Викладач Єрофєєва В.В. Дисципліна «Особливості розвитку і функціонування органів і систем у віковому аспекті.» Група 2Б л/с Дата 20.03.23 Тема лекційного заняття № 4 «Вікові особливості системи кровотворення»

 

Викладач Єрофєєва В.В.

Дисципліна «Особливості розвитку і функціонування органів і систем у віковому аспекті.»

Група 2Б л/с   Дата 20.03.23

Тема лекційного заняття № 4 «Вікові особливості системи кровотворення»

У Google-клас: опрацювати теоретичний матеріал, зробити конспект. Результати надіслати разом з завданням практичного заняття.

            Теоретичний матеріал з анатомії та фізіології кровотворної системи

Органи кровотворення (гемопоетичні органи)

Функцію кровотворення, або гемопоезу, виконують центральні (червоний кістковий мозок, тимус) і периферичні (селезінка, лімфатичні вузли) органи.

У процесі ембріогенезу (фізіологічного процесу, під час якого зароджується та розвивається ембріон) спочатку виникають і створюють кров печінка та селезінка, а згодом і лімфатичні вузли. Починаючи з 4-го місяця ембріогенезу, основним органом кровотворення поступово стає червоний кістковий мозок. Печінка втрачає свої кровотворні функції, а селезінка обмежує їх тільки здатністю продукувати лімфоцити. Це продовжують виконувати також лімфатичні вузли.

Червоний кістковий мозок

Кістковий мозок розташований у порожнинах і комірках кісткової тканини. За структурою, функціями його поділяють на червоний кістковий мозок (джерело кровотворення) і жовтий (неактивна пухка жирова тканина). Тканина червоного кісткового мозку має густу мережу кровоносних судин із специфічними капілярами — синусоїдами. На час народження всі порожнини кісток заповнені червоним кістковим мозком. Починаючи з трьох років у червоному кістковому мозку збільшується кількість жирових клітин, а в 7 років кістковий мозок тіл трубчастих кісток стає жовтим. У дорослих червоний кістковий мозок є в плоских (груднина, лопатка, кістки черепа та ін.), губчастих коротких (хребці) та довгих (ребра) кістках. Осереддя червоного кісткового мозку – в епіфізах стегнових, великогомілкових, плечових і деяких інших трубчастих кісток, а також у кістках таза.

За поділу стовбурових клітин виникають наступні процеси:

• еритропоез — утворення еритроцитів;
• тромбоцитопоез — тромбоцитів;
• гранулопоез — гранулярних лейкоцитів;
• лімфоцитопоез — клітин імунної системи — лімфоцитів, які потім потрапляють у тимус, селезінку і лімфатичні вузли, де проходять подальшу диференціацію на Т- і В-лімфоцити.

Жовтий кістковий мозок – у тілах трубчастих кісток. Це – перероджені ретикулярні тканини, клітини якої містять ліпідні включення. На відміну від червоного кісткового мозку, не здійснює кровотворну функцію, але за втрати крові та токсичних отруєннях у ньому виникають стовбурові клітини з периферичної крові. На їх основі виникають вогнища гемопоезу.

Тимус

Розташований у передній частині верхнього середостіння, позаду ручки груднини та верхньої частини її тіла, у проміжку між правою та лівою середостінними частинами пристінкової плеври.

У ньому утворюються тимусзалежні лімфоцити, синтезується тимозин та фактор росту. Основу тимусу становить видозмінена епітеліальна тканина. Від сполучнотканинної капсули всередину відходять перегородки, що розділяють залозу на часточки. У них розрізняють коркову і мозкову речовину. Коркова речовина містить велику кількість Т-лімфоцитів. Нові генерації лімфоцитів виникають у тимусі кожні 6–9 годин.

Селезінка

Селезінка — непарний паренхіматозний, периферичний орган кровотворної та імунної систем, що виконує функції кровотворення; захисту (імунні реакції); зберігання крові. У селезінці відбувається поділ Т- і В-лімфоцитів, руйнування еритроцитів, які закінчили життєвий цикл. У першій половині ембріогенезу селезінка нарівні з кровотворними елементами печінки виконує функцію основного кровотворного органа. У другій половині та впродовж усього подальшого життя селезінка виконує лише функцію лімфопоезу. У селезінці відбувається тільки руйнування та фільтрація еритроцитів.

