Викладач Єрофєєва В. В Навчальна дисципліна: «Анестезіологія та реаніматологія». Тема лекційного заняття№5: Загальне знеболювання та місцева анестезія Групи 4 л/с. Дата: 28.03.23.

 

 

Викладач Єрофєєва В. В

Навчальна дисципліна: «Анестезіологія та реаніматологія».

Тема лекційного заняття№5: Загальне знеболювання та місцева анестезія                           

Групи 4 л/с.        Дата: 28.03.23.

Тема лекційного заняття№5: «Загальне знеболювання та місцева                                                                                                                            анестезія»                                

               Види загального знеболювання. Інгаляційний та неінгаляційний наркоз. Комбіноване загальне знеболювання. Сучасні анестетики. Ускладнення загального знеболювання. Місцева анестезія, ускладнення

               Поняття про біль. Почуття болю з’явилося в процесі еволюції як сигнал про небезпеку і змушує організм зосередити сили на усунення його причини. Сприйняття болю пов’язано з подразненням нервових закінчень в різних морфологічних структурах організму. Особливо багаті ними ектодермальні тканини (шкіра, рогівка, зуби), слизові оболонки, парієнтальна очеревина, плевра, окістя, стінки кровоносних судин. Від нервових закінчень біль проводиться по нервових волокнах у спинний мозок і далі больові імпульси поступають у кору головного мозку. Зразу ж виникає відповідна реакція у вигляді захисних рухів скелетної мускулатури, напруження, голосова реакції

               Клінічно больові реакції проявляються порушенням гемодинаміки, дихання, функції залоз внутрішньої секреції, обміну речовин і ін., сумарно такі зміни можуть призвести до розвитку шокового стану.

Слід зазначити, що відчуття болю значною мірою залежить від стану центральної нервової системи. При очікуванні болю він більш виражений, при пригніченні кори головного мозку інтенсивність його зменшується. В стані психічного афекту (екстремальна ситуація) біль взагалі може бути відсутнім.

У відтворенні больових реакцій бере участь і вегетативний відділ нервової системи. Подразнення симпатико - адреналової системи призводить до накопичення у нервових закінченнях гістаміну, ацетилхоліну, які є подразниками больових рецепторів. На больові подразнення реагують залози внутрішньої секреції, посилюючи або зменшуючи виділення гормонів (надниркових залоз, щитоподібної залози, різних утворень мозку та ін.)

Знеболювання – сукупність заходів, які застосовуються для виключення больових почуттів. Види знеболювання: загальна та місцева анестезія.

Захист організму від хірургічної та анестезіологічної агресії повинен розпочинатись у передопераційний період і продовжуватись упродовж виконання операції та в ранній післяопераційний період.

 

                              Загальна анестезія (наркоз)

Загальною анестезією називають стан глибокого гальмування ЦНС, спричинений штучно, головним чином наркотичними речовинами, який супроводжується втратою свідомості, чутливості і рухів при збереженні функції довгастого мозку (вазомоторного і дихального центрів).

Існує декілька теорій механізму виникнення наркозу.

1 Ліпідна теорія побудована на тому, що наркотичні речовини розчиняють жири і жироподібні речовини в мозковій тканині, завдяки чому проникають у клітини центральної нервової системи і гальмують її діяльність Однак не всі наркотичні речовини і гази розчиняють жири.

2. Адсорбційна теорія, згідно з якою наркотичні речовини адсорбуються на поверхні нервових клітин і змінюють їх фізико-хімічні властивості (порушуються ферментативні обмінні процеси й ін. ) Сила дії наркотичних речовин прямо пропорційна поверхні клітин, що адсорбували наркотик.

3. Теорія порушення окисно-відновних процесів — наркотична дія виникає внаслідок порушення окисно-відновних процесів у мозковій тканині Тканини втрачають здатність засвоювати кисень.

