево-судинній і нервовій системах, профілактику токсичного набряку легень. Специфічні антидоти відсутні.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтрувальні протигази марок В, М, КД, захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці. Для проведення дегазації використовується ДТСГК з розрахунку 3 т на 1 т СДОР.

РЕЧОВИНИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ГЕНЕРАЦІЮ, ПРОВЕДЕННЯ ТА ПЕРЕДАВАННЯ НЕРВОВОГО ІМПУЛЬСУ

Сірковуглець (СS₂) – безбарвна масляниста рідина з приємним фруктовим запахом. Температура кипіння +46°С, температура затвердіння

-108,6°С. Леткість 214 г/м³, пара у 2,6 рази важча за повітря. Слабо розчиняється у воді добре – в жирах. Використовують у виробництві штучного шовку, штапельного волокна, як пестицид, екстрагувальну речовину, засіб дезінфекції ґрунту.

Речовині притаманний виражений загально резорбтивний ефект. Для

значних концентрацій характерна наркотична дія, місцеві прояви слабкі. Основний шлях надходження в організм – інгаляційний, можливе проникнення отрути через непошкоджену шкіру.

Належить до швидкодіючих речовин, утворює нестійкі вогнища ураження. У суміші з повітрям легко спалахує, при горінні утворюються сірчистий ангідрид і двоокис вуглецю, вибухонебезпечний. Уражаюча токсодоза – 45 мг·хв/л.

Клінічні прояви при вдиханні протягом кількох годин у концентрації 1,0-1,2 г/м³ викликають почервоніння обличчя, ейфорію, збудження, головний біль, потім можуть з’явитися порушення чутливості і рівноваги, біль при ковтанні, сильний і довготривалий головний біль, інколи судоми.

При дуже високих концентраціях – втрата свідомості і смерть від зупинки дихання.

Видужання після тяжких отруєнь, як правило, неповне. Залишаються розлади чутливості, порушення рефлексів, розлади зору і слуху. Можливі розлади нервової системи: симптом Паркінсона, поліневрит, порушення сну. При тривалому впливі на шкіру з’являються зміни, як при опіках II ступеня.

Лікування симптоматичне. Специфічні засоби лікування відсутні. Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтруючі протигази марок А, М, БКФ, захисний костюм, шолом, нагрудник, гумові чоботи, рукавиці.

РЕЧОВИНИ З ЗАДУШЛИВОЮ ТА НЕЙРОТРОПНОЮ ДІЄЮ

Речовини цієї групи викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легень, на фоні якого формується тяжке ураження нервової системи. В основі дії на мозок лежить прямий нейротоксичний ефект, який посилюється тяжкою гіпоксією, викликаною порушенням зовнішнього дихання.

Аміак (NH₃) – безбарвний газ із різким задушливим запахом, при охолодженні і під тиском зріджується у прозору рідину, яка кипить при температурі -33°С. Температура затвердіння -78°С, пара легша за повітря (густина 0,59), вибухонебезпечний в суміші з повітрям. При взаємодії з вологою повітря утворює нашатирний спирт, з метаном – синильну кислоту.

Аміак використовується для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива, як холодоагент в холодильних установках.

Належить до швидкодіючих отрут, на місцевості утворює нестійкі вогнища ураження. Уражаюча токсодоза – 15 мг·хв/л, смертельна – 100 мг·хв/л.

Аміак проявляє як місцеву, так і загально резорбтивну дію. Місцевий ефект обумовлений припікаючою дією нашатирного спирту, який утворюється при взаємодії аміаку з вологою шкіри та слизових оболонок. Можливі хімічні опіки очей та верхніх дихальних шляхів. Для незахищеної людини вміст аміаку в повітрі понад 1,5 г/м³ є небезпечним.

Ознаками загально токсичної дії є слинотеча, нудота, головний біль, пітливість, біль за грудниною, позиви до сечовипускання. Короткочасна дія аміаку в концентрації 3,5 г/м³ викликає різке подразнення верхніх дихальних шляхів, що може спричинити рефлекторну зупинку дихання і серця та раптову смерть. Якщо цього не трапилось, то отрута викликає формування токсичного набряку легень.