Орган розташований у верхній частині очеревинної порожнини між куполом діафрагми та шлунком. У ньому розрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні, верхній і нижній краї, передній і задній кінці. Вісцеральну поверхню поділяють на ниркову, шлункову та ободову. На поверхні розташовані ворота селезінки, де проходять судини та нерви. Нижній край селезінки не виходить за межі лівої половини ребрової дуги.

Зовні селезінка вкрита очеревиною, яка зрослася з розташованою під нею волокнистою оболонкою, від якої всередину органа відходять щільні перекладки. Між ними – пульпа селезінки, яку поділяють на червону та білу. Основна маса червоної пульпи утворена венозними пазухами, петлями сітчастих волокон, що заповнені клітинами крові, переважно еритроцитами. Острівці білої пульпи складаються з лімфоїдної тканини, джерела лімфоцитів.

Лімфатичні вузли

Вони розміщені вздовж лімфатичних судин. Виконують захисну функцію та зберігають кров, утворюють лімфоцити. Мають округлу чи овальну форму. Із одного боку – ворота, куди входять артерії, нерви, а з іншого виходять вени, що виносять лімфатичні судини. Зовні вузол покритий сполучнотканинною капсулою, потовщеною в ділянці воріт. У капсулі переважають колагенові волокна. У петлях містяться клітини крові – лімфоцити. У кожен вузол активно надходить кров. Артерії проникають у нього не тільки через ворота, а й через капсулу. У лімфатичних вузлах відбувається обмін між кров'ю та лімфою. Лімфатичні вузли перебудовуються протягом життя. У старших людей кількість лімфатичних вузлів, які функціонують, зменшено шляхом їх атрофії, зрощення один із одним. У літніх переважають великі лімфатичні вузли. Умовно виділяють 3 типи лімфатичних вузлів.

1. У першого типу площа кіркової речовини дещо менша площі мозкової. Такі вузли швидко та інтенсивно наповнюються рентгеноконтрастною масою;
2. Лімфатичні вузли другого типу компактні. Маса кіркової речовини переважає над мозковою і рентгенологічно повільним, і слабким контрастуванням. Виконують мінімальну транспортну функцію;
3. Проміжні вузли вважають найчастішими. Маса кіркової та мозкової речовини приблизно однакова. Рентгеноконтрастна речовина добре надходить. Їх конструкція ефективно забезпечує обробку лімфи та транспортну функцію.

 

                             СИСТЕМА КРОВІ

• Ембріональний розвиток системи крові.

• Анатомо-фізіологічні особливості системи крові.

•Вікові особливості крові у різні вікові періоди.

•Вікові зміни системи згортання крові.

• Вікові зміни системи кровотворення.

• Проблеми, які виявляють у пацієнта під час обсте­ження органів кровотворення.

Питання для самоконтролю.

У процесі індивідуального розвитку людини поступово формується система крові, що об'єднує органи кровотворення, кров, яка циркулює по судинах, лейкоцити, що виходять із кров'яного русла в тканини, органи, в яких відбувається руйнування формених елементів крові, а також ме­ханізми регуляції цієї системи.

Кровотворення (гемопоез) — процес виникнення і дозрівання форме­них елементів крові. Органи, в яких відбувається гемопоез, називають ор­ганами кровотворення.

Кров — рідка тканина організму, що омиває всі клітини тканин, наси­чує їх киснем, забезпечує всі види обміну. Кров складається з плазми і формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів та ін.

Кров і лімфа разом із тканинною рідиною становлять внутрішнє сере­довище організму.

Ембріональний розвиток системи крові

Протягом внутрішньоутробного розвитку розрізняють 3 періоди зміни кровотворних органів:

• період жовточного кровотворення  (позаембрюнальний період.);

• період печінкового кровотворення ( з 6 тиж і поступово згаса до моменту народження );

• період медулярного (кістковомозкового кровотворення).         Кровотворення починається на 19-й день розвитку ембріона.

З 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку процес кровотворення починається в селезінці, де можна визначити лімфоцити. Утворюються в селезінці і вогнища еритропоезу, мегакаріоцитопоезу. . Мегалобласти поступово замінюються на еритробласти. З цьо­го часу починають утворюватися не тільки еритроцити, а й нейтрофіли та мегакаріоцити.