4 Неврогенна теорія — наркотичний ефект пов'язаний з гальмівною дією на кору головного мозку і підкірку Процес гальмування розвивається рефлекторно під впливом імпульсів, що йдуть з різних рецепторів

5 Мембранна теорія - ґрунтується на дії наркозу на субклітинному молекулярному рівні Наркотичні речовини викликають деполяризацію

клітинних мембран, погіршують проникність для іонів натрію, чим порушують генерацію збудження і потенціал дії.

Залежно від шляхів уведення наркотичних речовин в організм, розрізняють:

1. Інгаляційний (масковий, ендотрахеальний) наркоз. Для забезпечення інгаляційного наркозу наркотичні середники вводять через дихальні шляхи.

2. Неінгаляційний. Неінгаляційний наркоз здійснюється внутрішньовенним, внутрішньом'язовим, прямокишковим і ін. шляхами.

Залежно від глибини знеболювання, розрізняють поверхневий і глибокий види наркозу.

Залежно від методики його проведення, розрізняють:

1) моно-наркоз, коли використовують одну речовину (ефір, фторотан, пентран і ін.); 2) змішаний наркоз, коли застосовують суміш препаратів, близьких за своєю дією; 3) комбінований наркоз, при якому використовують не тільки суміш медикаментозних препаратів, але й різні шляхи їх введення (внутрішньовенний + інгаляційний шлях і ін.).

Комбінований наркоз складається з ввідного, головного (підтримувального), додаткового і базисного. Ввідний наркоз проводять для швидкого переведення хворого в сон. Головний (підтримувальний) наркоз проводять на всьому етапі операції (ефір, фторотан і ін.). Додатковий наркоз використовують для поглиблення головного. Базисний наркоз застосовують для початку або одночасно з головним (інгаляційний наркоз + нейролептаналгезія) наркозом.

За тривалістю дії розрізняють повний наркоз (при травмах і великих операціях) і неповний (рауш-наркоз) (використовують для короткочасних втручань - розкриття гнійників, вправлення вивихів і ін.).

               Засобами для інгаляційного наркозу є: ефір для наркозу, фторотан, хлоретил, диазоту оксид, циклопропан етилен, нарцилен, метоксифлуран, трихлоретилен, флюоровар.

               Засобами для неінгаляційного наркозу є: гексенал, тіопентал – натрій, віадрил, оксибутират натрію (ГОМК), сомбревін,  каліпсол (кетамін, кеталар).

Підготовка хворих до знеболювання

1. Старанно обстежують хворих для з’ясування можливих протипоказань до наркозу.

2. Проводять санацію порожнини рота.

3. Перед операцією виймають зубні знімні протези.

4. При невідкладних операціях промивають шлунок.

5. Велике значення має психологічна підготовка хворого.

6. Перед наркозом проводять премедикацію (медикаментозна підготовка). Застосовують з метою заспокоєння хворого, пригнічення рефлексів блукаючого нерва, гортанних нервів.

Існує профілактична премедикація (психологічна, механічна та медикаментозна підготовка хворого до операції – проводить анестезіолог) і лікувальна (проводить лікуючий лікар і лікар – анестезіолог). Метою премедикації є не тільки заспокоєння, а й зменшення метаболізму, щоб знизити потребу в кисні та зменшити навантаження анестетиками;, підвищення захисної дії анестезії (аналгезії); забезпечення седативного ефекту, посилення анальгетичної дії анестетика, зменшення салівації і головне – запобігання ваговагальному рефлексу, алергійним реакціям на препарати, які використовуються під час операції.

Для премедикації застосовують:

1.снодійні: фенобарбітал, радедорм, нозепам, мазепам;

2.транквілізатори: діазепам, феназепам;

3.нейролептики: дроперидол;

4.антигістамінні: димедрол, тавегіл, супрастин;

5.наркотичні: промедол, омнопон, морфін;

6.холінолітики: атропіну сульфат.

Перед плановою операцією проводять премедикацію:

на ніч перед операцією дають снодійне;

за 30-40 хв. до наркозу вводять в/м: а) промедол, омнопон, морфін 1-2% - 1 мл.; б) розчин атропіну сульфату 0,1% – 1-0,5 мл.; в) розчин димедролу 1% - 1 мл.