Загально токсична дія проявляється ураженням нервової системи. Аміак – судомна отрута. Він викликає курареподібні ефекти, різко знижує здатність мозкової тканини засвоювати кисень. Крім того, порушується здатність крові до згортання, уражаються паренхіматозні органи.

Наслідками інтоксикації є зміни особистості, зниження інтелекту, неврологічні симптоми.

Специфічні засоби лікування відсутні. Лікування місцевих порушень, профілактика та лікування токсичного набряку легень проводяться за загальними принципами.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючі та фільтруючі протигази марок КД, М (за їх відсутності – ватно-марлева пов’язка, змочена 5% розчином лимонної кислоти), захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці.

Для проведення дегазації місцевості використовують воду, слабкі розчини мінеральних кислот з розрахунку 2 т на 1 т СДОР.

ЦИТОТОКСИЧНІ ОТРУТИ

Цитотоксичними отрутами називають речовини, які переважно порушують пластичні функції та поділ клітин, а також синтез білка. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю бурхливої реакції на отруту.

Клінічна картина отруєння розвивається поступово і в тяжких випадках закінчується смертю через декілька діб. В патологічний процес втягується багато органів і систем, але провідними є порушення у ЦНС та паренхіматозних органах.

Механізм дії цих отрут визначається двома властивостями: алкілуванням біосубстратів і високою вільнорадикальною активністю. У деяких речовин виявляються властивості наркотиків, отруйних речовин шкірнонаривної дії.

Бромистий метил (CH₃Br) – це газ із запахом ефіру; при +40°С – рідина, температура затвердіння -94°С, леткість 1,725 г/л, пара в 3,5 рази важча за повітря. При високій температурі гідролізується з утворенням метилового спирту і бромистого водню. В суміші з повітрям вибухонебезпечний. У краплиннорідкому стані проникає через засоби захисту шкіри.

Використовується в хімічній промисловості, як реагент для метилування, холодоагент у холодильних машинах, у вогнегасниках, як інсектицид. Вогнище нестійке, сповільненої дії. Заражена хмара розповсюджується у нижніх шарах атмосфери. В холодну сиру погоду стійкість бромистого метилу на місцевості підвищується. Уражаюча токсодоза – 35 мг·хв/л.

Отрута проявляє як місцеву, так і загально резорбтивну дію; у вигляді рідини викликає поверхневі ураження шкіри. Високі концентрації можуть спричинити сильне подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, а тривале перебування у зараженій атмосфері часто викликає гострий токсичний набряк легень. Загально резорбтивній дії отрути властиві нейротоксичні ефекти.

При вдиханні високих концентрацій перші симптоми інтоксикації проявляються загальною слабістю, запамороченням, диплопією, нудотою, блюванням. Потім виникають галюцинації, сомноленція, спостерігаються збудження, посмикування окремих груп м’язів, судоми, втрата свідомості, кома. При виході з тяжкого стану – ністагм, порушення мови, слуху, чутливості, депресія, можливі також зміни у кістковому мозку.

Видужування повільне, з частими рецидивами. Протягом багатьох років хитка хода, рефлекторне збудження, парези, психічні порушення.

Специфічні антидоти відсутні. Лікування симптоматичне. Корекція електролітної та кислотно-лужної рівноваги, профілактика токсичного набряку легень. Рекомендовано переливання крові та кровозамінників. Лікування уражень шкіри проводять, як при опіках.

Засоби індивідуального захисту – загальновійськові фільтрувальні протигази зі скороченням часу захисної дії у 2,5 раза, ізолюючі та фільтрувальні промислові протигази марки А.

Для проведення дегазації використовують воду у великій кількості.

Етиленоксид (C₂H₄O) – безбарвна рідина з неприємним солодкуватим запахом. Температура кипіння +10,7°С, пара важча за повітря. З повітрям утворює вибухову суміш. Легко проникає через одяг, взуття, захисні рукавиці. Вогнище нестійке, сповільненої дії.

