Викладач Єрофєєва В. В Навчальна дисципліна: «Анестезіологія та реаніматологія». Тема лекційного заняття№5: «Гострі екзогенні отруєння.Коматозні стани. » Група 4 А с/с. Дата:05.04. 23. Тема лекційного заняття№5: «Гострі екзогенні отруєння.»

 

Викладач Єрофєєва В. В

Навчальна дисципліна: «Анестезіологія та реаніматологія».

Тема лекційного заняття№5:  «Гострі екзогенні отруєння.Коматозні стани. »                                         

Група 4 А с/с.               Дата:05.04. 23.

Тема лекційного заняття№5:  «Гострі екзогенні отруєння.»                                            

            План

1.Поняття про отруту. Класифікація отруйних речовин. Клінічні фази перебігу гострих екзогенних отруєнь. Загальні принципи лікування.

(Медсестринське обстеження та медсестринська діагностика в разі отруєння фосфорорганічними сполуками, чадним газом, припікаючими рідинами, кислотами, лугами. Планування медсестринських втручань. Спостереження за пацієнтом і вирішення його дійсних проблем. Надання невідкладної долікарської медичної допомоги за цієї патології. Види антидотів. Методи екстракорпоральної детоксикації.

Особливості невідкладної допомоги пацієнтам, що зловживають алкоголем, препаратами наркотичної дії.

Допомога пацієнтам, що постраждали від укусів комах, змій і тварин. Отруєння грибами: клінічні ознаки та невідкладна допомога.)

2.Визначення коми. Класифікація за ступенями тяжкості. Шкала Глазго. (Гіперглікемічна та гіпоглікемічна коми. Причини розвитку, особливості клінічного перебігу. Медсестринське обстеження та медсестринська діагностика. Невідкладна допомога.)

Завдання:

1. Прочитати теоретичний матеріал викладений у наданій лекції.

2. Скласти опорний конспект.

Гостре екзогенне отруєння – розвивається внаслідок потрапляння із зовнішнього середовища до організму різноманітних токсичних (отруйних) речовин,які спричинюють порушення гомеостазу.

Розрізняють отруєння побутові та виробничі. Тяжкість отруєння залежить від дози,концентрації,шляхів потрапляння і швидкості їх виведення. 

Шляхи потрапляння: травний канал(ентерально),дихальні шляхи(інгаляційно),шкіра(перкутанно),слизові оболонки,з порожнин(піхва,сечовий міхур,пряма кишка),парентерально.

Мінімальну кількість речовини,що зумовлює найменші порушення в діяльності організму -токсична доза, а мінімальна кількість речовини, яка може призвести до смерті – мінімальна летальна доза. Кількість речовини ,що спричиняє смерть у 50% випадків, називають середньою летальною дозою.

Періоди: 1)прихований;2)наростання резорбтивної дії;3)максимальної дії отрути;4)відновний

Клініка: Отрута може діяти як на окремі органи і системи,так і викликати загальні порушення функцій організму.

Головні синдроми при гострих отруєннях:

1.Синдром ураження НС: головний біль,судоми,порушення свідомості(у легких випадках – оглушення,у тяжких випадках – психомоторне збудження ,галюцинації).

2.Синдром порушення кровообігу (виникає внаслідок прямої токсичної дії отруйної речовини на міокард) :зниження ОЦК,зміни тонусу і проникності судин,пригнічення або збудження судинного-рухового центру.Залежно від отруйної речовини АТ знижується(барбітурати,нітрити,резерпін) або підвищується(адреналіну хлорид,карбону оксид свинець).ЧСС зменшується(фосфорорганічні сполуки,похідні опію,барбітурати) або збільшується (нікотинова кислота,адреналін,ефедрин,атропін).

3.Синдром ураження органів дихання – недостатність дихання. Причини: порушення прохідності ДШ внаслідок западання язика,гіперсалівації,потрапляння вмісту шлунка,ларингоспазм; пригнічувальна дія отруйної речовини на дихальний центр; розлади передавання збудження до дихальних м’язів; пошкодження паренхіми легень.