Атропіну сульфат призначають з метою зменшення секреції слизової оболонки дихальних шляхів і запобігання спазму голосової щілини, бронхоспазму та брадикардії.

Перед екстреною операцією вводять наркотичний анальгетик, антигістамінний препарат та атропіну сульфат.

 

Фармакодинаміка ліків, які застосовують для премедикації

Атропіну сульфат блокує м-холінорецептори, робить їх нечутливими до ацетилхоліну, який утворюється в ділянці закінчень постгангліонарних парасимпатичних нервів. Клінічно проявляється це зменшенням секреції слинних, шлункових, кишкових, бронхіальних і потових залоз, зниженням тонусу гладких м’язових органів (бронхів, органів черевної порожнини та інш.), розширенням зіниць, пульс стає частішим. Атропіну сульфат застосовують перед наркозом і операцією або під час операції для попередження ларингоспазму та бронхоспазму, зменшення дії блукаючого нерва на серце атропіну сульфат протипоказаний хворим з глаукомою і вираженою тахікардією.

Морфін – наркотичний анальгетик, який має значну наркотичну дію. Стимулює парасимпатичну нервову систему, при цьому настає брадикардія.

Фенобарбітал – снодійний препарат.

Еленіум, седуксен, триоксазин – препарати, що забезпечують виражену антипсихотропну дію, знімають емоційну напруженість.

Дроперидол – нейролептик, якому властива протиблювотна і протишокова дія.

Аміназин – нейролептик, який пригнічує ретикулярну формацію і ЦНС, що проявляється вираженою седативною дією.

Димедрол, піпольфен, супрастин, тавегіл, діазолін – дають значний антигістамінний ефект.

Стадії і клініка ефірного наркозу

Застосовується класифікація Гведела з поправками І. С. Жорова

І СТАДІЯ – Аналгезія (сп’яніння). Триває 3-8 хв. - затьмарення свідомості, різке ослаблення больової чутливості. Тактильна, температурна чутливість, рефлекси збережені. Незначне прискорення дихання і пульсу. Зіниці злегка розширені. Може відповідати на запитання і виконувати прості накази. В цій стадії виконують невеликі поверхневі операції: розкриття флегмон, поверхневих абсцесів, болісні перев’язки.

ІІ СТАДІЯ – Збудження. Починається з моменту втрати свідомості. Тривалість 1-12 хвилин. - пояснюється розвитком гальмування в корі великого мозку і розгальмуванням підкоркових центрів (бунт підкірки). Свідомість відсутня, різке виражене рухове збудження, тонус м’язів посилений. Хворі поводяться, як у стані сильного алкогольного сп’яніння – обличчя їх червоне, щелепи зціплені, дихання нерівномірне, прискорене. Пульс прискорений, АТ підвищений. Зіниці розширені, реагують на світло. Підвищення кашлевого і блювотного рефлексів. У цій стадії можуть настати ускладнення наркозу (блювота, асфіксія, ларингоспазм).

ІІІ СТАДІЯ – Хірургічна (наркозний сон) - виникає при розвитку гальмування в корі головного мозку і підкоркових центрах. Повна втрата свідомості, чутливості і м’язового тонусу, що дає змогу робити хірургічні операції.

У третій стадії виділяють 4 рівня:

ПЕРШИЙ РІВЕНЬ (ІІІІ) – поверхневий наркоз. Характеризується збереженням руху очних яблук, рогівкового і гортанного рефлексів. Дихання рівне (30), пульс трохи прискорений, АТ – норма, зіниці звужені, реагують на світло. Тонус скелетних м’язів починає зменшуватися.

ДРУГИЙ РІВЕНЬ – (ІІІ2) – легкий наркоз. Рух очних яблук, рогівковий, глотковий рефлекси зникають. Дихання рівне, глибоке, тонус скелетних м’язів знижений. Пульс, АТ – норма. Зіниці звужені, слабко реагують на світло. Під час операції необхідно підтримувати наркоз на рівні ІІІ1-ІІІ2.