Використовується для синтезу хімічних сполук, у текстильній промисловості, а також як інсектицид та дезінфекційний засіб.

Етиленоксид має виражену місцеву та загально резорбтивну дію. Смертельною є концентрація у повітрі 0,1 г/м³ при інгаляції протягом декількох годин.

Симптоми інтоксикації з’являються при концентрації 1,1 г/м³ і виявляються подразненням кон’юнктиви, при потраплянні в очі рідкого етиленоксиду розвивається опік рогівки. Ураження шкіри виникають при дії речовини як у рідкому, так і газоподібному станах.

Клініка розвивається через 1-5 год. У легких випадках виникає еритема, яка зникає через 6-12 год. Бульозні дерматити розвиваються при контакті з рідким етиленоксидом протягом хвилини. Більш тривалий контакт призводить до тяжкого виразково-некротичного ураження шкіри, яке погано піддається лікуванню. При інгаляційній дії – різке подразнення верхніх дихальних шляхів, нудота, диспепсія. Симптоми ураження легень можуть бути відсутні. Розвиток симптомів загальної інтоксикації можливий при резорбції через шкіру, шлунково-кишковий тракт і особливо через органи дихання. При високих концентраціях характерна наркотична дія з ураженням нервової системи та паренхіматозних органів.

Симптоматична терапія. Проводять корекцію водно-електролітної, кислотно-лужної рівноваги. Здійснюють контроль рівнів Hb і лейкоцитів, температури тіла, пізніше – функції нирок та легень. При сильному запаленні слизових оболонок – якнайшвидше застосувати глюкокортикоїди та антибіотики. Лікування місцевих уражень проводиться за загальними правилами.

Засоби індивідуального захисту – ізолюючий протигаз, захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці.

Окрему групу складають речовини, особливістю патогенезу уражень якими є порушення обміну речовин, що призводить до розвитку глибокої кахексії і навіть смерті. Вони здатні проникати в організм усіма можливими шляхами і викликати повільний та в’ялий перебіг інтоксикації. При цьому в патологічний процес втягуються практично всі органи і системи. Серед речовин цього типу найбільшу токсичність відзначають у діоксину. У В’єтнамі як дефоліант у воєнних цілях застосовувався гербіцид 2,4,5-Т (трихлорофеноксиоцтова кислота), в якому побічним продуктом був високотоксичний діоксин (2,3,7,8-тетрахлородибензо-n-діоксин). Йому тоді не надавали належного токсикологічного значення. На сьогодні відома значна кількість хімічних технологій, при яких як побічний продукт  утворюється діоксин: при хлоруванні води, виробництві паперу, при горінні хлороорганічних сполук.

Діоксин (C₁₂H₄Cl₄O₂) – безбарвна «пухнаста» кристалічна речовина, температура кипіння +310°С. Легко розпилюється у повітрі. Нерозчинний у воді, погано розчиняється в органічних розчинниках. Характеризується високою стійкістю на місцевості. Належить до отрут сповільненої дії.

Механізм дії полягає в посиленні синтезу й активності ферментних систем, що призводить до порушення обміну багатьох життєво важливих речовин і тим самим до пригнічення функцій багатьох систем організму.

Клініка складається з симптомів порушення обміну речовин, шкірних реакцій, ураження печінки, атрофії лімфоїдної тканини, порушення функцій нервової системи та ін. Симптоми отруєння навіть при смертельних дозах розвиваються поступово після прихованого періоду (від 10 днів до кількох місяців). Виникають головний біль, нудота, блювання, сльозотеча, м’язова слабкість, біль у правому підребер’ї. Збільшення дози призводить до значного скорочення прихованого періоду (5-7 днів).

Шкірні реакції при гострому отруєнні виникають, як правило, через 10-14 днів. Дуже характерним проявом гострої інтоксикації діоксином є сильне вугрове висипання (хлоракне) на обличчі та шиї, яке не піддається лікуванню. Крім того, розвивається гіпергідроз шкіри стоп та долонів, блефарит, спостережено руйнування нігтів, випадання волосся.