Лімфопоез виникає вперше на 2-му місяці гестації. На 50—60-ту добу лімфоцити з'являються в крові, селезінці, загруднинній залозі, мигдаликах, лімфатичних вузлах і фолікулах. Але повна диференціація лімфоцитів почи­нається з 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку. Важливу роль у цьому процесі відіїрає загруднинна залоза.

 Наприкінці 3-го місяця ембріогенезу за­кладається кістковий мозок за рахунок мезенхімних периваскулярних елемен­тів, які проникають разом із кровоносними судинами з періоста у кістковомозкову порожнину. На 4—5-му місяці гестації починається новий період меду­лярного кровотворення, який поступово стає визначальним у продукуванні всіх формених елементів крові. Кістковий мозок у плода червоний, його об'єм збільшується з віком плода у 2,5 разу до моменту народження.

      У період внутрішньоутробного розвитку плода кожному з трьох періодів кровотворення відповідають три типи гемоглобіну (НЬ):

• ембріональний (НЬР);

• фетальний (НЬF);

• гемоглобін дорослого (НЬА).

Типи гемоглобінів відрізняються амінокислотним складом. На 3-му місяці гестації ембріональний гемоглобін замінюється на фетальний, а на 4-му місяці вже з'являється дорослий гемоглобін. Але у доношених ново­народжених вміст НЬР становить 70 %, НЬА — 30 %. Важливою фізіоло­гічною властивістю фетального гемоглобіну є більш висока насиченість його киснем, що відіграє важливу роль у плацентарному кровообігу пло­да, бо оксигенація крові плода менша від оксигенації крові після народ­ження, коли встановлюється легеневе дихання.

Вміст гемоглобіну в крові плода починає поступово збільшуватися з 4-го місяця його розвитку і до моменту народження досягає 200 г на 1 л.

Генетичні зміни процесу розвитку гемопоезу, а також негативний вплив хіміко-фізичних чинників на органи кровотворення плода під час вагітності жінки можуть призвести до низки генетичних проблем природ­женого генезу.

Анатомо-фізіологічні особливості системи кровотворення

Кількість крові в новонародженого — близько 5 л, а в дорослого — 4—6 л. У новонародженого кількості крові на одиницю маси тіла приходиться більше, ніж у дорослого.

У хлопчиків відносна кількість крові більша, ніж у дівчаток. Даний по­казник змінюється протягом віку. Більша кількість крові в дітей пов'язана з інтенсивністю обміну речовин. У віці 12 років відносна кількість крові наближується до кількості, що характерна для дорослих. У період ста­тевого дозрівання відносна кількість крові збільшується. У стані спокою в дорослих людей у циркуляції по судинах бере участь 2/3 об'єму крові, реш­та крові міститься в депо. Головну роль у цьому відіграє селезінка. Капсула і скоротливий апарат судин формується у віці 12—14 років, саме в цей час встановлюється функція депонування крові селезінкою. Питома вага крові новонароджених вища, ніж у дорослих (у 10—15 разів більша від питомої ваги води).

Гематокритне число — це відношення об'єму формених елементів до об'єму плазми крові. У дорослих гематокритне число дорівнює 42—45 %. У 1-й день після народження гематокритне число вище, ніж у дорослих і становить 54 %. Високе число зумовлене високою концент­рацією еритроцитів. На 5—8-му добу в новонародженого гематокритне число становить 50—52 %, до кінця 1-го місяця — вже 42 %. У дитини віком 1 рік гематокритне число дорівнює 35 %, у 5 років — 37 %, в 11— 15 років — 39 %. Під час завершення статевого дозрівання гематокритне число досягає показника дорослих.

Реакція плазми крові дорослих слаболужна, рН дорівнює 7,35—7,4. Для плода і новонародженого характерний зсув реакції крові в бік кислої. У плода рН дорівнює 7,3—7,23. Цей ацидоз пов'язаний з утворенням недоокиснених продуктів обміну речовин.

Протягом 1-ї доби після народження ацидоз поступово зменшується і через 5 днів рН досягає показників, які визначають у дорослих. Для дітей до періоду статевого дозрівання характерний невеликий компенсований ацидоз (знижена кількість буферних основ). Це явище зменшується з віком.