4.Синдром ураження органів травлення: нудота,блювання,явища гастроентериту,пронос,кровотечі із стравоходу ,шлунка.

5.Синдром недостатності печінки і нирок: внаслідок отруєння хлорованими вуглеводнями,ртуті дихлоридом,солями важких металів,високоатомними спиртами,нітратами,сульфідами. Отрути спричинюють токсичну дію на нирки,зумовлюють гемоліз,гемолітичну та апластичну анемію,геморагічні явища.Гепатотоксичні отрути діють на печінку,з’являється жовтяниця.У тяжких випадках кома.

6.Судомний синдром: внаслідок отруєння фосфорорганічними речовинами,правцевим токсином,стрихніном. Наслідки : гіпоксія мозку,гіпоглікемія,алкалоз.

7.Гіпертермічний синдром : зумовлений токсичним або гіпоксичним збудженням гіпоталамуса,де розташований центр терморегуляції.Підвищується температура тіла(41-42 С).Найчастіше синдром розвивається у випадках харчових токсикоінфекцій.

8.Гіпотермічний синдром : внаслідок отруєнь опіатами,нітратами.Відбувається зниження Т тіла,погіршення периферичної циркуляції(охолодження шкіри)

Діагноз встановлюють на підставі даних анамнезу і клініко-лабораторних досліджень.

Під час обстеження звертають увагу на забарвлення шкіри,слизових оболонок,специфічний запах із рота і запах блювотних мас.

Взяття для досліджень трьох середовищ організму(крові сечі,вмісту шлунка) є обов’язковим для всіх видів отруєнь,здійснювати на початку надання допомоги!

Для цього набирають 10-15 мл досліджуваного матеріалу у стерильні пробірки,щільно закривають і підписують їх,зазначають час взяття матеріалу.

Невідкладна допомога та принципи лікування:

1)виведення отрути з організму

2)нейтралізація отрути

3) симптоматичне лікування

1)Виведення отрути:

Отрути ,що не всмокталися:

-        Промивання шлунка,кишок.

-        Штучне блювання (якщо пацієнт в свідомості!)

-        Очисні клізми

     -   Виведення з токсичної атмосфери. оксигенотерапія. Стимуляція дихального центру.                      ШВЛ в режимі гіпервентиляції

-        Змивання зі шкіри великою кількістю води.

-        Із порожнин

-        Сечовий міхур, піхва, пряма кишка:  промивання, спринцювання.

-   

Отрути,що всмокталися (як для отрут ,що не всмокталися ) і додається:

-        Форсований діурез

-        Обмінне переливання крові

-        Гемосорбція

-        Плазмаферез

-        Гемодіаліз

-        Антидотна терапія

Промивання шлунка – основний метод виведення отрути,що не всмокталась.Промивають водою кімнатної температури та ізотонічним розчином натрію хлориду.Кількість рідини для одноразового введення 400-500 мл,усього – 5-15 л рідини.

Хворим,які перебувають у стані збудження перед промиванням вводять седативні засоби(седуксен,сибазон).Хворим,які перебувають у непритомному стані промивання шлунка виконують тільки після інкубації трахеї!

Для стимуляції блювання - випити велику кількість рідини.Після – подразнюють стінку глотки пальцем або ложкою(не можна при непритомному стані).

ШВЛ – при значному пригніченні дихання і отруєннях токсичними речовинами,що виводяться легенями.Проводять у режимі гіпервентиляції.

Форсований діурез – якщо отрута виводиться нирками. Ввести в/в 2-4л 5% р-ну глюкози; 0,9% натрію хлорид; потім 1-1,5 г/кг 15% р-ну манітолу; 40-80 мг лазіксу.

Перед застосуванням форсованого діурезу обов‘язково катетеризація сечового міхура.

Постійний контроль ЦВТ,АТ,ЧСС,електролітного складу крові,сечі,гематокритного числа,коагулограма.

Здійснювати суворий контроль за кількістю введеної і виведеної рідини!