Гепатотропність – характерна особливість діоксину. Вже через невеликий період після потрапляння отрути в організм функціональні проби свідчать про погіршення екскреторних властивостей печінки. Пригнічується реакція клітинного імунітету. На 14-20 добу можуть виникнути токсичний гепатит, поліневрити, серцево-судинна та ниркова недостатність. У ЦНС частіше спостерігаються зміни, які нагадують депресію. Для цієї отрути найбільш характерні канцерогенний, мутагенний та тератогенний ефекти. Так, за період хвороби уражені втрачають до третини маси тіла. Цьому сприяють виражена анорексія, різке зменшення споживання води. Виражена дегідратація, як правило, виникає перед смертю. У плазмі крові отруєних різко зменшується кількість білків. Характерною ознакою інтоксикації є набряки, в основному підшкірної локалізації, але частина рідини виявляється в черевній, грудній порожнині та перикарді. Вихід рідини з крові може супроводжуватись помірним набряком легень.

Ще однією особливістю токсичної дії є наявність «запізнілого ефекту», коли симптоми ураження можуть розвиватися через декілька років після дії отрути, а прояви хвороби подібні до симптомів гострої фази інтоксикації.

Лікування симптоматичне.  Засоби  індивідуального захисту – фільтрувальні протигази, респіратори, засоби захисту шкіри.

Ефективних засобів дегазації діоксину не розроблено.

 

МЕДИКО-ТАКТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОГНИЩ УРАЖЕННЯ

СДОР ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ САНІТАРНИХ ВТРАТ

 

Медико-тактична обстановка у вогнищі хімічного ураження СДОР обумовлюється сукупністю різних факторів, які впливають на організацію медичного забезпечення.

За аналогiєю з бойовими отруйними речовинами, СДОР подiляють на стiйкi i нестiйкi. До перших вiдносять сполуки з температурою кипiння понад +140°С (сірчана кислота, діоксин та ін.), а до нестiйких – з низькими температурами кипiння, нижче +140°С (аміак, хлор, акрилонітрил та ін.). Нестiйкi СДОР заражають мiсцевiсть на хвилини, десятки хвилин. Стiйкi можуть зберігати уражаючу дiю вiд кiлькох годин до кiлькох тижнiв i мiсяцiв, створюючи несприятливу екологiчну обстановку (дiоксин). Звісно, що на стiйкiсть СДОР буде впливати багато факторiв: кiлькiсть СДОР на об’єктi в момент аварiї, метеоумови, характер мiсцевостi тощо.

За швидкістю розвитку уражаючої дiї СДОР подiляють на швидкодiючi та сповільненої дії. При ураженнi першими (аміак, сірковуглець, бензол, толуол, акрилонітрил та ін.) картина iнтоксикацiї розвивається швидко, протягом першої години. При ураженні речовинами сповільненої дії (бромометил, сірчана кислота, азотна кислота та ін.) симптоми інтоксикації виникають через одну годину і пізніше.

Вогнища ураження СДОР, залежно вiд тривалостi зараження мiсцевостi та часу виникнення перших симптомів отруєння, розподiляють на 4 види:

а) вогнище ураження нестiйкими речовинами швидкої дiї (аміак, хлор, бензол, толуол, соляна кислота, сірковуглець, акрилонітрил);

б) вогнище ураження нестiйкими речовинами сповільненої дії (бромометил, бромобензол, ацетальдегід);

в) вогнище ураження стiйкими речовинами швидкої дії (хлоросульфонова кислота, олеум, диметилформамід);

г) вогнище ураження стiйкими речовинами сповільненої дії (сірчана кислота, фтороацетат натрію, рицин).

Крім того, виділяють ще напівстійкі вогнища ураження СДОР швидкої (мурашина та оцтова кислоти, фурфурол) та сповільненої (азотна кислота, оксиди азоту, в холодну сиру погоду – бромометил) дії.