Білки в плазмі крові плода і дитини містяться в меншій концентрації, ніж у дорослих. У новонародженого концентрація білків становить у середньому 56 г на 1 л крові. У віці 1 міс концентрація білків знижується до 48 г на 1 л, а потім поступово збільшується і в 3—4 роки досягає норми дорослої людини — 70—80 г на 1 л.

Для плазми крові новонароджених дітей характерна більша концент­рація гамма-глобулінів. У віці 3 міс рівень гамма-глобулінів знижується, а потім поступово збільшується і досягає норми дорослих у 2—3 роки. Зі зменшенням глобулінової фракції збільшується альбумінова фракція крові й навпаки. У віці 2—3 роки альбумінова фракція становить 66—76 %, ре­шта — глобулінова фракція.

Еритроцити.Гемоглобін..

У новонароджених дітей еритроцити поліхроматофільні, мають різну величину, переважають макроцити. У перші дні життя виражений ретикулоцитоз, він досягає 20—40 %. У дітей віком по­над 1 міс ретикулоцитів стає 6—8 %. У новонароджених дітей зустріча­ються ядерні форми еритроцитів. Концентрація еритроцитів у крові після народження становить у середньому 7,2 х 10¹²/л. Після декількох годин життя концентрація еритроцитів збільшується через плацентарну транс­фузію. З кінця 1-го дня життя новонародженого і до 5—7 дня кількість еритроцитів знижується. Концентрація еритроцитів на 5—7-й день стає 4,5—5 х 10¹²/л крові, тобто досягає рівня дорослих. Відповідно до кількості еритроцитів змінюється вміст гемоглобіну.

Після народження гемоглобін дорівнює 170—240 г/л, на 5—7-й день після народження вміст гемоглобіну становить 116—130 г/л. Середня тривалість життя еритроцитів у новонароджених менша, ніж у дорослих. У дітей віком понад 1 рік тривалість життя еритроцитів така сама, як у до­рослих (120 днів).

Процес інтенсивного руйнування й утворення еритроцитів у новона­роджених необхідний для заміни фетального гемоглобіну (НЬР) на дорос­лий гемоглобін (НЬА). Зменшення кількості еритроцитів відбувається про­тягом перших місяців життя і в 5—6 міс у середньому становить 4,1 х 10¹²/л. Від 1 року до 12 років кількість еритроцитів становить 4,2— 4,6 х Ю¹²/л. У віці 12—14 років спостерігаються значні індивідуальні ко­ливання концентрації еритроцитів у крові. У віці 16—18 років концент­рація еритроцитів відповідає нормам дорослих: у жінок — 3,5— 4,5 х 10¹²/л; у чоловіків — 4,0—5,0 х 10¹²/л.

Відповідно до кількості еритроцитів встановлюється рівень гемо­глобіну: у жінок — 120—140 г/л; у чоловіків — 130—160 г/л.

Лейкоцити

Для новонароджених характерний фізіологічний лейкоцитоз. Через 1 год після народження дитини лейкоцитів у крові в середньому 16 х 10⁹/л. Протягом 1-го дня життя показники лейкоцитів можуть коливатися від 10 х 10⁹/л до 30 х 10⁹/л. Зниження кількості лейкоцитів може бути посту­повим або різким між 4-м і 9-м днем після народження. До 10-го дня кон­центрація лейкоцитів становить 9 х 10⁹/л (6,0—12,0 х 10⁹/л). Такою кількість лейкоцитів у крові залишається протягом 1-го року життя.

У віці від 1 року до 10 років кількість лейкоцитів поступово зни­жується і досягає рівня дорослої людини — 4—6 х 10⁹/л. Для лейкоцитів у новонароджених характерна висока осмотична стійкість. У

лейкоцитарній формулі у дітей розрізняють: еозинофіли, базофіли, нейт­рофіли, лімфоцити, моноцити . Серед лейкоцитів високий вміст незрілих форм нейтрофілів. Діаметр нейтрофілів у новонароджених більший, ніж у дорослих. Фагоцитарна функція лейкоцитів знижена.

Показники червоної та білої крові змінюються в дитячому віці і стають стабільними, як у дорослих, у віці 14—15 років.

Відносний вміст нейтрофілів і лімфоцитів у дітей значно змінюється.

У 1-й день після народження нейтрофіли становлять 68 %, лімфоци­ти — 25 %.

З 2-го дня життя вміст нейтрофілів зменшується, лімфоцитів — збільшується.