Форсований діурез не проводять у хворих в стані шоку,колапсу,у випадках отруєння речовинами,що уражають нирки (ртуть).

У разі отруєння речовинами ,що мають кислу реакцію  (саліцилати,барбітурати),гемолітичними отрутами,застосовують лужний форсований діурез – в/в краплинно 4% р-н натрі гідроген карбонату(10-20 мл/кг на добу під контролем рН сечі).

У разі гемолізу при отруєннях барбітуратами ,іншими снодійними та седативними засобами застосовують гемосорбцію.

Гемодіаліз (штучна нирка) при отруєннях дихлоретаном,антифризом,метанолом, антибіотиками, аніліном та ін. Цей метод – при недостатності нирок.

Перитонеальний діаліз при олігурії.

2)Антидотна терапія – застосування засобів,які знешкоджують отруту – антидотів .

-        Фізичні антидоти (активоване вугілля,крохмаль,тальк,біла глина) – абсорбують токсичну речовину не своїй поверхні.

У разі отруєння кислотами,лугами,спиртами застосування активованого вугілля є неефективним.

Кромаль,тальк ,білу глину – рідко застосовують. Краще ентеросорбенти.

-        Фізіологічні антидоти(амілнітрат,натрію нітрит,етанол).Етанол антидот метанолу.Атропін- ФОС

-        Хімічні антидоти . Унітіол – при отруєннях важкими металами (в/м або п/ш через 6-12 год 1мл 5% р-н на 10 кг маси тіла).

Калію перманганат(0,1% р-ну) – окисник сульфаніламідів,опіатів,морфіну,нікотинової кислоти.

3)Симптоматична терапія .

Пригнічення дільності серця – адреноміметики(0,3-0,5 мл 0,005% р-ну ізадрину або 0,5 – 0,7 мл 5%р-ну ефедрину; 0,3-1 мл 1% р-н мезатону;1-2 мл 4% р-н дофаміну в 400 мл 5% р-ні глюкози),глюкокортикоїди(15-30 мг преднізолону,50-100 мг гідрокортизону,8-12 мг дексаметазону)

При зниженні ОЦК – в/в плазмозамінні речовини – плазма крові.

При психомоторному збудженні – транквілізатори(5-10 мг седуксену або реланіуму) та 10-20 мл 20% р-ну натрію оксибутирату.

При судомах – 5-10 мг седуксену (реланіум), 20-50мл 1% р-ну тіопенталу натрію.

Категорично протипоказане введення дихальних аналептиків(цититон,лобелін),що призводять до виснаження дихальних центрів.

При гіпертермічному синдромі – ненаркотичні анальгетики(анальгін 2 мл 50% р-ну),нейролептики(дроперидол – 0,5-1 мл 2,5% р-ну),антигістамінні( 1-1,5 мг/кг).

При больовому синдромі – промедол 0,5 -1 мл 2% р-ну.                                

Гострі отруєння - це патологічні стани, що виникають при дії на організм отруйних речовин із зовнішнього середовища (хімічних речовин, токсинів бактеріального, рослинного та тваринного походження). Гострі отруєння займають четверте місце серед усіх нещасних випадків (після вуличної травми, опіку, утоплення).

Проявляється розладами функцій та структур органів і систем.

Останнім часом почастішали випадки отруєнь, особливо з суіцідальною метою.

Мінімальну кількість речовини,що зумовлює найменші порушення в діяльності організму,називають токсичною дозою.а мінімальну кількість речовини,яка можете призвести до смерті- мінімальною летальною дозою.

Шляхи проникнення отруйних речовин частіше:

·        Шлунково – кишковий тракт.

·        Дихальні шляхи.

·        Шкіряні покриви.

Шляхи виведення отруйних речовин

·        Через легені (летучі).

·        Через нирки (добре розчинні отрути).

·        Через шлунково – кишковий тракт (погано розчинні отрути).

Дія отрути на організм

Вибіркове (специфічне).

Загально – токсичне (неспецифічне).

Ступені важкості

·        Легкий.