До засобів індивідуального захисту органів дихання належать протигази та респіратори. До загальновійськових засобів захисту органів дихання особового складу належать фільтруючі протигази (марки РШ-4, ППП, ПМГ-2, ПМК, ПБФ), респіратори (Р-2); до спеціальних – ізолюючі апарати (марки ІП-46, ІП-46М, ІП-4, ІП-5), ізолюючі дихальні апарати (ІДА), гопкалітові патрони (ДП-1). До засобів індивідуального захисту шкіри належать ізолюючі плащі, костюми, комбінезони які також поділяють на загальновійськові та спеціальні.

До засобів колективного захисту належать сховища. Сховищами користуються при наявності труднощів у здійсненні евакуації великої кількості людей за короткий період. Найбільш ефективною є евакуація, яка проведена до підходу первинної хмари.

Під час аварій на хімічно небезпечних підприємствах не виключене одночасне поширення кількох токсичних агентів, які можуть утворюватися як результат вторинних хімічних реакцій, спричинених аварією. При цьому токсичний ефект посилюється (синергізм), послаблюється (антагонізм) або сумується (адитивна дія).

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ УРАЖЕНИМ СДОР

Сьогоднi в основу органiзацiї медичної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуацiях, зумовлених викидом СДОР, покладена двохетапна система лiкувально-евакуацiйних заходiв з евакуацiєю за призначенням. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити надання першої лiкарської допомоги ураженим з пiдготовкою їх до евакуацiї в стацiонарнi лiкувальнi заклади.

Перший етап – надання першої медичної, першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги ураженим. Медичну допомогу надають члени рятувальних загонів, бригади швидкої медичної допомоги, спеціалізовані бригади постійної готовності першої черги та лікарі-спеціалісти загонів медицини катастроф у відповідно визначених об’ємах. На другому етапі проводиться лікування в спеціалізованих медичних закладах до кінцевого результату.

В умовах надзвичайної ситуацiї багато залежить вiд сортування, особливо при великiй кiлькостi уражених або при впливi декiлькох СДОР. Принцип сортування полягає у розподiлi уражених на групи, виходячи з потреби в однорiдних лiкувально-евакуацiйних заходах.

При сортуваннi видiляють такi категорiї потерпілих:

1 – ураженi, яким необхiдно надати лише разову допомогу (категорiя легкоуражених);

2– якi отримали незагрозливі для життя ураження i потребують лiкування в стацiонарi (середнього ступеня тяжкостi);

3 – із загрозливими для життя ураженнями, якi потребують надання невiдкладної медичної допомоги (тяжкоураженi).

Видiляють 3 фази, коли повинна залучатися медична служба.

Перша фаза (тривалiстю до 30 хв) – пiсля безпосереднього контакту людей з токсикантом. Необхiдне виведення потерпілих iз хiмiчного вогнища, деконтамiнацiя та екстрене симптоматичне лiкування, спрямоване на усунення розладiв життєво важливих функцiй (набряк легень, ларинго- та бронхоспазм тощо).

Друга фаза (години) – надання спецiальної медичної допомоги з урахуванням вiдомостей про характер дiї токсиканту, можливостi антидотної терапiї; при наявностi латентного перiоду можливе застосування запобiжного лiкування.

Третя фаза (днi, тижнi) – реабiлiтацiя з урахуванням характеру дiї отрути.

Перша фаза здiйснюється на догоспітальному, а друга i частково третя фази лiкування – на госпiтальному етапах.

 

 Загальні правила поведінки та дії працівників при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин.

 