ТРЕТІЙ РІВЕНЬ - (ІІІ3) – глибокий наркоз. Глибокий наркозний сон і розширення зіниць, реакція їх на світло слабшає або відсутня. . Різко знижується тонус м’язів. Пульс прискорюється, реберне дихання слабшає, АТ знижується.

ЧЕТВЕРТИЙ РІВЕНЬ –(ІІІ4) – передозування. Глибоке пригнічення дихання, параліч м’язів, зіниці розширені, на світло не реагують. Пульс частий, АТ падає. Може наступити смерть.

ІV СТАДІЯ – Пробудження. Настає через 15-20 хвилин після припинення подачі анестетика. Цей період є повторенням пройдених стадій у зворотному порядку. Поступово відновлюються чутливість, рефлекси, тонус м’язів і свідомість. Навіть після повернення свідомості хворий протягом декількох годин потребує інтенсивного нагляду і контролю.

Інгаляційний наркоз

1. Масковий інгаляційний наркоз – проводиться за допомогою масок, які накладають на обличчя хворого і наркозного апарату. Хворий дихає самостійно.

2. Інтубаційний інгаляційний наркоз – проводиться за допомогою наркозного апарату з апаратом ШВЛ. В трахею за допомогою лариногоскопу вводять інтубаційну трубку, до якої підключають наркозний апарат. Самостійне дихання хворого відключають за допомогою міорелаксантів, які вводять в/в.

М’язовими релаксантами називають препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово - м’язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури. Передача імпульсів з нерва на м’яз відбувається з участю медіатора ацетилхоліну, який руйнується ферментом холінестеразою.

Вони частково або повністю послаблюють мускулатуру, забезпечуючи тим самим міорелаксацію під час операції. Застосування релаксантів створює умови для найбільш адекватної вентиляції легень. Особливе значення м’язових релаксантів полягає в тому, що вони дозволили відмовитись від небезпечного глибокого наркозу і застосовувати більш безпечний поверхневий наркоз.

Антидеполяризуючі релаксанти (тубокурарін, мілаксен, ардуан, диплацин), які запобігають дії ацетилхоліну в нервово – м’язовому синапсі тим самим порушують проведення нервових імпульсів до м’яза. Тривалість дії – від 20-25 хвилин до 40-50 хвилин.

Деполяризуючі релаксанти (дитилін, лістенон, міорелаксин), які викликають стан стійкої деполяризації мембрани нервово - м’язового синапсу. При цьому порушується проведення нервових імпульсів до м’яза. Повне розслаблення м’язів і зупинка дихання триває 3-7 хвилин.

Неінгаляційний наркоз (внутрішньовенний)

Характеризується швидким настанням сну без стадії збудження. Дає пригнічення дихання і токсичний вплив на печінку і нирки. Барбітуровий наркоз (гексенал, тіопентал) застосовується при короткочасних операціях і як ввідний наркоз і для інтубації.

В/в наркоз каліпсолом

Він проходить без стадії збудження, із швидкою реакцією хворого.

У хворих відмічаються рухи губ і очних яблук. Через 1-2 хвилин настає хірургічна стадія наркозу, яка триває 15-20 хвилин. Для підтримання наркозу через кожні 15-20 хвилин повторно вводять препарат (0,5-1 мг/кг). Він не пригнічує дихання. Не спостерігаються лариного - і бронхоспазма, блювання.

Комбінований ендотрахеальний потенційований наркоз

Вводять анестезуючі речовини різними шляхами: інгаляційно і в/в + міорелаксанти. Для потенціювання застосовують нейролептики: дроперидол

аміназин, реланіум і анальгетики наркотичного ряду: промедол, фентаніл. Це дозволяє вводити лікарські препарати в менших дозах, що зменшує токсичність і ускладнення дії наркозу.