·        Середній.

·        Тяжкий.

Періоди перебігу І Прихований – з моменту поступлення отрути в організм до перших ознак отруєння. ІІ Наростання резорбтивної дії – з моменту проявлення перших ознак до розвитку виразної клінічної картини.

ІІІ Максимально вираженої резорбтивної дії – найбільш грізне ускладнення– кома.

ІУ Відновлювальний.

Клініка гострих отруєнь

Синдром ураження центральної нервової системи

Проявляється пригніченням або збудженням психічної активності потерпілого.

Пригнічення центральної нервової системи може бути різного ступеня. Розрізняють оглушення, стадію засинання, глибокого сну та токсичної коми.

Одним із критеріїв глибини коми є реакція потерпілого на запах нашатирного спирту (ватку, змочену нашатирем, підносять до ніздрів хворого) та відповідь на больові подразники. У випадку відсутності реакції стан хворого оцінюється, як важкий.

У таких хворих, як правило, із-за пригнічення дихального центру відмічається брадипноє, аж до його зупинки. Зниження тонусу м'язів приводить до западання кореня язика, який може перекрити верхні дихальні шляхи. Хворий може загинути від асфіксії. Крім того, зниження чи відсутність ковтального рефлексу збільшує імовірність попадання вмісту з ротової порожнини чи шлунка в дихальні шляхи та розвитку аспіраційного пневмоніту, пневмонії.

Найчастіше пригнічують діяльність ЦНС надмірні дози етилового алкоголю та його сурогатів, отруєння наркотиками, снодійними, нейролептиками, седативними, антидепресантами, чадним газом.

Перша допомога хворому, що перебуває в коматозному стані:

повернути його на бік, дещо опустити на 15 градусів - верхню частину тулуба, так щоб ротова щілина була нижче голосової, вивести нижню щелепу та підтримувати її пальцями;

оцінити ефективність власного дихання хворого (колір слизової та шкіри, її вологість, глибину та частоту дихання, наявність патологічних шумів при диханні, втягування ділянки яремної вирізки та міжреберних проміжків);

при утрудненому вдиху та наявності в порожнині рота шлункового вмісту, крові, харкотиння його необхідно очистити;

при неефективному диханні - застосувати штучну вентиляцію легень, пропальпувати пульс над магістральними та периферійними артеріями, підняти хворому верхні повіки та оцінити реакцію зіниць на світло;

викликати лікарську бригаду;

розпитати родичів потерпілого про причину отруєння, вид та кількість спожитої ним хімічної речовини.

У деяких хворих на фоні коматозного стану відмічається гіперрефлексія, виникають гіперкінези чи судоми. Причиною судом можуть бути як дія токсичної речовини (стрихнін, тубазид), так і результат важких порушень дихання та глибокої гіпоксії мозку.

При судомах необхідно:

укласти хворого на рівну поверхню, попереджуючи травмування його навколишніми предметами;

попередити прикушування язика, вставивши між зуби  

роторозширювач (шпатель, дерев'яну паличку, ручку ложки);

підтримувати нижню щелепу та голову хворого, запобігаючи її травмуванню, асфіксії;

забезпечувати оксигенацію;

у міжприступному періоді катетеризувати периферійну вену пункційним способом, куди по призначенню лікаря вводити розчини сульфату магнію

 ( по 5-10 мл 25% розчину), сибазону ( по 2 мл 0,5% розчину), ін.;

при відсутності спонтанного дихання здійснювати штучну вентиляцію легень.

Деякі види отруєнь супроводжуються гострими інтоксикаційними психозами з розладами свідомості, галюцинаціями, дезорієнтацією хворих у часі та просторі, неадекватною поведінкою. Таку клінічну картину викликають отруєння атропіном та атропіновмісними речовинами (настоянкою дурману, блекоти, мухоморами), кокаїном, меліпраміном, тубазидом, фосфорорганічними речовинами та антигістамінними препаратами.