            Отримавши інформацію про викид в атмосферу сильнодіючих отруйних речовин, глибину і час розповсюдження отруйної хмари та про небезпеку хімічного зараження, необхідно надіти засоби індивідуального захисту органів дихання, найпростіші засоби захисту шкіри (плащі, накидки) і покинути район аварії. Якщо відсутні засоби індивідуального захисту і вийти з району аварії неможливо, залишайтесь у приміщенні, увімкніть гучномовець місцевого радіомовлення (радіоприймач, телевізор); чекайте повідомлень управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (міста, району обо НЦО об’єкту). Щільно закрийте вікна і двері, димоходи, вентиляційні віддушини (люки). Вхідні двері завісьте шторою, використовуючи ковдри і будь-які щільні тканини. Заклейте щілини у вікнах і стики рам плівкою, лейкопластиром або звичайним папером від проникнення в приміщення пару (аерозолів) сильнодіючих отруйних речовин. Запам’ятайте! Надійна герметизація житла виключає проникнення сильнодіючих отруйних речовин у приміщення. Залишаючи робоче місце, квартиру (будинок), виключіть джерела електроенергії, візьміть з собою особисті документи, необхідні речі, надіньте протигаз або ватяну марлеву пов’язку, накидку або плащ, гумові чоботи. Виходьте із зони хімічного зараження в сторону, яка перпендикулярна напрямку вітру. Обходьте переходи через тунелі, яри, лощини – в низьких місцях може бути висока концентрація сильнодіючих отруйних речовин. Почувши розпорядження про евакуацію, будьте уважні до вказівок управління  і ретельно виконуйте їх. При евакуації транспортом уточніть час і місце посадки. Не запізнюйтесь і не приходіть раніше призначеного строку. Попередьте про евакуацію і від’їзд сусідів. При виході із зони зараження, зніміть верхній одяг і провітріть його на вулиці, прийміть душ, умийтесь з милом, ретельно вимийте очі і прополощіть рот. При підозрі на ураження сильнодіючими отруйними речовинами виключіть будь-які фізичні навантаження, прийміть велику кількість пиття (чай, молоко і т. д.) та зверніться до медичного працівника або в медичний заклад.

При організації укриття населення і особового складу сил ЦО в сховищах (укриттях), розташованих, як правило, в підвалах та заглиблених приміщеннях, треба враховувати, що більшість СДОР важче за повітря і можуть накопичуватися в низьких місцях і затікати в підвальні і заглибленні приміщення. Крім того, ряд сильнодіючих отруйних речовин не затримується фільтрами фільтровентиляційних установок сховищ. В таких випадках сховища (укриття) можуть використовуватися тільки в режимі повної ізоляції. При користуванні укриттям (підвалом, перекритою щі-линою і т.д.) не варто забувати, що воно може служити захистом від попадання на шкірні покрови й одяг крап-линно-рідких 0Р, але не захищає від парів або аэрозолей отруйних речовин, що знаходяться в повітрі. При перебу-ванні в таких укриттях обов'язково треба використовувати протигази. Знаходитися в сховищі (укритті) необхідно до одер-жання розпорядження на вихід із нього. Коли таке розпо-рядження надійде, необхідно надіти всі необхідні засоби індивідуального захисту (особам, що знаходяться в схови-щах, надіти протигази і засоби захисту шкіри; особам, що знаходяться в укриттях, - засоби захисту шкіри) і покинути спорудження, щоб вийти за межі осередку ураження. Виходити з осередку хімічної зараження потрібно по напрямках, позначеним спеціальними покажчиками або показанними постами ЦО (міліції). Якщо немає ні покаж-чиків, ні постів, то рухатися необхідно в одну зі сторін, перпендикулярну напрямку вітру. Це забезпечить швидкий вихід з осередку ураження, оскільки глибина поширення хмари зараженого повітря (вона збігається з напрямком вітру) у декілька разів перевищує ширину його фронту. На зараженій отруйними речовинами території варто рухатися швидко, але не бігти і не піднімати пилюку. На ній не можна притулятися до будинків і доторкатися до навколишніх предметів (вони можуть бути заражені). Не варто наступати на видимі краплі і мазки 0Р. На зараженій території забороняється знімати протигази й інші засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, за-ражена місцевість або немає, краще діяти так, мовби вона заражена. Особлива обережність повинна виявлятися при прямуванні по зараженій території через парки, сади, городи і поля. На листах і гілках рослин можуть знаходитися осілі краплі 0Р, при доторку до них можна заразити одяг і взуття, що може призвести до зараження. По можливості варто уникати прямування ярами і лощинами, через луки і болота; у цих місцях можливий тривалий застій парів 0Р (СДЯВ). У містах пари 0Р (СДЯВ) можуть застоюватися в замкнутих кварталах, парках, а також у під'їздах і на горищах будинків. Заражена хмара в місті поширюється на найбільші відстані по вулицях, тон-нелям, трубопроводам. У випадку виявлення після хімічного зараження або під час прямування по зараженій території крапель або мазків отруйних речовин на шкірних покровах, одягу, взуття або засобах індивідуального захисту необхідно, негайно зняти їх тампонами з марлі (вати) і уражені місця опрацювати, розчином із протихімічного пакета.Індивідуальний протихімічний пакет та правила користування ним Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для зне­заражування ділянок тіла, одягу, спорядження, на які потрапили краплини рідини БОР. Він складається із скляного флакона з дегазуючим розчи­ном і чотирьох ватно-марлевих тампонів, що знаходяться у герметично­му пакеті. Дегазуючий розчин вступає в хімічну реакцію з БОР і знеза­ражує їх шляхом перетворення в нетоксичні або малотоксичні хімічні сполуки. Рідиною з ІПП-8 можна обробити близько 500 см² одягу або відкритих ділянок тіла. При потраплянні краплино-рідинних БОР на відкриті ділянки шкіри та одягу необхідно змочити тампони рідиною з флакона і протерти ними закраплені ділянки тіла та частини одягу, що прилягають до відкритих ділянок шкіри.Під час обробки може з'явитися відчуття пекучості, але воно швид­ко проходить і не впливає на працездатність. Рідина флакона отруйна і небезпечна при потраплянні в очі. Використані тампони після об­робки поверхонь, заражених БОР, не можна розкидати, їх збирають, спа­люють або закопують в землю у відведених для цього місцях.