Нейролептанальгезія

НЛА – метод загального знеболювання шляхом введення в організм нейролептиків та анальгетиків.

Вперше метод запропонував де Кастро і Мунделер у 1959 році.

Стан НЛА характеризується втратою больової чутливості (аналгезія) та втратою психічної активності аж до втрати свідомості (нейролепсія).

НЛА легко керується, не викликає побічної негативної дії.

Застосовуються нейролептик дроперидол 0,25% та наркотичний анальгетик фентаніл 0,005%. Для виключення свідомості застосовують різні анестетики.

Атаралгезія

Спосіб загального знеболювання з використанням седативних засобів (атарактиків) та наркотичних анальгетиків.

Атарактик: седуксен (діазепам, реланіум, сибазон) 0,05% розчин.

Анальгетики: фентаніл (морфін, діпідолор, пентазоцин).

Для виключення свідомості застосовують анестетики інгаляційні або

неінгаляційні.

Перевага: мінімальний негативний вплив на різні органи та системи, завдяки чому АТА застосовують пацієнтам з супровідною патологією серця, печінки, нирок тощо.

Центральна аналгезія

Спосіб наркозу, при якому досягають знеболювання, гіпорефлексії та нейровегетативного захисту у пацієнтів шляхом введення великих доз наркотичних анальгетиків (морфін, фентаніл).

Інші компоненти (релаксація, виключення свідомості, підтримка газообміну та кровообігу) застосовують за загальними правилами.

Показана хворим з тяжкою серцевою недостатністю, комбінованими вадами серця, при необхідності проведення тривалої ШВЛ у післяопераційному періоді.

Штучна гіпотермія

Значне зниження обміну речовин, що дуже важливо при деяких операціях, які пов'язані з короткочасною (3-4 хвилини) зупинкою серця і великою крововтратою. Розрізняють помірну (охолодження до 34-320С), середню (31-280С) і глибоку (27-180С) гіпотермію.

Після операції хворого зігрівають у гарячій ванні Т води 40-450С або обкладають гарячими грілками.

Іноді застосовують тільки місцеву гіпотермію (охолодження голови у спеціальному апараті – краніогіпотермія).

Електронаркоз

Одним із методів загального знеболювання з допомогою фізичної дії є електронаркоз. Знаходиться в стадії вивчення.

При проведенні цього виду знеболювання струм певної величини пропускають між електродами, які накладені на різні ділянки тіла, частіше всього на скроневі, чоло - потиличну, лопатково-поперекову ділянки. У «чистому» вигляді, без доповнення іншими засобами цей метод не застосовують із-за таких побічних явищ, як спазм м’язів, судоми, порушення дихання, підвищення АТ, тахікардія, опіки на місцях накладення електродів.

Електронаркоз застосовують тільки замість основної наркотичної речовини при проведенні комбінованого знеболювання, так як не ліквідуються вегетативні компоненти больової реакції, його необхідно доповнювати фармакологічними препаратами (нейролептичними, аналгетичними,  транквілізуючими засобами).

 Акупунктурна анальгезія

Знеболювання з допомогою голковколювання (акупунктури) є порівняно новим методом. Належить до безмедикаментозних дистанційних методів аналгезії. Зниження чутливості досягається завдяки стимуляції корпоральних та аурикулярних акупунктурних ділянок механічним та механічно-електричним способом, що призводить до виділення ендогенних морфіноподібних речовин (ендорфінів, енкефалінів).

Суть цього методу у дії на організм людини спеціальними голками, які вводяться на певні ділянки тіла. Метою цієї процедури є підвищення порогу больової чутливості в певних відділах ЦНС при подразненні периферичних рецепторів. Головною особливістю акупунктури є її здатність викликати гіпальгезію, а не повне знеболювання, не діючи на інші види чутливості.

Її застосовують для лікування післяопераційного больового синдрому, що дозволяє зменшити введення наркотичних засобів.

Переваги. Відсутність негативних побічних реакцій, що можуть виникнути внаслідок використання наркотичних або місцевих анестетиків; простота виконання, відсутність алергізації та можливість підтримання контакту з хворим під час операції.