При виникненні психозу хворого необхідно фіксувати у ліжку, слідкуючи, щоб він не травмував себе та медичний персонал; налагодити внутрішньовенні вливання, куди вводити за показаннями антидотні засоби, атарактики, нейролептики, засоби для наркозу; слідкувати за його вітальними функціями.

Неврологічні розлади:

а) сомато – вегетативні порушення (секреції слинних, бронхіальних залоз, потовиділення);

б) поліневрити;

в) порушення нервово – м’язової провідності.

Токсичні ураження дихальної системи

Пригнічення дихального центру.

Аспірація. Обтурація. Асфіксія.

Порушення тканин легень.

Порушення транспортної функції гемоглобіну.

Бронхоспазм. Пневмонія.

Набряк легень, гіпоксія.

Цей синдром характеризується порушенням процесів поступлення кисню до тканин та його засвоєння клітинами організму. Він проявляється розладами:

а) зовнішнього дихання (неврогенна форма, аспіраційно - обструкційні та легеневі механізми гіпоксичної гіпоксії);

 б) функцій гемоглобіну: при отруєннях аніліном, нітробензолами утворюються його патологічні сполуки - метгемоглобін; при отруєннях чадним газом - карбоксигемоглобін; при отруєннях солями важких металів, органічними кислотами, миш'яком еритроцити руйнуються і вільний гемоглобін виділяється в плазму;

в) киснево - транспортної функції крові при екзотоксичному шоку;

г) тканинного дихання внаслідок блокування отрутами тканинних ферментів (отруєння ціанідами).

Фактично всі важкі отруєння супроводжуються різноманітними розладами поступлення, транспортування та споживання кисню організмом.

Невідкладні заходи:

своєчасна оцінка стану дихальної системи та діагностика порушень;

відновлення прохідності дихальних шляхів (очищення порожнини рота,

горла електровідсмоктувачем, по показаннях – інтубація трахеї, конікотомія;

оксигенотерапія;

при неефективному зовнішньому диханні - штучна вентиляція легень;

введення антидотів (метиленової синьки при отруєннях нітросполуками, унітіолу при отруєннях солями важких металів та миш'яком, цитохрому С при тканинних гіпоксіях);

застосування гіпербаричної оксигенації у хворих з отруєннями чадним газом;

проведення інфузійно - трансфузійної терапії при гемодинамічних розладах;

детоксикація організму, антибіотикотерапія, симптоматичне лікування порушень гомеостазу.

Синдром ураження серцево-судинної системи

Це нездатність серцево-судинної системи забезпечити адекватне кровопостачання організму, що призводить до порушення метаболізму тканин та його загибелі. Токсичне ураження серцево-судинної системи протікає по типу гострої серцево-судинної недостатності (первинного токсикогенного чи вторинного соматогенного колапсу) та екзотоксичного шоку.

Первинний токсикогенний колапс виникає при поступленні надто великих доз високоотруйних речовин, коли компенсаторні механізми не встигають або не можуть захистити організм від хімічної агресії. Майже зразу або протягом кількох десятків хвилин з часу поступлення отрути у хворих катастрофічно понижується серцевий викид, кровообіг тканин зменшується нижче критичного. Пульс на периферійних артеріях перестає визначатись, артеріальний тиск падає, людина гине. У більшості випадків гострого отруєння з первинним токсикогенним колапсом бригада швидкої медичної допомоги не встигає врятувати хворих. Слід, однак, відмітити, що такий колапс є лише у 5% випадків причиною смерті.

У 70% випадків хворі помирають при гострих отруєннях від екзотоксичного шоку. Симптомокомплекс порушень гемодинаміки при цьому зумовлений, з однієї сторони, впливом отрути на серце, судини та ОЦК, а, з іншої - пристосувальними реакціями симпатико - адреналової системи.

Клініка екзотоксичного шоку. На фоні порушень ЦНС, дихання, шлунково - кишкового тракту відмічаються розлади системної гемодинаміки та мікроциркуляції: аритмії, пониження АТ, ЦВТ, серцевого викиду, діурезу.