При відсутності ІПП, для обробки заражених ділянок тіла можна використовувати підручні засоби, що застосовуються в побуті: шампуні, мило, пральні порошки. Вказані засоби розчиняють у воді і отриманим розчином змивають БОР з заражених поверхонь. Замість тампонів можна використовувати папір, клоччя,носовою хусткою та інше.

  Тільки з'явиться ознака зараження 0Р нервово-паралітичного типу варто прийняти антидот (засіб при отруєнні ФОР із гнізда № 2 аптечки АІ-2) і заражені місця опрацювати шляхом ретельного промивання теплою водою з милом. Після виходу з осередку хімічної поразки обов'язково проводиться повна санітарна обробка, вона проводиться по можливості найближчим часом. Якщо неможливо швидко пройти її, спочатку проводяться часткова дегазація, а після санітарна обробка

Основний спосіб захисту – це своєчасно покинути небезпечну зону або осередок зараження. Якщо ви не змогли покинути приміщення до підходу отруйної хмари, залишайтесь у приміщенні, зробіть герметизацію вікон, дверей, вентиляційних отворів, використовуйте найпростіші засоби захисту (ватно-марлеву пов’язку, маску із тканини, рушник тощо), змочені водою.

Приймати харчі, пити воду, палити в зоні зараження сильнодіючими отруйними речовинами категорично заборонено, так як це може привести до непередбачених наслідків .