На 5—6-й день життя вміст нейтрофілів дорівнює вмісту лімфоцитів і становить по 43—44 %.

На 2—3-му місяці життя кількість нейтрофілів становить 25 %, лімфоцитів — максимум 69 %.

На 5—6-му році життя вміст нейтрофілів і лімфоцитів однаковий і становить 43—44 % .

Після 15 років життя картина лейкоцитарної формули така сама, як у дорослих: нейтрофілів — 69—70 %, лімфоцитів — 24—26 %.

Кількість тромбоцитів у перші години після народження в крові дити­ни становить 140—400 х 10⁹/л. Таким чином, у дітей встановлюється така сама концентрація тромбоцитів, як у дорослих.

Процес гемокоагуляції підтримує кров у рідкому стані й запобігає тромбоутворенню, а також виникненню кровотеч, забезпечує сталість сис­теми згортання крові. Порушення з боку цієї системи призводять до роз­витку тромбозів або кровотеч.

Головні компоненти згортання крові:

— цілісність судинної стінки;

— клітини крові — тромбоцити, які забезпечують адгезію та агрегацію;

— плазменні фактори (їх нараховується понад 13). Процес згортання крові відбувається протягом 2 хв.

Плазменні фактори, які перебувають у неактивному стані, послідовно активуються і стають активними ферментами. Починається складний ба-гатоетапний каскадний ферментативний процес:

І фаза — утворення тромбопластину; II фаза — протромбін, тромбін; III фаза — фібриноген, фібрин; IV фаза — лізис кров'яного згустка і відновлення прохідності судин під впливом фібринолізу.

Вікові зміни системи згортання крові 

Кров плода до 5-го місяця ембріогенезу не має здатності до згортання. Це пояснюється відсутністю фібриногену, який є І фактором згортання крові. Після 5-го місяця внутрішньоутробного розвитку фібриноген з'являється в невеликій кількості — 0,6 г на 1 л. Після народження в крові дитини фібриногену на 10—30 % менше, ніж у дорослих. Вміст його швидко збільшується в перші 5 днів життя і досягає рівня дорослих — 2—4 г на 1 л. У крові плода протромбін — II фактор згортання крові — з'являється на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку. У момент народження в крові дитини протромбін становить 90 % від норми дорослої людини. У момент народження дитини концентрація гепарину наближається до нор­ми дорослого. Для періоду новонародженості характерна значна індивіду­альна розбіжність вмісту окремих факторів згортання крові. Однак час згортання крові у новонароджених такий самий, як у дорослих. У клінічній практиці існують різні методики визначення часу згортання крові. Тривалість кровотечі у дітей відповідає такій у дорослих.

ВІКОВІ ЗМІНИ СИСТЕМИ КРОВІ

Кровотвірна система відображає загальні процеси старіння зі збереженням компенсаторних реакцій

Вікова інволюція відбувається в кістковому мозку, в органах з лімфоїдною тканиною: селезінці, лімфовузлах, мигдаликах. Маса цих органів різко зменшується до 65—70 років. У периферійній крові знижується кількість імунокомпетентних клітин, порушується ак­тивність Т- і В-лімфоцитів.

Вікові зміни системи крові впливають на структуру захворюваності у старих людей. Серед захворювань крові в людей після 70 років перше місце займають лейкози. Вони становлять 55 % серед захворювань систе­ми кровообігу. Найчастіше зустрічається хронічний лімфолейкоз. На другому місці за частотою серед захворювань крові стоять анемії. У людей старечого віку вони мають важкий перебіг, важко коригуються заходами догляду і лікування. Частіше розвиваються залізодефіцитні анемії. Дефіцит заліза проявляється разом із дефіцитом фолієвої кислоти. Так, анемії проявля­ються гіпоксією, серцево-судинною недостатністю, м'язовою слабкістю, трофічними розладами (ламкість нігтів, сухість шкіри). У таких людей змінюється смак і нюх. У разі різкого дефіциту фолієвої кислоти і вітаміну В₁₂ може виникнути мегалобластна анемія.

Особливістю клініки є гіпоксія, кровоточивість ясен через тромбоци­топенію, що супроводжує апластичну анемію. Водночас розвиток лейко­пенії зумовлює появу різних інфекційно-запальних процесів.

Уважно прочитати теоретичний матеріал, зробити конспект, повторити все запропоноване .