Змінюється тонус периферійних судин: токсини викликають різкий спазм або розширення окремих артеріол з ішемією одних та гіперемією інших тканин. В залежності від реакції організму на інтенсивну терапію екзотоксичний шок може бути компенсованим, декомпенсованим зворотнім та декомпенсованим незворотнім.

При гострих отруєннях можливі ураження всіх ланок регуляції ССС, порушення міокарду, порушення реологічних властивостей крові, гемоліз.

Токсикологічна бригада повинна:

забезпечити венозний доступ ( по можливості катетеризувати вену, краще магістральну );

налагодити інфузію гемодинамічних рідин (поліглюкіну, реополіглюкіну, альбуміну, похідних гідроксиметилкрохмалу) до нормалізації показників АТ, пульсу та діурезу. Одночасно для відновлення об'єму міжклітинної та внутрішньоклітинної води потрібно переливати ізотонічні розчини натрію хлориду, глюкози, поляризуючі суміші. Для виведення хворих із шоку об'єми вливань іноді повинні становити до 100 - 150 мл /кг маси тіла (7 - 10 л);

безперервно контролювати діяльність серцево-судинної системи (ЕКГ - моніторинг, вимірювання частоти пульсу, артеріального та ЦВТ кожні 20 - 30 хвилин);

проводити комплексну антидотну та дезінтоксикаційну терапію.

Причому, екстракорпоральні методи детоксикації можна застосовувати лише після стабілізації гемодинаміки (при показниках систолічного АТ не нижче 90 мм. рт. ст.).

Вторинний соматогенний колапс є причиною смерті у 25 % випадків. Він виникає тоді, коли отрути в організмі вже немає, однак наступили незворотні ураження тих чи інших органів і систем (легень, печінки, нирок, серця).

Лікування: стабілізація системної гемодинаміки, відновлення мікроциркуляції, інтенсивна терапія функціональних та органічних патологічних змін (ШВЛ, гемодіалізна терапія, гепатотропна терапія, лікування серцевих порушень тощо).

Симптом токсичного ураження шлунково – кишкового тракту

У більшості випадків поступлення отрути в організм викликає з боку останнього захисні реакції: нудоту, блювання, проноси. Агресивні отрути можуть спричинити місцеві корозійні прояви: концентровані розчини кислот та лугів обпікають слизову рота, горла, стравоходу та шлунка. Блювотні маси при цьому забарвлюються кров'ю. Значні блювоти та проноси зневоднюють організм, приводять до втрат електролітів та розладів кислотно - основного стану. Особливо швидко розлади гомеостазу виникають при отруєннях у дітей.

У подальшому хімічний опік слизової може ускладнитись рубцюванням та стенозуванням травного тракту з порушенням його прохідності.

Великі дози наркотичних анальгетиків та снодійних засобів пригнічують перистальтику кишечника, спричинюють закрепи, що сповільнює виведення токсинів з організму.

Одним з найважливіших заходів при лікуванні хворих є якнайшвидше звільнення шлунка від отрути. На догоспітальному етапі у притомних хворих дозволяється викликати блювоту подразненням кореня язика ( напр. ложкою) чи вживанням великої кількості (2 - 4 л.) підсоленої води. Протипоказано викликати блювоту у хворих з отруєннями корозивними речовинами!

Невідкладним заходом лікарської допомоги за участю м/с є промивання шлунка за допомогою зонда. Його промивають здебільшого водою кімнатної температури в об'ємах 10 - 15 літрів, додаваючи, по мірі необхідності, антидоти отрут. Застосування двохпросвітного зонда сприяє більш швидкому й ефективному виведенню хімічної речовини зі шлунка.

Після промивання шлунка, для зв'язування токсинів у кишечнику, доцільно застосувати ентеросорбент (наприклад, активоване вугілля; необхідно пригорщню таблеток розтовкти, розчинити в 100 мл води та дати випити хворому).

Стимуляція діареї сольовим проносним (33% розчином сульфату магнію по 150 - 200 мл) сприяє виведенню отрут, зв'язаних сорбентом, з кишечника. Очисні клізми завершують процес виведення токсинів.