Недоліки. Неповна м’язова релаксація,бо пригнічується тільки больова чутливість.

Показання. Передопераційна підготовка, оперативні втручання (як компонент загальної анестезії у хворих з алергійним анамнезом), для зняття больового синдрому у післяопераційний період. 

Ускладнення під час наркозу

Ускладнення, спричинені загальною анестезією.

Ускладнення можуть виникнути на різних етапах анестезіологічного забезпечення: під час премедикації, ввідного наркозу, в період підтримання наркозу і у післянаркозний період. Найбільш відповідальними етапами є: введення в наркоз, пробудження і ранній післянаркозний період.

 

Основою запобігання ускладненням є адекватна підготовка хворого до операції та наркозу, а також ретельний контроль за станом хворого на всіх етапах анестезіологічного забезпечення.

Ускладнення з боку органів дихання виникають при порушеннях:

а) прохідності дихальних шляхів (накопичення харкотиння, западання  язика, аспірація блювотними масами, ларингоспазм, бронхоспазм тощо);

б) регуляції дихання (пригнічення дихального центру лікарськими засобами, гіпоксія тощо);

в) нервово м'язової провідності (вплив міорелаксантів, антибіотиків, порушення електролітного обміну);

г) з боку легенів (пневмонія, ателектаз, набряк легенів тощо).

Будь-які порушення дихання призводять до кисневого голодування (гіпоксії, гіпоксемії) і накопичення вуглекислоти (гіперкапнії). Ускладнення можуть виникати окремо одне від одного, але частіше вони розвиваються в комплексі.

 Гіпоксія. Дихальна, або гіпоксична, гіпоксія виникає при гіповентиляції, порушеннях прохідності дихальних шляхів, зменшенні вмісту кисню у вдихуваній суміші, легеневій патології. Характерна ознака — зниження PaO2.

Циркуляторна гіпоксія розвивається внаслідок порушень серцево-судинної діяльності (шок, безпосередній вплив анестетика тощо) Збільшується артеріовенозна різниця за О2.

Анемічна, або гемічна гіпоксія - при зменшенні кількості гемоглобіну (кровотеча) або при його блокаді (отруєння ціанідами, оксидом вуглецю, нітратами). Характеризується низьким O2 (об/%) при високому РаO2.

Тканинна, або гістотоксична, гіпоксія - при нездатності клітин засвоювати кисень, що зумовлено порушенням функції ферментних систем. При нормальному РаО2 різко зменшується артеріовенозна різниця за O2.

Клініка гіпоксії

І — стадія компенсації (аналептична);

II — стадія послаблення компенсаторних реакцій (наркотична),

III — стадія декомпенсації (токсична).

Порушення дихання, тахікардія, підйом AT з наступним його зниженням, швидка втрата свідомості (або поглиблення наркозу при незмінній концентрації анестетика), судоми, розширення зіниць, брадикардія, зупинка серця.

При перших ознаках гіпоксії насамперед потрібно:

а) вислухати дихання хворого над обома легенями;

б) переконатися в прохідності дихальних шляхів;

в) перевірити справність наркозного апарату і подачу кисню.

Ускладнення з боку серцево-судинної системи. Порушення кровообігу можуть бути спричинені неадекватним газообміном, змінами ОЦК, послабленням серцевої діяльності, порушенням периферичного кровообігу, зміною реологічних властивостей, зсідальної та фібринолітичної систем крові. При цьому відзначаються: зміна величин AT, порушення серцевого ритму, зупинка серця, емболія і тромбоз. Порушення нормального ритму і частоти серцевої діяльності.

Тахікардія — виникає при порушеннях газообміну і транспорту газів крові, крововтраті, неадекватній анестезії, рефлекторній стимуляції серця, введення атропіну сульфату, ефіру. Виражена тахікардія може бути провісником фібриляції шлуночків серця.