            Перша медична допомога особам, які потерпіли від СДОР і отримали травми, надається безпосередньо на місці ураження (отримання травми). Це досягається двома шляхами: по-перше, самі потерпілі оказують само- і взаємодопомогу, подруге, до рятувальних робіт негайно залучаються медичні підрозділи (санітарні дружини, санітарні пости і медичні підрозділи суб’єктів господарської діяльності. Потерпілі евакуйовуються з району аварії і зони зараження незалежно від важкості ураження Для евакуації потерпілих встановлені окремі правила. В першу чергу на транспорт завантажуються важко уражені, потім уражені середньої важкості, останніми – легко уражені. Інфекційні хворі і потерпілі з різко вираженими признаками психічного розладу перевозяться окремо. Загальні принципи надання медичної та долікарської допомоги при отруєннях СДОР включають: припинення дії отрути на організм людини; виведення отрути, яка всмокталася в організм людини; знешкодження отрути в організмі за допомогою медикаментозних засобів; усунення деяких проявів отруєння організму людини, що викликані дією отрути. При наданні першої допомоги особам, що одержали зараження отруйними речовинами, все вирішує чинник часу. На ураженого, що знаходиться в зоні зараження от-руйними речовинами, треба негайно надіти протигаз, попе-редньо обрабити, рідиною з індивідуального протихіміч-ного пакета поверхню обличчя (при попаданны на нього 0Р). У випадку попадання отруйних речовин на відкриті ді-лянки тіла або одяг ураженого терміново проводиться де-газація цих ділянок. Потім ураженого при можливості швидко евакуювати із зараженої території. При ураженні отруйними речовинами нервово-паралі-тичного типу (У-газы, зарин, зоман) та появі симптомів отруєння (звуження зіниць або утруднений подих, задуха, судороги й ін.) - ураженому, крім того, вводять антидот за допомогою шприц-тюбика або шляхом прийому таблетки з пеналу червоного кольору, що знаходиться в аптечці АІ-2 (гніздо № 2). Правила користування шприц-тюбиком Шприц-тюбик підготовляють і використовують так. Спочатку ввинчивают до упора ковпачок, що закриває голку шприца, тим самим проколюють внутрішню плівку тюби-ка; потім виймають ковпачок із голки, тримаючи її нагору. Голку шприца вводять колючим прямуванням у м'яз сідниці, стегна або плеча з зовнішньої сторони (у термінових випадках голку можна вводити в м'яз, проколюючи одяг), видавлюють весь вміст тюбика і виймають голку з м'яза. При припиненні дихання ураженому отруйними речовинами роблять штучне дихання. Ураженим синильною кислотою в якості антидота дають амілнітрит. Для цього, відломив в ампулі з антидотом головку, закладають ампулу під шолом-маску (маску) надягнутого на ураженого протигаза. При припиненні дихання ураженому роблять штучне дихання і потім дають дихати амілнітрит. При ураженні шкіри капельно-рідкими отруйними речовинами або при їх попаданні на одяг негайно проводять дегазацію і часткову санітарну обробку за допомогою індивідуального протихімічного пакета. Ділянки шкіри, які заражені отруйними речовинами, після опрацювання змащують розчином йодної настойки. Штучне дихання за методом Калистова Уражених отруйними речовинами задушливого дії треба тіпліше укрити і швидко доставити в медичний заклад. Штучне дихання таким ураженим робити не можна. Перша допомога при ураженні отруйними речовинами сльозоточивої дії полягає в ретельному промиванні ура-женому очей чистою водою; якщо різь в очах не припи-няється, ураженого варто направити в медичний заклад. Промивання очей, природно, здійснюється поза зоною за-раження, коли можна буде зняти протигаз. При отруєнні сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) необхідно діяти у відповідності до вимог Аварійних карток на ці хімічно небезпечні речовини.

            Завдання: ЗРОБІТЬ ДЛЯ СЕБЕ ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ.(до нього входитимуть і контрольні питання)

Контрольні питання до розділу

1. Загальна характеристика СДОР.

2. Розкрийте зміст синдромологічної класифікації СДОР.

3. Речовини з домінуючою задушливою дією. Клініка отруєнь та основні принципи ПД та лікування.

4. Речовини з домінуючою загальноотруйною дією. 

Клініка отруєнь та основні принципиПД та лікування.

5. Речовини з задушливою та загальноотруйною дією.

Клініка отруєнь та основні принципи ПД та лікування.

6. Речовини, які діють на генерацію, проведення та передачу нервового імпульсу.

. Клініка отруєнь та основні принципиПД та лікування.

7. Метаболічні отрути.. Клініка  отруєнь та основні принципи ПД та лікування

Література:

1)Гут Т.М. Практикум з вйськово- медичної підготовки:.-К.: Здоровя,2001.-92с.

2)Пашко К.О.,Герасимів І.М. Вйськово- медична підготовка: підручник для вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації.-Тернопіль:Укрмедкнига,1999.-323с.

3)СидоренкоП.І.Військовомедичнапідготовка:підручник//П.І.Сидоренко, Т.М. Гут, Г.А.Чернишенко.- К.: Медицина, 2008.-432 с.