Синдром ураження печінки і нирок

Цей синдром зумовлений первинним (токсичним) пошкодженням паренхіми печінки чи нирок (так званими гепато - чи нефротоксичними отрутами) або вторинними порушеннями діяльності паренхіматозних органів із-за розладів їхнього кровопостачання та оксигенації. У печінці відбувається біотрансформація, знезаражування отрут. «Токсичний удар». При інтенсивній детоксикації різко зростає метаболізм органа: у декілька разів збільшується споживання печінкою кисню. Тому гепатоцити в цей час особливо чутливі до гіпоксії. Легкі форми токсичних чи гіпоксичних уражень клітин печінки клінічно можуть не проявлятись. При цьому можуть змінюватись лише лабораторні показники (трансамінази, фосфатази, білірубін та ін.). Важкі отруєння проявляються клінікою токсичного гепатиту, аж до ознак печінкової коми. Гепатотоксичну дію проявляють солі важких металів, дихлоретан, етиленгліколь, токсини блідої поганки.

Для захисту печінки від токсичного впливу отрут необхідно:

якнайшвидше видалити хімічну речовину з шлунково - кишкового тракту;

своєчасно ввести антидоти (унітіол при отруєннях солями  

важких металів, ліпоєву кислоту - при отруєннях блідою поганкою);

систематично, по 2 - 4 рази на добу, очищати кишечник з допомогою клізм (для зменшення інтоксикації організму продуктами травлення);

застосовувати екстракорпоральні методи детоксикації (гемосорбцію, плазмаферез, підключення печінки свині та ін.);

забезпечувати адекватну перфузію й оксигенацію печінки;

проводити гепатотропну терапію.

Ураження нирок виникає при безпосередньому руйнуванні тканин нефротоксичними отрутами або внаслідок різкого зниження кровопостачання органів (наприклад, у хворих з екзотоксичним шоком). Нирки виконують одну з найважливіших ролей у виведенні отрут, що циркулюють у крові. Тому в багатьох випадках вони стають "органом - мішенню" основного "токсичного удару'. Про ефективність їхнього функціонування свідчить погодинний діурез, який повинен становити не менше 0,5 мл сечі на кілограм маси тіла потерпілого в годину.

Для попередження ниркової недостатності необхідно:

якнайшвидше видалити токсини з організму (з шлунково - кишкового тракту - його очищенням, з крові - застосуванням ранніх сеансів гемодіалізу, гемосорбції, плазмаферезу);

вводити антидоти: унітіол при отруєннях солями важких металів, гідрокарбонат натрію (соду) при попаданні в кров гемолітичних отрут, етилового алкоголю у хворих з інтоксикацією етиленгліколем та метанолом;

ліквідувати гемодинамічні порушення (вивести хворого із екзотоксичного шоку);

стимулювати діурез сечогінними: по-перше, пришвидшене виведення токсинів, розчинених у плазмі крові чи зв'язаних дезінтоксикаційними рідинами (гемодезом), і, по-друге, попередження ниркової недостатності.

Нирки належать до органів, які чим активніше працюють, тим менше ушкоджуються. В клінічній токсикології відомі випадки вливань протягом доби десятків літрів рідин в/в з відповідною стимуляцією діурезу, завдяки чому вдавалось ефективно вивести нефротоксичні отрути без уражень нирок.

Література

Основна:    Касевич Н.М., Шаповал К.І. Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних працівників: підручник. — К.: Медицина, 2008. — 248 с.

Ковальчук Л.Я., Гнатів В.В., Бех М.Д., Панасюк А.М. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія невідкладних станів. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003.

Палій Л.В. Анестезіологія та інтенсивна терапія: підручник. — 2-е вид. — К.: Медицина, 2011.

Палій Л.В. Основи реаніматології: навч. посіб. — 2-е вид. — К.: Медицина, 2008.

Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б. Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 488 с.Чепкий Л.П. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія. — К.: Вища шк., 2004.