Брадикардія. Причиною її розвитку є тяжка гіпоксія, подразнення блукаючого нерва, передозування фторотану або метоксифлурану, введення дитиліну. Може передувати зупинці серця.

Аритмія є наслідком гіперкапнії, подразнення рецепторів вегетативної нервової системи. Лікування — адекватна вентиляція, нейровегетативна блокада, при брадиаритмії— введення атропіну.

Артеріальна гіпертензія може виникати внаслідок гіперкапнії, гіпоксії, больового стресу, впливу анестетиків (кетамін) і адреноміметиків.

Артеріальна гіпотензія:

а) з тахікардією — розвивається при гіповолемії будь-якого походження. Лікування полягає у відновленні ОЦК. При підозрі на гостру надниркову недостатність призначають гормони. При гострій серцевій недостатності, що виникла внаслідок інфаркту міокарда або збиткового переливання крові та рідин, уводять кардіотоніки;

б) з нормальним пульсом — спостерігається при зниженні судинного тонусу на фоні помірної ваготонії (наркоз тіопентал-натрієм). Призначають вазопресори;

в) з брадикардією — відзначається при тяжкій гіпоксії, передозуванні фторотану і наркотичних анальгетиків, ваготонії.

Ускладнення з боку органів травлення.

Блювання — виникає внаслідок гіпоксії, гіпергідратації, впливу анестетиків (на блювотний центр і на слизову оболонку шлунка — ефір), подразнення рефлексогенних зон (кореня язика, глотки).

Регургітація — небезпечна відсутністю симптомів до моменту аспірації. Виникає при ШВЛ у хворих з «повним» шлунком, опусканні головного кінця під час операції, в момент фібриляції м'язів при введенні дитиліну для інтубації.

При появі блювоти слід негайно зняти маску, повернути голову хворого набік і опустити головний кінець столу. Підставити лоток, відкрити рот і очистити ротову порожнину від блювотних мас тампонами або електровідсмоктувачем. При утрудненому відкриванні рота застосовують роторозширювач. При регургітації слід негайно очистити ротову попорожнину від шлункового вмісту.

Ускладнення з боку нервової системи. Уповільнене пробудження після загальної анестезії зумовлене тривалою гіпоксемією і гіперкапнією, передозуванням анестетиків, у дітей — на фоні гіпотермії.

Гіпоксія мозку може ускладнитися набряком, вогнищевим ураженням, децеребрацією. Можливе розвинення судом, психічних порушень. Нормалізація газообміну і адекватна анестезія забезпечують запобігання ускладненням з боку ЦНС.

Внаслідок стиснення або перерозтягнення периферичних нервів можуть спостерігатися неврити, парези, паралічі. Для запобігання виникненням цієї патології потрібно правильно укладати кінцівки і контролювати їх положення під час операції і в післяопераційний період.

Порушення терморегуляції. Склерема спостерігається у новонароджених та немовлят. Характеризується виникненням осередкових або дифузних затверділостей підшкірної основи клітковини з наступним розвитком дихальної недостатності. Засіб запобігання — уникнення охолодження тіла.

Гіпотермія (спонтанна) виникає на тлі підвищеної тепловіддачі та блокади центрів терморегуляції. Щоб запобігти розвиткові цієї патології, слід підтримувати нормальну температуру тіла. Злоякісна гіпертермія частіше виникає у молодих людей та дітей в післяопераційний період.

 

 

Література

 

Основна

 

Касевич Н.М., Шаповал К.І. Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних працівників: підручник. — К.: Медицина, 2008. — 248 с.

Ковальчук Л.Я., Гнатів В.В., Бех М.Д., Панасюк А.М. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія невідкладних станів. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003.

Палій Л.В. Анестезіологія та інтенсивна терапія: підручник. — 2-е вид. — К.: Медицина, 2011.

Палій Л.В. Основи реаніматології: навч. посіб. — 2-е вид. — К.: Медицина, 2008.

Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б. Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 488 с.

Чепкий Л.П. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія. — К.: Вища шк., 2004.